Презентація "Вірші зарубіжних поетів про дружбу і кохання. П’єр Ронсар «До того, як любов у світ прийшла…»

П’єр Ронсар «До того, як любов у світ прийшла…»

РОНСАР, П'єр де (Ronsard, Pierre de — 11.09.1524, замок Ла-Пуасоньєр, Вандомуа — 27.12.1585, абатство Сен-Ком, Турень) — французький поет. Ронсар належав до вельможної дворянської родини, навчався у Наваррському колежі в Парижі (1533—1534), був пажем при дворі сина Франціска І герцога Карла Орлеанського і принцеси Мадлен (1536— 1537). У 1540 р. потрапив до почету королівських дипломатичних посланців, відвідав Фландрію, Шотландію, Італію та Німеччину. Але у 18 років Ронсар раптово оглух і був змушений припинити дипломатичну кар'єру.

Він відмовився від придворного життя и упродовж кількох років вивчав стародавні мови, поезію та філософію в колежі Кокре. Навколо відомого вченого Ж. Дора тут гуртувалися вчені та літератори, серед яких Ронсар зустрів майбутніх друзів і однодумців. Спільнота молодих поетів отримала назву "Плеяда" на згадку про "сузір'я" александрійських поетів III ст. до н. є. — Феокріта, Лікофрона, Гомера Молодшого та ін. Становлення "Плеяди" як єдиної національної поетичної школи відбувалося у боротьбі з традиційною куртуазно-аристократичною та університетською поезією.

У маніфесті "Захист і звеличення французької мови" ("La Defense et illustration de la langue franchise", 1549), написаному Ж. дю Белле за участю Ронсара, йшлося про план всеосяжної поетичної реформи. "Плеяда" прагнула перебудувати жанрову систему за допомогою відродження у французькій літературі ліричних і драматичних жанрів античності — оди, елегії, епіграми, сатири, послання, еклоги, трагедії та комедії. Намагаючись створити універсальний ліричний жанр, здатний охопити широке коло тем і мотивів, Ронсар звернувся до сонета. Героїню сонетного циклу "Кохання до Кассандри" ("Le Premier Livre des Amours", 1552— 1553), доньку багатого флорентійського банкіра Кассандру Сальвіаті, Ронсар зустрів під час королівського балу у Блуа у 1545 р.

Окрім сонетних циклів, Ронсар також працював над "Гімнами" ("Hymnes", 1555-1556), у яких порушував важливі моральні та філософські проблеми. Поет протиставляє величній гармонії космосу те безладдя, що панує на землі, а вічності Всесвіту — скороминущість людського життя. Прикметними рисами зрілої лірики Ронсара є гнучкість і дивовижна мелодійність. Музикальність була для Ронсара неодмінною передумовою ліризму. Незважаючи на свою глухоту, Ронсар був неабияким шанувальником музичного мистецтва і сам непогано грав на лютні. Він часто відвідував зібрання Академії поезії та музики. Академію очолював друг Ронсара, поет "Плеяди" Ж. А. де Баїф, котрий мріяв про зближення музики та поезії і пропагував античний метричний вірш.

Лиш смерть — заступниця моя. Шаную смерть віднині яІ вище честі, й більше слави,Бо перед смертю ти ніщо. Нащо дозволила, нащо. Взять те, що цвітом є держави?Чи близько Бога ти в цей час, А чи в раю, — прощай сто раз, Прощай, Марі, і в домовині. Тебе від мене смерть взяла, Та й смерть не розітне вузла, Який зв'язав нас воєдино.("О небо, скільки в тебе зла...")Образ простої селянської дівчини Марії Дюпен, з якою Ронсар познайомився в Бурґейлі, гостюючи у свого брата-єпископа, дуже відрізняється від образу Кассандри. Кохання для Ронсар втрачає міфологічну піднесеність і містицизм, він заперечує неоплатонічну ідеалізацію жінки, що панувала у петрарківській ліриці:

Наприкінці 50-х pp. XVI ст. у Франції почалися релігійні війни. Захоплений ідеєю національної єдності, Ронсар став прибічником католицької партії і оприлюднив низку поетичних памфлетів "Роздуми про злигодні нашого часу" ("Discours sur les miseres de се temps", 1562). Переконаний у тому, що в період загострення ідеологічної боротьби суспільне значення поетичної творчості зростає і поет має право говорити з монархами і вельможами як з рівними, Ронсар закликав співвітчизників до миру. Громадянські мотиви, які пролунали у "Роздумах", виразно помітні й у "Франсіаді" ("Franciade"), над якою Ронсар розпочав працювати у 1564 р. Поет сподівався створити національну епопею, про яку йшлося у "Захисті", і звернувся з цією метою до середньовічної легенди, що постала на ґрунті "Енеїди" Верґілія. Варто зауважити, що цю легенду про походження європейських націй від стародавніх героїв-троянців Ронсар згадував іще в "Гімні Франції" ("Hymne de la France", 1549).

У пізній ліриці Ронсара особливу роль відіграють мотиви дисгармонії між ренесансним ідеалом і навколишньою дійсністю. Вельми прикметною з цього погляду є елегія "Проти лісорубів Ґастінзького лісу" ("Contre les bucherons de la foret de Gastine"), яку Ронсар написав у середині 70-х pp. й опублікував у 1584 р. Знищення улюбленого куточка природи (предки Ронсара були лісниками Ґастінзької пущі) символізує для поета загибель культури, прекрасного світу античних богів.

В останній збірці інтимної лірики "Сонети до Єлени" ("Sonnets pour Helene", 1578) незважаючи на щирий трагізм пізнього кохання, він оспівує внутрішню людську гармонію. Провідна тема збірки — тема нерозділеного кохання — поєднується з мотивом осінньої природи.

До того, як любов у світ прийшла... До того, як любов у світ прийшлаІ теплим сяйвом хаос освітила,В нім плавала планет незмірна сила. Без ладу, і без форми, й без числа. Так і душа несміливо жила, Без ладу й форми у мені бродила, Поки любов її не озорила, Коли з очей ти сяйво розлила.І, скорений любові верховенством,Дух у мені наповнився блаженством,В думках моїх вогонь запломенів. Любов дала життя, і рух, і силу, І душу відродила осмутнілу – Її любовний пломінь відігрів. Автор: П'єр де Ронсар, переклад: Ф. Скляра;

До того, як любов у світ прийшла... Тема: роздуми поета про велику силу кохання, що може дати життя і відродити душуІдея: возвеличення сили лювові, необхідність почуття для людей. Основна думка: «Любов дала життя, і рух, і силу,І душу відродила осмутнілу –Її любовний пломінь відігрів» Жанр: сонет

Художні особливості твору. Епітети: «тепле сяйво», «вогонь запломенів», «душу відродила»Метафори: «любов у світ прийшла», «хаос освітила», «душа несміливо жила», «душа без ладу й форми у мені бродила», «Дух наповнився блаженством», «Любов дала життя, і рух, і силу», «душу відродила» «любовний пломінь відігрів»Віршовий розмір: 5-ти стопний ямб з елементами пірихію. До т. Ого, як люб. Ов у свІт прийшл. АІ теплим сяйвом хаос освітила,В нім плавала планет незмірна сила. Без ладу, і без форми, й без числа. Римування: французький сонет

Домашнє завдання. Запишіть аналіз поезії , виконайте творче завдання: проілюструйте сонет. АБО створіть в Інстаграм сторінку «Любов – найвище почуття»