Потрясіння, викликане трагедією, що відкрилася перед молодим поетом на місці поховання жертв сталінських репресій у Биківні, стало поштовхом до написання поезії «Пророцтво 17-го року». Поет був переконаний, що саме більшовицький жовтневий переворот 1917 року породив жах репресій, депортацій, голодоморів, концтаборів... Викривальна сила цієї поезії – надпотужна.
Ви мовчанкою соромливою Постараєтесь обминуть, Що в доярки цієї щасливої Руки й ноги вночі гудуть . У вірші «Дума про щастя» Василь Симоненко відкрив прірву фальші радянської системи, за якою ніхто не хоче бачити просту людину, її долю. Поет показав, що усіма своїми досягненнями, прогресом, людство зобов’язане простим трудівникам.
За життя поету судилося видрукувати лише одну книжечку поезій під назвою «Тиша і грім» в 1962 році. Збірка поезій «Земне тяжіння» і збірка новел «Вино з троянд» з'явилися друком у 1964 і 1965 рр. У 1966 році вийшла книга «Поезії». Наступні видання потрапили до читача аж через п'ятнадцять років. І хоча цензура безжально спотворювала твори Симоненка, нищила їх, ними обмінювалися, їх переписували від руки, вивчали напам'ять. А це і є безсмертя…