Презентація "Виразне читання уривків з оповідання В. Винниченка "Федько-халамидник""

Знову дзвінок для вас лунає,На урок літератури закликає!Епізоди з твору пригадаємо,Виразно уривки почитаємо!

ВИРАЗНЕ ЧИТАННЯ УРИВКІВ ТВОРУ© Шапран В. С. http://vitshap.blogspot.com Презентаціюпідготувала вчительукраїнської мови і літератури. Бірюкова О. В.

Мета уроку:удосконалити вміння виразного читання прозового твору;повторити засоби виразного читання;учитися чиати твір за ролями;виховувати почуття гідності, відповідальності, чесності.© Шапран В. С. http://vitshap.blogspot.com

Пригадаймо!1. Жанр твору?2. Тема твору?3. Ідея твору?

Виразне читання уривків твору Це був чистий розбишака-халамидник. Не було того дня, щоб хто-небудь не жалівся на Федька: там шибку з рогатки вибив; там синяка підбив своєму "закадишному" другові; там перекинув діжку з дощовою водою, яку збирали з таким клопотом. Наче біс який сидів у хлопцеві! Усі діти як діти,— граються, бавляться тихо, лагідно. Федькові ж, неодмінно, щоб битися, щоб що-небудь перевернути догори ногами. Спокій був його ворогом, з яким він боровся на кожному місці.

Або пускають хлопці змія. Плац великий,— ні будинків, ні магазинів, розбігтись є де. І вітер там раз у раз найкращий. От заносять змія. Федько сидить у себе на воротях, як Соловей-Розбійник на дереві, і дивиться. Він усе любить або по кришах лазити, або на воротях сидіти. Ворота високі і там ніби скринька така зроблена. В тій скриньці й засіда Федько. — Пускай! — кричить той, що держить. Змій виривається, але зразу ж козиряє і б'ється об землю.  Змій все далі й далі в'ється в небо, стає менше та менше. — Телеграму давай! Пускається телеграма. Біленький папірчик начіплюється на нитку і підсовується трошки вгору. Вітер підхоплює — і пішла телеграма. Ось зачепилась за вузлик і пручається, виривається, от трохи не крикне вниз: "не пускають!". Але тут треба шарпнуть нитку. Вітер знов підхоплює, і попливла знову вгору біла вісточка. Ось уже вона недалеко, вже вона в тому місці, де навіть Гаврик не може бачити нитки. Ось-ось змій прочитає телеграму.© Шапран В. С. http://vitshap.blogspot.com Виразне читання уривків твору

Ліплять хатки з піску. Перед будинком, де жив Федько, була незабрукована вулиця і там завжди грузли в піску коні. Після дощу цей пісок ставав липким і вогким,— для будування хаток нема краще. Поставиш ногу, обкладеш її піском і виймай потихеньку. От і хатка. Хто хоче, може навіть димаря приробити. Коло хати можна тин виліпити, а за тином натикати сінинок — і сад є. А між хатками іде вулиця. Можна в гості ходити одне до одного. Федько теж ліпить. Але раптом встане, подивиться-подивиться і візьме та й повалить усе чисто — і своє, і чуже. Ще й регочеться. А як хто розсердиться або заплаче, так і штовхана дасть. Битись з ним і не пробуй,— перший по силі на всю вулицю. Враз тобі дасть підніжку, зімне, насяде і пита: — Ну? Наживсь на світі? Говори!Як той каже, що наживсь, то милує; а як пручається — іще б'є. Виразне читання уривків твору

Але тут всі разом чують крик і переводять очі з змія на землю. Іде Федько. Іде і кричить. Він міг би підійти тихенько, так що й не почув би ніхто,— але Федько того не любив. Він ще здалеку кричить:— Ану, гей там, давай сюди змія! Буде однімати. Федько іде змія однімать. Руки в кишені, картуз набакир, іде, не поспішає. Але тікать і не пробуй, Федько усяку собаку випередить. Хлопці починають швидко зсотувать нитки. Але що то поможе?— Давай змія! — підходить ближче Федько. Гаврик кривить губи і хмикає. Стьопка зблід, але хутко зсотує нитки, зиркаючи на Федька. Спірка піднімає з землі камінь і кричить:— Ану, підійди! Ану!Але Федько навіть рук не виймає з кишень і таки підходить.— Давай сюди змія! Тут він уже вийма руки з кишені, бо Спірка затуляє собою Стьопку і підніма руку з каменем. Але сам Федько каменя не шукає, він тільки дивиться за Спірковою рукою.— Ану, бий! Ну, бий же! Ех, ти! — боїться... Я он без каменя, на вас трьох.— Ль— Даєш змія?— А це твій змій?— Одніму та й буде мій.— Овва! Задавака! Так і провалю голову, тільки підійди.онька, Ва-а-сько! — раптом кричить Спірка.— Сю-да-а!.. Федько змія однімає! Але Федько вмить зривається з місця, налітає на Спірку, ловко підставляє ногу й кида його на землю. Тут же підскакує до Стьопки, хапа нитку і рве її до себе. Нитка тріскає, змій диркає. Гаврик плаче, а Федько намотує нитку на руку і помалу задом іде додому. Вигляд у нього гордий, Спірка й Стьопка кидаються на нього, очі аж горять, шпурляють каміння, але Федько тільки угинається й регоче. — Халамидро! Ну, не попадайся ти на нашій вулиці! Босявка! Зараза!А Федько все йде та й іде. Змій уже його.

А Федькові ввечері вже прочуханка. Приходить тато з роботи. Він стомлений і сердитий. Руки сиві од олова літер, які він складає в друкарні. Щоки теж ніби оловом налиті, худі-худі, а борода на них така рідка, що видно крізь неї тіло.— Що? Вже знов? — питає він, глянувши на Федька. Федько ще більш насуплюється й починає колупати пальцем кінець столу. А мати розповідає.— Правда то? — питає батько у Федька. Федько мовчить.— Кому ж я говорю? Правда те, що мати каже?— Правда,— тихо одмовляє Федько.— Скидай штани. Федько мовчки встає, скидає штанці й чекає, похиливши голову. Батько здійма з себе ремінь, кладе Федька на стілець і починає бити. Федько здригується всім тілом і шарпа ногами.— Лежи!! — кричить батько.— А кляте ж яке! А кляте! — сплескує руками мати.— Хоч би ж попросило тата, хоч би заплакало. Камінь, а не дитина! Сибіряка якийсь... Вибивши "сибіряку", батько вийма з кишені дві або три копійки й дає йому.— То тобі за те, а це за те, що правду говориш...

А найбільше Федькові доставалося за Толю. Толя був син хазяїна того будинку, де вони жили. Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Він завжди виходив надвір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима. Чистенький, чепурненький, він зовсім не мав нахилу до Федькових забав. Але цей халамидник неодмінно спокушав його, і бідненький Толя приходив додому задрипаний, подраний, з розбитим носом. Мати його, жінка чула й теж делікатна, трохи не вмлівала, бачачи таким свого Толю.— Де ти так убрався?! Хто тебе так? — жахалась вона. Толя плачучи казав, що він не винен, що Федько призвів на те. В той же вечір батько Федьків допитував уже "сибіряку".— Ти лазив з Толею драть горобців?— Лазив.— Ти порвав йому штанці?— Він сам порвав. Не вміє лазить, а береться. Хай не лізе. Але тут вмішувалась мати:— Та як ти смієш так говорити? То дитина благородна, ніжна, а ти, мужиченя, з ним так, як з Стьопкою. Та через тебе нас з кватирі виженуть... 

А найбільше Федькові доставалося за Толю. Толя був син хазяїна того будинку, де вони жили. Це була дитина ніжна, делікатна, смирна. Він завжди виходив надвір трошки боязко, жмурився від сонця й соромливо посміхався своїми невинними синіми очима. Чистенький, чепурненький, він зовсім не мав нахилу до Федькових забав. Але цей халамидник неодмінно спокушав його, і бідненький Толя приходив додому задрипаний, подраний, з розбитим носом. Мати його, жінка чула й теж делікатна, трохи не вмлівала, бачачи таким свого Толю.— Де ти так убрався?! Хто тебе так? — жахалась вона. Толя плачучи казав, що він не винен, що Федько призвів на те. В той же вечір батько Федьків допитував уже "сибіряку".— Ти лазив з Толею драть горобців?— Лазив.— Ти порвав йому штанці?— Він сам порвав. Не вміє лазить, а береться. Хай не лізе. Але тут вмішувалась мати:— Та як ти смієш так говорити? То дитина благородна, ніжна, а ти, мужиченя, з ним так, як з Стьопкою. Та через тебе нас з кватирі виженуть... 

Надворі буря, дощ ллється з неба такими патьоками, наче там тисячі Федьків перекинули тисячу діжок з водою. Хмари аж сині, кошлаті, так і розрізують їх зеленяві блискавки. Грім тріскає з такою силою, що аж посуд дзвенить у шафах. Толя, притаївшись біля вікна, дивиться на вулицю. Пусто, нема нікого, все поховалось. Тільки з гори біжить цілий потік брудної води з бульками. Дощ січе воду, камінь, стовпчики. З ринв цілі водоспади спадають в палісадник. Темно, сіро, страшно. І раптом він бачить щось надзвичайне. На вулиці, в самому потоці, під дощем, мокрі, без шапок бредуть Федько, Стьопка і Васька. Вони позакачували штанці аж до живота, пацають ногами, сміються, щось, видно, кричать, їм весело і любо! Вода, мабуть, тепла, а дощ, як душ у бані, так і обливає їх. Ось Федько підставляє лице під дощ, ловить краплі ротом. Які у них смішні мокрі голови!.. Васько щось найшов у воді. Що то?.. Підкова. Федько ховає в торбинку. Вони знов назбирають гвіздків, підков, залізячок! А Федько раз найшов навіть п'ять копійок!© Шапран В. С. http://vitshap.blogspot.com

Толі страшенно хотілось подивитись, як Федько буде стрибати з крижини на крижину. Він пострибає і, розуміється, злякається й почне плакати: його знімуть з криги, а всі потім будуть з його сміятися. Хай не задається.— Ні-за-що не зробиш! — сказав Толя Федькові, киваючи на річку.— А давай об заклад, що перейду на той бік! — вмить звернувся Федько до Толі.— Ба не перейдеш!— Ну, давай! Об що йдеш! Як перейду, даси мені свій ножик, що з костяною ручкою. А як не перейду, я тобі дам свого чижика. Хочеш?Толі зовсім не хотілось чижика,— навіщо йому чижик? — але він згодився… …А Федько, справді, щось надзвичайне виробляв на річці. Він то повз на животі по тонких крижинах, то впирався палицею і перестрибував через водяні латки, то бігав з кінця в кінець криги, не маючи виходу. Здавалось, ось-ось налетить на нього ота кучугура криги, зітре, зімне й сліду не зостанеться од комашинки-хлопчика. Але комашинка, якимсь чудом, ловко видряпувалась на самий гребінь кучугури, скоренько з'їжджала з неї і бігла знову, з крижини на крижину. І от хлопча уже на березі. Круг його крик, писк товаришів. Виразне читання уривків твору

Толі зробилось страшно. В руки стало якось дуже холодно, ноги ослабли і сковзались по льоду. Хотілось упасти на лід, притулитись до нього всім тілом і кричати, кликати на поміч. Але він і те боявся зробити. Тільки стояв і тихенько став плакати. А люди на березі хвилювались, кричали, радились, як вирятувати Толю, і не знали, що зробити… У цей час звідкись узявся Федько. Він, як тільки Толя розтерявся на льоду, і всі побачили, що злякався,— десь зрау зник. Його навіть хотіли вилаяти, що призвів панича до такої біди. Але Федько як під кригу пішов.— Ага! Злякався, сткурвин син! Шибеник чортів, навчив хлопця та й утік. Усі вже знали, що Толя хазяйський синок, а деякі навіть побігли за його папою.І от, коли всі метушились, бігали і не знали, як вирятувати Толю, несподівано з'явився Федько. У руках йому була довжелезна палиця.

Федько перебіг на другий кінець крижини і тільки хотів упертись палицею в дно річки, як раптом під ним почувся тріск, крихка крижина розломалась надвоє, і Федько зник з льоду.— Толю! Толю! — кричав Федько.— Подай мені палицю свою... Подай палицю... Я вилізу. Але крижину в цей час підбило до берега і Толя, як стріла, вилетів з неї. Стьопка, Спірка й інші хлопці кинулись до Федька і протягнули йому палицю.© Шапран В. С. http://vitshap.blogspot.com Виразне читання уривків твору

Домашнє завдання: Підготуватися до написання контрольного твору на тему «Людська порядність і байдужість» (за твором В. Винниченка «Федько-халамидник»)