Презентація "Важке прозріння особистості в тоталітарному суспільстві" Рей Бредбері "451 градус за Фарингейтом"

Важке прозріння особистості в тоталітарному суспільствіАналіз. Робота з текстом. Передбачення. Висновки.

Образи - символи. Контрасти1

Образи - символи. Контрасти

«…— Чому вогонь сповнений для нас таких чарів? Чому, байдуже про вік, нас завжди тягне до нього? — Бітті загасив маленьке полум’я і знову видобув його. — Вогонь — це вічний рух; це те, що людина завжди прагнула знайти, але так і не знайшла. Або майже вічний рух. Якщо його не гасити, він горів би протягом усього нашого життя. Що таке вогонь? Це таїна. Вчені щось белькочуть про тертя й молекули. Але вони й самі нічого до ладу не знають. Справжня принадність вогню в тому, що він знищує відповідальність і наслідки. Якщо певна проблема надто обтяжлива — в піч її. Зараз, Монтеґ, такий тягар — ви. Вогонь зніме цей тягар з моїх плечей швидко, чисто й певно. Гігієнічно, естетично, практично».«…— Вогонь. Довгий язик полум’я вирвався з вогнемета, вдарив у книжки, відкинув їх до стіни. Монтеґ увійшов до спальні й двічі вистрілив по широких ліжках; вони, голосно засичавши, запалали так люто, аж Монтеґ здивувався: хто б міг подумати, що в них стільки вогню й пристрасті! Він попалив стіни спальні й туалетний столик дружини, бо жадав усе це змінити; попалив стільці, столи, а в їдальні — столові прибори й пластмасовий посуд, усе, що нагадувало про його життя в цьому порожньому домі поруч із чужою жінкою, яка забуде його завтра, врешті, вона вже забула його і мчить зараз самотньо по місту, чуючи лише те, що нашіптує їй у вуха радіо-“черепашка”. Так як і раніше, палити було насолодою — приємно було дати волю своєму гніву, палити, рвати, руйнувати, дерти на шматки, нищити безглузду проблему. Нема виходу — то не буде й проблеми!— Книжки, Монтеґ! Книжки підстрибували й танцювали, наче обпалені птахи, їхні крила пломеніли червоним і жовтим пір’ям». ВОГОНЬ * * *

«…Нарешті він увійшов до вітальні, де в стінах спали велетенські безмовні чудовиська, занурившись у порожні білі думки й холодні сніжні сни. Він вистрілив у кожну з трьох голих стін, і вакуумні колби, засичавши, вибухнули. Порожнеча відгукнулася ще дужчим сичанням, безглуздим криком. Він намагався уявити порожнечу, яка народжувала такі самі порожні образи — і не міг. Він затамував подих, щоб та порожнеча не всмокталася в його легені. Він розтяв її, відступивши назад і пославши в подарунок вітальні ще одну велетенську яскраво-жовту квітку. Вогнетривкий шар на стінах тріснув, і полум’я струсонуло будинок».(кінцівка) «Полум’я повільно коливалося, вигравало білим і червоним; воно здалося Монтеґу якимсь дивним, бо було зовсім не таке, до якого він звик. Вогонь нічого не спалював: він грів! Монтеґ бачив руки — вони простягалися до вогню; видно тільки руки людей — тіла тонули в темряві. Над руками — застиглі обличчя; їх оживляли лише тремтливі виблиски полум’я. Монтеґ і не уявляв, що вогонь може бути таким. Він і не думав, що вогонь може не тільки забирати, а й давати. Навіть запах у нього був інший». ВОГОНЬ * * *

2

«— Ми також спалюємо книжки. Прочитаємо книжку — і спалюємо, щоб її у нас не знайшли. Мікрофільми не виправдовують себе. Ми весь час мандруємо, плівку довелось би десь закопувати, а потім повертатися до неї. Це ризиковано— нас можуть викрити. Отож ліпше все зберігати в голові, де ніхто нічого не побачить, нічого не запідозрить. Ми всі — уривки і шматки історії, літератури, міжнародного права; Байрон, Том Пейн , Макіавеллі), Христос — усе тут, у наших головах. Але вже пізня година. І почалася війна. Ми тут, а місто там, у своїх різнобарвних шатах. Про що ви думаєте, Монтеґ?— Думаю, який же я був дурний, коли намагався щось зробити самотужки, — підкидав книжки в будинки пожежників і подавав сигнал тривоги».— Ви робили, що могли. Якби це робили по всій країні, наслідки були б чудові. Але наш шлях простіший і, на нашу думку, кращий. Ми прагнемо зберегти знання, які нам ще будуть потрібні, зберегти їх повністю. Поки Що ми не хочемо нікого зачіпати чи підбурювати. Бо якщо нас знищать, то загинуть і всі знання, що ми зберігаємо, загинуть, може, назавжди. Ми з певного погляду мирні громадяни: мандруємо собі занедбаними коліями, ночуємо в горах. І місто дало нам спокій. Часом нас зупиняють, обшукують, але у нас нема нічого недозволеного. Наша організація вельми гнучка, розгалужена, розкидана по всій країні. Декотрі з нас поробили собі пластичні операції, змінили свою зовнішність. Тепер нам дуже важко; ми чекаємо, щоб скоріше почалась і закінчилася війна. Це жахливо, але ми нічим не можемо зарадити, бо не ми керуємо країною, — ми лише незначна меншість, голос волаючого в пустелі. Коли закінчиться війна, тоді, може, придамося й ми для чогось». * * *

Літній чоловік, колишній викладач англійської мови, став безробітним сорок років тому, коли за браком студентів і матеріальних дотацій закрився останній гуманітарний коледж. Фабер живе в місті, але таємно підтримує людей, які хочуть зберегти хоч частину книг від знищення. Фабер намагається допомогти Монтеґу і відправляє до інтелектуалів-вигнанців, які ховалися за межами міста.Ґренджер Літній чоловік, ватажок інтелектуалів-вигнанців. Він дав Ґаю випити безбарвну рідину, яка мала змінити хімічний склад його поту, щоб механічний пес не знайшов чоловіка. Ґренджер розповів Монтеґу, що кожен з них читає книжку і запам'ятовує її, зберігає у своїй пам'яті. Потім книжку спалюють, але тримають усе прочитане в пам'яті. Фабер * * *

« — Вперше за багато років я відчуваю, що знов живу, — відповів Фабер. — Відчуваю: зроблю те, що слід було б зробити дуже давно. А от страху поки що немає. Може, тому, що нарешті роблю те, що треба. А може, наважившись ризикнути один раз, я вже не хочу здаватися вам боягузом. Певне, мені й надалі доведеться робити ще сміливіші речі, ще більше ризикувати, аби не було вороття назад, аби знову не бути легкодухим. Що ви збираєтесь робити?»«Сонце горить щодня. Воно спалює Час. Всесвіт мчить по колу і обертається круг своєї осі, а Час спалює роки й людей, спалює сам, без допомоги Монтеґа. Отже, якщо він, Монтєґ, разом з іншими пожежниками спалюватиме те, що створене людьми, а Сонце спалюватиме Час, то згорить геть усе! Хтось із них має зупинитися. Сонце, звичайно, не зупиниться. Отже, виходить, повинен зупинитися він, Монтеґ, і повинні зупинитися люди, з якими він працював пліч-о-пліч ще кілька годин тому. Десь ізнову має початися процес збереження й накопичення духовних цінностей, хтось має знову зібрати й зберегти все, що створила людина, зберегти в книжках, платівках, в людських умах, будь-якою ціною вберегти від молі, плісняви, іржі, гниття і паліїв. Світ повен людей, великих і малих. Незабаром народиться новий фах — фах людей, що виготовляють вогнетривку одежу для людства. * * *

«Бітті кивнув……. Яка дурість — читати вірші кожному стрічному! Це міг зробити лише безнадійний дурень. Дайте комусь прочитати кілька римованих рядків — і він уже вважає себе володарем Всесвіту. Ви уявили собі, що можете творити чудеса вашими книжками. Але ні, світ залюбки обходиться без них. Дивіться, до чого вони вас призвели: ви по зав’язку загрузли в трясовині. Досить мені торкнутися мізинцем — і ви втопитесь!» «Монтеґ, ви ідіот, Монтеґ, ви несосвітенний дурень! Ну, навіщо ви це зробили?»«— Боже, як усе це могло статися? — заговорив Монтеґ. — Адже лише вчора все було гаразд, а сьогодні я відчуваю, що гину. Скільки разів людина може гинути і все одно залишатися живою? Мені важко дихати. Бітті мертвий, а колись же він був моїм другом; Міллі покинула мене, а я вважав її своєю дружиною; тепер я нічого не знаю. Мій будинок згорів, у мене немає роботи, я сам мушу втікати… По дорозі сюди я підклав книжки в будинок пожежника. Господи боже мій, скільки я накоїв за один тиждень!— Ви зробили те, що мали зробити. Так мало статися».« — Мабуть, так воно і є. Хоч у це я вірю, бо більше мені нема в що вірити. Я знав, що так станеться. Я вже давно відчував, як щось у мені закипає, я робив одне, а думав зовсім інше. Боже, це назрівало в мені. Дивно, як воно досі не вихлюпнуло назовні. І ось я тут, щоб зруйнувати й ваше життя. Адже вони можуть прийти сюди!» * * * * * * * * *

«…… доведеться знову чекати. Ми передамо книжки з вуст у вуста нашим дітям, а ті, в свою чергу, передадуть їх іншим. Багато, звісно, загубиться. Але не можна людей примусити слухати. Вони повинні самі збагнути, що трапилося, чому світ вибухнув під ними. Вічно так тривати не може.— Чи багато вас?— Тисячі на дорогах, занедбаних залізничних коліях, з вигляду ми бродяги, але в головах у нас цілі бібліотеки. Спочатку все було стихійно. В кожного була якась книжка, котру він хотів запам’ятати. Ми зустрічались один з одним і впродовж двадцяти чи більше років створили щось на зразок товариства, розробили план. Нам потрібно було зрозуміти найголовніше — те, що ми самі по собі ніщо, ми не повинні бути педантами чи зверхніми стосовно інших людей. Ми всього-на-всього обкладинки, які захищають книжки від пошкоджень, і нічого більше. Декотрі з нас живуть у невеличких містах. Розділ перший з книжки Торо “Уолден” живе в Грін Рівер, розділ другий — в Уїллоу Фарм, штат Мен. У штаті Меріленд є містечко, що налічує всього двадцять дев’ять чоловік; навряд чи на те містечко коли-небудь кидатимуть бомби; там зберігається повне зібрання творів Бертрана Рассела. Це містечко можна взяти в руки, наче книжку, перегорнути сторінки — от скільки сторінок у голові кожного жителя. А коли закінчиться війна, тоді якогось дня якогось року книжки можна буде написати знову; ми скличемо всіх цих людей, і вони прочитають напам’ять усе, що знають, а ми все надрукуємо на папері. Може, колись знову настане доба пітьми і доведеться все починати спочатку. Але в людини є чудова риса: якщо треба починати все з самого початку, вона не зневірюється і не втрачає мужності, бо знає, що це дуже важливо і варто зусиль».

Кларіс Маклелен.«…На її тонкому, матово-білому обличчі застиг вираз лагідної, невситимої цікавості й ледь помітного подиву. Темні очі так пильно вдивлялись у світ, що навряд чи вона пропустила б навіть найменший порух. Біла сукня на ній шелестіла.", "— Так-от, — промовила дівчина, — мені сімнадцять і я божевільна. Мій дядько запевняє, що це в такому віці неминуче. Коли питають, скільки тобі років, каже він, відповідай, що сімнадцять і що ти схибнута»«Її…обличчя здавалося тендітним, матово-білим кристалом, що світився зсередини м'яким, немеркнучим світлом. То було не різке електричне світло, а дивно заспокійливий чудовий, приємний пломінець свічки» «По-моєму, спілкуватися з людьми — це розмовляти, як ось ми з вами. — Вона поторохтіла каштанами, які знайшла під деревом на подвір'ї. — Або ж розмовляти про те, який дивний світ. Спілкуватися з людьми приємно. А хіба це спілкування, коли зібрати всіх докупи й нікому не давати й слова сказати»«— Люди ні про що не говорять… Одне й те саме — марки автомобілів, моди, плавальні басейни, ще й приказують: "Як шикарно!" Але всі торочать одне й те саме! А в кав'ярні вмикають ящики жартів і слухають ті самі жарти чи вмикають музичний екран і дивляться, як по ньому бігають барвисті візерунки, але все це абстракція, лише гра кольорів. А музеї? Ви бували в них? Теж абстракція. Тепер усе таке. Дядько каже, колись було інакше. Колись давно-давно картини розповідали про щось і навіть показували людей»

Кларіс Маклелен.*Сімнадцятилітня дівчина, нова сусідка Монтегів. При першій зустрічі з Монтеґом не побоялася запитати, чи правда, що колись пожежники гасили пожежі, а не розпалювали їх. *Дівчина рідко коли дивилась телевізійні передачі, не ходила на автомобільні гонки, не бувала в парках розваг. *На відміну від усіх інших, вона багато думала, вміла помічати красу природи, цінувала справжнє людське спілкування. ?Кларіс змушена була ходити до психіатра, їй доводилося вигадувати для нього всякі дурниці, бо той не міг збагнути, що можна просто так блукати по лісу, дивитися на птахів, просто думати. *Дівчина хотіла навчити Монтеґа бачити незвичайне у простих речах, тому непомітно приносила на його ґанок букет осінніх квітів, пригорщу каштанів, кілька опалих листків. *Щодня Кларіс проводжала його до повороту і ділилася своїми думками, бо у жорстокому суспільстві, де її однокласники вбивають один одного, дівчині хотілося простого людського спілкування. *Кларіс змусила Ґая переосмислити своє життя, замислитись, чи насправді він щасливий.

Мілдред*Дружина Гая Монтеґа, звичайна мешканка мегаполісу, яка не має власної думки, підкоряється законам суспільства, у якому живе. *Мілдред часто носила у вухах манюсінькі "черепашки", радіоприймачі-втулки завбільшки як наперсток. З ними вона й засинала, приймаючи перед сном снодійні. *Жінка багато часу проводила в телевізорній кімнаті, три стіни якої були суцільними екранами, і жінка мріяла, щоб чоловік купив ще й четверту.* Ще однією розвагою Мілдред були поїздки на шаленій швидкості. Її стосунки з чоловіком були холодні і напружені. Обоє не пам'ятали навіть, де саме вперше зустрілися 10 років тому. *Монтеґ вважав дружину чужою людиною, після смерті якої він навіть не зможе заплакати. *Дізнавшись про переховування чоловіком книжок у їхньому домі, Мілдред на короткий час стає його спільницею. Та зміст книг не вражає її, кілька книг вона знищує, а згодом покидає чоловіка і викликає пожежників."…дружина на ліжку, не вкрита ковдрою й холодна, наче надгробний пам'ятник; її нерухомі очі втупилися в стелю, ніби прив'язані до неї невидимими сталевими нитками. А у вухах — манюсінькі "черепашки", радіоприймачі-втулки завбільшки як наперсток…", "Чужа кров текла тепер у жилах цієї жінки і, здавалось, оновила її." "За десять років користування радіовтулками "черепашка" Мілдред навчилася читати по губах.".

«…….пожежник, менестрель вогню, якому на початку твору було приємно дивитися, як горять книжки….. жив з дружиною у передмісті, дітей у них не було. Уже 10 років він працював пожежником, завдання якого полягало у спалюванні книг. Не зважаючи на це, під вентиляційною решіткою в передпокої свого будинку ховав врятовані з вогню книжки. Чоловік не розумів, чому це робить, та зустріч з Кларисою і Фабером, спалення літньої жінки разом з її книгами примушує його зрозуміти, що не все так ідеально у світі, в якому він живе»"Він не був щасливий. Ні, він нещасний. Він сказав це сам собі. Визнав як факт. Він носив своє щастя, мов маску, а дівчина зірвала її і втекла через лужок, і вже не можна постукати до неї в двері, щоб вона повернула йому цю маску.""На обличчі Монтеґа застигла посмішка-гримаса, яка з'являється на губах людини, коли її раптом обпалить вогнем, і вона рвучко відсахнеться від його пекучого доторку""Хіба в мене був вибір? Мій дід і батько були пожежниками. І навіть у сні я бачив себе пожежником""Монтеґ, залишившись під дощем, довго не рушав з місця. Тоді повільно пішов і раптом, відкинувши голову, підставив під дощ обличчя і відкрив рота...".

3

{3 B4 B98 B0-60 AC-42 C2-AFA5-B58 CD77 FA1 E5} «Я хочу бачити… Бачити!»«менестрель вогню» «відчуватиме судомну посмішку» «гас мені пахне як парфуми»Зустріч із Кларіссою, яка змусила його замислитися над своїм життям і роботою.«Ви тепер набагато краще смієтеся»Спілкування з Кларіссою, яка показала йому інший спосіб мислення.«Хтозна-звідки війнуло газом, і Монтег почав блювати»Спалення жінки разом із її книгами, що викликало у нього відразу і сумніви щодо професії.«Я цілу ніч намагався погасити її в своїй пам’яті. Мало не збожеволів»Сцена самоспалення жінки, яка не хотіла розлучатися з книгами.«Я такий нещасний, такий розлючений, сам не знаю чому… може, навіть почну читати книжки»Внутрішній конфлікт після зустрічі з Кларіссою та пережитого шоку від спалення жінки. Вчора на чергуванні я зрозумів, що я ненавиджу їх (пожежників), ненавиджу самого себе»Усвідомлення жорстокості своєї роботи та бажання змінитися. Бажання пізнати справжній світ, відкрити для себе істину через книги. Перевірr

Складання ланцюжка еволюції особистості у тоталітарному суспільстві на прикладі Монтеґа- не бачить роси на траві, не знає, чим пахне опале листя; -бачить себе тільки пожежником, бо пожежниками буди його батько та дід; -зустріч із Кларисою - замислюється над стосунками із дружиною; -жінка, що спалює себе, разом із книгами - рятує книгу ; -втеча - у таборі людей – книг. Фенікс. Відродження Монтеґа почалося з книги. Згадайте, яка книга перевернула його душу? Чому він намагається врятувати саме її? Він врятував Біблію, зокрема, Книгу Екклезіаста, де сконденсована мудрість століть: рід проходить, і рід приходить, а земля віковічно стоїть, криве не може стати прямим, час народжуватися і час помирати, час насаджувати і час виривати посаджене, час розкидати каміння і час збирати каміння. Герой книги, як і мудрець Екклезіаст, впевнений, що все повернеться на круги своя. З книги почалося одужання Монтеґа, його ренесанс…4

— Зазираючи на кілька століть уперед, Бредбері робить висновок: людство і людина прямують не туди, а на цьому хибному шляху вони втрачають усе світле, прекрасне, радісне. Але він вірить у духовне відродження людини. А якщо в серці хоча б однієї людини переможе добро, світ ще не загинув, людство ще може врятуватися. У романі висловлено мрію про людину, душа якої горнеться до прекрасного і яка поверне світу гармонію. Можливо, цією людиною з душею стане - Ґай Монтеґ.r

5«Ви надто багато думаєте»«Ви щасливий?»«Якби ж можна було віддати саму душу в чистку»«Чи не тому, що вогонь гарніший вночі? І вистава цікавіша?»«Я цілу ніч намагався її загасити у своїй пам’яті»«Життя коротке, отож треба працювати, а після роботи – розважатися досхочу»«Домашнє оточення може звести нанівець усе, що намагаються прищепити у школі»Кому належать ці слова, про кого вони сказані? Поясніть, як ви їх розумієте.

Поміркуй6

Фідбек «Резюме»Що дізнався нового і чому навчився сьогодні на уроці?Що найбільше зацікавило і вразило?Що залишилось не з’ясованим?Що із вивченого хотів би розповісти друзям?Які запитання задав би учням, якби був учителем?На уроці вдалося…Під час уроку в мене виникли відчуття…У мене виникли труднощі з …. Після уроку я зможу застосувати в житті такі навички…7 Перевір свої знання https://naurok.com.ua/test/join?gamecode=7636030 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛЛітература:1. Волощук Є. В. Зарубіжна література. Підручник для 9 класу. - К.: Генеза, 2017.- 304 с.2. Зарубіжна література: 9 клас. Хрестоматія/ Упорядник: Н. В. Шевченко.– Харків: Видавничий дім Весна, 2017. – 608 с.3. Зарубіжні письменники. Енциклопедичний довідник. У 2т. Т.1: А-К / За ред.. Н. Михальської та Б. Щавурського. — Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2005.— 824 с.4. Паращич В. В.: Усі уроки зарубіжної літератури. 9 клас. – Х.: Вид. група: «Основа», 2017.- 255.Інтернет-ресурси:www.zarlit.com/lesson/9klas_4/30.htmlhttps://javalibre.com.ua/java-book/author/bio/58shttps://www.ukrlib.com.ua/review-zl/printit.php?tid=10304https://dovidka.biz.ua/451-za-farengeytom-analiz/https://dovidka.biz.ua/451-gradus-za-farengeytom-harakteristika-geroyiv/https://youtu.be/y. Tll. X-B0990?si=Iv. W2 Bqz5sna. D9 Uxs. ФБ група Методичні родзинки. Уроки ЗЛ Сич Л. М.

Дякую за увагу!Читайте!Думайте!Критично мисліть!Робіть висновки!Матеріали до уроку https://surl.li/oxqgpm. Презентацію підготувала: учитель зарубіжної літератури Ірина Красновид