Презентація "Голос рідної землі. Василь Пачовський.Вірш "Сріберний дзвін"як символ єдності Руської землі часів Ярослава Мудрого"

Література рідного краю. Голос рідної землі. Василь Пачовський. Вірш “Сріберний дзвін” як символ єдності Руської землі часів Ярослава Мудрого. Образ княжни Анастасії1878-1942

Василь Пачовський пиcав: «В Богоревиці на Закарпатті добуто 1917 року срібний дзвін із часів Ярослава Мудрого. Мадяри завезли його до Братислави та розбили. Я зложив поему «Сріберний дзвін», яка була дуже популярна серед молоді 1920-30 рр.»* * *Чи є ще краща земля, як Карпатська Україна?Оперезали її високі гори сині, обмаїли зелені ліси, закосичили винниці з золотими виноградами, а річки сріберні опоясали блакитними стрічками. Така вона красна та Срібна Україна!На колінах молюся Богові старинною колядкою: «Сійся, родися жито-пшениця на Україні для Закарпаття, радуйся, Срібная Земле!...»Василь Пачовський. «Срібна Земля»Байкове кладовище

Ой дзвін дзвонить, робить чуда:глухі чують, сліпі бачать, німі стануть говорити,а відступники заплачуть… Звідки ж в нього така сила?Легенд про силу церковного дзвону на Закарпатті, власне, як і по всій Україні існує багато. До речі, іншу назву Закарпаття - "Сріберна Земля" – пов'язують саме із легендою про церковний дзвін. Дзвін той за легендою не простий, а "сріберний", відлитий у Києві в 1034 році і подарований дочкою Ярослава Мудрого Анастасією, дружиною угорського короля Андраша І, Богаревицькій церкві, що на Іршавщині. Він захищав село та всю околицю від усяких бід і нещасть. Коли напала монголо-татарська орда на наш край, срібний дзвін закопали у полі, щоб уберегти від загарбників. Але навіть під землею він не знав спокою і своїм гудінням попереджав про небезпеку, що насувалась. Згодом його викопали і, як свідчить історія, "Настин дзвін" впродовж століть служив народу та прикрашав церковну вежу в селі Богаревиці. Але у 1917 році угорські окупанти реквізували дзвін, вивезли до Братислави та розбили. Цю історію, яка протягом століть обросла легендами, відтворив Василь Пачовський в поемі "Сріберний дзвін". Після її публікації Закарпаття почали називати "Срібною Землею", а "сріберний дзвін" став її невід'ємним атрибутом, символізуючи притаманну закарпатцям гордість і самопошану.

Своїми церковними дзвонами пишаються у кожному селі. Селяни переповідають історії про те, як дзвони рятують від бурі, розганяють хмари, попереджають про лихо, сповіщають радісні новини. До прикладу, жителі селища Перечин не бояться буревіїв, бо знають, що будь-яку негоду розженуть дзвони їхньої церкви. Переконатися у цьому вже могли неодноразово, тож вірять у чудодійну силу передзвону. А у селі Страбичово знаходиться один із найстарших дзвонів Закарпаття. На малому церковному дзвоні позначена дата 1594 р. Та чи не найбільше історій про дзвони можуть розповісти мешканці села Малі Геївці на Ужгородщині, саме тут у 1864 році народився відомий дзвоноливар, власник фабрики з виготовлення дзвонів та угорський політик Ференц Еґрі.

На території Закарпатського музею народної архітектури та побуту в Ужгороді, поблизу Шелестівської дерев’яної церкви, можна побачити два великі дзвони, відлиті у 1925 році на підприємстві Ференца Еґрі для реформатської громади села Дерцен. Дзвоноливарне підприємство в Малих Геївцях припинило існування у 1949 році. У 1992 році під греко-католицький храм пристосовано вцілілу будівлю колишньої ливарні, а перед нею постала дзвіниця з відлитим у 1939 році дзвоном Ференца Еґрі. У 2015 році поруч із ливарнею побудували новий храм, давня споруда перестала виконувати ці функції.

«Сріберний дзвін» Василь Пачовський. Фрагмент поеми)Ой, дзвін дзвонить, місяць сходить,Срібна Русь у світлі грає;Де ударить його голос,З-під землі Русь викликає. Ой, дзвін дзвонить, робить чуда,Глухі чують, сліпі бачуть,Німі стануть говорити –А відступники заплачуть…Звідки ж в нього така сила?Звідайтесь в Богоревиці –Тут дзвонив він сімсот років. Під землею у темниці. Як на Русь орда летіла,Його скрили перед нею –А й всі люди тут пропали,Дзвін лишився під землею.

Третій рік війна велика. Яла кровцю людську пити –Підійшов він, як заклятий,З-під землі народ будити. Кінь біг полем та й ударив. В дзвін сріберний копитами –Як дзвонити срібний голос. Понад сонними полями: Вчули люди, що дзвін дзвонить,Хто жив, біг і дивувався: Цілий срібний дзвін великий. Серед поля звідки взявся?Цілий срібний руський напис,Сяє жовто в день погідний –А під бурю з хмар синіє,Як блакитний стяг наш рідний! Цілий срібний, руський напис,Рік за князя Ярослава: Тисяч тридцятий четвертий –Ось де, люди, - наша слава!

Ярослав, наш князь великий,З Києва слав уграм зятя –Та заслав той дзвін сріберний. Срібній Руси Закарпатя!Настя, дочка Ярослава,Йшла до угрів за Андрія –Привезла той дзвін сріберний –Ясний, чистий, як лілея. Привітав народ царівну. Серед співу та веселля –Як зронила віще слово. Через злото ожерелля:- Срібна Русе – прийми в даріДзвін сріберний Ярослава -Нехай дзвонить, поки буде. Гомоніти Твоя слава!- Як загубите ту славу,Не дай, Боже, в чужім полі -Дзвін дзвонити перестанеІ зів’янете в неволі.

- Буде ждати, аж повстане. Нове горде покоління –І тоді він знов заграє,Повен блеску та проміння!Ось він дзвонить: Тисяч років. Тому ми тут панували,Де дзвеніла наша слава,В церкві срібні дзвони грали!Де дзвеніла наша мова,Наші ниви золотіли –Наші городи та села. Виноградами леліли!Ось він дзвонить – сонце сходить,Срібна Русь у світлі грає –Дзвін свободи чуда діє,Наша слава оживає!Ужгород, 1921 р.

Підготувала вчитель української мови та літератури Маляр М. Ю.