Презентація "Вінок шекспірівських сонетів"

1564-1616

«Вінок Шекспірівських сонетів»«Учись читати писане без мови, очима слухать вісника любові»В. Шекспір 23 сонет

«Сонети — це ключ, котрим Шекспір відкрив своє серце». В. Вордсворт

Сонети про красу і силу кохання«Мої чуття в обіймах мого слова»В. Шекспір 76 сонет

Сонет 27 Життя – це вічний пошук любові, прагнення душі до цього ніжного і водночас могутнього почуття. Стомившись працею, чекаю ночі,Щоб любий сон у ліжку віднайти,Та мисль моя заснуть тоді не хоче;Всю ніч до тебе зводячи мости,Вона іде шляхами пілігрима. Крізь біль і сум, крізь темряву ночей.І, не змикаючи й на мить очей,Я бачу пітьму, що й сліпому зрима. В ній, щастя я шукаючи своє,Очима серця в темноті знаходжу. Чарівну тінь, на самоцвіт похожу, – Від неї ніч прекрасніша стає. Так серцем вічно я рвусь за тобою,Вночі і вдень не знаючи покою.

Сонет 25 Любов сильніша за славу, владу, гроші і титули. Нехай комусь від щедрої планети – Високі титули, гучна хвала. Таких дарів не дістають поети, – Мені зоря любов твою дала. Цвіте, мов соняшник, в красі великій. Улюбленець могутнього царя. Та куца ласка царського двора – Щез фаворит невдячного владики. Військовий вождь, по тисячній звитязіЛиш раз один розбитий у бою,В неласку падає, живе в зневазі,І владу, й честь утративши свою. Мені ж від зір найбільша честь припала: Твоя любов, велика і тривала.

Сонет 29 Любов робить тебе володарем світу. Зневажений і долею, й людьми,Плачем тривожу небеса даремне,Становище відреченого темне. Клянучи, обливаюся слізьми, Надіями багатшим прагну буть,Мінятись долею готовий з тими,Хто друзями оточений палкими,Кому лягла в мистецтві краща путь. Тоді, згадавши раптом я про тебе,Картаю сам себе за слабкість ту. Від хмурої землі у висоту. Я гімн, як жайворон, несу до неба. Я промінять ніколи б не хотів Твою любов на славу королів.

Бесіда по виявленню рівня сприйняття лірики. Чим вам близькі поетичні рядки прослуханих сонетів? Чи згодні ви з вибором учнів? Які сонети про любов запропонували б ви включити в цей розділ книги?

Сонети про кохану. Шекспір у своїх сонетах повідав ледь не все про себе і свою «смугляву леді». Майже все, окрімїї імені.

Сонет 130 Поет кидає виклик багатовіковій традиції любовної лірики. Його кохана чорнява й не схожа на золотокудрих красунь, вигаданих «богинь». І все ж «смуглява леді» прекрасна, її краса – це чарівність самої природи, прекрасної своєю незавершеністю Її очей до сонця не рівняли, Корал ніжніший за її уста,Не білосніжні пліч її овали,Мов з дроту чорного коса густа. Троянд багато зустрічав я всюди,Та на її обличчі не стрічав,І дише так вона, як дишуть люди, – А не конвалії між диких трав. І голосу її рівнять не треба. До музики, милішої мені,Не знаю про ходу богинь із неба,А кроки милої – цілком земні. І все ж вона – найкраща поміж тими,Що славлені похвалами пустими.

Сонет 133 Герой бачить вади своєї коханої, картає її зрадливість і непостійність. Проте побороти свою пристрасть він не має сили, як не має сили опиратися чуттєвій чарівності своєї коханоїБудь серце прокляте, що розіп’яло Мене і друга на однім хресті, – Четвертувать тобі одного мало,Ти й друга кинула на муки ті. Вже завдало, в полон узявши нас,Потрійних мук твоє лукаве око: Себе, мене і друга водночас. З моїх грудей ти вирвала жорстоко. Помилуй друга, зжалься хоч над ним. Потрапивши як бранець до острогу,Я власне серце дам тобі зі ньогоІ біля друга стану вартовим. Волання марні, я в тюрмі закутий,Тут все моє зі мною мусить бути.

Сонет 21 Поет «не змагається з творцями од», а підбирає найщиріші та найніжніші слова про кохану. Ні, я не йду тропою віршоробів,Що оди тчуть з фальшивої краси.Їй не шкодують неба для оздоби. Здрібнілі і охриплі голоси. Своїх я уст брехнею не поганив,Для порівнянь не брав так, як вони,Скарбів земних, перлин всіх океанів,Зірок і квітів ранньої весни. У вірші правда – над усе для мене,І я писав, що мила – чарівна,Хоча від матері лице натхненне,А не з небес отримала вона. Мою любов хвалити не годиться, – Вона не крам, що продають в крамницях.

Сонети Шекспіра назавжди зберегли пам’ять про кохану. Сонети цього циклу – це урочистий гімн земній красі!«Ти вічно житимеш в моїх піснях»В. Шекспір 81 сонет

Бесіда по виявленню рівня сприйняття лірики. Якою ми бачимо кохану Шекспіра в його сонетах? • Який з сонетів якнайповніше передає її образ?

Бачення образу «смуглявої леді»

Сонети про друга. Дружба для Шекспіра священна і звучить у сонетах щиро і відкрито«Та в сталості тобі немає рівні»В. Шекспір 53 сонет

Сонет 53 Шекспір вірить, що дружба винагородить його за всі розчарування, тому ідеалізує свого друга. З яких стихій постав ти, чудодійний,Що не подібний до усіх створінь?Один ти кидаєш мільйони тіней,Коли у кожного одна лиш тінь. Портрет Адонісів – недійшлий плід,Невдала відбитка твого обличчя. В лиці Єленинім твій ніжний вид,Що шати еллінські на мить позичив. Весна-краса й осінні дні гостинніТвою найліпше відбивають суть. Як перші вроду нам явили нині,То другі скарб твоїх щедрот несуть. У всіх речах ти, що для нас чарівні,Та в сталості тобі немає рівні.

Сонет 134 Проте гармонії чинить опір сама реальність. Страждаючи від подвійної зради, Шекспір все ж таки прагне виправдати свого друга. Безмежна відданість другові не лише не зникає, але й набирає драматичнішого характеру. Тепер довідне знаю: так – він твій. На пропад я – в заклад твоїй сваволі – Даю себе, щоб другий образ мій. Мені на втіху вирвався з неволі. Ти ж – загребуща, й не втекти йому,Та й він – терплячий, прагне тих кайданів. Він, вексель підписавши, мною даний,Сам розділив із боржником тюрму. Твоє, лихварко, серце невситиме, – Ти правиш борг за продану красу.І через мене тепер нестиме. Ярмо важке, що я його несу. Він дав себе мого визволу ради,Сплатив мій борг, мені ж нема пощади.

Бесіда по виявленню рівня сприйняття лірики. Чи співзвучно вам розуміння дружби Шекспіром?

Сонети лірико-філософської спрямованості«У вірші правда – над усе для мене»В. Шекспір 21 сонет

Сонет 7 Поет роздумує не лише про любов і дружбу. Його хвилює все, що відбувається довкола. Краса природи, швидкоплинність життя, , взаємини між людьми. Поглянь на схід, як в сяйві благовіснім. Лице вогненне ранок підійма,І вся земля тим променям навскісним. Вітання шле, ясніючи сама. Зеніту дійде світла колісниця,Як молодість – найкращої пори,І ми за сяйвом повертаєм лиця,Рвучись душею й тілом догори. Коли ж з горба небесного поволіСвітило стомлене іде на спад,Його красу забувши, мимоволіМи до землі вертаємось назад. Пополудні й твою забудуть вроду,І сам помреш, як не поновиш роду.

Сонет 5 Природа і людина. Як вони близькі. У в'яненні природи автор вбачає і згасання людського життя. Всевладний час зродив краси взірець,Що досконалістю вражає зір. Тоді нищителем стає творецьІ нищить свій неперевершний твір. Це ж саме він під вітру дикий рев. Жбурляє літо злій зимі до ніг,І пада лист, і стигне сік дерев,І всю красу вкриває мертвий сніг. Коли б не квітів запахущий хміль – Текучий бранець у тюрмі зі скла, – Забули б ми в морози й заметіль. Красу весни, що квітами цвіла. У тій тюрмі зелений гине лист,Не пахощі – душі і тіла вміст.

Сонет 66 З яким обуренням поет говорить про людську підлоту, злість, заздрість, бажання судити іншого, але не самого себе, умінні бачити в іншому лише пороки. Стомившися, вже смерті я благаю,Бо скрізь нікчемність в розкоші сама,І в злиднях честь доходить до одчаю,І чистій вірності шляхів нема, І силу неміч забива в кайдани,І честь дівоча втоптана у бруд,І почесті не тим, хто гідний шани,І досконалості – ганебний суд, І злу - добро поставлене в служниці,І владою уярмлені митці,І істину вважають за дурниці,І гине хист в недоума в руці; Стомившись тим, спокою прагну я,Та вмерти не дає любов твоя.

Бесіда по виявленню рівня сприйняття лірики. Яке враження справив на вас 66 сонет? Чи зрозумілі проблеми, підняті автором в цих рядках?

Сповнена глибокого психологізму і внутрішнього драматизму лірика Шекспіра стала новим етапом у розвитку англійської поезії. Важко переоцінити значення Шекспірівських сонетів для розвитку світового поетичного мистецтва.