Презентація "Єврейський та кримськотатарський рухи в Україні "

Єврейський та кримськотатарський рухи в Україні Розділ 4. УКРАЇНСЬКІ ЗЕМЛІ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ в другій половині ХІХ ст.

У результаті навчально-пізнавальної діяльності учні/учениці зможуть: Розуміти:– роль різночинної інтелігенції в розвитку національних рухів та осучасненні (модернізації) суспільства;– зародження та поширення серед єврейської інтелігенції ідеології сіонізму як основи збереження єврейської національної ідентичності в умовах посилення з боку імперської влади антисемітських настроїв;– культурно-просвітницьке спрямування кримськотатарського національного руху. Уміти:– схарактеризувати кримськотатарське національне відродження;– обґрунтувати судження про історичне значення діяльності Ісмаїла Гаспринського.

Діємо: практичні завдання. Продовжуйте укладати систематизовану таблицю «Суспільно-політичні рухи в українських землях у другій половині ХІХ ст.». За підсумками роботи зіставте український, польський, російський і кримськотатарський суспільні рухи.

Українські євреї У 1793 році до складу Росії увійшли українські землі з чисельним єврейським населенням (Волинь, Поділля та Київщина). У 1797 р. на території підросійської України мешкало бл. 200 тис. євреїв. У 1794 р. євреям з колишніх польських земель було дозволено селитися на Лівобережжі. У 1804 р. була остаточно оформлена смуга осілості, територія 15 губерній імперії, де дозволялося жити євреям. До смуги осілості входила більша частина території України, за винятком Харківської губернії. Під час правління Миколи I був виданий указ, згідно з яким євреям заборонялося жити у 50-верстовій смузі вздовж державного кордону, який в межах України припадав тоді на південь Волинської та захід Подільської губерній. Під час правління Олександра I частина дискримінаційних указів була скасована. У 1858 р. — євреям було дозволено жити у прикордонній смузі, у 1859 р. єврейським купцям дозволили селитися у Миколаєві та Севастополі, у 1860 р. — у Ялті, 1861 р. — у Києві. До кінця 1870 р. це право було надано всім євреям з вищою освітою, ремісникам та солдатам.

Українські євреїНаприкінці XIX ст. на території сучасної України мешкало 2590 тис. євреїв (9,0 % населення), що становило майже чверть єврейського населення світу. Євреї були другим за чисельністю народом після українців (72,0 %), випереджаючи росіян (8,8 %) і поляків (4,4 %). За переписом 1897 р. на території українських губерній Російської імперії мешкало 42 % єврейського населення Російської імперії. Традиційним місцем проживання більшості євреїв на території України до початку XX ст. були містечка, де єврейські громади мали самоуправління та можливість встановлювати власні правила проживання та звичаї. Одним з найбільших єврейських осередків стала Одеса. Саме тут єврейське населення наприкінці XIX ст. становило понад 50 % усього населення міста. Сільське єврейське населення теж було відносно чисельним на Півдні України. На кінець ХІХ ст. тут розташовувалось 39 єврейських колоній. У час з 1891 р. по 1914 р. через дискримінаційну політику Російської імперії щодо єврейського населення та революційний рух з України емігрувало близько 2 млн. чол., під час антисемітського руху зникло понад 200 тис. євреїв.

Українські євреїДо 1860-х років загальна економічна політика уряду Росії створила умови для утворення невеликої групи успішних торговців, але призвела до зубожіння більшості єврейських купців. Загалом євреї жили скромно, нерідко на межі з бідністю. За даними перепису 1897 року професійна структура єврейського населення була така:• понад 40% провадили торгівлю• 35% працювали на виробництві (10% працівників, 20% ремісників)• 5% володіли малим бізнесом• 5% були на державній службі або належали до «вільних професій» (лікарі, юристи, літератори)• 3-4% працювали в сільському господарстві. Решта 11-12% працювали у приватних компаніях, служили в армії, відправляли релігійні обряди, працювали поденними робітниками або були без роботи.

Українські євреїІмперський режим планував переоблаштувати єврейську громаду на особливу корпорацію, яка б виконувала рівні обов'язки (рекрутчина), не отримуючи рівних прав. Микола І зобов'язав секулярні середні єврейські школи, фінансовані державою, навчати учнів читати і писати російською, заснувати рабіністичну семінарію в Житомирі, щоб виховати казенних рабинів, які б мали прискорити інтеграцію євреїв у російське суспільство. У 1860-х рр. в Російській імперії розгорнувся єврейський руху просвітництва Гаскала: почали виходити перші єврейські газети на івриті, їдиш, російською. Перше покоління єврейських журналістів, цензорів, казенних рабинів, лікарів, юристів, що отримали дипломи в рабиністичних семінаріях та російських університетах, сформувало східноєвропейську єврейську інтелігенцію.

Українські євреїРозквіт єврейської літературної творчості на українських землях настав після скасування царської заборони на друк видань івритом та їдишем у 1861 році. Єврейська література в цей період зосереджувала увагу на історичних, національних і духовних дилемах, що постали перед євреями на перехресті між релігійним чи традиційним укладом життя, що його дотримувалися з покоління в покоління, та можливостями сучасності. Найвизначнішими авторами періоду розквіту єврейської літератури були Менделе Мойхер-Сфорім («дід» їдишської літератури) та Шолом-Алейхем («батько» їдишської літератури).

Єврейські погроми. Убивство Олександра ІІ у березні 1881 р. викликало низку погромів єврейських помешкань та крамниць у понад трьох десятках містечок та міст і понад двох сотнях сіл. Найжорстокіші погроми сталися в Єлисаветграді, Катеринославі, Бердянську, Києві, Миколаєві та Херсоні. Втрати єврейських власників сягали сотень тисяч рублів, тоді як для російської економіки вуличне насильство оцінювалося приблизно в 15 млн рублів втрат. У 1905 р. хвиля єврейських погромів прокотилася у понад п'ятистах містах по всій підросійській Україні. Економіка регіону зазнала збитків понад 50 млн рублів. Почався рух, який стане масовим Виходом близько 2 млн євреїв, які в 1880-1914 рр. залишили Російську імперію у пошуках кращої долі в США, Канаді, Аргентині, Південній Африці, Палестині.

Єврейські громадські організації в Російській імперії кін. XIX – поч. XX ст. Розвиток громадської самоініціативи відбувався в складних суспільно-політичних та соціально-економічних умовах. Неврожаї та голод початку 90-х ХІХ ст. спонукали владу шукати шляхи виходу із критичної ситуації, а отже, – змінити свою позицію щодо благодійних об’єднань. Міжетнічні конфлікти, постійні міграційні процеси, перетворили тисячі заможних єврейських сімей на бідняків. За вирішення цих проблем взялася активна частина єврейського суспільства. Майже в кожному місті та містечку створювалися благодійні організації з широким діапозоном для допомоги в усіх сферах громадського життя. Одна з основних заповідей єврейської релігії «гмілус хесед» – займатися доброчиністю.

Єврейські громадські організації в Російській імперії кін. XIX – поч. XX ст. Одним із головних напрямків діяльності товариств стала допомога у пошуку роботи декласованим елементам і особам, які тимчасово втратили працевлаштування. Ремісникам допомагали купували або дарували інструменти, швейні машини, верстати; музикантам – купували інструменти, візникам – коней. У 1874 р. розпочало свою діяльність товариство «Праця» для розповсюдження ремісничих знань між бідним єврейським населенням. Для цього було відкрите ремісниче училище, у якому розмістилася столярна та слюсарна майстерні, в яких двоє майстрів навчали єврейських дітей ремеслам. Після закінчення училища учні складали іспити. Якщо учень отримував звання майстра, товариство надавало йому грошову допомогу для відкриття в Одесі своєї майстерні.

Єврейські громадські організації в Російській імперії кін. XIX – поч. XX ст.Єврейським населенням активно створювалися благодійні товариства в наданні допомоги у навчанні. Біблейські настанови забороняли жити без шкіл. В Талмуді говориться, що «на одного вчителя не повинно припадати більше 25 учнів, і якщо гурт учнів більший, потрібно найняти ще одного вчителя, а бідних слід навчати безкоштовно». Специфічними навчальними закладами для єврейського населення були талмуд-тори, в цих школах навчали переважно бідних дітей та сиріт. Широко відома діяльність Товариства взаємодопомоги нужденним учням Київського двохкласного початкового єврейського училища ім. С.І. Бродського. Товариство забезпечувало сплату за навчання, безкоштовно розподіляло навчальні посібники, допомагало одягом, їжею, медикаментами.

Єврейські громадські організації в Російській імперії кін. XIX – поч. XX ст.Єврейські соціально-реаблітаційні товариства по опікуванню хворих були представлені широкою мережею під назвою «Езраз-Хойлім», «Бікур-Хойлім», «Лінас-Гацедек», «Мошав-Зкеним». Здійснювати обхід хворих членів єврейської громади – було традиційним обов’язком євреїв. Особливу увагу було надано гартуванню здоров’я, для чого були створені гімнастичні гуртки до складу яких входила учнівська молодь. Майже в кожному місті були створені товариства піклування про здоров’я безпритульних дітей.

Поширення серед єврейської інтелігенції ідеології сіонізму Сіонізм (від гори Сіон) — єврейський націоналізм, рух європейських євреїв кінця 19 ст. за створення єврейської держави. Організаційне оформлення сіонізму та єврейського соціалізму відбулося майже одночасно. Наприкінці серпня 1897 р. у Базелі відбувся Перший сіоністський конгрес, який згуртував усі палестинофільські угрупування та створив «Союз сіоністів», який, як зазначалося в статуті, «прагне створити в Палестині, з дозволу урядів відповідних держав, забезпечений публічним правом прихисток для єврейського народу, з метою відродження його на давній його історичній батьківщині»Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. у Російській імперії почали утворюватися суто єврейські політичні партії. Сіоністи покладалися на виховування національного почуття в єврейському соціумі, протистояння асиміляції та подальшу еміграцію для створення власної держави. При цьому вирішення соціальних питань відкладалося. Бунд (1898) виріс із робітничих гуртків Північно-Західного краю Російської імперії. Гуртки мали задачу підготувати керівників для соціалістичної пропаганди серед росіян та поляків. Бунд прагнув соціалістичної революції в Росії, яка мала забезпечити задоволення прав євреїв у межах національно-культурної автономії.

Поширення серед єврейської інтелігенції ідеології сіонізму Погроми 1881–1882 рр. пришвидшили розвиток нових політичних й ідеологічних рухів серед євреїв і масштабну еміграцію. В очах багатьох єврейських інтелектуалів мету інтеграції й трансформації громад через освіту й русифікацію тепер було здискредитовано. Дехто вбачав вихід у соціалізмі з його обіцянкою рівності, інші ж заохочували емігрувати в Америку чи Палестину. Переважна більшість населення, однак, була аполітичною й переймалася щоденним виживанням у скрутний час. У 1882 році одеський лікар Леон Пінскер, який раніше пропагував інтеграцію євреїв у ширше російське суспільство, опублікував впливову брошуру-відозву «Автоемансипація», в якій закликав євреїв створити власну державу. Після цього він заснував рух «Ховевей Ціон», який заклав основу для розвитку сіоністського руху. У 1882–1884 рр. близько 60 членів харківського товариства «Білу» переїхали до Палестини, поклавши початок першому масовому переселенню євреїв до Землі Ізраїльської. У відповідь на погроми 1905–1906 рр. Бунд (єврейська робітнича партія) мобілізував підрозділи самооборони, й багато євреїв вступили до різних політичних партій, зокрема соціал-демократичної, соціалістів-революціонерів, самостійницької й сіоністської.

Становище кримських татар у середині ХІХ ст. Поразка Росії у Кримській війні 1853–1856 рр. знову погіршила становище кримськотатарского народу. У пошуках винних імперські чиновники дедалі гучніше називали кримських татар зрадниками, змінилася система збору орендної платні. Ліквідація кріпацтва 1861 р. призвела до масового розорення кримських татар у гірський та південнобережній частині півострова — їм просто не видавали земельні наділи. До того ж імами закликали кримців залишити захоплену іновірцями землю та переїхати до володінь правовірного султана. Усе це призвело до наймасовішої мусульманської еміграції. У 1860–1862 рр. півострів залишило понад 150 тис. кримців, майже 2/3 всього народу! У результаті якщо на 1850 р. кримські татари становили 79 % населення Криму, то 1864 — 50 %. Були створені умови для переселення додаткового населення та русифікації півострова. Навіть у Сімферопольській татарській учительській школі, відкритій 1872 р., майбутні педагоги навчалися російською мовою.

Національне відродження кримських татар. Національний рух кримських татар можна поділити на кілька етапів. Перший розпочався після приєднання Криму до Російської імперії й завершився приблизно до 1880-х рр., другий етап охоплював період з 1890 до 1905-1907 рр., третій розпочався після подій Османської революції 1908 р. Перший етап характеризувався стихійністю через відсутність єдиної мети, ідеологічного й політичного центрів та загального керівництва. Оскільки багато представників кримськотатарської інтелігенції навчалися у Стамбулі після повернення до Криму вони пропагували нові ідеї й намагалися втілити в життя поставлену перед собою мету: досягти якісного зростання рівня культури та освіти кримських татар, об’єднати їх в єдину культурну спільноту з усіма цивілізаційними доробками мусульман світу. Цей рух цілком можна назвати рухом младотатар. Людиною, завдяки якій кримськотатарський народ не лише не втратив своєї національної пам’яті, а й зміг стати на шлях перетворення на модерну націю, був Ісмаїл Гаспринський.

Національне відродження кримських татарІсмаїл Гаспринський був виразником младотатарських ідей був. Він народився у Бахчисараї у родині військового офіцера, родовитого дворянина Мустафи Гаспринського. Ісмаїл здобув освіту у Москві і в кадетському корпусі у Воронежі. У 1871 р. переїхав вчитися до Стамбула, а потім продовжив навчання у Сорбонні. Після закінчення навчання працював секретарем у письменника І. Тургенєва. Сам Гаспринський теж був видатним літератором, написав кілька романів і повістей («Сонце, яке зійшло», «Дівчина-левиця», «Країна вічного блаженства» та ін.), а також безліч нарисів та статей. У 1877 р. він повернувся до Бахчисарая, де був обраний міським головою. В 1883 р. Гаспринський розпочав видавати газету «Терджиман» («Перекладач»), в якій друкував інформацію про економічне та шовіністичне свавілля російської влади в Криму, пропагував національні цінності татарського народу, викривав намагання опорочити їх. Газета Гаспринського надихала читачів поліпшувати освіту у національному дусі. За словами І. Фірдевса, «з’явившись у 1883 р., ця газета проіснувала до 1917 р., поступившись місцем газеті «Міллет», завоювала собі світову славу і прибічників в усіх куточках земної кулі, де були мусульманські народи і держави, перетворившись на рупор національно-визвольного руху на Сході».

«Терджиман». Джадидизм. Величезним був внесок Гаспринського у справу народної освіти. У 1884 р. І. Гаспринський у Бахчисараї відкрив першу кримськотатарську школу «усуль джадид мектебе» («новий метод навчання»). Звідси новий просвітницький рух стали називати джадидизмом з новою методикою звукового викладання матеріалу (за прикладом європейських шкіл). Навчання тривало три роки, в «новій школі» навчали не тільки умінню тлумачити Коран, але й мовам, письму, географії, арифметиці. Для покращення процесу навчання Гаспринський видав написану ним хрестоматію «Ходжа и-субьян» («Вчитель дітей»). Нові школи поширювалися як по Криму, так і за його межами. З Казанської, Уфимської та інших губерній Російської імперії для вивчення нового методу навчання до Бахчисарая почали приїжджати десятки молодих мулл. Бахчисарайська школа стала відігравати роль першої семінарії для вчителів. Перейнявши досвід, ці вчителі поверталися додому й починали організовувати школи за методикою Гаспринського.

«Терджиман». Джадидизм. Незабаром у більш широкому значенні під терміном «нова школа» почали розуміти шлях до морального оновлення. Новий напрямок передбачав, згідно з задумами Гаспринського, реформування конфесійних навчальних установ, створення й подальший розвиток національного друку, вирішення «жіночого питання», виходячи з потреб сучасної цивілізації, розвиток передумов для створення єдиної тюркської мови, зміцнення співробітництва у культурній, економічній і суспільній сферах між усіма тюркськими етносами, формування власної національної інтелігенції, модернізацію мусульманського способу життя, встановлення дружніх стосунків з російськими представниками культури та освіти, налаштування співробітництва з російським урядом, створення благодійних і меценатських товариств.

«Терджиман». ДжадидизмІ. Гаспринський активно подорожував: у 1893 р. до Бухари, Самарканду і Ташкенту для відкриття новометодних шкіл; у 1895 р. — до Стамбула і Баку; у 1907–1908 рр. — до Каїру, Стамбула, Батумі, Баку, Уфи, Оренбурга, Бухари, Ташкента, Казані, Москви і Петербурга для організації Всесвітнього мусульманського конгресу (за саму спробу директор французького журналу «Revue du Monde musulman» Альфред Ле Шательє запропонував висунути Гаспринського на Нобелівську премію миру); на зламі 1911-го та 1912 року — до Бомбея для презентації свого підручника. Революція 1905 р. дала йому змогу започаткувати жіночий журнал, дитячий журнал, гумористичний збірник та ще одну газету. На цей момент «Терджиман» був найстаршим (а іноді — і єдиним) мусульманським виданням світу, а отримували його 50 тис. передплатників від Єгипту до Китаю. Додатково типографія «Терджиману» друкували підручники з педагогіки, тюркської граматики і літератури, анатомії, медицини і географії. Тепер же тюркськими мовами було надруковано більше 1000 книжок, кількість друкарень досягла 14, виходило 16 газет і журналів. В університетах навчалися 200 мусульман, налічувалося понад 100 вчених, було реформовано шість медресе й п’ять тисяч мектебів (з них більше сотні — в Криму).

Джадидизм. Група І. Гаспринського ініціювала виникнення інших об’єднань кримськотатарських просвітників. Таку групу очолив син селянина Решид (Абдурешид) Медієв (1880-1912). Програма Р. Медієва відстоювала інтереси кустарів, ремісників та найбідніших селян. Його послідовники не вважали просвіту найважливішою справою, якій потрібно було приділяти всю увагу, хоча також підтримували ідею щодо створення власної татарської газети. Так, в 1906 р. у Карасубазарі Медієв зі своїми однодумцями розпочав видавати газету «Ватан Хадімі» («Служіння Батьківщині»). На її сторінках він намагався висвітлювати питання насущних потреб кримських татар, передовсім забезпечення татар-селян землею. Навколо газети почали збиратися інші діячі кримськотатарського руху більш «лівої», ніж Гаспринський, спрямованості. До нового утворення приєдналися С. Ідрисов, О. Заатов, А. Джемілєв, Арабський, Д. Сейдамет, А.-С. Айвазов, С. Меметов, Х. Чапчакчи та ін.

Джадидизм. Важливою подією у мусульманському житті Криму стало створення у 1897 р. «Кримського благодійного товариства в м. Сімферополі для допомоги татарам, які бідують». Очолив товариство і багато років керував ним Ісмаїл Муфтій-заде. У 1905 році на кошти благодійного товариства було відкрито зразкове 5-річне училище «Мехтебе Рушді». Через деякий час подібні товариства були створені в інших містах, а також поза межами Криму: в Санкт-Петербурзі, Астрахані, Казані, Касимові, Семипалатинську й інших містах компактного проживання мусульманського населення. На початку ХХ ст. по всій імперії налічувалося понад 40 благодійних товариств, а безпосередньо в Криму – 6. У тому ж році став один з організаторів партії «Іттіфак аль-муслімін», першої всеросійської ісламської партії, створеної джадидами.

Домашнє завдання. Опрацювати §30 Укласти систематизовану таблицю «Суспільно-політичні рухи в українських землях у другій половині ХІХ ст.».

Джерела. Подорож із «Українсько-єврейською зустріччю» https://ukrainianjewishencounter.org/media/UJE_book_readerspreads_UA-1.pdf. Магочій, П.-Р. Євреї та українці: тисячоліття співіснування/ Павло- Роберт Магочій, Йоханан Петровський-Штерн; ..- Ужгород: Вид-во Валерія Падяка, 2018Єврейські громадські організації в Російській імперії кін. XIX – поч. XX ст. Статути та звіти http://www.nbuv.gov.ua/node/2691 Розвиток національно-визвольного руху кримських татар https://culture.voicecrimea.com.ua/uk/rozvytok-natsionalno-vyzvolnoho-rukhu-krymskykh-tatar/ Фото https://localhistory.org.ua/rubrics/strii/povsiakdennia-ievreyiv-v-ukrayinskikh-mistechkakh-na-pochatku-khkh-stolittia-foto/