Презентація "Вірус будова і різноманітність"

Презентація на тему: «Універсальний вірус»Урок підготувала : Попович Ганна Іванівна1

Віруси ( вимова. Від лат. virus — отрута) — неклітинні форми живих організмів , які складаються з нуклеїнової кислоти (ДНК або РНК) і білкової оболонки, зрідка включаючи інші компоненти (ферменти, ліпідні оболонки тощо). Це паразити клітин прокаріотів та еукаріотів, і поза клітиною-хазяїном віріони не виявляють жодних ознак життя. Віріони – це вірусні частинки. Наука,яка вивчає будову і функції вірусів, їхні властивості, шляхи передачі та способи лікування і профілактики вірусних захворювань, має назву вірусологія. Віруси складаються з різноманітних компонентів:2

На підставі багаторічних досліджень було визначено основні властивості вірусів:• дуже малі розміри: більшість вірусних частинок — віріонів - можна вивчати лише за допомогою електронного мікроскопа;• наявність тільки одного типу нуклеїнової кислоти — або ДНК, або РНК; відсутність власних систем, здатних синтезувати білки;• внутрішньоклітинний паразитизм — здатність розмножуватись лише в клітині-хазяїні;• відсутність проявів життєдіяльності поза клітиною-хазяїном. Досі не існує єдиної точки зору на походження вірусів. Останнім часом більшість учених схиляється до гіпотези, за якою віруси виникли у прадавні часи незалежно від клітин, використовуючи їхні можливості для перетворення енергії та синтезу білків.3

Віруси мають настільки просту будову, що інколи їх взагалі не вважають живими організмами. Кожна вірусна частинка складається з невеликої кількості генетичного матеріалу (ДНК або РНК), заключеного в білкову оболонку (капсид). В складі ряду вірусів присутні вуглеводи та ліпіди. На відміну від усіх інших живих організмів віруси не мають клітинної будови. Повністю сформована інфекційна частинка називається віріоном. Схема будови віруса; червону нитку РНК обмежовують молекули білка (тютюнова мозаїка)4

Класифікація вірусів. РНК – вмісні Симетрія капсидів у них кубічна і спіральна До них належать:вірус поліомієліту, кліщового енцефаліту, жовтої лихорадки, грипу, сказу, кіру, тютюнової мозаїки та група вірусів, які інфікують хребетних тварин, комах і вищих рослин. ДНК – вмісніСиметрія капсидів у нихкубічна, спіральна, складна та подвійна. До них належать:вірус віспи, герпесу, аденовіруси, канцерогенні та бактеріофаги.5

Будова вірусних частинок. Залежно від структури та хімічного складу оболонки, віруси поділяються на прості та складніПрості віруси. Складаються лише з білкових субодиниць, які утворюютьупорядковані спіральні або багатогранні структури. Вони можуть мати паличковидну, нитчасту або кулясту форми. Складні віруси. Можуть бути додатково вкритими ліпопротеїдною мембраною, та включає також глікопротеїди. До складу додаткових оболонок можуть входити і ферменти6

Є 5 царств живих організмів 7

Віруси рослин Рослинні клітини, крім плазматичної мембрани, вкриті також міцною целюлозною клітинною оболонкою. Тому вірус може проникнути в цитоплазму тільки після її ушкодження (подряпини листкових пластинок чи кореневих волосків, з допомогою тварин-переносників, які живляться соком рослин). Під час перебування вірусу в клітині синтезуються вірусні білки. Одні з них використовуються як ферменти, що забезпечують подальше відтворення молекул вірусної РНК, інші — як структурні білки, з яких будуватимуться оболонки нових вірусних частинок. Усі ці процеси забезпечуються органелами клітини з її амінокислот та нукле-отидів за рахунок її енергії. Новоутворені вірусні частинки можуть знову потрапляти до тварин-переносників. Вірус тютюнової морзаїки. Тютюнова мозаїка8

Віруси людини і тварин У клітинах тварин зовні від мембрани розташований лише тоненький пружний шар з органічних сполук – глікокалікс. Він нездатний підтримувати постійну форму клітини. Завдяки цьому певні групи тваринних клітин можуть утворювати непостійні вирости — несправжні ніжки, або псевдоподії. Через порівняно слабку оболонку клітини, тварини і людина найбільш уразливі до вірусів. Є багато видів вірусів, на які хворіють люди, але найнебезпечнішим є ВІЛ.9

ВІЛ  — вірус імунодефіциту людини, що призводить до захворювання на ВІЛ-інфекцію/СНІД. ВІЛ схильний до стрімких мутацій. Передається через слину або кров з рідиною тілесного походження, яка містить ВІЛ, статевим шляхом, і з грудним молоком. В ході ВІЛ-інфекції в однієї і тієї ж людини формуються все нові штами (різновиди) вірусу, що є мутантами, абсолютно різні за швидкістю відтворення і здатністю ініціювати і вбивати ті або інші типи клітин. Геном вірусу складається з двох копій молекули РНК — ВІЛ є ретровірусом.10

Бактеріофаг (зараження дроб'янок)Бактеріофаги, або фаги (буквально з грецької — пожирачі бактерій) — це віруси, що вражають бактерії. Як і інші віруси, фаги є паразитами — вони не можуть розмножуватися без клітини господаря. При цьому фаги строго спеціалізовані: вони розпізнають і вражають лише певний вид бактерії. Бактеріальна клітина надійно захищена від навколишнього середовища своєрідним «фортечним муром» - клітинною стінкою складнішої будови ніж у рослин і грибів.  Бактеріофаги — найчисленніша та найпоширеніша на Землі група вірусів. Бактеріофаги — важливий природний інструмент контролю чисельності мікрорганізмів.  Типова фагова частка складається з голівки та хвоста. У голівці міститься генетичний матеріал (ДНК або РНК). Хвостовий відросток забезпечує взаємодію фага з бактерією-господарем.   За характером взаємодії із бактерією фаги поділяють на літичні та помірні. Перші швидко вбивають (лізують) бактерію-господаря, тоді як другі можуть мешкати в інфікованій бактерії в прихованій формі. 11

Віруси грибів. Віруси знайдені у 73 видів грибів, яким вони не завдають майже ніякої шкоди. Віруси грибів позбавлені тих властивостей, які допомагають вірусам тварин і бактеріофагам заражати їх господарів. Це пов'язано з особливостями будови клітинної стінки грибів, а саме з тим, що вона складається з хітину. Так чи інакше механізм зараження грибів вірусами поки не ясний. Відомо лише, що від одного гриба до іншого віруси передаються статевими чи нестатевими спорами або при злитті гіф.12

Вірофагія (зараження вірусів вірусами)До 2008 року не були відомими віруси, здатні уражати інші віруси: це випадок вірусу -“супутника”, описаного Дідьє Раулем та його командою, спонукав авторів кваліфікувати відкрите явище як вірофагію (буквально “пожирання вірусів”). Вірус -“супутник” уражує гігантські віруси, такі як Mimivirus та Mamavirus, котрі є найбільшими відомими вірусами. Вірус -“супутник” отримав таку назву завдяки первинному уявленню про нього: вважалося, що це сателіт, утворений фрагментами нуклеїнових кислот, що часто знаходяться в асоціації з вірусами. Ретельніші спостереження, тим часом, показали, що він є цілком окремим вірусом, представником нової, раніше невідомої, родини. Він складається з 18343 пар основ, поєднаних у подвійному ланцюзі ДНК. Сам по собі, вірус – “супутник” нездатний відтворюватися, навіть перебуваючи всередині амеби. Потрібно, щоб амеба була інфікована мімівірусом, тоді “супутник” може інфікувати цей вірус, отримуючи змогу використати його для власної репродукції. При цьому, сам мімівірус також відтворюється, використовуючи для цього клітинну машинерію організму амеби.13

Висновок14 Проникнення вірусу в клітину-хазяїна починається із взаємодії вірусної частинки з поверхнею клітини, на якій є особливі рецепторні ділянки. Оболонка вірусу має відповідні прикріпні білки, що «впізнають» ці ділянки. Якщо вірус прикріплюється не до рецепторних ділянок, а до інших місць поверхні клітини, то її зараження може і не відбутись. Отже, наявність рецепторних ділянок поверхні клітини визначає її чутливість до того або іншого виду вірусів. Віруси мають досить вузьку спеціалізацію при виборі “жертви”, і зазвичай не здатні заражати організми декількох царств. Це пов'язано з будовою клітинної стінки організмів, білкової оболонки вірусів, а також наявністю лише одного типу нуклеїнової кислоти. Для того, щоб вірус міг репродукуватись в клітинах організмів різних царств, він має: Бути дуже малих розмірів( діаметр 50-70 нм) Прикріпні білки вірусних частинок повинні розташовуватися на поверхні додаткової мембрани у вигляді шипів, голок тощо. Оболонка вірусу, що має відповідні прикріпні білки, повинна «впізнавати» і прикріплюватись до рецепторних ділянок клітинної оболонки.

Гарно дякую за увагу