Презентація виховного заходу «Звідки наше коріння?»

Виховний захід. ЗВІДКИ НАШЕ КОРІННЯ ?Класний керівник 9 класу. Аулівського ОЗ ЗСОКриничанського району. Дніпропетровської областіГорбонос Людмила Андріївна

МЕТА: розширити і поглибити поняття громадянськості, познайомити учнів з історією свого краю, побутом села; розвивати прагнення бути свідомим громадянином, патріотом, вміння бачити й цінувати красу рідного краю, зміцнювати почуття національної гордості, повагу до звичаїв і традицій рідного народу; виховувати любов до рідної землі, свого села, прагнення своєю працею примножувати здобутки українського народу. Обладнання: краєзнавчий куточок, в якому знаходяться різноманітні старовинні предмети народного побуту, українські національні вишивки, відеофільм, тематична література. Учень. Рідний край ! він починається від батьківського порогу, стежини, калини біля хати, з барвінку, який ніжно стелиться у садку. А ще він починається з прадавніх коренів нашого народу. Учениця. Краю наш Аульський, рідна сторона, Краю барвінковий, батьківська земля. Тут я народилась, тут я виростаю, Рідній Україні служить обіцяю !!!Учень. А сьогодні ми говоритимемо про наше рідне село, де народилися і живемо, де живуть наші дідусі й бабусі, батьки, адже кожен із нас є представником трьох великих родів – своєї родини, свого села, свого народу. Учениця. Бо нива -- це моя ! тут я почну зажинок, Бо кращий урожай не жде мене ніде, Бо тисяча доріг, мільйон вузьких стежинок Мене на ниву батьківську веде.

Моє село… Багате, щасливе, уквітчане, але чи завжди воно було таким? Чи завжди на обличчях його жителів грала весела усмішка і променилися радісні очі? Зараз ми спробуємо перенестись у ті часи, коли на пустинних землях з’явились наші Аули…. В ХІ-ХІІ ст.. по р. Орілі проходив кордон із землями кочівників і не раз зустрічались тут в жорстокому бою руські воїни з половцями, які тоді становили головну небезпеку для Русі. Велика територія нинішньої Дніпропетровщини називалась тоді Половецьким степом. Монголо-татарська навала спустошила Подніпров’я. Багато часу минуло, допоки ця територія, яка дістала назву «Дикого поля» знову почала заселятись. Це було пов’язано з виникненням та розвитком козацтва, що сформувалось в ХVІ ст.. Відеофрагмент про заселення нашого краю

Вчитель. Місцевість, яку ми заселяємо, в основному займали козацькі зимівники. Належало зимівничанське господарство козацькій верхівці, бідне козацтво наймалось до них на роботу. Після ліквідації Запорозької Січі в 1775 році царський уряд Російської імперії роздавав запорозькі землі своїм вельможам, чиновникам, офіцерам. В результаті цієї політики населення краю дуже швидко зростало. Поміщики перевозили сюди багато своїх кріпаків з інших губерній. Зимівник, що існував на місці Аул, перетворили на державну слободу. Декого із запорожців переселили на Кубань, а слобода заселялась мешканцями з сіл Полтавської губернії: Келеберди, Потоки, славнозвісними гончарами з Опішні, кріпаками, втікачами з різних губерній України, а також німцями та болгарами. Учениця. Багаті землі, ліс, луки, води – все було благодатним для поселенців. З кожним роком число жителів росло. Основне заняття мешканців села було землеробство і скотарство. З’явились майстри по обробці шкіри, виробництва посуду з глини, салотопні підприємства, пізніше – лісопильний промисел. За місцем, звідки переселились люди, за родом їх занять – вони давали один одному прізвиська, які з часом ставали прізвищами мешканців села. І на сьогодні серед аулян ми маємо: Келеберда, Потоцькі, Різник, Маляр, Мельник, Рибак, Бондар, Бондаренко . Презентація учнями предметів домашнього вжитку, що виготовляли мешканці.

Учень. Де б не бував ти, куди б не закидала тебе примхлива доля, в години розчарувань чи життєвих незгод пам'ять повертає до маминої оселі. І коли тяжко стає на душі, хочеться до знемоги висловитися чи поділитися своїми болями, або радощами, то неодмінно знаходили можливість відвідати незрадливу свою обительку – мамину хату, де, як сказав Т. Г. Шевченко, «і правда, і воля». Учень. Спішу в село: моє там джерело, Моя невичерпна душі криниця, Там день у травах світиться, іскриться І ясенове височить село. Учениця. Село моє, Аули, Тобі на прощання У нас побажання ясні: Живи і трудися, Красуйсь, як троянда, Співай серцю милі пісні !!!