Презентація "В'язання гачком"

В’язання гачком

В'язання гачком як один з різновидів народної творчості відоме з давніх-давен. Встановити точно, коли зародилось ручне в'язання, дуже важко, але під час розкопок єгипетських гробниць була знайдена дитяча в'язана шкарпетка, у якій великий палець був вив'язаний окремо, мабуть, для того, щоб можна було взувати сандалі. Учені дослідили, що вік цієї шкарпетки становить приблизно 5 тис. років (III ст. до н.е.), а виготовлення трикотажних виробів було розповсюджене в Стародавній Греції, Малій Азії, на Кіпрі ще у ІХ-Х ст.

В епоху середньовіччя в'язання досягло високого рівня. В одному з районів Каїру було знайдено в'язаний багато­колірний шовковий виріб (VII-ІХ ст.), який за якістю та технікою виконання вважають неперевершеним зразком стародавнього ужиткового мистецтва. У XII ст. в'язати навчились іспанці та італійці, через століття — французи, шотландці й англійці. Науковцями у процесі археологічних досліджень встановлено, що в XV ст. в Англії, Франції, Шотландії цей вид мистецтва досяг найбільшого розквіту.

У той час широким попитом користувались в'язані шкарпетки, рукавиці, берети, капелюхи, ковпаки, верхній одяг. Поступово в'язання стало відоме всій Європі. Почали відкриватися цехи з виготовлення шовкових панчіх. Цікаво, що займались цим ремеслом в той час виключно чоловіки.

У 1589 р. в ручному в'язанні стався переворот: англійський священик Вільям Лі сконстуював ручний в'язальний верстат, який дав змогу збільшити швидкість в'язання, порівняно з ручним, у 10 разів. Найважливішим елементом верстата була голка з гачком на кінці. А наприкінці XVII ст. у Франції була винайдена машина для виготовлення трикотажних виробів. На ній вив'язували полотно у вигляді трубки, з якої викроювали деталі виробу і потім зшивали. До середини XIX ст. розвиток трикотажного машинобудування досяг високого рівня.

Гачком можна в’язати різноманітні вироби: ● одяг

Аксесуари

Предмети інтер'єру

Іграшки

Гачки для в'язання Гачки виготовляють з різних матеріалів: дерева, пластмаси, кості та металу. Вони бувають короткі (12-15 см) і довгі (35-45 см).

Будова гачка Гачки виготовляють різними за товщиною. Залежно від товщини вони мають номер від 1 до 6. Номер гачка – це діаметр його головки в мм.

Пряжа для вя'зання

Гачком зручно вив'язувати мотиви будь-якої форми - круглої, квадратної, трикутної, шестикутної і т.д., починаючи роботу від центру. Форму мотивам задає різна кількість і місце розташування петель.

Для в'язання гачком використовують умовні позначення та схеми

Санітарно-гігієнічні вимоги та правила безпеки праці Під час в'язання дуже важливо, щоб робоче місце було достатньо освітлене. Світло має падати на роботу з лівого боку. Сидіти слід прямо, торкаючись спиною стільця. Віддаль від очей до виробу повинна становити 35-40 см. Якщо віддаль менша, то можуть потрапити в очі часточки пилу. Перед початком роботи слід мити руки, щоб нитка і в'язане полотно були завжди чистими, також після закінчення роботи, щоб на руках не залишалося дрібних часточок пилу. Під час в'язання клубок краще тримати ліворуч у спеціальній корзині або коробці. Після закінчення роботи всі інструменти слід обов'язково прибирати в робочу коробку. Гачок вколюють у клубок і разом з незакінченою роботою кладуть у мішечок, який зберігають у певному місці.

У процесі виготовлення виробу слід дотримувати таких правил і вимог: гачки повинні бути добре відшліфованими і зберігатися в спеціальних коробках; не допускаються різкі рухи рукою з гачком; ножиці повинні лежати зі зімкнутими лезами, передавати їх слід тільки кільцями вперед; не можна користуватися іржавими голками та шпильками: вони можуть зіпсувати виріб.

В’язати вироби розпочинають з ланцюжка, який утворюється з повітряних петель. Останню петлю, розміщену на гачку, називають ведучою

Усі повітряні петлі у ланцюжку повинні бути однаковими. В іншому випадку ланцюжок буде нерівним