Презентація уроку позакласного читання «До природи не неси шкоди»

Урок позакласного читання«До природи не неси шкоди»

Продзвенів для нас дзвінок,Починаємо урок,Попрацюємо старанно,Щоб почути у кінці,Що у нашім четвертім класі –Учні - просто молодці!

Книгознавча скринька. Особливості змістунауково-художньої танауково-популярної книжок

Знайомтесь. Народився Анатолій Іванович Давидов 8 лютого 1938 року в селі Бочки біля Конотопа на Сумщині в родині сільських учителів. Ще в дитинстві хлопчик задивлявся на чудесні дива природи, його приваблювали її таємниці — дуже хотілося до їхньої розгадки хоч би наблизитись. А ще дуже любив батьків, із захопленням сприймав їхню таку важку, але й солодку вчительську працю..

Вправа «Очікування»Я вважаю, що сьогодні …Я хочу прочитати …Я хочу довідатися …Я очікую, що …

Не рубай під корінь (с.20-21).... Жила колись дівчинка. Тато її лісником був, а мама йому допомагала. Та ось розпочалася жорстока війна, й лісник пішов батьківщину од ворогів боронити. Стала мати більше в лісі бувати, разом із собою й доньку брала. Одного разу потрапили вони під холодний березневий дощ. Застудилася дівчинка й занемогла. Яких тільки ліків не давала їй мати — не допомагали. Мати вискочила до лісу, щоб дерево сухе на паливо спиляти. Далеко йти не довелося: біля самої хати стара яблуня майже всохла. Хотіла лісничиха зрубати її під корінь, аж глядь: з нори джміль вилазить.— Не рубай під корінь дерево,— став просити.— Під ним одвічна схованка наша. Ти ж знаєш — на зиму всі джмелі гинуть, залишаються лише молоді самички. Так продовжується рід. Що буде, як вивернеш яблуньку з коренем? Замерзнемо, бо вночі іще морози сильні. Не рубай, ми тобі колись у пригоді станемо.

Не рубай під корінь (с.20-21)І хоч не було часу в лісничихи інше дерево шукати, пожаліла вона джмеликів. ... Минув час. Надворі вже все зазеленіло, а дівчинці не покращало. Як і раніше, вона заходилася кашлем. Плакала мати, донька чахла на очах. Якось залетів у хату джміль. Згорьована лісничиха вже й забула про зустріч біля старої яблуні, тому здивувалася, коли джміль сів їй на руку й мовив:— Піди, добра жінко, на лісову галявину, нарви жовтих квітів первоцвіту, зроби з них відвар і дай попити доньці, нараз виздоровіє. Й полетів джміль до лісу. Мати зробила так, як він їй порадив, і дівчинка невдовзі перестала кашляти, щоки її налилися рум'янцем, стала мамі по господарству допомагати. Ось так дізналися люди, що первоцвіт — рослина лікарська...

Чому лісничиха не зрубала стару яблуню?Як джміль відплатив жінці за доброту?

ЕскулаповаІнтернат. Кепкували. Завгосп. Комірчина. Прослизнула. Полонянка. Отруйниця. Пікша. Кашкет. Нишпорили. Рогатулька. Радикуліт. Тераріум

Ескулапова змія (с.21-25) «ланцюжком»Першими гадюку побачили дівчатка. Йшли на прогулянку до лісу, а вона лежить на пеньку край дороги, гріється на сонечку. Побоялися вони далі йти, повернулися до інтернату, хлопцям розповіли про пригоду. Ті за палиці — й до пенька. А там нікого немає. Довго кепкували над дівчатками. Трохи згодом гадюка налякала завгоспа Климовича. Старий узявся порядок наводити в своїй комірчині, підняв якогось ящика, а з-під нього й шуснула змія. З несподіванки Климович закляк на місці, а тоді хотів опустити на гадюку ящик, та лише ногу собі прибив, а вона хоч би що — прослизнула до дверей, і тільки її бачили.— То, певно, вуж! — сказала вчителька біології Тетяна Романівна.— Гадюки вже давно тут вивелися.

«ланцюжком»— Хіба я вужів не знаю? — образився завгосп.— У них жовті плями на голові. А це гадюка — довга, майже чорна. І шустра дуже. Правда, зигзага на спині я не помітив, а в тієї, що в дитинстві мене вкусила, було добре видно цей каїнів знак! — Климович мимоволі почухав праву ногу.— І досі, бачите, свербить те місце, куди вп'ялася отруйниця. Тиждень в інтернаті панував спокій. У суботу, під час відпочинку, учні слухали казки, що їх любила читати дітям старша піонервожата Василинка. Тільки-но закінчили "Котигорошка", як її покликали до директора.— Давайте, хлопці, пригоди розповідати! — запропонував Ігор.— Минулого літа відпочивали ми з татком на морі. Рибалили щодня.

«ланцюжком»А одного разу вийшли на човні ловити пікшу — таку невеличку, але дуже смачну рибку. Закинули вудки, коли це щось як смикне за мій гачок, як потягне вниз, а тоді вбік. Я швидко прив'язав до сидіння ліску, а вона натягнулася, немов струна, ось-ось лопне. Та я потихеньку тягну її до себе. Діти аж роти порозкривали.— Невже акула? — не витерпів Сергійко.— Не перебивай! — зупинив його Вадик.— Так ось, тягну я, тягну, а воно як смикне, мало човна не перекинуло, а я все тягну...— Та швидше вже витягуй,— розсердився Костик,— не кит же вчепився на той гачечок!— Тягну, тягну...— не звертав уваги на репліки Ігор, а тоді як закричить не своїм голосом: — Хлопці! Гадюка на підвіконні!Що тут зчинилося! Одні заверещали, інші затупали ногами. Вадик за шафу сховався, Сергійко опинився під столом, лише Ігор не розгубився й пошпурив у гадюку новісіньким кашкетом з блискучим козирком. Галас підняв на ноги весь інтернат. Прибігла Тетяна Романівна.— Нікого не вкусила? — тривожилася.Ігор з Павликом нишпорили в клумбі під вікном.— Ось вона, ось! — Ігор хотів узяти її рукою.

«ланцюжком»— Не чіпай, ще вкусить! — застеріг Павлик.— Хапай її біля голови! — порадив Зенон, білявий товстощокий п'ятикласник.— Сам хапай,— охолов Ігор,— розумник знайшовся! На допомогу вже бігли старшокласники.— Де вона? — налаштував рогатульку, нашвидкуруч зроблену з вербової гілки, комсорг школи Андрій. Та гадюка вже була аж біля куща жасмину і сховалася в ньому. Старшокласники обмацали кожну травинку, обдивилися всі закутки шкільного парку, навіть на той бік огорожі лазили, але гадюки не знайшли.— А ти хіба не помітив, куди вона сховалася? — спитав Павлик Ігоря, коли всі розійшлися.— Ні.— На тополю залізла.— Чому ж хлопцям не сказав? — Вони б її вбили. А гадюки — тварини корисні. Минулої зими в мого дідуся такий радикуліт був, що він розігнутися не міг, то бабуся купила ліків, зроблених із гадючої отрути, натерла йому поперек, і хвороба відступила.

«ланцюжком»Ось я й подумав — давай спіймаємо цю гадюку, посадимо в тераріум у зоологічному куточку, годуватимемо її, і тоді не треба буде по аптеках ходити, як хтось захворіє. Самі лікуватимемо знайомих і родичів!— Хто нас у зоокуток з гадюкою впустить! — засумнівався Ігор.— Тетяна Романівна.— А як отруту будемо брати?— Запросто. По телику нещодавно показували. Береш гадюку нижче голови, підсовуєш їй склянку, гадюка кусає скло і випускає кілька крапель отрути. Знаєш, яка вона дорога!Хлопці не гаяли часу. Взяли рогатульку, кинуту Андрієм, і подалися до тополі. Гадюка саме спускалася на землю. Та ось вона помітила небезпеку і повернулася назад. її гнучке тіло легенько ковзало по прямовисному стовбуру...— Ніколи не думав, що гадюки так добре по деревах лазять! — дивувався Ігор. Павлик тим часом хотів збити її на землю, але змія доповзла до невеликого дупла й сховалася в ньому.— Тепер ніде від нас не дінеться,— зрадів хлопчик,— ану, підсади!Він дотягся до дупла й затулив його беретом.— Ходімо по наволочку. Інакше не донесемо. Друзі швиденько пробралися в спальню, зняли з Ігоревої подушки наволочку й хутчій до дерева. А там уже вчителька, Тетяна Романівна.— Таки вистежили? — зустріла хлопців.

«ланцюжком»Не криючись, Ігор та Павлик розповіли про свої наміри.— А я хотіла знайти гадюку і віднести її подалі в ліс, щоб часом хтось із дітей не наступив на неї. Тоді вона вкусити може. А щодо гадючої отрути, то ліки з неї виготовляють на заводах, де знають, як це робити. Інакше хворому можна й зашкодити. Так що будемо робити з гадюкою? — звернулася до дітей.— А де їй краще? — запитав Ігор.— Ліс — її рідний дім. В ньому вона і їжу знайде, і притулок. А ви скоро на канікули роз'їдетесь. Що тоді?— Гаразд. Давайте віднесемо гадюку до лісу,— погодилися діти. Відіткнули дупло і стали чекати на полонянку.— І як вона вміє так легко по деревах лазити? — запитав Ігор.— Адже ні рук, ні ніг не має.— Прийдете в біологічний кабінет, і я покажу вам скелет гадюки. Він складається із численних хребців, сполучених гнучкими зв'язками. Замість ніг — багато ребер, вільними кінцями яких плазун упирається об землю. Ребра можуть рухатися. Вигне гадюка тіло — ребра подаються вперед, а потім назад. Про гадюк, як і всіх змій, можна сказати, що вони ходять на ребрах.

Ескулапова змія (с.25-27)— Тихіше, будь ласка! — застеріг учительку Павлик.— Вилазить!— Не бійся! — усміхнулася Тетяна Романівна.— Змії погано чують, вони майже глухі.— І це не заважає їм успішно полювати на здобич? — здивувався Ігор.— Тут допомагають очі, а ще в них добре розвинений нюх. Деякі змії навіть відчувають тепло, яке випромінюють живі істоти, і таким чином знаходять їх. А гадюка, замість того, щоб злізти на землю, вляглася на нижній гілці, її майже чорне тіло злилося з корою, і якби діти не бачили гадюки раніше, нізащо б її не помітили. Тетяна Романівна обережно підійшла до тополі, обдивилася з усіх боків плазуна.— Теж мені гадюка! — аж зраділа своєму відкриттю.— Це лісовий полоз, або, як його іще називають, ескулапова змія. Дуже рідкісний плазун.— А ми з палицями на нього! — спантеличено промовив Ігор. Усі підійшли ближче до полоза.— Бачите білі плями на голові? Та й довший він від гадюки — з півтора метра буде!— А красивий! Так і хочеться в руки взяти,— підступив до полоза Павлик.— Не треба його чіпати, ще вкусить,— спинила вчителька.— Будь він наймиролюбнішою істотою, не повірить в добрі наміри після такого переслідування, як сьогодні. Взагалі ж ескулапові змії не бояться людей і добре приручаються. В давнину любили тримати їх вдома римляни. 

Ескулапова змія (с.25-27)Римські воїни навіть брали їх з собою в походи. Так цих симпатичних істот було завезено до багатьох країн світу, зокрема й до європейських. А мода на ескулапових змій підтримується й досі. У Німеччині й Австрії, приміром, існують спеціальні зміїні парки, де плазунів розводять і охороняють.— А чого у цих полозів назва така? — поцікавився Ігор.— Річ у тім, що античні народи називали бога лікування Ескулапом і зображали його дідусем з палицею, яку обвиває змія. Дочку Ескулапа вони теж малювали із змією, яка п'є щось із чаші. Дівчині дали ймення Гігія, звідки й пішов .термін "гігієна". Спливли віки, і чаша з гадюкою стала емблемою медицини. Вчені вважають, що античні майстри, зображаючи змію, мали на увазі лісового полоза. Ось чому його ще називають ескулаповою змією. Полозу набридли, напевно, розглядини, і він поліз вище на дерево.— Не хоче злазити на землю,— промовив Павлик.— Іще з голоду помре!— Не пропаде, он скільки гнізд вгорі ворони намостили. Полоз, певно, й живиться їхніми яйцями.

Ескулапова змія (с.25-27)— Так він, виходить, шкідник! — розчарувався Павлик.— Е, ні, основна їжа лісового полоза — гризуни.— Тетяно Романівно, давайте оголосимо місце, де житиме наш полоз, заповідним,— запропонував Ігор.... Невдовзі дівчатка знову подалися до лісу. Прийшли до знайомого пенька, а там щит з малюнком ескулапової змії і напис:"Будь обережний, товаришу! Тут ти можеш натрапити на лісового полоза. Це дуже корисна й рідкісна тварина — не наступи ненароком па неї. Знай — лісовий полоз охороняється законом". Дівчатка перезирнулися і, обережно ступаючи, пішли далі. Чи погоджуєшся ти з думкою, що, знайшовши змію, потрібно її зловити, переслідувати або вбити?Якщо так, то обґрунтуй: за що?Чому лісовий полоз охороняється законом?

Поміркуй та пригадай,на запитання відповіді дай(с.27-28)

Рефлексія- Чи справдилися ваші очікування від уроку?- Якими новими знаннями ви збагатилися?

Вчись розуміти природу,стань її другом та захисником!До природи не неси шкоди!До землі з ласкою –будеш з паскою. Молодці!Дякую за роботу!