ȁɳɺɣʏɷɻʆɳɯɰɷɣɺɸɩɹɺɸɼʓɦɸɶɻɼɸɵʎɼʆɻɼɥɸɺʒɥɣɥ ɻɣɶɸɤɽɼɷʒɳɽɵʆɼɽɺɽ̟ʓɳɣɥʎɩɤɯɥɣʌɰɸɦɸ

ɤɣɦɣɼɸɦɺɣɷɷɪɭɯɼɼʓ̤Ǽɩɷɯɶɮʏʏɷɣɰʂʎɷɷʎʃɯʀ

ɻɳɣɺɤʎɥʌɼɣɷʂʒɥɣɵʆɷɪɶɯɻɼɪʂɼɥɸ̤Ƿɺɣʄʎʀɽɩɸɭɷʎ ɮɺɣɮɳɯɷɣɺɸɩɷɯʀɼɣɷʂʎɥɮɤɪɺɪɦɵɯɻʓʎɩʎɰʃɵɯɩɸ

ɷɣʃɯʀɩɷʎɥ̤ǩɸɷɯɻɼɣɵɯɷɪɥʎɩ̨ʌɶɷɸʒʁɣɻɼɯɷɸʒ

ʀɽɩɸɭɷʆɸɦɸɭɯɼɼʓȁɳɺɣʏɷɯ̤

Ȓɻɼɸɺʎʓɽɳɺɣʏɷɻʆɳɸɦɸɼɣɷʂʒ

Перші танці виникли як засоб спілкування між людьми, та між людьми та богами. Танцювальні рухи розвивалися також і

внаслідок імітації рухів тварин, птахів, а пізніше — жестів, що відображали певні трудові процеси. Найдавнішими слідами

танцювального мистецтва в Україні можна вважати малюнки трипільської доби, де зображені фігури людей, котрі одну

руку кладуть на талію, а другу заводять за голову. Такі рухи зустрічаються в сучасних українських танцях.

DZɣɷɺɯɽɳɺɣʏɷɻʆɳɸɦɸɼɣɷʂʒ

ǩɯɥʁɪɷɷʓʀɸɺɪɸɦɺɣɿʎʁɷɸɦɸʎɶɽɮɯʁɷɸɦɸɶɣɼɪɺʎɣɵɽ ɩɣʌɶɸɭɵɯɥʎɻɼʆɥɯɮɷɣʁɯɼɯɼɺɯɸɻɷɸɥɷɯʀɭɣɷɺɯ

ɽɳɺɣʏɷɻʆɳɯʀɷɣɺɸɩɷɯʀɼɣɷʂʎɥ̞ʀɸɺɸɥɸɩɯ̟ɻʒɭɪɼɷʎ ɼɣɹɸɤɽɼɸɥʎɼɣɷʂʎ̤

Ȇʒɳɵɣɻɯɿʎɳɣʂʎʒɹɸɳɵɣɩɪɷɸɥɸɻɷɸɥɽɮɤʎɺɷɯɳɣ ̺ȁɳɺɣʏɷɻʆɳʎɷɣɺɸɩɷʎɼɣɷʂʎ̻̤

Ȅɸɺɸɥɸɩɯ

Ȅɸɺɸɥɸɩɯ̳ɸɩɯɷʎɮɷɣɰɩɣɥɷʎʃɯʀɥɯɩʎɥ ɷɣɺɸɩɷɸɦɸɼɣɷʂʒɥɣɵʆɷɸɦɸɶɯɻɼɪʂɼɥɣ̤

ǩɯɳɸɷɣɷɷʓʏʀɹɸɥ̨ʓɮɽɥɣɵɸɻʆɳɸɵɯɻʆɮ

ɸɤɺʓɩɸɥɯɶɯɩʎʓɶɯ̤

ǽɸɤɽɼɸɥʎɼɣɷʂʎ

ǽɸɤɽɼɸɥʎɼɣɷʂʎɤɪɺɽɼʆ ɻɥʎɰɹɸʁɣɼɸɳɥʀɸɺɸɥɸɩɣʀ̤Ȇɪɰɭɣɷɺ ɷɣɰɻɼɣɺʎʃɯɰʎʌɸɻɷɸɥɸʒɽɳɺɣʏɷɻʆɳɸʏ

ɷɣɺɸɩɷɸʏʀɸɺɪɸɦɺɣɿʎʏ̤ǩɹɸɤɽɼɸɥɯʀɼɣɷʂʓʀ ɥʎɩɸɤɺɣɭɣʒɼʆɻʓʎɻɼɸɼɷʎɺɯɻɯʀɣɺɣɳɼɪɺɽ

ɽɳɺɣʏɷɻʆɳɸɦɸɷɣɺɸɩɽ̞ɥɸɵɪɵʒɤɷʎɻɼʆ̟ɦɪɺɸʏɮɶ̟ ɮɣɥɮʓɼɼʓ̟ɥɯɷɣʀʎɩɵɯɥʎɻɼʆ̟ɩɸɼɪɹɷʎɻɼʆ̟ ɷɪɻɼɺɯɶɷɣɥɪɻɪɵʎɻɼʆɼɸʄɸ̤

ǿʒɭɪɼɷʎɼɣɷʂʎ

Ȇɪɰɭɣɷɺɼɣɷʂʒɥɣɵʆɷɸɦɸɶɯɻɼɪʂɼɥɣɽɳɺɣʏɷɻʆɳɸɦɸ ɷɣɺɸɩɽɥɯɷɯɳɹʎɮɷʎʃɪ̟ɷʎɭʀɸɺɸɥɸɩɯ̤

ǩɻʒɭɪɼɷɯʀɼɣɷʂʓʀɮɣɻɸɤɣɶɯɷɣɺɸɩɷɸʏʀɸɺɪɸɦɺɣɿʎʏ ɥʎɩɸɤɺɣɭɣʒɼʆɻʓɳɸɷɳɺɪɼɷʎʓɥɯʄɣɮɷɣɥɳɸɵɯʃɷʆɸɦɸ ɭɯɼɼʓʎɹɺɯɺɸɩɯ̤ǻɣɮɥɣɼɣɷʂʒɥɯɮɷɣʁɣʌɼʆɻʓɰɸɦɸ

ɮɶʎɻɼɸɶ̤ǩɮɣɦɣɵʆɷʎɰɳɸɶɹɸɮɯʂʎʏɼɣɷʂʎɥʂʆɸɦɸɼɯɹɽ̟ ɼɸɤɼɸɽɹɸɻɵʎɩɸɥɷɸɻɼʎɼɣɷʂʒɥɣɵʆɷɯʀɿʎɦɽɺ̟ʓɻɷɸ ɥɯɩɷɸɵɸɦʎʁɷɯɰʎʁʎɼɳɯɰɺɸɮɥɯɼɸɳɻʒɭɪɼɷɸʏɵʎɷʎʏ̤

ȁɳɺɣʏɷɻʆɳʎɼɣɷʂʎɼɣɳɸɭɺɸɮɺʎɮɷʓʒɼʆɻʓɮɣ ɺɪɦʎɸɷɣɶɯ ȁɳɺɣʏɷɯ̤ ǹɪɳɻɯɳɣ ɽɳɺɣʏɷɻʆɳɸɦɸ ɷɣɺɸɩɷɸɦɸ ɼɣɷʂʒ ɵɣɳɸɷʎʁɷɣ̟ ɷɣɹɺɽɭɪɷɣ ʎ ɽ ɳɸɭɷʎɰ ɻɼɺɽɳɼɽɺɷʎɰ ʁɣɻɼɯɷʎ ɥɣɦɸɶɣ̤ ǩɸɷɣ ɶɣʌ ʓɻɳɺɣɥɸ ɥɯɺɣɭɪɷɯɰ ɳɸɵɸɺɯɼ̤ Ƿɸɭɷɣ ɺɪɦʎɸɷɣɵʆɷɣ ʀɸɺɪɸɦɺɣɿʎʁɷɣ ɳɽɵʆɼɽɺɣ ɶɣʌ ɹɪɥɷɯɰɳɸɶɹɵɪɳɻɺɽʀʎɥʎɻɥɸʌɺʎɩɷɽɻɹɪʂɯɿʎʁɷɽ ɶɣɷɪɺɽʏʀɥɯɳɸɷɣɷɷʓ̤

ȁɳɺɣʏɷɻʆɳʎɼɣɷʂʎ

Ȇɪɷɼɺɣɵʆɷɸʏȁɳɺɣʏɷɯ

Основною слід вважати територію Центральної частини України –  до якої входять: Київська (окрім північних районів), Сумська,

Полтавська, Чернігівська та Черкаська області, та степова частина України (Кіровоградська, Дніпропетровська       область). Тут побутують всі жанри української народної хореографії, які відбивають характерні національні риси українського народу і

становлять основу української народної хореографії. А систему    рухів можна назвати загально-українською.

ȁɳɺɣʏɷɻʆɳʎɼɣɷʂʎ ǿɵɸɤɸɭɣɷʄɯɷɯ

        До Слобідської України входять східні області: південь Сумської, Харківська, Луганська, Донецька, а також і східні райони Полтавщини, північ Дніпропетровщини.

            Хореографічна спадщина Слобожанщини дуже мала. На початок ХХІ століття ми не маємо зразків побутових та інших танців характерних в минулому мешканцям цього краю. Існує лише загальна розмита інформація про те, як танцювали люди на цій великій території.                    Танці      «Катерина», «Слобожанська   полька»,          «Хортичанка», «Коханочка», «Чумандриха», «Гарненька молодичка».

ȁɳɺɣʏɷɻʆɳʎɼɣɷʂʎǩɸɵɯɷʎ

    Волинь охоплює басейн верхів’я правих приток і середнього поріччя Західного Бугу – південні райони теперішніх Волинської і Рівненської,  південно-західні райони Житомирської, північнозахідну смугу Хмельницької, північні райони Тернопільської і Львівської областей.

   Аналізуючи особливості волинського народного танцю, слід звернути увагу на специфіку танцювальної лексики, її структурі властиві своєрідні рухи та ходи.                       

 Танці цього регіону: «Волинська полька», «Волинський стрибунець», «Крутях», «Триндички», «Калина».

ȁɳɺɣʏɷɻʆɳʎɼɣɷʂʎǽɸɵʎɻɻʓ

        Українське Полісся – це етнографічний регіон, що зі сходу на захід простягається всім північним краєм України. Охоплює північні райони Волинської, Рівненської, Житомирської, Київської, Чернігівської та Сумської областей. З огляду на фольклорні дослідження А. Самохвалової можна виявити деякі тенденції щодо побудови народних танців на Поліссі. У малюнках танців переважають лінії, змієподібні лінії і кола.

           На Поліссі переважають мелодії, музичні розміри яких складають 2/4. У досліджуваному регіоні побутують в основному полькові мелодії виразно інструментального характеру. Найпопулярніші танці Полісся:

“Поліська полька”, “Ойра”, “Яків”, “Поліські притутпи”.

ȁɳɺɣʏɷɻʆɳʎɼɣɷʂʎǽɸɩʎɵɵʓ

       Поділля – історико-етнографічний район, що займає басейн межиріччя Південного Бугу і лівобережного середнього Придністров’я. Він охоплює більшу частину Вінницької, Хмельницької, Тернопільської та суміжну з ними на півдні – частину Чернівецької, на заході – частини Івано-Франківської та Львівської областей. В північних районах Хмельниччини танці мають впливи Полісся, в них відчутні волинські мотиви. А райони південні багато запозичили від Буковини, Молдавії, тут у танцях відчутний польський вплив. Водночас подільський танець має свій виразний характер, та притаманні йому особливості.

    Найпопулярніші танці цього регіону: « «Подоляночка», «Подільська купальниця», «Ойра», «Варварка», «Кривуляк»., «Дев’ятка».

Ȁɣɷʂʒɥɣɵʆɷɣɵɪɳɻɯɳɣɼɣɷʂʎɥ ǽɸɩʎɵɵʓ

●        Різноманітні кружляння: по одному, у парі

●        Присядки: з виносом ноги на каблук, в повороті, з ударним акцентом

●        Потрійним хороводний крок

●        Подільська карлючка

●        Основний крок танцю “Кривуляк”

Українські танці

          Буковина _– історичнаБуковини назва українських етнічних земель_, розташованих між середньою течією Дністра та головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії Пруту. Нині ця територія входить до складу України (Північна Буковина – Чернівецька область) та Румунії (Південна Буковина – області Сучава та Ботошани Румунії).Традиційно загальними особливостями хореографії цього регіону  слід вважати: - обмеженість танцювального поля, яке виражається в характерних принципах побудови малюнку (замкнені одне чи декілька кол), та у використанні дрібних рухів; – симетрія – однакова побудова бокових фігур, кругових рухів та притупів на протязі всього танцю. Буковинські танці сучасності:       «Буковинський     весільний»,                         «Опришки»,«Вівчарики», «Буковинський парубоцький», «Бойківські  забави», “Чотирянка”.

Ȁɣɷʂʒɥɣɵʆɷɣɵɪɳɻɯɳɣ Ǩɽɳɸɥɯɷɯ

●        Кроки: крок з підскоком, крок з каблука,  боковий крок, крок з упаданням, перехресний хід, перемінний крок, мілке переступання.

●        Усілякі стрибки і перескоки

●        Буковинський біг

●        Жартівливі кульбіти

●        Ножиці в повороті

●        Плескачі по халявині

●        Свердло з виведенням ноги

●        Поворот “гуцулка”

●        Притупи

●        Погаренка низька

●        Дрібушечки,  підбивки

●        Верьовочка

ȀɣɷʂʎDzɣɳɣɺɹɣɼɼʓ

        Значну частину українського Закарпаття займає територія розселення трьох етнографічних груп українських горян, що творить історико-етнографічні райони Гуцульщини, Бойківщини і Лемківщини. Одною з етнографічних груп населення Закарпаття є бойки. Танці бойків мають багато спільного з гуцульськими, але бойки виконують свої танці спокійніше, більш плавно і вільно, на трохи зігнутих у колінах ногах. Найпопулярніші танці регіону: «Голубка», «Горянка», «Тропотянка», «Березнянка», «Чинадійка»,

«Дуботанець»,           «Півторак»,.           «Увиванець», «Закарпатський чардаш».

Ȁɣɷʂʒɥɣɵʆɷɣɵɪɳɻɯɳɣ ɼɣɷʂʎɥDzɣɳɣɺɹɣɼɼʓ

●        Кроки: пружинний крок, крок-зіскок, боковий хід, хід на каблук, крок- біг, хід навхрест

●        Різні переступання

●        Дрібушки

●        Вселякі стрибки

●        Круч     з     танцю

“Опришки” 

●        Підпогорянка висока

●        Припадання акцентоване

●        Перекидне

ȁɳɺɣʏɷɻʆɳʎɼɣɷʂʎǪɽʂɽɵʆʄɯɷɯ

     Про цей край і його людей написано чи не найбільше з усіх етнографічних районів України. Поселення гуцулів займають східну частину Українських Карпат: теперішні Верховинський, Косівський, південна частина Надвірнянського та Богородчанського районів Івано-Франківської, суміжні Путильський і південна частина

Вижницького та Сторожинецький райони Чернівецької і Рахівський Закарпатської областей. Свою назву, край отримав від назви населення (гуцули), що проживає на цій території. Майже всі гуцульські танці мають дуже специфічні риси, не характерні для інших українських танців,

    Найвідоміші танці Гуцульщини: «Решето», «Аркан», «Опришки», «Гуцулка», «Коломийка», «Лісоруби», «Гайдук», «Бокораши», «Гуцулята».

ȀɣɷʂʒɥɣɵʆɷɣɵɪɳɻɯɳɣɼɣɷʂʎɥǪɽʂɽɵʆʄɯɷɯ

●        Кроки - приставний крок вперед та назад зі зміною ноги та приставний крок в сторону, хід гуцулка, перемінний крок, крок з підстрибуванням, крокупадання, крок з оплеском

●        Стрибки і підскоки

●        гуцульський біг

●        трясунка головою

●        Оберти

●        положення рук у дівчат - великий палець закладений у керпат, у

хлопців - за спиною

●        Чосанка

●        Підкуйка на каблук

●        Присядки: гайдук, сверло, присядка-м’ячик, присядка-розтяжка

●        Гуцульський повзунець

●        Гуцульське припадання

Ȁɣɷʂʎǽʎɥɩɪɷɷɸʏȁɳɺɣʏɷɯ

      Південна      степова      Україна      (Причорномор’я) –Запорізька,

Херсонська, Миколаївська, Одеська області, південні райони Дніпропетровської, Кіровоградської, Донецької, Луганської. На хореографічних традиціях Півдня України позначилися впливи танцювальних культур татар, росіян, болгар, вірмен, грузинів, казахів, інших народів. У стилістичних особливостях регіону виразно простежуються характерні для російського танцю дрібушки, присядки, форми переплясу. Серед його населення популярні такі танці, як “Херсонський гопак”, “Кадріль”, “Перепляс”, “Бариня”.

(Тед Шон)