Презентація "Виникнення мила"

Виникниння мила оповите численними таємницями та легендами. За існуючими даними, мило виготовлялося ще в стародавньому Шумері та Вавилоні (приблизно 2800 років до н.е.), а Єгипетський папірус свідчить про те, що єгиптяни регулярно милися за допомогою мила. Одна з легенд пов’язує появу мила і навіть слова soap (англ..) з горою Sapo, на якій в Стародавньому Римі спалювали туші принесених в жертву тварин. Жир тварин, який виділявся під час спалювання жертви, накопичувався та змішувався з попелом вогнищ (природний луг), а потім змивався дощами в річку. Вода у річці починала пінитися і добре змивати весь бруд з тканини. Спостережливість людини помітила той факт, одежа почала пратися набагато легше.

Цю властивість і використовували чотири тисячоліття назад, створивши милоподібну напіврідку речовину «сапо». Застосовували його не стільки з гігієнічними, скільки з косметичними цілями. Ця маса була липкою, легко засихала, швидко змивалася, тому її використовувати для укладки волосся. Крім того, цією сумішшю можна було також красити волосся в жовтий, рожевий чи червоний колір. Як тільки вода попадала на суміш, утворювалася густа піна. Залишалося її змити – і волосся ставало чистим та шовковистим. Скіфські жінки робили миючий порошок з кори кипарису та кедру, потім змішували його з водою та ладаном. Таким чином вони отримували мазь, що мала тонкий приємний аромат, якою вони натирали тіло. Потім змивали цей розчин і шкіра ставала чистою та гладенькою. Хоча мило вже було винайдено, багато народів ще довго продовжували користуватися бобовою мукою, клеєм, пемзою, ячмінною закваскою та глиною.

Відкриття мила як гігієнічного засобу приписується знаменитому античному лікарю Галену, який жив у ІІ століття нашої ери. Після падіння Римської імперії культура вмивання була втрачена, а мило забуто на багато віків. У Франції та Англії мило з’явилося знову лише в ХІІІ столітті і виготовлялося тільки знаючими всі тонкощі цього мистецтва аптекарями для знатних сімей.

І лише в 1424 році в Італії промисловим шляхом стали випускати тверде мило. Жири з’єднували не з золою, а з природною кальцинованою содою, котру добували з озер. Для варки мила використовували сало з яловичини, баранини, свинини; кістяний, китовий жир, відходи жирів різних виробництв. Додавали і рослинні масла – льняне, оливкове, мигдальне, кунжутове, кокосове і пальмове.

Багато століть назад виникло миловаріння на Русі, де з давніх часів люди відрізнялися охайністю, звичкою до регулярного миття в бані. Мила варили багато – в домашніх умовах і в майстернях ремісників. Потім з’явилися фабрики-миловарні. В середні віки основними постачальниками мила в Європі були міста Неаполь та Марсель. Поступово процес миловаріння вдосконалювався. Був відкритий заводський спосіб отримання кальцинованої та каустичної соди, що зробило виробництво мила значно дешевшим.

Виробництво сучасного туалетного та господарського мила – автоматичний та хімічний процес. В останні роки стали дуже популярні різноманітні ароматичні добавки та засоби дезінфекції. Багато якостей мила, наприклад, розчинність у воді, піноутворення, миюча здатність, бактерицидні та зволожуючі властивості залежать від його складу та добавок. Різноманітні барвники, натуральні продукти, трави роблять мило м’яким, ароматним, надають йому лікувальних та зволожуючих властивостивостей. Мило м’яко очищує та зволожує шкіру, має виразні косметичні та дерматологічні достоїнства, відновлює та зберігає красу та здоров’я шкіри.

Стародавні римляни і гадки не мали про те, що стане можливим виготовлення рідкого, антибактеріального, гліцеринового мила чи мила з пілінговим ефектом. А розмаїття ароматів задовольнить сьогодні смак найвибагливішого покупця. Лаванда, сандалове дерево, мандарин, персик, виноград, мигдаль, мед та багато інших натуральних компонентів перш за все дарують емоційну насолоду. Адже так приємно, намилюючись, вдихати тонкий аромат улюблених квітів чи фруктів.