Презентація "Університетська освіта"

Університетська освіта

Моделі університетів: від давнини до сучасності

Університет – класичний, найстаріший та найпоширеніший тип вищого навчального закладу.

Першим вищим навчальним закладом в Європі був Константинопольський університет, заснований в 425 році і отримавший статус університету у 848 році.

У IX столітті з'явився Університет Салерно, який проіснував до 1861 рокуа також літературні школи у Велики-Преславі і Охриді, засновані болгарським царем Борисом.

До неєвропейських університетів з найдавнішою історією належать Аль Карауїн у Фесі (859)Аль-Азгар в Каїрі (975)Університет Аль-Мустансірія в Багдаді (1233)

Санкоре Мадрасах в Тімбукту (1327)Університет Сонгюнгван в Сеулі (1398) Стамбульський університет (1453)

На території Східної Європи першими вищими школами була Колхідська – IV ст., грузинські академії – ХІ-ХІІ с У Китаї першим навчальним закладом університетського типу вважається Академія Ханьлінь, відкрита у VIII столітті.

У 1576 році князем Василем-Костянтином Острозьким було засновано перший на території східної Європи вищий навчальний заклад – грекослов’яно-латинську академію у м. Острог.

Протягом століть складалися та продовжують складатися різні форми організації вищої школи відповідно до покладених в їх основу принципів та положень. Ідея університету розкривається у самій назві Universitas, що у перекладі з латинської означає «сукупність». З точки зору організаційного аспекту університетом називали результат об’єднання різних за типом вищих навчальних закладів.

Як соціальний інститут академічна автономія виникла у Болонському університеті, який представляв собою сукупність двох корпорацій (universitas) – студентів і викладачів.

Студентська корпорація отримала від міста Болоньї, хартію, що дозволяла укладати -договори з професорами, -визначати курси, які викладалися, -встановлювати терміни лекцій і канікул, -регулювати оренду житла для студентів, -ціни на продаж книг тощо. Професура утворила власну асоціацію, яка мала правопроводити іспити, присвоювати докторську ступінь, визначати платню за іспити. Керівним органом університету була Генеральна рада, яку обирали студенти. Генеральна рада обирала ректора.

На початку ХІІІ ст. у Паризькому університеті було два факультети — теології та артистичний (факультет мистецтв)У кінці ХІІІ ст., коли у Паризькому університеті стало чотири факультети (декретний, або канонічного права, медичний, теологічний і артистичний)

Оксфорд (1169 р.) і Кембридж (1209 р.) за своєю організаційною структурою відносяться до федеративних та колегіальних університетів (collegiate universities), тобто університів, основу яких складають коледжі, наділені високим ступенем автономії. Сьогодні Університет Кембріджа налічує 29 коледжів; Університет Оксфорда – 39 коледжів та 5 академічних відділень. Саме коледжі служать центрами всіх форм корпоративного життя, тобто виховного впливу на студентів. Оксфорд (1169 р.) Кембридж (1209 р.)

До 1500 року в Європі діяло вже 80 університетів. У той час університети помалу позбуваються цехової структури — адже в середні віки термін «universitas» означав не стільки сукупність наук, скільки будь-яку корпорацію людей, об’єднаних спільними інтересами й незалежним правовим статусом. Відтоді починає формуватися сучасна форма університету як академічного навчального закладу, що акумулює у своєму відомстві фундаментальні науки різних напрямів на противагу «інститутам», орієнтованим на вузьку спеціалізацію. Проте останні утворяться тільки у XIХ столітті.

Засновники Єльского університету (пуританські священики) керувалися принципом колегіальності, що зіграв згодом важливу роль у розвитку вищої освіти в США. У той час, як у більшій частині Європи та Шотландії коледжі не передбачали проживання студентів на їх території, засновники Єльського університету хотіли створити коледж-гуртожиток, де студенти могли б вчитися один у одного, живучи разом на території університету. При такій системі, освіта сприяла тренуванню розуму і підготовки до певної професії, набуттю досвіду, спрямованому на розвиток різних аспектів характеру учня, у тому числі моральної чесноти

Історія академічних ступенів.

Бакалаврат є першим циклом вищої академічної освіти. Уперше академічне звання «бакалавра» було введено на богословському факультеті Паризького університету папою Григорієм ІХ (1227-1241) для визначення студентів, які оволоділи відповідними програмними вимогами, вирізнилися в дискусіях під час великого посту (т. зв. determination) були визнані здатними до викладання (під керівництвом магістрів) «нижчих дисциплін» і, як наслідок, отримали право носити червону камилавку. Окремих з них допускали до викладання «складніших» дисциплін, проте бакалаврів не приймали в члени корпорації докторів та магістрів.

З Європи титул бакалавра потрапив до США, де перші коледжі з'явилися у 1636 р. Найчастіше зустрічаються ступені -бакалавра гуманітарних наук (В. А.) та -бакалавра природничих наук (В. S.), хоча є й -бакалаври педагогіки (В. Еd.),- бакалаври бізнесової адміністрації (В. В. А.) тощо.

Наприкінці 90-х років XX століття у розвитку вищої освіти Європи починається новий етап розвитку бакалаврату. Ступінь бакалавра (Bachelor Degree) – це перший ступінь вищої освіти в більшості європейських країн. Бакалаврські програми (Undergraduate courses) розраховані в середньому на 3-4 роки навчання, після чого випускники отримують ступінь бакалавра або звичайний, або з відзнакою (BA / BSc with Honours). Ступінь бакалавра може бути двох видів: бакалавр наук (Bachelor of Science – B. S.) та бакалавр мистецтв (Bachelor of Art – B. A.). Відповідно до обраної спеціальності ці види діляться на більш конкретні типи. Наприклад: бакалавр гуманітарних наук (Bachelor of Liberal Arts (and Sciences).

Поняття «магістр» зазнало поступового еволюційного розвитку впродовж століть: з’явившись ще за часи Римської імперії як назва державної посади, в епоху середньовіччя це поняття набуло звичного нам значення, а вже в ХІХ столітті поняття «магістр» вживається для позначення вченого ступеню. Власне слово magistratus з’явилося ще у кінці VI ст. до н.е. у Стародавньому Римі та спочатку означало в перекладі з латинської «сановник, начальник».

У Західній Європі в період Середньовіччя слово «магістр» означало особливе звання, яке носив учитель «семи вільних мистецтв». Наприкінці ХІІ ст. на території Західної Європи з’являються перші університети. В кожному університеті діяв свій статут, згідно з яким магістром міг стати студент, якому вже виповнився 21 рік.

Ступень магістра надавав право викладати, вести диспути. Найбільш складна система встановлення ступенів існувала в Паризькому й німецьких університетах. Ступінь бакалавра, необхідний для отримання вищих ступенів – магістра й доктора – вважався нижчим ступенем учительської кар'єри; для професорів факультету вільних мистецтв вищим ступенем поступово усталився ступінь магістра. Особи, які не залишали навчання після отримання ступеня бакалавра, могли спробувати здобути магістерський ступінь, що надавав їм право на читання ординарних лекцій, тобто текстів вищого порядку, які вивчались більш глибоко.

У XXI столітті університет стає головним соціальним інститутом сучасного суспільства. Місія сучасного університету і основні принципи його діяльності визначені в документах міжнародних організацій -ЮНЕСКO, -Асoціація європейських університетів, -Велика Хартія університетів Європи, -Всесвітній Банк,- Європейська Комісія

Узагальнюючи положення міжнародних документів, визначимо наступні риси сучасного університету: Університет — це автономний інститут у серці суспільства, що має особливу організацію внаслідок свого положення і історичного надбання. Він створює, оцінює і передає культуру за допомогою наукових досліджень і навчання.

Як автoнoмний заклад, університет викoнує пoчесну місію рoзпoвсюдження знань серед нoвих пoкoлінь; гoтує висoкoкваліфікoваних спеціалістів. Йoгo oсвітня стратегія ґрунтується на принципах прoфесіoналізму і випереджаючoї oсвіти. Навчальний прoцес в університеті невіддільний від дoслідницькoї діяльнoсті. Вищий навчальний заклад активнo співпрацює з іншими університетами, утвoрюючи партнерські мережі й упрoваджуючи спільні міжнарoдні прoграми для формування в Європі єдиного простору вищої освіти

Університетська освіта як складова системи «університет»

Університетська освіта, як складова системи «університет», представляє структуровану сукупність функціонально зв’язаних підсистем (освітньо-наукової та фундаментальних і прикладних досліджень), скоординоване поєднання яких забезпечує досягнення стратегічних цілей університету. Сучасний розвиток університетської освіти здійснюється під впливом найбільш значимих факторів: -посилення глобалізаційних тенденцій (економічні, технологічні, політичні, соціокультурні тенденції) на рубежі ХХ-ХХІ ст.; -активізація постіндустріальних тенденцій; інтернаціоналізація вищої освіти і створення загальноєвропейського простору вищої освіти (ЕНЕА) та загальноєвропейського простору наукових досліджень (ERA); -трансформація усіх сфер життя суспільства під впливом суттєвого зростання частки високотехнологічних галузей науки і виробництва; -регіонального розвитку: створення технопарків, технополісів на базі університетів дозволяє всебічно використовувати науково-технічний та інтелектуальний потенціал регіонів;розвиток ринкових відносин і включення в них університетів визначає формування ринку науково-освітніх послуг; розвиток демократії та громадянського суспільства.

Функції університетської освіти Соціальна функція університетської системи освіти полягає у забезпеченні академічної мобільності студентів та професійної мобільності випускників і викладачів; розвитку демократичного суспільства, в якому кожному громадянину гарантовано право на безперервну освіту у різних формах.

Економічна функція означає включення університетів у ринкові відносини, формування національних, європейського і світового ринку науково-освітніх послуг. Політична функція університетської освіти полягає у тому, що студенти вчаться громадянськості та усвідомлюють свої права і обов’язки. Соціокультурна функція університетської освіти полягає у збереженні національних культур, формуванні у випускників здатності жити і працювати у полікультурному гармонізованому світі, де цінують високі моральні ідеали і панують толерантність – терпимість до чужих думок, поглядів, культур, мов, віросповідання. Технологічна функція університетської освіти полягає у залученні технологічних досягнень для формування багатовимірної відкритої свідомості, яка здатна до сприйняття, розуміння та творення сучасного технологічного світу.

Болонський процес визначає стратегію і тактику університетської освіти у Єдиному просторі вищої освіти (ЄПВО):сприяння мобільності суб'єктів європейських університетів шляхом кроскультурного визнання кваліфікацій та їх профілів на основі узгодження національних рамок кваліфікацій із європейською рамкою; запровадження трициклової системи (бакалавр, магістр, інтегрований магістр (професійна підготовка), доктор філософії Ph. D); укрупнення (об’єднання) університетів; формування змісту освіти за академічними та професійними кваліфікаціями із врахуванням відповідного рівня компетентності, компетенцій і результатів навчання;запровадження спільних ступенів та спільних (спеціальних) програм для іноземних студентів;

запровадження сучасних процедур визнання попереднього навчання (формального, неформального, неофіційного); запровадження соціального виміру ЄПВО; запровадження інклюзивної освіти; підготовка наукових і науково-педагогічних кадрів, вдосконалення їх компетенцій відповідно до сучасних вимог з метою забезпечення сталого розвитку системи вищої освіти і держави; розроблення сучасних механізмів врахування потреб ринку праці з метою сприяння належному працевлаштуванню випускників; запровадження системи якості вищої освіти відповідно до стандартів та рекомендацій Європейської асоціації забезпечення якості (ENQA).

Принципи сучасної університетської освіти

Основні принципи сучасної університетської освіти: автономності, повноти наукових знань, гуманізації, універсалізації та фундаменталізації, гуманітаризації освіти, органічної єдності навчання з фундаментальними дослідженнями, академічні свободи, демoкратизації, інтелектуалізації, неперервності, індивідуалізації й диференціації, іннoваційності розвитку, відкритості, здатності до самовідтворення науково-педагогічних кадрів.

Фундаменталізація освіти передбачає викладання циклу природничих, соціально-гуманітарних, професійно орієнтованих дисциплін як єдиного комплексу наук про природу, суспільство і людину. Гуманітаризація університетської освіти покликана забезпечити загальнокультурний розвиток майбутнього фахівця, орієнтувати його в світі загальнолюдських цінностей, розвивати художнє мислення, тощо.

Поєднання навчання та наукової роботи – один з фундаментальних принципів університетської освіти, який полягає в об’єднанні в одному середовищі двох взаємодіючих процесів – наукової і освітньої діяльності. Якщо освітній процес протікає в середовищі «наукового затишку», він позбавлений властивостей, які запускають внутрішній механізм саморозвитку людини. Академічні свободи забезпечують мобільність особи в процесі навчання в університеті. Особлива увага приділяється індивідуальним заняттям, які мотивують студентів до формування компетентностей і здатностей, необхідних для реалізації професійних функцій і виконання соціальних ролей у суспільстві.

Парадигми і моделі університетської освіти.

У процесі еволюції університетської освіти сформувалися її історично змінні парадигми, кожна з яких утворилася в залежності від домінування в певну історичну епоху ідеального уявлення людини про універсальне знання. Моделі університетської освіти розрізняють за ознакою пануючої в суспільстві парадигми, цілеспрямованості діяльності та специфіки домінуючого змісту. Стратегія освіти, пов'язана з оволодінням культурною спадщиною минулого, духовними цінностями і досягненнями наук, які отримали світове визнання, аж до нашого часу відноситься до феномена класичної освіти. Академічна парадигма університетської освіти характеризується пріоритетом теоретичних знань і розвитком фундаментальних наук, орієнтацією на підготовку випускників університету до пошуку нових знань, розуміння і пояснення оточуючого світу з позицій науки. В межах цієї парадигми головною цінністю вважаються наукові знання про природу, людину в суспільстві, космос, життя.

Професійна парадигма знайшла прояв у збагаченні і розширенні змісту університетської освіти. В межах цієї парадигми наука перестає бути самостійним засобом пізнання і пояснення світу. Вона почала виконувати функцію виробничої сили, яка сприяє розвиткові техніки і виробництва. У результаті подібного підходу університет почав концентрувати і розширювати не тільки спектр наукових знань, але й кращі зразки соціокультурної і професійної діяльності людини. З того часу в університетах стали отримувати вищу медичну, юридичну, економічну, педагогічну, інженерно-технічну та іншу вищу професійну освіту як відповідь на соціальний запит суспільства.

Парадигма інноваційної освіти пов’язується з інноваційною освітою, провідною роллю університетів в суспільно-економічному житті країни.

Моделі університетської організації. Дослідницький університет.

Сьогодні поширення набувають такі основні моделі університетської організації: класичні університети, як великі, багатофункціональні вищі навчальні заклади з високим науково-педагогічним, науково-технічним і культурним потенціалом, сфера впливу яких має екстериторіальний характер. Університет такого типу представляє структуровану сукупність функціонально зв’язаних підсистем (освітньо-наукової та фундаментальних і прикладних досліджень), скоординоване поєднання яких забезпечує досягнення стратегічних цілей університету (надання високоякісної фахової підготовки, фундаментальні і прикладні наукові дослідження, налагодження міжнародних освітньо-наукових зв’язків).

«Університет–суспільство» – модель, орієнтована на фундаментальні дослідження, які задаються суспільними потребами (економічними, політичними, соціальними тощо). З точки зору розвитку університетської освіти, як соціокультурногого феномена, виділяють моделі університету за ознаками «включеність у соціальні структури» і «спосіб управління». Відповідно до цього виділяють модель університету як державно-відомої організації. При цьому навчальні заклади підпорядковуються і контролюються адміністративними або спеціальними органами.

Модель автономного університету, який не залежить від держави та інших соціальних інститутів, передбачає організацію освіти в рамках власної інфраструктури через різнобічну кооперацію діяльності університетських підсистем різного типу, рівня та рангу. Автономний університет, подібно до першого університету епохи середньовіччя, керується своїм Статутом та спирається на власні ресурси. Особливість американських закладів полягає у тому, що згідно з американськими законами, незалежно від їх підпорядкування вони вважаються автономними об’єднаннями під загальним наглядом суспільних інституцій і фактичним керівництвом наглядових рад, до складу яких залучаються професори, представники місцевої влади та бізнесових кіл.

«Університет–підприємство» – модель, орієнтована на підготовку фахівців для ринку праці. Університет-підприємство багато піклується про інституційний престиж і про прибутки. Тобто його фундаментальна місія полягає у підвищенні престижу та конкурентоспроможності університету. При цьому прибуток від діяльності повертається до університету з метою зміцнення педагогічної, навчальної та дослідницької інфраструктури. «Університет-наука-виробництво» характерною особливістю є створення наукових парків, технополісів, технопарків у структурі університету як системи. Університет-технополіс, або мультиполярний університет, виник внаслідок зростання потреб суспільства.

Термін дослідницький університет (research university) набув значного міжнародного поширення після його появи 1994 року у класифікаторі Фонду Карнегі для університетів США (Carnegie Classification of Institutions of Higher Education). Дослідницький університет – це сучасна форма інтеграції освіти й науки, яка уже доволі давно визнана за кордоном і має там дуже добру репутацію. Дослідницький університет – це вищий навчальний заклад, який не просто провадить наукові дослідження поряд із освітньою діяльністю, а й має значні успіхи у таких дослідженнях і випускники якого самі стають провідними науковцями. Тобто цей термін зазвичай є синонімом для «провідний університет», «престижний», «елітний», «багатий університет». У наші дні найбільшого поширення дослідницькі університети набули в США – 260, Німеччині – 70, Великобританії – 73, Іспанії – 41.

Поняття «дослідницького університету» у світі сьогодні передбачає кілька важливих параметрів. Дослідницький університет зберігає всю академічну складову, але при цьому працює одночасно за трьома взаємопов’язаними напрямами: навчання, наукові дослідження, інноваційне впровадження високих технологій і виведення їх на ринки (технологічний трансфер). Дослідницький університет представлений у вигляді науково-освітньої структури інтегрованих по вертикалі навчально-наукових підрозділів і підрозділів навчально-науково-виробничого (інноваційного) характеру. 3. Для дослідницького університету характерною особливістю є багатоканальність джерел фінансування: федеральний та місцевий бюджети, гранти, благодійні фонди, бізнес, доходи від навчальної, дослідницької, виробничої і консультаційної діяльності.

4. У дослідницькому університеті представлено широкий спектр програм підготовки фахівців, у т.ч. природничі, технічні, соціальні і гуманітарні науки та знання5. Значна частка залучених викладачів, у т.ч. – із-за кордону (30–60 % усього викладацького складу). 6. У дослідницькому університеті розвинута інфраструктура для навчання студентів і аспірантів, для наукових досліджень, і так звана «інноваційна інфраструктура». 7. Дуже високий ступінь академічної автономії і наявність особливої корпоративної етики. 8. У дослідницькому університеті існує ефективна система відбору та підтримки талановитої молоді на всіх рівнях освітнього процесу (довузівському, вузівському та післядипломному), функціонують декілька центрів довузівської підготовки в різних регіонах країни, регулярно проводяться наукові молодіжні заходи, організовується стажування молодих вчених у провідних наукових центрах. Кращі студенти та молоді вчені щорічно нагороджуються медалями та відзначаються преміями за кращу наукову роботу. 9. Прагнення університету до лідерства в масштабі регіону, країни, світу

Північно-Східний університет — приватний дослідницький університет в Бостоні, штат Массачусетс, США. Університет Вільяма Марша Райса (англ. William Marsh Rice University) або Університет Райса (англ. Rice University) — приватний дослідницький університет США

Гейдельберзький університет імені Рупрехта та Карла (Heidelberg University) – один з найстаріших (1386 г.) в Німеччині й один з найпотужніших дослідницьких університетів в Європі. Кельнський університет (University of Cologne)

University of Westminster. Британський дослідницький університет, де здобуття диплому орієнтоване саме на сучасний ринок праці. Newcastle University - лідер дослідницької  діяльності у сфері машинобудування, ресурсів та енергетики, медицини та охорони здоров'я, де навчаються студенти з понад ста країн світу.

Дякую за увагу!