Презентація "Європейський суд з прав людини"

Європейський суд з прав людини (Страсбурзький суд)

Історія створення Після ухвалення Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод було створено два незалежних органи: Європейська комісія з прав людини (1954) та Європейський суд з прав людини (1959). Вони повинні були слідкувати за дотриманням прав людини, що гарантувались Конвенцією. Під час Віденського саміту у 1993 році було ухвалено рішення про створення нового Європейського суду з прав людини, який замінить колишню двоступеневу систему. Новий Суд, що був створений у Страсбурзі як орган Ради Європи, почав свою роботу 1 листопада 1998 року.

Збільшення кількості справ викликало тривалі суперечки про необхідність реформувати контрольний механізм, створений Конвенцією, у результаті яких був прийнятий Протокол № 11. Реформа була покликана спростити структуру, щоб прискорити розгляд скарг. Одночасно підсилювався судовий характер системи за рахунок наділення Суду обов'язковою юрисдикцією й позбавлення Комітету міністрів вирішальної ролі.

Організація роботи Суду З набранням чинності  1 листопада 1998 року Протоколу № 11, Європейський суд складається із суддів, число яких відповідає кількості Учасників Конвенції (у цей час суддів сорок чотири). Конвенція не передбачає обмеження числа суддів одного громадянства. Судді обираються Парламентською асамблеєю Ради Європи строком на шість років. Однак повноваження половини суддів, вибраних на перших виборах, припинилися через три роки, для того щоб суддівський склад оновлювався наполовину кожні три роки.

Судді, які засідають у Суді, повинні відповідати таким критеріям: Судді повинні мати високі моральні якості. Судді повинні бути юристами з визнаним авторитетом.

Судді: беруть участь у роботі Суду в особистій якості й не виступають від імені Держав не вправі займатися діяльністю, несумісною з їхньою незалежністю, неупередженістю, а також з постійним характером їхньої роботи в Суді обираються Парламентською асамблеєю Ради Європи строком на шість років можуть бути переобрані складають повноваження по досягненні ними 70 років

Структура Суду

Стаття 27 Конвенції передбачає створення в межах Суду трьох різних типів органів: комісій, палат і Великої палати. Комісія, до складу якої входить три судді, може визнати неприйнятною або вилучити з реєстру справ індивідуальну заяву, якщо така ухвала може бути винесена без додаткового вивчення. Кожна така ухвала є остаточною і особа, що звернулась із заявою, не може вимагати її перегляду.

В палатах, на другому рівні організаційної структури Суду, здійснюється більша частина його роботи. До складу палат входять сім суддів, включаючи й члена палати за посадою — суддю, якого було обрано від зацікавленої держави-учасниці, або особу, яка призначається для участі в засіданнях в разі відсутності такого судді. Окрім створення комісій, про які йшлось вище, палата приймає ухвали щодо прийнятності та суті міждержавних і індивідуальних заяв, які не були визнані неприйнятними у комісіях. Як правило, палата приймає рішення щодо прийнятності окремо від рішення по суті.

Велика палата — третій рівень, на якому здійснюється робота Суду. До складу Великої палати входять сімнадцять суддів. Окрім члена Великої палати за посадою, який засідає на тих же умовах, що визначаються по відношенню до члена палати за посадою, пункт 3 статті 27 також зараховує до складу Великої палати Голову Суду, заступників Голови, голів палат та інших суддів, які визначаються відповідно до регламенту Суду. Велика палата вповноважена розглядати лише ті справи, які були передані до неї і лише в трьох випадках. Відповідно до статті 30, палата може відмовитись від своєї юрисдикції на користь Великої палати за таких обставин: якщо справа, яку розглядає палата, порушує серйозне питання щодо тлумачення Конвенції чи протоколів до неї якщо вирішення питання, яке вона розглядає, може призвести до результату, несумісного з рішенням, постановленим Судом раніше якщо жодна зі сторін у справі не заперечує проти цього

Судочинство

Загальні положення Розгляд у Суді є змагальним і публічним. Слухання проводяться лише в рідких випадках і теж є публічними, якщо в силу виняткових обставин Палата або Більша Палата не вирішить інакше. Доступ до всіх документів, переданим сторонами на зберігання в Секретаріат, як правило, є відкритим. Індивідуальні заявники вправі подавати скарги самостійно, однак юридичне представництво рекомендується й навіть є обов'язковим при проведенні слухань або після визнання справи прийнятною. Для заявників, які не мають достатніх фінансових засобів, Радою Європи була розроблена схема надання юридичної допомоги. Офіційними мовами Суду є французька й англійська, проте   заяви можуть бути представлені на кожній з офіційних мов Держав-учасників. Після визнання справи прийнятною повинна використатися одна з офіційних мов Суду, якщо Голова Палати або Великої Палати не дозволить продовжити використовувати мову, на якій заява була подана.

Розгляд скарги на предмет прийнятності Кожна індивідуальна заява передається на розгляд однієї із Секцій Суду, Голова якої призначає суддю-доповідача. Після попереднього вивчення скарги доповідач вирішує,  чи буде вона розбиратися Комітетом із трьох суддів або Палатою. Комітет одностайною ухвалою може оголосити скаргу неприйнятною або виключити її зі списку підлягаючих розгляду справ, якщо таке рішення може бути прийняте без додаткового вивчення скарги. Крім справ, переданих на розгляд Палат безпосередньо суддями-доповідачами, Палати розглядають індивідуальні заяви, які не визнані неприйнятними Комітетом із трьох суддів, а також міждержавні заяви. На розсуду Суду питання прийнятності і суті справи вирішуються в окремих рішеннях або спільно в одному рішенні.

Якщо справа, що розглядає Палата, вимагає глибокого тлумачення положень Конвенції, або якщо рішення в справі може ввійти в суперечність із уже існуючою прецедентною практикою, Палата вправі в будь-який час передати таку справу на розгляд Великої Палати за умови, що жодна із сторін  не виразить своєї незгоди протягом  одного місяця з моменту повідомлення про намір передати справу в Більшу Палату. У випадку передачі справи, вона буде розглядатися відповідно до процедури, аналогічної для Палат (див. далі). На першій стадії провадження в справі ведеться, як правило, у письмовій формі, однак Палата може ухвалити рішення щодо проведення слухання. У цьому випадку одночасно розглядаються питання по суті заяви. Рішення Палати про прийнятність, прийняте більшістю голосів, повинно бути мотивованим. Доступ до винесених рішень є відкритим.

Під час розгляду справи по суті можуть бути початі переговори про мирне врегулювання суперечки за посередництвом Секретаря. Переговори про мирне врегулювання є конфіденційними. Розгляд скарги по суті Після оголошення скарги прийнятної Палата може запропонувати сторонам представити додаткові докази й письмові пояснення. Заявників, зокрема, просять представити вимоги про "справедливу компенсацію". Якщо на стадії розгляду питання про прийнятність скарги слухання не проводилося, Палата може вирішити провести окреме слухання по суті справи. В інтересах належного здійснення правосуддя Голова Палати може запропонувати або дати дозвіл будь-якому Учасникові, що не виступає стороною в справі, або іншій зацікавленій особі, що не є заявником, представити письмові зауваження або, у виняткових випадках, взяти участь у слуханні. Учасник, до громадянства якого належить заявник, має повне право брати участь у процесі.

Постанови Суду Палата приймає рішення більшістю голосів. Кожний суддя, що приймав участь у розгляді справи, вправі, як  додаток до постанови, або викласти свою особливу думку, висновки якої збігаються або розходяться з постановою, або тільки вказати на наявність особливої думки. Протягом  трьох місяців з дати винесення Палатою постанови кожна зі сторін може звернутися із проханням про передачу справи в Більшу Палату, якщо воно піднімає серйозне питання, що стосується тлумачення або з положень Конвенції або Протоколів до неї, або інше серйозне питання загального характеру. Подібні заяви розглядаються Колегією в складі п'яти членів Великої Палати, у число яких входять Голова Суду, Голови Секцій, за винятком Голови тієї Секції, до якої належить Палата, що прийняла  постанову, що заперечує, і суддя, вибраний у порядку черговості із числа суддів, що не входять у первісну Палату.

Постанова Палати стає остаточною після закінчення трьох місяців або раніше, якщо сторони заявлять, що не мають наміру просити про передачу справи в Більшу Палату, або якщо Колегія з п'яти суддів відхилить звернення про передачу справи. Якщо Колегія задовольняє звернення про передачу, Більша Палата більшістю голосів виносить свою постанову, що є остаточною. Всі остаточні постанови Суду мають обов'язкову силу для Відповідачів. Нагляд за виконанням постанов Суду здійснюється Комітетом міністрів Ради Європи, що перевіряє,  чи почали Держави, визнані винними в порушенні положень Конвенції, вживати адекватні заходи щодо виконання особливих зобов'язань або зобов'язань загального характеру, що випливають із постанов Суду.

Рішення Комітету міністрів запросити консультативний висновок Суду приймається більшістю голосів. Консультативні висновки Суд може на прохання Комітету міністрів виносити консультативні висновки по юридичних питаннях, що стосується тлумачення положень Конвенції й Протоколів до неї. Прохання про винесення консультативних висновків розглядаються Великою Палатою, чиї висновки виносяться більшістю голосів. Кожний суддя вправі як  додаток до висновку або викласти свою особливу думку, висновки якого збігаються або розходяться з постановою, або тільки вказати на наявність особливої думки.

Європейський суд з прав людини Зала суду