Володимир Підпалий

Володимир Підпалий народився  9 травня 1936 в селі Лазірках, на той час районному центрі Полтавської області.

Володимир Підпалий навчався у Величанській семирічній та Лазірківській середній школах. Любив історію, літературу та не розумів точних наук, багато читав. У 1953 році закінчив 10 класів. Працював у МТС, колгоспі.

1955 року був мобілізований на флот.

У 1957 році демобілізувався (через хворобу ніг) та поступив до Київського університету на філологічний факультет (український відділ), який закінчив 1962 року.

Працював старшим редактором поезії у видавництві «Радянський письменник».

До Спілки письменників був прийнятий у 1967 році. Того ж року вийшла в світ збірка «Тридцяте літо».

Після того були книжки «В дорогу — за ластівками»

(1968) та «Вишневий світ» (1970), посмертно — «Сині троянди» (1979), «Поезії» (1982), «Береги землі» (1986), «Кожна бджілка — немов лічилка» (1991), «Сковородинські думи» (2002).

Володимир Підпалий помер 24 листопада 1973 року. Похований в Києві на Байковому кладовищі

"Бачиш, між трав зелегих..."

Вірш Володимира Підпалого «Бачиш, між трав зелених…» не є строго римованим (неточне й неповне римування спостерігаємо в четвертому з восьми рядків кожної строфи: «берегти / сестрою ти», «заховати їх / гріх», «траву / живуть»), але не може вважатися прозовим твором, бо має чітку ритміку, великий спектр багатозначних художніх засобів, ліричного героя, що не властивий епічному роду літератури. Йдеться про особливий вірш – верлібр.

Рік публікації – 1963

Збірка – “Зелена Гілка” Літературний рід — лірика.

Жанр — вірш.

Вид лірики — пейзажна.

Тема: зображення  природи у всій її красі, заклик до бережного стану, до всього живого на землі.

Ідея: ідея гуманізму, людяності, бережливого ставлення до природи та всього живого.

Основна думка:  "Треба в житті любити гаряче і багато…"

Ліричний герой — щира, добра людина, яка дбає про природу рідного краю.

Віршовий розмір – верлібр (вільний вірш).

Проблемні питання: Чи складно в житті бути уважним до природи? Чи важко любити навколишній світ? Що заважає сучасним людям бережно ставитися до оточуючого середовища?

Художні засоби вірша “Бачиш: між трав зелених”

афоризми: «Треба в житті любити гаряче і багато»;

 порівняння: «як грудочки, пташата…»;

 епітети: «трави зелені», пташата «маленькі, сірі», «немічні»,

«яструб-розбійник», «дощі зернисті», «дороги в пилу»

 риторичні запитання: »Що ти?! А руки? Серце?! Куди заховати їх?!»

 пестливі слова: «пташата», «грудочки», «маленьким».

кільцеве обрамлення — композиційна фігура у віршованому творі, що полягає у повторенні строф, рядків: «…Бачиш: …, як грудочки пташата…».

повтор («як грудочки, пташата»), метафора («ляже на нашу совість… гріх»),

Вірш пройнятий гуманізмом, любов’ю і бережливим ставленням до природи. Автор задає риторичне питання: «А руки?! Серце?! Куди

заховати їх?!» Справді, якщо людина байдужа до краси навколишнього світу і не має в серці

«любові й хисту» до природи, то навіщо їй серце?

"Зимовий етюд"

Вірш "Зимовий етюд" - це приклад пейзажної лірики Володимира Підпалого. У ньому автор розповідає про красу вечірнього міста, зображуючи надзвичайну та неповторну краск рідної землі.

На початку цього вірша послідовно, немов з окремих частинок-штрихів, оформлюється загальна картина зимового вечора: туман, іній, холодна льодинка… Але ліричний герой сприймає цей звичайний вечір як щось виняткове й небуденне. Його душу наповнює радісне піднесення, навіяне красою рідної України. Воно образно виражається у грі слів: «вечір, мов казка» і «казка, як вечір».

Рік написання – 25 січня 1968 року.

Літературний рід — лірика.

Жанр — вірш.

Вид лірики — пейзажна.

Тема: незбагненна краса світу.

Ідея: патріотичні почуття, передані словом.

Основна думка: «Вечір, мов казка, над Україною казка, як вечір, аж синьо в очах…».

Кількість строф – дві.

Вид строфи: катрен.

Рими:  інею – Україною, шлях – очах, огорожами – насторожене, степи – спить.

Римування: перехресне (АБАБ)

                                                                                                “Зимовий етюд” художні засоби:

 Метафора: синьо в очах, неба льодинку холодну — на шлях,

Порівняння: «вечір, мов казка», «казка, як вечір». Персоніфікація: «місто дихає у степи», «все насторожене», «Україна заслухалась і не спить».

Антитеза: заслухалась – не спить.

Повтори: “казка”, “Трішки туману і трішки інею”, “за тополями, за огорожами”, “все запорошене, все насторожене”.

 Епітети «льодинка холодна», «все запорошене, все насторожене»,

 Анафора «все», «вся».

Чому “Зимовий етюд” це патріотичний вірш?

Автор двічі вживає слово «Україна», він не показує нам традиційного сільського пейзажу, а змальовує місто, яке «тікає на ніч у степи». Степ – це також невід’ємна частина традиційного українського пейзажу. Любов до Батьківщини починається з

любові до природи, з уміння бачити красиве у звичайному, з усвідомлення необхідності берегти цю неповторну красу, яку так легко знищити.