Презентація "Включення Центрально-Східної Європи до сфери впливу радянської/совєтської імперії"

Включення Центрально-Східної Європи до сфери впливу радянської/совєтської імперії. Початок Холодної війни. Меморандум Дж. Кеннана і промова В. Черчіля в Фултоні. Доктрина Г. Трумена і «План Маршалла». Поділ Німеччини. Організація Північноатлантичного договору (Північноатлантичний альянс, НАТО) та Організація Варшавського договору (ОВД): закріплення біполярності світу. Корейська війна 1950-1953 рр. та Карибська криза 1962 р. і загроза ядерної катастрофи. Спроби подолання міжнародних криз. Розділ 1. ОБЛАШТУВАННЯ ПОВОЄННОГО СВІТУ

У результаті навчально-пізнавальної діяльності учні/учениці зможуть: Знати: – час створення Світового банку; поділ Німеччини; утворення НАТО і ОВД. Розуміти:– поняття: «біполярний (двополюсний) світ», «доктрина», «конфронтація», «соціалістичний табір», «холодна війна»;– вплив «плану Маршалла» на відбудову повоєнної Європи і формування «двополюсного світу»;Уміти:– встановити послідовність подій повоєнних часів, пов’язаних з утворенням “двополюсного світу”;– використовувати карту як джерело інформації про територіальні зміни в Європі за підсумками війни;– встановити причини і наслідки розв’язування «холодної війни».

Уключення Центрально-Східної Європи до сфери впливу совєтської імперіїПід час Ялтинської конференції «великої трійки» була ухвалена «Декларація про звільнену Європу», що визначила принципи політики переможців на звільнених від нацистів територіях. Вона передбачала відновлення суверенних прав народів, а також право союзників «допомагати демократичними способами у вирішенні їхніх нагальних політичних та економічних проблем». Совєтський Союз, чиї війська перебували в країнах Центрально-Східної Європи, сповна скористався нагодою поширити контроль над цим регіоном. Оскільки місцеві комуністи не мали достатньої суспільної підтримки і їхні шанси перемогти на демократичних виборах були мізерними, совєтська сторона вдавалася до давно випробуваної тактики – насадження атмосфери страху, фальсифікації виборів, переслідування опонентів. Там, де цього вимагали обставини, тимчасово створювали «коаліційні уряди», у яких панівна роль належала комуністам.

Уключення Центрально-Східної Європи до сфери впливу совєтської імперіїДля узгодження діяльності комуністів у Центрально-Східній Європі СССР у 1947 р. створив Інформаційне бюро комуністичних і робітничих партій країн Європи (Комінформбюро). Воно мало замінити розпущений у 1943 р. Комуністичний інтернаціонал (Комінтерн). Країни, у яких були встановлені залежні від СССР комуністичні режими, утворили так званий Східний блок, або соціалістичний табір. Коли югославський лідер Йосиф Броз Тіто висловив надію на створення федерації балканських народів і поширення впливу на Албанію, Сталін різко розкритикував його. У відповідь на це Тіто відмовився від співпраці із СССР. Надалі югославські комуністи покладалися на власні сили й ресурси. Ворожнеча між двома комуністичними країнами тривала до смерті Сталіна в 1953 р.

Передумови й причини «холодної війни»Совєтський Союз закінчив Другу світову війну з територіальними надбаннями та статусом однієї з країн-переможниць. Під цим приводом він намагався нав’язати свою волю країнам Європи, територіями яких пройшла совєтська армія. США також мали статус країни-переможниці. Хоч американська армія була майже повністю демобілізована через кілька місяців після закінчення бойових дій проти Японії, США залишалися найпотужнішою військовою силою світу. До 1949 р. вони одноосібно володіли ядерною зброєю, яку американський президент Гаррі Трумен вважав «добрим кийком проти росіян». Також США були провідною країною світу за обсягами торгівлі, промислового й сільськогосподарського виробництва. Сталін не довіряв Заходу й бажав краху демократичних суспільств. Він прагнув створити довкола Совєтського Союзу «санітарну зону» з підконтрольних йому країн. СССР не тільки насаджував у країнах Центрально-Східної Європи комуністичні режими, він також підтримав партизанську війну грецьких комуністів. Така політика СССР зумовила протидію США та західного світу. Складні відносини між Совєтським Союзом і Сполученими Штатами стали сприятливим середовищем для «холодної війни».

Передумови й причини «холодної війни»Розмірковуючи про нові реалії післявоєнного світу, британський публіцист Джордж Орвелл в опублікованому 19 жовтня 1945 р. есе «Ви та атомна бомба» використав термін «холодна війна». Цей термін вдало відповідав напруженій геополітичній ситуації і швидко увійшов у повсякденний вжиток. «Холодна війна» означала балансування на межі «гарячої» війни між західними демократичними державами і країнами соціалістичного табору. Серед причин «холодної війни» ключовими стали:розбіжності в баченні майбутнього світоустрою;боротьба за сфери впливу і прагнення до світової гегемонії;ідеологічні відмінності (капіталізм-комунізм; демократія-тоталітаризм);примусове насадження совєтської моделі розвитку в країнах Центрально-Східної Європи.«Холодна війна» виражалася як у відкритій, так і в прихованій конфронтації між двома наддержавами – США і СССР та їхніми союзниками. Неодмінними супутниками протистояння стали гонка озброєнь, інформаційні пропагандистські кампанії та шпигунство.

Промова Вінстона Черчилля в м. ФултоніПолітиком, який зважився публічно назвати речі своїми іменами, став Вінстон Черчилль, який у той час не обіймав офіційних посад. У березні 1946 р., виступаючи в присутності американського президента Гаррі Трумена в м. Фултоні (США), він виголосив промову, яку назвав «Засади миру». Ця промова стала символом «холодної війни» між СССР і США, Сходом і Заходом.

Промова Вінстона Черчилля в м. ФултоніОзнайомтеся з уривками з промови Вінстона Черчилля. Що він мав на увазі під «залізною завісою»? Якою постає в його промові зовнішня політика Совєтського Союзу? Чи дає британський політик відповідь на запитання, як Захід мав реагувати на дії СССР?«Ніхто не знає, що совєтська Росія та її міжнародна комуністична організація мають намір робити в найближчому майбутньому й чи існують якісь межі їхньої експансії. …Від Штеттина на Балтиці до Трієста на Адріатиці, через увесь континент було опущено «залізну завісу». За цією лінією розташовані всі столиці давніх держав Центральної та Східної Європи: Варшава, Берлін, Прага, Відень, Будапешт, Белград, Бухарест і Софія, усі ці знамениті міста… є об’єктами не тільки совєтського впливу, а й дуже високого, а подеколи й підвищеного контролю Москви. …У багтьох країнах… створені комуністичні «п’яті колони», які… виконують директиви, що надійшли з комуністичного центру. …Безпека у світі неможлива без нового союзу в Європі, з якого не може бути виключена жодна нація. …Совєтська Росія хоче …необмеженого розширення своєї влади й поширення ідеології… Вона нічим не захоплюється більше, ніж силою, і нічого не поважає менше, ніж слабкість, особливо військову слабкість».

Меморандум Джорджа Кеннана. Ще одним документом, який передає атмосферу «холодної війни», був меморандум Кеннана. Американський дипломат Джордж Кеннан у 1946 р. надіслав з американського посольства в Москві до Вашингтона телеграму з восьми тисяч слів — «довгу телеграму» (або меморандум Кеннана):«Світовий комунізм подібний до хвороботворного паразита, який харчується ураженими тканинами. …Ми повинні запропонувати… на розгляд інших держав… яким ми уявляємо світ у майбутньому. Недостатньо просто змусити народи наслідувати наш приклад… Ми маємо… запропонувати їм… кращу допомогу, ніж росіяни. …Ми повинні мати достатньо сміливості й упевненості, аби залишатися вірними нашим політичним методам і поглядам на людське суспільство. Зрештою, найбільша небезпека, яка загрожує нам у вирішенні проблеми совєтського комунізму, — це уподібнення тим, з ким ми маємо справу». Що мав на увазі Джордж Кеннан, коли назвав комунізм «хвороботворним паразитом»? Чому він застерігав, що найбільша небезпека, яка загрожує Заходу в протистоянні з комунізмом, — «це уподібнення тим, з ким ми маємо справу»?

Доктрина Гаррі Трумена. За часів президентства Гаррі Трумена США перейшли до політики «стримування» комунізму, засади якої були викладені навесні 1947 р. в посланні до конгресу. Доктрина Трумена, як назвали це послання, була спрямована на обмеження комуністичних режимів, тиск на СССР та його сателітів, підтримання тих, хто протистояв комунізму. Доктрина передбачала надання політичної, військової та економічної допомоги всім демократичним державам, яким загрожували зовнішні або внутрішні авторитарні сили. Першими претендентами на допомогу США стали Греція та Туреччина. Безпосередньою причиною виступу Гаррі Трумена була заява уряду Великої Британії про те, що він більше не надаватиме військову й економічну допомогу грецькому уряду в громадянській війні проти місцевих комуністів, яких підтримував СССР. Гаррі Трумен зажадав, щоб конгрес надав грецькому й турецькому урядам допомогу, а також підтримав відправлення американського цивільного та військового персоналу й озброєння в цей регіон.

«План Маршалла»У 1947 р. було започатковано «план Маршалла» (від імені державного секретаря США Джорджа Маршалла) – фінансованої США програми, спрямованої на відновлення економіки Європи. Мета цього плану – створення стабільних умов економічного розвитку й розвиток демократії, що запобігло б поширенню комунізму. Красномовними стали слова німецького політика Людвіга Ергарда, котрий якось зазначив, що «ситий німець комунізму не захоче». До американської ініціативи приєдналося 16 європейських країн і вільна територія Трієст. Упродовж чотирьох років США безкорисно виділили на їхню підтримку понад 13 млрд дол. Джордж Маршалл (1880–1959) — американський політичний та військовий діяч. Ветеран двох світових воєн. У 1947–1949 рр. обіймав посаду державного секретаря (міністра закордонних справ) США. Автор програми відбудови зруйнованої війною Європи. Один з ініціаторів створення Організації Північноатлантичного договору (НАТО). Лауреат Нобелівської премії миру (1953).

«План Маршалла»Найбільшу допомогу отримали Велика Британія, Франція, Італія, Західна Німеччина (ФРН) та Нідерланди. «План Маршалла» не тільки сприяв відбудові економіки західноєвропейських країн (зумовив «економічне диво» – стрімке зростання західноєвропейських економік), але й зміцнив підвалини двополюсного світу. У діях США совєтська сторона вбачала «доларовий імперіалізм» і прагнення до експансії. Аби втримати країни Центрально-Східної Європи навіть від розмов щодо можливого приєднання до «плану Маршалла», Москва проголосила «план Молотова» – допомогу країнам, які потрапили під її контроль. З метою інтеграції країн соцтабору в 1949 р. було створено Раду економічної взаємодопомоги (РЕВ).«План Маршалла» передбачав:надання допомоги європейським державам за умови використання її для зростання виробництва і фінансової стабілізації;співробітництво з європейськими країнами у зниженні торговельних бар’єрів і насамперед створення сприятливих умов для імпорту ними американських товарів (європейські країни були зобов’язані на отриману фінансову допомогу закуповувати переважно американські товари);заохочення державних і приватних американських інвестицій.

«План Маршалла»Протягом 1948 р. країни ОЄЕС уклали із США двосторонні угоди про умови одержання допомоги за «планом Маршалла». В обмін на американські постачання продовольчих і промислових товарів, сировини, устаткування вони зобов’язувалися:надавати уряду США інформацію про стан своєї економіки;не допускати продажу стратегічних товарів СССР;заохочувати приватне підприємництво;відмовитися від політики націоналізації в промисловості;вивести комуністів зі складу урядів.Ініціатори плану запросили взяти участь у ньому СССР і країни Східної Європи, що вже входили до сфери впливу Москви. Чехословаччина, Польща та інші країни дуже хотіли одержати американську допомогу й інвестиції, але в Москві сказали різке «ні», і вони змушені були підкоритися совєтському диктату.

«План Маршалла»Проаналізуйте схему. Чи збігаються результати втілення в життя «плану Маршалла» з поставленою метою?

«План Маршалла»Розгляньте дві політичні карикатури й визначте їхні головні сенси, що протистояли в ідеологічній боротьбі.

«План Маршалла»Розгляньте політичні карикатури й визначте їхні головні сенси, що протистояли в ідеологічній боротьбі. Якою є ідея карикатури? Як художник зобразив настрій та емоції учасників ходи?

Поділ Німеччини. Німеччина після війни за рішеннями Ялтинської і Потсдамської конференцій була поділена на чотири зони окупації, кожну з яких контролювала одна з держав-союзниць – Велика Британія, СССР, США та Франція. Столичний Берлін, розділений між союзниками на чотири сектори, опинився в совєтській зоні окупації. Загальне спільне керівництво країною здійснювала Союзна контрольна рада. Окуповані території підлягали «денацифікації», «декартелізації» та «демократизації». З погляду економіки, їх розглядали як єдине ціле. Уже влітку 1946 року виявилися принципові розбіжності між західними державами і СРСР у вирішенні питання про майбутнє Німеччини. У грудні 1946 р. між Великою Британією і США була укладена угода про об'єднання їхніх зон окупації. Так виникла Бізонія. У лютому 1948 року до цієї угоди приєдналася Франція, і Бізонія трансформувалася в Тризонію. 1948 року Тризонія приєдналася до «плану Маршалла». Було вирішено питання про скликання в Тризонії Установчих зборів для організації нової влади. Це відбулося без участі СРСР, представники якого вийшли зі складу Союзної контрольної ради на знак протесту проти дій США і Великої Британії.

Поділ Німеччини. У трьох західних окупаційних зонах була проведена грошова реформа. Замість рейхсмарки, що майже повністю знецінилася, у червні 1948 року була введена нова грошова одиниця — західнонімецька марка. У відповідь на введення дойчмарки Совєтський Союз запровадив нову марку на сході Німеччини й наприкінці червня 1948 р. розпочав блокаду Західного Берліна з його понад двомільйонним населенням, яку американці вважали відкритим актом комуністичної агресії. Західні країни налаштували «повітряний міст» над Західним Берліном, щоб доставляти жителям міста харчові продукти, пальне, ліки та навіть різдвяні подарунки. Пересвідчившись, що задумана операція не досягла мети, у травні 1949 р. Совєтський Союз зняв блокаду міста.

Поділ Німеччини. Після Берлінської кризи не залишилося шансів на збереження цілісності Німеччини. У вересні 1949 р. в Тризонії було проголошено створення Федеративної Республіки Німеччини (ФРН). На виборах перемогла Християнсько-демократична партія, а її лідер Конрад Аденауер став першим канцлером ФРН. Столицею республіки проголосили м. Бонн. У жовтні 1949 р. з ініціативи СССР у Східній Німеччині було утворено Німецьку Демократичну Республіку (НДР), столицею якої проголосили східну частину Берліна. сили. Прем’єр-міністром тимчасового уряду НДР став соціал-демократ О. Гротеволь, а президентом був обраний комуніст В. Пік. Поділ Німеччини тривав до 1990 року. У ФРН формувався режим західної демократії. В НДР були проведені соціалістичні реформи. Поділ Німеччини в 1949 р. став одним із символів «холодної війни». Унаслідок берлінської кризи СРСР втратив міжнародну довіру, а США зміцнили свої позиції на європейському континенті.

Організація Північноатлантичного договору (НАТО)Через три місяці після завершення блокади західної частини Берліна набув чинності договір про створення НАТО. Першим кроком на шляху створення оборонного союзу у складі США та європейських країн стало підписання навесні 1948 р. в бельгійській столиці м. Брюсселі договору про створення Західного союзу (так званий Брюссельський пакт) між Бельгією, Великою Британією, Нідерландами, Люксембургом і Францією. Проте без участі США цей союз не міг стати потужним об’єднанням і протистояти Совєтському Союзу. Спільна система оборони потребувала захисту кордонів із півночі й півдня, а отже, залучення Канади та північно- й південноєвропейських держав. Після серії переговорів, незважаючи на протести СССР, навесні 1949 р. в столиці США м. Вашингтоні 12 країн (Нідерланди, Франція, Бельгія, Люксембург, Велика Британія, Ісландія, Португалія, Італія, Норвегія, Данія, США й Канада) підписали договір про створення НАТО (Організації Північноатлантичного договору) для спільної оборони країн Західної Європи та Північної Америки.

Створення Організації Варшавського договору (ОВД)Навесні 1955 р. Совєтський Союз також створив військовий блок — Організацію Варшавського договору (ОВД). Поява нового військового союзу, угоду про який було підписано в м. Варшаві, була реакцією СССР на вступ до НАТО в 1952 р. Греції та Туреччини, а в 1955 р. — ФРН. ОВД була військово-політичним союзом Болгарії, Угорщини, НДР, Польщі, Румунії, СССР, Чехословаччини, Албанії (невдовзі відмовилася від участі). Після створення ОВД було розпущено Комінформбюро. Цілями Варшавського договору проголошувалися забезпечення безпеки держав-учасниць Договору і підтримка миру в Європі, дійсною метою Організації Варшавського договору було укріплення впливу СССР у Європі та протистояння блоку НАТО. У зв’язку з руйнуванням комуністичних режимів 1 липня 1991 р. Болгарія, Угорщина, Польща, Румунія, СССР і Чехословаччина підписали у Празі протокол про припинення дії Варшавського договору.

Закріплення біполярності світу. Військово-політичні блоки під егідою США і Великої Британії були утворені і в Азії: АНЗЮС (із 1951 р.), СЕНТО (існував у 1955-1959 рр.), СЕАТО (1955-1977 рр.), АНЗЮК (1971-1975 рр.). СССР з усіх боків був оточений військовими блоками. Створення НАТО й ОВД остаточно оформило біполярність світу. Відмінності в культурі, ідеології, політичній меті США та західного світу, з одного боку, і СССР — з іншого, на яких у роки їхнього союзу проти Німеччини та Японії обидві країни намагалися не наголошувати, тепер стали очевидними. США заявляли, що вони підтримують право народів самостійно обирати політичний режим, закликали до вільних і відкритих виборів у повоєнну епоху. СССР наполягав на своєму праві мати «дружніх сусідів» у Східній Європі. У Вашингтоні підозрювали Совєтський Союз у намірі поширювати комунізм у всьому світі, а в Москві політику США вважали доказом того, що Захід намагається оточити й ізолювати СССР.

Корейська війна 1950-1953 рр. Окупована ще 1910 р. Японськими військами Корея перебувала на периферії геополітичних інтересів великих держав. Ні на Тегеранській, ні на Ялтинській, ні на Потсдамській конференціях її майбутнє предметно не обговорювали. У своїх поспішних зусиллях роззброїти на Корейському півострові японську армію США та Совєтський Союз у серпні 1945 р. домовилися тимчасово поділити країну по 38-ій паралелі північної широти: у північній закріпився СРСР, у південній – США. З плином часу поділ політизувався, виникли два окремі уряди, очолювані на півночі – Кім Ір Сеном, на півдні – Лі Син Маном. В умовах «холодної війни» сторони не змогли дійти згоди щодо формули створення об’єднаної Кореї, і в 1947 р. ООН взяла на себе відповідальність за країну. Через рік збройні сили США та СССР покинули Корею, залишивши тільки військових радників. Успіхи китайських комуністів та проголошення в жовтні 1949 р. Китайської Народної Республіки (КНР) підштовхнули комуніста Кім Ір Сена до рішучих дій щодо об’єднання Кореї силою. 25 червня 1950 р. північнокорейська армія перетнула 38-му паралель і вже за три дні увійшла в Південну Корею, а через кілька тижнів після початку бойових дій вже контролювала 90 % території Півдня країни.

Корейська війна 1950-1953 рр. Рада Безпеки ООН уже в липні 1950 р. прийняла резолюцію, що засуджувала агресію Корейської Народно-Демократичної Республіки (КНДР) і дала згоду на введення військ ООН для її відсічі. 15 вересня 1950 р. війська ООН, основну силу яких становили збройні сили США, а командувачем військ ООН, призначили генерала Д. Макартура, висадили потужний десант на півдні Корейського півострова і відразу розпочали витісняти війська КНДР. У жовтні 1950 р. війська Макартура зайняли м. Пхеньян і вийшли до кордону КНР. Тоді на допомогу північнокорейцям прийшли так звані китайські «добровольці» — регулярні частини збройних сил КНР, а також совєтські військові спеціалісти. У листопаді 1950 р. президент Трумен заявив, що США готові використовувати в Кореї атомну зброю. Уперше виникла загроза переростання локального конфлікту у світову ядерну війну. Союзники США по НАТО виступили проти застосування атомної зброї. Президент Трумен відступив. У 1951 р. фронт стабілізувався. Улітку 1951 р. розпочалися переговори, що завершилися підписанням у 1953 р. перемир’я. Цей документ зафіксував розкол Кореї та існування на Корейському півострові двох держав — Республіки Корея на півдні і КНДР на півночі.

Карибська криза 1962 р. З часу проголошення доктрини Монро Сполучені Штати розглядали Карибський басейн як зону своїх інтересів. Наприкінці ХІХ ст. американці закріпили свою присутність у регіоні, зокрема на Кубі. Навіть попри проголошення незалежності цієї острівної країни, економічний і політичний вплив на неї з боку США був значним. Унаслідок військового перевороту 1952 р. до влади на Кубі прийшов генерал Фульхенсіо Батіста, який установив авторитарний режим. Корумповане правління і зловживання владою призвело до широкого політичного опору. У результаті громадянської війни 1 січня 1959 р. уряд Батісти було повалено; до влади на Кубі прийшов Фідель Кастро – політик лівих поглядів.Ініційовані новим режимом зміни (націоналізація приватних підприємств) загрожували економічним інтересам США, які вирішили усунути Ф. Кастро від влади. Проте всі спроби, зокрема замахи на вбивство, виявилися марними. Зовнішні загрози спонукали Кастро звернувся по допомогу до Совєтського Союзу. У Москві звернули увагу на «революційний режим» і вирішили надати йому спершу економічну, а пізніше й військову допомогу. Таким чином, Совєтський Союз отримав зиск від кубино-американського конфлікту – можливість просунути комунізм максимально близько до кордонів США.

Карибська криза 1962 р. У липні 1962 р. Сполучені Штати дізналися, що Совєтський Союз почав поставки ракет на «острів свободи» (так совєти стали називати Кубу). Американські літаки-розвідники U-2 зафіксували розміщення на Кубі радянських ракет середньої дальності, здатних нести ядерні боєзаряди. Президент США Дж. Кеннеді оголосив про введення з 22 жовтня 1962 р. воєнно-морської блокади Куби і спрямував до її берегів 183 бойові кораблі американських ВМС. Усі совєтські кораблі, що прямували до Куби, підлягали огляду. Совєтський уряд у заяві від 23 жовтня характеризував дії США як морську блокаду і «безпрецедентні агресивні дії». Слідом за цим були приведені до бойової готовності війська США в Європі, збройні сили Варшавського договору. Світ опинився на межі війни між двома ядерними державами, шо могло призвести до небаченої катастрофи.

Карибська криза 1962 р. Однак унаслідок п’ятиденних (24—29 жовтня 1962 р.) переговорів (т. зв. «гаряча лінія Білий дім – Кремль») Дж. Кеннеді і М. Хрущов досягли домовленості про призупинення будівництва на Кубі совєтських військових баз, демонтаж і вивезення ракет; США натомість зобов’язувалися негайно зняти карантин з Куби, не готувати і не здійснювати військову інтервенцію на «острів свободи» та вивести з території Туреччини тактичні ракети «Юпітер». У серпні 1963 р. Велика Британія, США і Совєтський Союз підписали в Москві Договір про заборону випробувань ядерної зброї в атмосфері, космічному просторі й під водою. Карибська криза стала кульмінацією «холодної війни», наблизивши світ до ядерного апокаліпсису, але в критичний момент супротивники виявили стриманість. У підсумку кожен з них вважав, що в цьому протистоянні здобув перемогу.

Домашнє завдання. Опрацювати §2 Написати есе «Наслідки приєднання до «плану Маршалла» європейських країн, що перебували під контролем СРСР»*Підготувати проєкт «Спроби подолання міжнародних криз наприкінці 1940-х— на початку 1960-х рр.: історичні уроки»

Джерелаhttps://pidruchnyk.com.ua/3027-vsesvitnia-istoriia-shchupak-11-klas-2024.htmlhttps://pidruchnyk.com.ua/3026-vsesvitnia-istoriia-vasylkiv-11-klas-2024.html https://pidruchnyk.com.ua/3025-vsesvitnia-istoriia-polianskyi-11-klas-2024.html