Презентація "Вода в народній творчості"

Вода в творчостіЗагадки про воду. Прикмети про воду. Прислів'я і приказки про воду. Казки про воду. Пісні про воду. Ребуси,кросворди про воду. Вірші про воду. Легенда про воду. Вислів Антуана де Сент-Екзюпері про воду

Загадки про воду.1. У новій стіні, у круглому вікні, вдень скло розбите - вночі вставлене. (Ополонка)2. Надворі горою, а в будинку водою. (Сніг)3. Тече, тече - не витече, біжить, біжить - не вибіжить. (Ріка)4. Летить - мовчить, лежить - мовчить, коли вмре - тоді зареве. (Сніг)5. «Що це? Що це? – всі кричать. – Білі мухи он летять». (Сніг)

6. Бігла - шуміла, заснула - заблищала. (Ріка)7. Росте вона вниз головою, Не в літню пору, а зимою. І тільки сонечко зігріє - Вона заплаче й швидко гине. (Бурулька)8. Взимку - зірочка, на весні - водичка. (Сніжинка)9. Білий, та не цукор, не має ніг, а йде. (Сніг)10. В матері біла хустина - землю накриває, а морю не вистачає. (Сніг)

11. В небі народився, в землі схоронився. (Дощ)12. В огні не горить, у воді не тоне. (Лід)13. Мене просять, на мене чекають, як з’явлюсь - так ховатися почнуть. (Дощ)14. Не кінь, а біжить, не ліс, а шумить. (Струмок)15. Мене п'ють, мене ллють, усім потрібна я. Хто я така? (Вода)

16. Виросло, з бороди вилізло. Сонечко встало, нічого не стало. (Бурулька)17. Сидить дід за подушками І стріляє галушками. (Град)18. Мене п'ють, Мене ллють, Усім я потрібна, Хто я така? (Вода)19. Взимку горою, а літом водою. (Сніг)20. Моститься міст без дощок, без сокири, без клина.(Лід)

21. Зоря-зірниця, красна дівиця, по небу гуляла, плакала – ридала, Місяць бачив – не підняв, сонце встало – і забрало. (Роса)22. Чого в решеті не унесеш?( Воду)23. Сани біжать, а голоблі стоять. (Річка і береги)24. У вогні не горить, У воді не тоне. (Лід)25. Впаде з неба – не розіб’ється, Впаде в воду – розпливеться. (Сніг)

26. Що росте догори коренем? (Бурулька)27. Біле, як сорочка, Пухнате, як квочка, Крил не має, А гарно літає. Що це за птиця, Що сонця боїться. (Сніг)28. Текло, текло та й лягло під скло. (Вода і лід)29. Мене просять і чекають, Я як покажуть – утікають. (Дощ)30. Без очей – а сльози ллє.(Роса)

31. Один біжить, другий лежить, третій кланяється. (Вода, берег, очерет)32. Скатертина біла увесь світ накрила. (Сніг)33.І в огні не горить і в воді не тоне. (Лід)34. Не кінь, а біжить, не ліс, а шумить. (Річка)35. Що приходить тихо, а відходить с шумом? (Сніг)

36. По якій дорозі півроку їздять на коні, а півроку – без коня? (По річці)37. Живе – лежить, помре – побіжить. (Сніг)38.Ішов довгов’яз, у землю ув’яз, в землі всіх по виганяв. (Дощ і рослини)39. По якій дорозі півроку ходять, а півроку їздять. (По річці)40. Воронько біжить, а оглобленьки стоять. (Річка і береги)

41. Лежала ковдра м'яка, біла. Сонце припекло – з ковдри потекло. (Сніг)42. Чистий й ясний, як алмаз, коштовним не буває. Він від матері породжений, сам її народжує. (Лід)43. Прийшли татари, Людей забрали, А хата вікном утекла. (Рибалка, риба, вода, волок)44.Із-під гірки, з-під крутої Прокладається норою Та й до моря утіка Через лози по ярах. (Джерело)45. Вдень вікно розбивається, а в ночі само вставляється. (Ополонка)

46. Довго мене нема – все в’яне, а як прийду — знов оживає. (Дощ)47. На дворі горою, а в хаті водою. (Сніг)48. Між берегів текла, текла. Мороз зміцнів — під скло лягла. (Річка)49. Лежало, поки лежалось, а як припекло, то й сліду не осталось. (Сніг)50. Ні в огні не горить, ні в воді не тоне. (Лід)51. Блищить, біжить, гадючиться і все по низині крутиться. (Ріка)

Прикмети про воду.* Якщо на чоловіка прокапають жіночі сльози — матиме білу біля води.* Відро з водою у хаті на підлогу не ставлять, лише на підвищення.* 3 надтріснутої чашки воду не п'ють.* Не можна, п'ючи воду, недопивати, її слід вилити у вазон.* Порожнє відро у хаті — до сварки.* Свячену воду, налиту у скляний посуд, ставлять у кімнаті вгорі.

* Не можна перепиняти загатою природний плин води.* Купатися до сходу сонця у водоймах недобре — втрачається сила.* Краплини дощу, зібрані губами з вербових листочків, лікують серце.* Після втоми холодною водою слід вимити вуха, обличчя, шию, за вухами. Розтертись рушником.* Перед сном вимити ноги. Вода змиває не лише бруд, втому, а й вирівнює потік енергії в стопах.* Перш ніж купатися у річці, намащували себе глиною із берега кілька разів. Тіло ставало білим і гнучким.

Прислів'я і приказки про воду. Не плюй у криницю, бо доведеться з неї ще води напитися. Без води й борщу не звариш. Без води і не туди, і не сюди. Вода ума не мутить та й голови не смутить. Ваша вода мокра, ще й зимна. У воді стоїть, а води просить. Вивели його на чисту воду. Від великої води надійся шкоди. Він, як вода, скрізь просочиться. Він ані в воді не втоне, ані в огні не згорить.

Він без кінця воду варить. Він із води сухим вийде. Він такий, що й у ложці води втопиться. Він і на холодну воду дує. Він у десятьох водах митий. Вода найде собі дорогу. Вода греблю рве. Вода в решеті не встоїть. В решеті води не наносиш. Вода все сполоще, крім лихого слова.

Вода в одного бере, а другому дає. Води - хоч топитись, та нема де напитись. Води - хоч мийся, ліса - хоч бийся, хліба - хоч плач. Водою воду не загадиш. В океані води не зміряєш. Вчорашньої води не доженеш. Не все переймай, що по воді пливе. Чим глибша вода, тим більша риба. Глибока вода не каламутиться. Глибока вода тихо пливе.

Де вода, там і верба. Де вода, там і біда. За водою підеш, то й не вернешся. З брудної води ще ніхто чистим не вийшов.І вода як на місці стоїть, то засмерджується. Коло води ходячи, умочишся. Мала вода - великий шум. Не виливай каламутну воду, доки чисту не найдеш. Не спитавшись броду, не сунься в воду. Не ходи у воду за птицею, а в ліс за рибою.

Прийшло з води, пішло з водою. Пролиту воду назад не збереш. Проти води пливе. Тиха вода береги рве. Тиха вода найглибша. У каламутній воді рибу ловлять. Хто хоче чистої води, нехай іде до джерела пити. Чий берег, того й вода. Як води боятися, то не купатися. Вода крапля по краплі і камінь довбає. Не тим крапля камінець довбає, що сильна, а тим, що часто падає.

Казки про воду. КАЗКА ПРО ЖИВУ ВОДУПольська казка Жила колись в одному селі селянка-вдова з трьома малими дітьми. Працювала вона, не покладаючи рук, щоб вигодувати своїх синів. Зросли вони всі троє добрими і гарними молодцями. Старший син став солдатом. Обійшов він зі своїм полком багато ближніх та дальніх країн. А коли йому набридло воювати, вернувся в рідне село, гордо випнувши груди, обвішані медалями за хоробрість. Середній син поїхав вчитися в місто Краків. Там він перевершив всі науки і теж вернувся додому, задерши значуще ніс. А наймолодший син, якого звали Мачей, залишився вдома. Він орав землю і дбав про стару матір. Тому старші брати вважали його невігласом і простаком. Вони іноді навіть називали його дурником, але тільки за очі, тому що Мачей годував своєю працею всю сім'ю, та до того ж важка селянська робота зробила його таким сильним, що він легко міг впоратися з ними обома. Тому в будинку старої вдови панували мир і любов.

Але одного разу мати злягла від невідомої хвороби. І хоча сини добре дбали про неї, з кожним днем старенькій ставало все гірше й гірше. Яких лікарів не запрошували сини, ніхто не міг вилікувати її. Зовсім вони зневірилися, але прийшла якогось разу стара знахарка і сказала:- Є на світі такі ліки, які можуть поставити на ноги вашу матір. Але навряд чи ви зможете їх роздобути. - Ти тільки скажи нам, що це за ліки, а ми їх роздобудемо, нехай навіть для цього нам доведеться продати і будинок, і землю, і піти жебраками по світу.- Тоді слухайте і запам'ятайте те, що я вам скажу. Варто вам окропити живою водою хвору матір, як вона негайно ж одужає. Ця вода мертвого воскресити може, але її дуже важко дістати. Якщо вирушити звідси в ту сторону, де сходить сонце, то через сім днів шляху дійдеш до високої гори, яку люди називають Суботньою горою. На її вершині росте старе-престаре дерево. У нього срібні листя, і воно може говорити людським голосом. Під цим деревом і знаходиться джерело з живою водою. Тільки нелегко дістатися до нього. Дорогу до нього перепиняють невідомі сили. Щоб дістатися до живої води, потрібно йти по крутий, кам'янистій стежці, не зупиняючись і не озираючись, що б ти там не побачив і почув. Якщо озирнешся або піддасися спокусам, або ж злякаєшся небезпеки і побіжиш геть, то відразу ж перетворишся на камінь. На моєму віку багато людей ходило за живою водою, та жоден з них досі не вернувся.

Сказавши це, стара пішла, а брати засперечалися. Кожен з них хотів негайно відправитися за живою водою і вважав, що краще інших впорається з цією справою. Перемогу в цьому спорі здобув старший брат. Він сказав:- За живою водою повинен відправитися хоробрий чоловік, якого не налякають ніякі небезпеки. А я на війні побачив всяке і не раз дивився, не здригнувшись, смерті в очі. Невже я сторопію перед якими-то невідомими силами? Залишайтеся вдома і доглядайте матір, поки я не повернуся з живою водою! Погодилися брати. Не втрачаючи часу, колишній солдат скинув за плечі солдатський ранець, підвісив до поясу шаблю і попрямував до Суботньої горі. Минуло два тижні, а від старшого брата ніяких звісток. Тоді середній брат вирішив піти за живою водою, і дізнатися, що трапилося зі старшим братом.- Я чоловік учений, - сказав він Мачею, - всі науки перевершив. Я зумію розгадати всі хитрощі невідомої сили і не піддатися її спокусам. А ти залишайся доглядати за хворою матір'ю. Поклав середній брат в сумку їжі, яку-то книгу з заклинаннями від невідомої сили і пішов. Пройшло ще два тижні - від братів немає ні слуху, ні духу."Обидва вони, напевно, загинули, - подумав Мачей. - Піду я за живою водою. Або здобуду її й вилікую мати, або сам складу голову, як мої брати!"

Попросив Мачей сусідів доглядати за хворою матір'ю, поклав трохи їжі в сумку, взяв палицю і пішов до Суботньої горі. Йшов він, йшов весь час на схід сонця. Переправився через три великі річки, пройшов через три дрімучі ліси і до вечора сьомого дня шляху дістався до підніжжя Суботньої гори. Вона була така висока, що вершина її ховалася в хмарах. Пішов Мачей по кам'янистій стежині. Вона звивалася по похмурій ущелині і вела на вершину гори. Не пройшов Мачей і десяти кроків, як почув позаду голос:- Гей, хлопче, куди йдеш? Ти пішов не по тій стежці! Хотів було Мачей обернутися, але згадав, що говорила стара знахарка, і не повернувся, а продовжував йти прямо вперед. Через деякий час перед ним постав рудобородий чоловік в чорному кожусі старовинного німецького покрою. - Добрий вечір? - сказав рудобородий з підлесливою посмішкою, зняв гострий капелюх і вклонився. - Куди ви прямуєте, мій друг?- На вершину цієї гори, - відповів Мачей. - Я йду за живою водою.- Я теж йду за нею. Підемо разом. Удвох йти веселіше. Пройшли вони разом небагато і дійшли до роздоріжжя. Від стежки, за якою йшли Мачей і його рудобородий супутник, відхилялася інша стежка, більш широка та рівна.- Давайте звернемо на цю широку стежку. Подивіться самі, яка вона втоптана, рівна і широка. Навіщо нам весь час спотикатися об каміння і рвати одяг, продираючись крізь чагарник? - сказав рудобородий.

Але Мачей, навіть не глянувши на іншу стежину, відповів: Якщо хочете, можете звернути на неї, а я піду прямо вперед. Тоді рудобородий почав умовляти Мачея, навіть схопив його за рукав. Але Мачей добре пам’ятав накази старої. Він мовчки відштовхнув нав'язливого незнайомця і швидко пішов по кам'янистій стежці, дивлячись прямо перед собою. Рудобородий вибухнув прокльонами і зник у сутінках так само несподівано, як і з'явився. Мачей полегшено зітхнув. Він був радий, що позбувся такого супутника, тому що ще раніше здогадався, що це не хто інший, як сам диявол. Мачею не раз доводилося чути про те, що саме в такому старомодному німецькому одязі диявол часто з'являється серед людей і влаштовує їм різні капості. Мачей йшов і роздумував про цю недобру зустріч, як раптом позаду пролунав страшний гул, тріск, тупіт і голосні крики;- Ось він! Тримайте його! Убийте його! Хтось смикнув Мачея за сорочку, хтось укусив його за ногу, але відважний юнак не злякався і не оглянувся, тільки прискорив крок. Потроху гамір припинився, знову стало тихо. Раптом в чистому, всіяному різними сяючими зірками небі спалахнула сліпуча блискавка, гора затремтіла від оглушливих розкатів грому. Полум'я осяяло всі ущелині. Охоплені полум’ям вікові дерева з гучним тріском падали на землю. Вогненна стіна встала на шляху Мачея. "Це теж одна з витівок диявола! Небо чисте, не видно жодної хмаринки - звідки ж бути блискавки і грому?" - подумав Мачей.

Замість того, щоб злякатися і повернути назад, він сміливо побіг прямо у вогонь. Шиплячі язики полум'я лизали ноги Мачея, смердючий дим душив його, але він продовжував йти вперед. І ось вогненна завіса розійшлася. Попереду - каменем докинеш, Мачей побачив вершину гори. Але тут перед ним постала нова перешкода - висока гладка скеля, а під нею чудище про семи головах. Побачивши юнака, воно піднялося, наїжилось, витрищіло налиті кров’ю очі і грізно заричало. Але Мачей і тут не відступив. Він кинувся вперед і замахнувся на чудовисько своєю палицею. В ту ж мить чудовисько провалилося крізь землю, і на тому місці, де воно було, відкрився вхід в темну печеру. Юнак сміливо ввійшов в печеру і почав навпомацки пробиратися у непроглядному мороці вперед. Через деякий час попереду засяяло світло, яке з кожним кроком Мачея ставало все яскравіше і яскравіше. Незабаром він вийшов з темної печери і опинився в прекрасному саду. Навколо пахли квіти, гілки фруктових дерев простягали Мачею стиглі, соковиті плоди. Але він не піддався спокусі і не зірвав жодного плоду, хоча відчував сильний голод і болісну спрагу, а пішов далі по стежці, яка привела його до прекрасного палацу. Стіни покоїв були з чистого золота і сяяли під світлом кришталевих люстр. Біля стін стояли великі скрині, повні золота, срібла і дорогоцінних каменів. Здавалося, що скарби всього світу зібрані в палатах палацу. Втомлені ноги Мачея тонули в м'яких килимах, а широкі ліжка з пуховими перини немов манили його відпочити. Раптом почулася приємна музика, і Мачея оточив цілий рій дівчат, одна другої краще. За спиною у них тремтіли крила метеликів. Дівчата кружляли навколо Мачея і вигукували:- Ласкаво просимо, добрий молодець! Ти врятував нас від страшного монстра! Залишайся жити разом з нами. Тут у тебе буде все, що хочеш, і ми будемо виконувати кожне твоє бажання!

Але Мачей і тут не піддався диявольській спокусі. Він змахнув своєю палицею, і всі крилаті красуні помчали геть зі злісними криками. Мачей дійшов до залізної двері. Вона була такою великою, що здавалося, ніякої силач не зуміє відчинити її. Але тільки Мачей доторкнувся до цієї двері, як вона безшумно розчинилися. Хлопець побачив сяйво променів сонця. Нарешті він дістався до мети. У двох кроках перед ним височіло старе дерево, срібні листя якого тремтіли під ранковим вітерцем і видзвонювали ніжну пісеньку, а струмки джерела внизу вторили їй своїм шумом. Хитаючись від втоми, Мачей підійшов до джерела і припав до воді. З кожним ковтком юнак відчував, як сили повертаються до нього. Він напився живої води і скочив на ноги, бадьорий і веселий. І тут дерево заговорило:- Слухай мене, хлопець! На дні джерела лежить глечик. Дістань його і наповни живою водою. Потім відломи у мене одну гілку. На зворотному шляху будеш опускати гілку в живу воду і кропити камені на стежці. . . Схилився Мачей над джерелом і побачив на дні золотий глечик, дістав його, зачерпнув живої води і, перш ніж вирушити в дорогу назад, відламав гілочку з срібними листям. Пішов Мачей вниз по стежці. Залізні двері знову відкрилися перед ним. З входу в печеру випурхнула зграя кажанів і з писком розлетілася на всі боки. Йде Мачей і бачить - немає ні палацу, ні крилатих дівчат, ні прекрасного саду. . . Він вийшов із печери і знову здивувався - по обидві сторони від стежки зеленіють кущі і високі дерева - ніби й не бушувала тут нещодавно страшна пожежа.

Крокуючи вниз по стежці, Мачей робив те, що звеліло йому дерево - кропив камені живою водою. І як тільки крапля падала на камінь, він негайно ж перетворювався в людину. Оживлена людина потягувалась, терла рукою очі і говорила:- Що за поганий сон наснився мені? Як добре, молодець, що ти розбудив мене! Спасибі тобі! Потім вона піднімалася і, радіючи, йшла за Мачеем. Чим далі, тим більше лежало каменів на стежці. Всі вони оживали під бризками живої води. Низка людей позаду Мачея все росла і росла. Серед них були і сиві старі, і безвусі юнаки, і відважні лицарі, і пригожі дівчата, і горді вельможі, і вбогі в лахмітті. Були тут і обидва брати Мачея. Коли всі спустилися в долину, деякі з оживлених відразу ж вирушили додому. Це були ті люди, які недовго пробули скам'янілими і тому ще сподівалися застати в живих рідних і порадувати їх. Але дуже багато були зачаровані давним-давно і розуміли, що у них не залишилося жодного близької людини на світі. Всі ці люди вирішили відправитися разом з Мачеем в його рідне село. Коли Мачей і його брати повернулися додому, то побачили, що біля ліжка матері сидять всі їхні сусіди, які прийшли попрощатися з хворою, тому що вже настав її останній час. Не втрачаючи ні хвилини, Мачей окропив мати живою водою. Вона відразу ж відкрила очі і посміхнулася. Потім, повна сил і весела, бадьора, встала з ліжка і обняла своїх синів.

А ті люди, яких оживив Мачей, не захотіли розлучатися з ним. Вони оселилися в його рідному селі, побудували собі будинки й обзавелися господарством. Незабаром їх маленьке раніше село перетворилася у велике і красиве місто. Жителі міста вибрали Мачея бургомістром, тобто міським головою, і він багато-багато років мудро вершив всі міські справи. А вдячні люди не тільки всюди розповідали про сміливість і зібраність Мачея, але і до сьогоднішнього дня вихваляють його подвиг.

Як сонце з водою у хованки грались. Одного літнього дня сонечко ліниво вийшло з-за обрію і почало свою ходу по небу. Вночі падав дощ, тому земля була вкрита маленькими й великими калюжами. Сонечко вирішило подивитись на своє відображення у воді. Але світило воно так яскраво, що у воді, крім світла, нічого не побачило. І від цього яскравого світла сонечко кілька хвилин нічого не могло бачити. Тому воно вирішило сьогодні не заглядати більше у воду. На шляху у сонечка було кілька озер, швидка гірська річка, у яку воно любило заглядати найбільше, бо можна було побачити себе у маленьких краплинах, які розбивались об камінці і береги. А скільки калюжок залишив після себе пустотливий дощик, який омив вночі землю й подарував їй легеньку прохолоду!І задумалось сонечко: «Як же обминути всю воду?»Аж тут ніжний теплий літній вітерець подивився на свого товариша сонечка і запитав:- А чого ти сьогодні сумуєш сонечко?- Та от подивилось на себе в калюжу і аж осліпло на кілька хвилин, - поскаржилось воно. - От і думаю, як цілий день сьогодні не заглядати у воду, бо на дорозі у мене і річка, й озера.- Я тобі допоможу, - відповів вітерець, - ти будеш повільно рухатись, а, щоб не заглядав у воду, я над водою порозставляє хмаринки.- Хороша ідея! Дякую, друже, - посміхнулось сонечко. Воно почало веселіше рухатись над землею.

І саме тому, що сонечко перестало сумувати, воно засяяло ще яскравіше. Маленькі калюжки швидко висохли, великі перетворились у маленькі. Спостерігаючи за цим з неба, сонечко більше не переживало, як уникнути води та не дивитися на себе. Але тут на шляху воно побачило перше озеро. Воно було таким великим, що сонечко знову почало сумніватись, чи вдасться уникнути води. Та з іншої сторони вітерець зганяв до озера хмаринки. Біленькі та легенькі. Тільки вони побачили воду, як почали роздивлятись себе і чепуритись. Навіть не помітили хмаринки, що завдяки їм сонечка не видно у воді. Після обіду вітерець знову допоміг другу перебратись через інше озеро. Аж на горизонті заблищала ріка. Сонечко поспішило до своєї подруги. Воно так спішило, що й про вітра й хмарини забуло. Заглянуло у швидку гірську воду… І посміхнулось. Не сліпило вже очі відображення. Адже більшість шляху вже сьогодні пройдено, втомилось трохи сонечко. Тому й не сліпить вже очі.

Тут і вітерець хмаринки пригнав:- Вибач, друже, я не встиг, - тихо промовив він.- Не переживай, адже я вже не сліплю, - радісно сказало сонечко.- Як ти ставишся до нічного дощика? - запитав вітерець.- Краще зроби його ранковим, - попросив друг, - або денним.- Договорились.І двоє друзів попрямували до високої годи, яка підпирала небо. Біля неї стояла хатка, де жило сонечко. А вітер-пустун ще не нагулявся. Він полетів збирати хмари для завтрашнього денного дощика.

Пісні про воду. НЕСЕ ГАЛЯ ВОДУНесе Галя воду,Коромисло гнеться,За нею Іванко,Як барвінок в’ється.— Галю ж моя, Галю,Дай води напиться. Ти така хороша -’Дай хоть подивиться!— Вода у криниці,Піди та й напийся,Я буду в садочку —Прийди подивися.— Прийшов у садочок,Зозуля кувала. А ти ж мене, Галю,Та й не шанувала.— Стелися, барвінку, —Буду поливати,Вертайся, Іванку, —Буду шанувати.— Скільки не стелився,Ти не поливала,Скільки не вертався,Ти не шанувала.

Тече вода з-під явора. Тече вода з-під явора. Яром на долину,Пишається над водою. Червона калина. Тече вода із-за гаю. Та попід горою,Хлюпощаться качаточка. Поміж осокою. А качечка випливаєЗ качуром за ними,Ловить ряску, розмовляєЗ дітками своїми.

ГАЄМ ЗЕЛЕНЕНЬКИМ ВОДА ТЕЧЕ, НА ЯВОРІ СОЛОВЕЙ ЩЕБЕЧЕГаєм зелененьким вода тече,На яворі соловей щебече,Там дівчина мила. Віночок увила. З барвіночку. Там дівчина мила. Віночок увила. З барвіночку. Сльози проливала, як його вила,А увивши, на воду пустила:«Пливи ж, мій віночку,Красний з барвіночку,За миленьким. Пливи ж, мій віночку,Красний з барвіночку,За миленьким». Голос чути в гаю, всередині,Аж ся стало страшно сій дівчині: Стежкою вузькоюІдуть козаченьки. На вороних. Стежкою вузькоюІдуть козаченьки. На вороних.«Ой мої панове, козаченьки,Скажіть мені правду: де миленький,Чи го порубали,Чи живого взяли. У неволю?Чи го порубали,Чи живого взяли. У неволю?»

ТЕЧЕ РІЧКА НЕВЕЛИЧКАТече річка невеличка,Понад нею став,По тій річці пливе човен,Край бережка став. Хлопець річенькою плив,Та й до бережка приплив,До тієї дівчиноньки,Що вірно любив. А у хлопця молодого. Личенько сумне: Ой дівчино, дівчинонько,Покохай мене. Подивися на ріку,Як вона тече,Я нікого так вірненько. Не кохав іще. Забриніла на калиніПісня солов’я,Що ж по тому, що ти гарна,Як ти не моя. Тепер в хлопця є журба —Любить іншого вона,Є дівчат в світі багато,А любов одна. У неділю рано-вранціУсі дзвони б’ють,Молодую дівчиноньку. До шлюбу ведуть. А вже тая дівчина. Не одного зрадила,Не одного козаченька. З розуму звела.

Ребуси про воду. Де вода там і верба.

ВОДА

Лежма: 5. Нема кращого друга, як вірна ... . 7. Еталон впертості. 9. Врізати ... . 10. Дарма, що кума бліда, ... пиріг спекла. 11. Місце під ... . 13. Не смійся з людей нині, бо ... люди з тебе сміятимуться. 14. Дихати ... ладан. 15. Йому не довго зосталося ... топтати. 17. ... б душа в рай, та гріхи не пускають. 18. Скажи мені, хто твій друг, і я скажу тобі, хто ... . 19. Не допоможе пані мило, коли чорна ... кадило. 21. М’який, як ... . 23. Вихвалявся ... гарною шапкою, та що з того, коли під нею голови нема. 26. Всюди добре, де нас нема, а як ... прийдемо, то попсуємо. 28. Куди бик ... , туди й повертає. 29. Дядько - не ... , а тітка - не мати. 30. Загадай дурному Богу молитись, він і ... розіб'є. 31. Сісти не в свої ... . 34. Або світи, або ... лети! 35. Добра рада - як готові гроші, а лиха - готове ... . Стійма: 1. Йому облупи, та ще й у ... положи. 2. Тиха вода ... рве. 3. Баба на кістяній нозі. 4. Хто кислиці поїв, а кого ... напала. 6. Взяти в ... . 8. ... сумного образу. 9. Козак не без щастя, ... не без долі. 12. ... Доброї Надії. 13. Любов ... - полюбиш і козла. 16. Як Рябка годують, ... Рябко і бреше. 17. Скрутити в баранячий ... . 20. ... рахують восени. 21. Намолов три мішки гречаної ... і всі неповні. 22. Не рубай ... , на якому сидиш. 24. ... своїх звичок. 25. Як з клоччя ... . 26. Казковий Лис. 27. Не той ... , що на полі, а той, що в коморі. 32. Твоїми би устами та ... пить. 33. ... другому яму копає, той сам в неї падає. ВІДПОВІДІ: Лежма: 5. подруга . 7. осел. 9. дуба. 10. аби. 11. сонцем. 13. завтра. 14. на. 15. ряст. 17. рада. 18. ти. 19. як. 21. віск . 23. гриб. 26. ми. 28. привик. 29. батько. 30. лоб. 31. сани . 34. геть. 35. нещастя. Стійма: 1. рот. 2. греблі. 3. Яга. 4. оскома. 6. оборот. 8. лицар. 9. дівка. 12. мис. 13. зла. 16. так. 17. ріг. 20. курчат. 21. вовни. 22. сук. 24. раб. 25. батіг. 26. Микита. 27. урожай. 32. мед. 33. хто. Тиха вода

Вірші про воду. Жива вода. Вода – дає життя всьому.І дереву, і квітці,І напуває все живе,І жито колоситься. Вода джерельна, мов жива,Вона – життя основа,Природу хочеш зберегти?Тож не забудь про неї ти!Вода – це основа життя. Вода у небі, у земліУ морі, у квітках. В деревах, травах і кущах,Скрізь, де живемо ми. А як немає води – Все вмирає на Землі. Цілюща вода. Вода прозора, як сльоза,І кольору, як бірюза. На все вона спроможна,Без неї жить не можна. Рій бджілок в літку виліта,І квітнуть у полях жита. Вербичка біля річки,Суниці і порічки. Кожен рік, кожен час,Достигають всі для нас,Ці природнії дива. Щедро дарить нам вода.

Крапелька. Крапелька – краплинка – золота рослинка,Напуває квітоньки в нашому садку. Все кругом навколо ожива й сміється,Навіть випивши всього крапельку води!Вода. Прозора і джерельна тече вода для нас,Поживна і цілюща, вода – це просто клас!

Легенда про воду. В одному українському селі жив добрий і лагідний хлопчик. Всі його любили, і дорослі, і малі. Хлопчик дуже любив квіти, дерева, птахів. Одного разу, гарним сонячним днем, він пішов у ліс. Кущик за кущиком, деревце за деревцем … і заблукав. Плаче хлопчик, страшно йому, додому хочеться. Опівдні сонце стало так припікати, що не сила спрагу терпіти. Думка, - де б хоч краплинку водички знайти, не на секунду не покидала малого. І тут він побачив лісову криничку. Підбіг малий до кринички, а води не дістати. Глибока вона там, а вода знай в ній, холодна, джерельна, студена. Дістає хлопчик, перегинається, а дістати не може. Змучений жарою, спрагою впав непритомний. Скільки б він там пролежав ніхто не знає, але в цей час по небі летів журавель, помітив хлопчика, опустився біля криниці. Зігнув свою довгу шию, дістав води з криниці, бризнув на малого, той зразу й ожив, відкрив очі. Журавель напоїв хлопчика джерельною водою, а потім на своїх широких крилах відніс хлопчика додому і сказав: “Запам’ятай, вода жива, її треба берегти!”Хлопчик подякував і повторив: вода жива. З тих пір в знак пошани до журавля люди почали споруджувати біля своїх криниць дерев’яних журавлів. Хто шукає, де живої водиці пропити, побачить дерев’яного журавля, то знає, там його спасіння від спраги. Опустить журавель свою довгу шию в криницю, набере живої, студеної водиці і пригостить людей.

Вода! У тебе немає ні смаку, ні кольору, ні запаху, тебе неможливо описати, тобою насолоджуються, не відаючи, що ти таке!Не можна сказати, що ти необхідна для життя – ти саме життя!Ти наповнюєш нас радістю, яку не поясниш нашими почуттями…. Ти найбільше багатство на світі!Антуан де Сент-Екзюпері