Презентація "Взаємодія школи та сім’ї у вихованні дітей."

Взаємодія школи та сім’ї у вихованні дітей. 1. Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї 2. Шляхи підвищення педагогічних знань батьків 3. Види і методи роботи з батьками учнів

1. Завдання, зміст і методика виховання дітей в сім'ї Сім'я є природним середовищем первинної соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. Сім'я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естет. і фіз. вих-я. Головними умовами сімейного виховання є непорушний авторитет сім'ї, подружня вірність, любов до дітей, відданість обов'язку їх виховання, відповідальність батька за створення домашнього затишку, забезпечення на власному прикладі моральної підготовки молоді до подружнього життя. Виховний вплив сім'ї зростає, якщо батьки цікавляться не лише навчанням, а й позанавчальною діяльністю своїх дітей. Дієвим чинником сімейного виховання є спільна трудова діяльність батьків і дітей. Успіх сімейного виховання залежить від організації домашнього побуту, традицій сімейного життя порядку в сімейному господарстві, залучення дітей до розподілу бюджету сім'ї, загального режиму дня, визначення для кожного робочого місця, зокрема для навчальних занять, дотримання сімейних правил.

Провідну роль у сімейному вихованні відіграє мати. Саме вона найсильніше впливає на дітей, особливо в сфері духовно-морального виховання. Діти, які виростають без материнського тепла і ласки, похмурі, як правило, замкнені, злостиві, вперті. Не меншим є й вплив батька, особливо коли йдеться про виховання хлопчиків. Надто важливою є роль дідусів і бабусь у сімейному вихованні. Однак батьки не повинні перекладати на них свої обов'язки. Сімейне виховання повноцінне лише за розумного поєднання виховного впливу першовихователів - батьків і дідусів і бабусь. Саме вони допомагають розв'язати й таку моральну проблему, як виховання у дітей чуйного ставлення до людей похилого віку.

Виховання дітей в сім'ї не завжди успішне. Негативний вплив на нього мають об'єктивні (неповна сім'я, незадовільні житлові умови, недостатнє матеріальне забезпечення) та суб'єктивні чинники. Найвагомішою серед об'єктивних причин є неповна сім'я, яка є наслідком того, що в усіх вікових групах від 20 до 50 років смертність чоловіків більш як утричі вища, ніж жіноча, а у віковій групі 30-34 роки - в чотири рази. Не менш відчутною причиною збільшення кількості неповних сімей є розлучення. У розлучених сім'ях особливо відчувається дефіцит чоловічого виховного впливу, наслідком чого є порушення гармонійного розвитку інтелектуальної сфери дитини; ускладнення процесу ідентифікації з батьківським (чоловічим) і материнським (жіночим) образами; неможливість спостерігати позитивну модель подружніх взаємин; сильна прив'язаність дитини до матері; різні відхилення психіки й фізичні вади.

Особливою проблемою є так зване соціальне сирітство. Діти, які належать до цієї категорії, через асоціальну поведінку батьків позбавлені їх опіки. Негативно позначаються на вихованні дітей і погані житлові умови сім'ї. Як свідчать дані спеціального обстеження, в Україні більше половини молодих сімей не мають окремого житла навіть через 10 років подружнього життя, майже половина сімей проживає з батьками. У таких сім'ях батьки часто не можуть забезпечити дитину постійним робочим місцем, тому їй важко зосередитися над завданням. Дається взнаки і низьке матеріальне забезпечення сім'ї. Діти із сімей з низькими доходами почуваються серед однокласників меншовартісними, бо вирізняються із загальної маси одягом, відсутністю грошей.

Родини, які продукують так званих педагогічно занедбаних дітей, з погляду педагогіки можна поділити на такі групи: а) педагогічно неспроможні сім'ї. У таких сім'ях батьки намагаються виявити певну активність у вихованні дітей, проте роблять це невміло. їх виховний вплив непослідовний, педагогічно необґрунтований. б) педагогічно пасивні сім'ї. Вони не виявляють активності у вихованні дітей або з об'єктивних (хвороба, зайнятість) чи суб'єктивних (відсутність єдиної точки зору на виховання, розлад між батьками, часті конфлікти та ін.) причин не можуть належно це робити. в) антипедагогічні сім'ї. У такій сім'ї антипедагогічні, аморальні умови виховання дітей, панує дух неповаги до правил моралі та вимог законів. Батьки своєю поведінкою (пияцтво, злодійство, розпуста) протиставляють вимогам школи сімейні вимоги. У сучасних умовах склався ще один тип сімей, що потребують особливої уваги з боку школи, - сім'ї, в яких батьки займаються бізнесом. Вони забезпечують дитину всім, однак на її виховання бракує часу, тому вони передоручають цю справу гувернанткам. Батьки не дозволяють їм гратися у дворі з однолітками, підбирають для них друзів зі свого кола. Для них у сім'ї не існує слова "не можна", тому вони ігнорують і шкільну дисципліну, яку батьки нерідко трактують, як посягання на свободу їх дитини.

2. Типи та стилі сімейного виховання. У праці "Про батьківський авторитет" А. Макаренко наводить приклади таких видів негативного авторитету батьків: "авторитет придушення", який ґрунтується на примусі, залякуванні, спричинюючи формування у дітей брехливості, жорстокості агресивності; "авторитет віддалі" - батьки намагаються тримати дітей на відстані від себе, розмовляють з ними зверхньо, холодно; "авторитет чванства", коли батьки вихваляються своєю винятковістю, принижуючи при цьому своїх колег чи опонентів; "авторитет педантизму" - батьки вимагають кожне мовлене ними слово вважати наказом, карають за найменшу провину; "авторитет резонерства" - батьки вдаються до моралізування з будь-якого приводу; "авторитет любові" - усепрощення, надмірні пестощі; "авторитет доброти" - батьки в усьому поступаються дітям, готові на будь-які жертви, аби їм було добре; "авторитет дружби" - відповідна поведінка дитини чи дії оплачуються подарунками, обіцянками.

Виділено 4 тактики виховання в родині, та відповідающі їм 4 типи сімейних взаємовідносин, що є й передумовою й результатом їх виникнення: диктат, опіка, "невтручання" і співробітництво. Диктат у родині проявляється в систематичному придушенні (переважно дорослими) ініціативи й почуття власної гідності іншого. Батьки, зрозуміло, можуть і повинні висувати вимоги до своєї дитини, виходячи із цілей виховання, норм моралі, конкретних ситуацій, у яких необхідно приймати педагогічно й морально оправдані рішення. Однак ті з них, які віддають перевагу насильству, зустрічаються з опором дитини, яка відповідає на натиск, примус, погрози своїми контрзаходами: лицемірством, обманом, спалахами брутальності, а іноді відвертою ненавистю. Безоглядна авторитарність батьків, ігнорування інтересів і думок дитини, систематичне позбавлення її права голосу при вирішенні питань, до нього стосовних, - усе це гарантія серйозних невдач формування його особистості.

Гіперопіка в родині - це система відносин, при яких батьки, забезпечуючи своєю працею, задоволення всіх потреб дитини, обгороджують її від яких-небудь турбот, зусиль і труднощів, ухвалюючи їх на себе. Питання про активне формування особистості відходить на другий план. Батьки, по суті, блокують процес серйозної підготовки їх дітей до зіткнення з реальністю. Саме ці діти виявляються найбільш непристосованими до життя в колективі. На визнанні можливості й навіть доцільності незалежного існування дорослих від дітей, будуватися тактика "невтручання". При цьому передбачається, що можуть співіснувати два світа: дорослі й діти, і ні тим, ні іншим не слід переходити намічену в такий спосіб лінію. Найчастіше в основі цього типу взаємин лежить пасивність батьків як вихователів.

Можна виділити чотири стилі сімейного виховання: демократичний, авторитарний , попустительский, ліберальний. Демократичний стиль (співробітництво) передбачає не лише батьківську підтримку й допомогу дітям в їх окремих справах, а й взаєморозуміння, взаємоповагу дітей і батьків, встановлення партнерських на паритетних основах взаємин, заснованих на співчутті, співпереживанні, відповідальності за наслідки власної активності. Це стиль "згоди". Співробітництво як тип взаємовідносин у сім'ї припускає опосередкованість міжособистісних відносин у родині загальними цілями й завданнями спільної діяльності, її організацією й високими моральними.

Ліберальний стиль (тактика невтручання). Система міжособистісних відносин у сім'ї будується на визнанні (доцільності) незалежного існування дорослих і дітей. Батьки як вихователі найчастіше ухиляються від активного позитивного втручання в життя дитини. їх більше приваблює комфортне співіснування з дітьми, яке не потребує глибоких душевних переживань. За таких умов дитина стає емоційно байдужою до інших, яскраво проявляється егоцентризм, індивідуалізм, а сім'я для неї - лише необхідна формальність. Потуральний виховний стиль (тактика опіки й безоглядної любові). Батьки власними зусиллями, працею намагаються задовольнити всі потреби дитини, відгороджуючи її від будь-яких турбот, складностей тощо. Відтак дитина, яка штучно позбавлена можливості проявляти себе в досягненні певних результатів, відповідати за наслідки своїх дій, зростає інфантильною, безініціативною, уникає відповідальності за певні дії, рішення.

А. Я. Варга та В.В. Столін виділили типи батьківських відносин: 1. «Прийняття - відкидання». Прийняття: батькам дитина подобається такою, якою вона є. Вони поважають індивідуальність дитини, симпатизують їй. Відкидання: батьки сприймають свою дитину поганою, непридатною, невдачливою, по більшій частині випробують до дитини злість, досаду, роздратування, образу. Вони не довіряють дитині, не поважають її. 2. «Кооперація» - батьки зацікавлені у справах і планах дитини, намагаються в усьому допомогти їй. Високо оцінюють її інтелектуальні і творчі здібності, випробують почуття гордості за неї. 3. «Симбіоз» - батьки постійно відчувають тривогу за дитину, вона здається їм маленькою і беззахисної. Батьки не надають дитині самостійності. 4. «Авторитарна гіперсоціалізація» - батьки жадають від дитини беззастережної слухняності і дисципліни. Вони намагаються в усьому нав'язати їй свою волю, за прояв свавілля дитини суворо карають. Батьки пильно стежать за соціальним поводженням дитини і вимагають соціального успіху. 5 .«Маленький невдаха» - у батьківському відношенні мається прагнення інфантилізувати дитину, приписати їй особисту і соціальну неспроможність. Дитина представляється непристосованим, неуспішним, відкритим для дурних впливів. Дорослий намагається відгородити дитину від труднощів життя.

3. Шляхи підвищення педагогічних знань батьків Зміст роботи школи з батьками учнів повинен ґрунтуватися на визначених Законом України "Про загальну середню освіту" їх правах і обов'язках: 1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право: вибирати навчальні заклади та форми навчання для дітей; приймати рішення щодо участі дитини в інноваційній діяльності загальноосвітнього навчального закладу; обирати і бути обраними до органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей; звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей; захищати законні інтереси дітей. 2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані: забезпечувати умови для здобуття дитиною повної загальної середньої освіти за будь-якою формою навчання; постійно дбати про фізичне здоров'я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей; поважати гідність дитини, виховувати працелюбність, почуття доброти, милосердя, шанобливе ставлення до сім'ї, старших за віком, державної і рідної мови, до народних традицій і звичаїв; виховувати повагу до національних, історичних, культурних цінностей українського народу, дбайливе ставлення до історико-культурного надбання та навколишнього природного середовища.

Турбота школи про виховання дітей у сім'ї реалізується через педагогічну освіту батьків, залучення їх до виховної роботи з учнями. Передусім педагоги мають змогу впливати на батьків через їхніх дітей, які навчаються в школі. Роботу з педагогічно неспроможними сім'ями спрямовують передусім на підвищення їх психолого-педагогічного рівня. З цією метою їх залучають до загальної системи педагогічного всеобучу, влаштовують консультації з окремих питань виховання дітей. Із педагогічно пасивними сім'ями працюють переважно індивідуально, домагаючись розуміння батьками хибності своєї поведінки, пробудження почуття відповідальності за виховання дітей, усвідомлення потреби перебудувати систему стосунків у сім'ї, своєї вини, помилок. У роботі з антипедагогічними сім'ями спираються на те, що вони також хочуть бачити власних дітей чесними, культурними, здоровими, щасливими. З ними обговорюють упущення у вихованні дітей, накреслюють шляхи їх усунення, зміни сімейних стосунків.

4. Види і методи роботи з батьками учнів Відвідування батьків удома Допомагає встановити зв'язок з усією сім'єю, з'ясувати її загальну та педагогічну культуру, умови життя учня, його місце в сім'ї і ставлення до нього старших, ознайомитися з досвідом батьківського виховання, дати поради і домовитися про єдині вимоги до школяра. Деякі вчителі помилково вважають, що відвідувати потрібно лише родини, діти з яких створюють певні проблеми у школі. Безумовно, з батьками таких учнів слід передусім встановити тісний контакт, проте відвідувати бажано сім'ї всіх учнів. Перед тим як відвідати родину, треба мати початкові відомості про неї та її зв'язки зі школою (особиста справа учня, журнал, бесіди з учителями, з самим учнем), з'ясувати основні дані про учня, Його успішність, поведінку, стосунки. Загальне ознайомлення з умовами життя учня вдома можна проводити за такою схемою: 1. Прізвище, ім'я учня, клас. 2. Склад сім'ї. 3. Де і на якій посаді працюють батьки та інші члени сім'ї (якщо вчаться - де саме)? 4. Матеріальне забезпечення сім'ї. 5. Житлові умови. 6. Культурний рівень сім'ї (освіта, читання газет, журналів, наявність телевізора, радіо, бібліотеки та ін.). 7. Режим дня школяра. 8. Чи облаштовано робоче місце учня? 9. Хто і як здійснює контроль за виконанням режиму? 10. Трудове виховання в сім'ї. 11. Хто з членів сім'ї допомагає учневі? 12. Які заходи заохочення й покарання вживають до дитини?

Запрошення батьків до школи За необхідності вчитель запрошує батьків окремих учнів до школи на розмову, під час якої дуже важливо дотримуватися педагогічного такту, створити атмосферу доброзичливості. Щоб викликати батьків на відвертість, треба розмовляти з ними про учня наодинці, переконати їх в конфіденційності розмови. Така бесіда буде корисна і для вчителя, і для батьків. Педагог відповідає на запитання батьків, висловлює їм свої вимоги. Батьки отримують поради і допомогу від педагога, переконуються в його уважному ставленні до них, турботі про їхню дитину. У такій розмові педагог має бути особливо тактовним, пам'ятаючи, що надмірне акцентування на недоліках учня викликає в батьків насторогу, неприязнь, навіть якщо вони відчувають, що він має рацію.

День відкритих дверей у школі Цей вид роботи потребує єдності школи, батьків, учнів, сприяє згуртуванню шкільного колективу. Цього дня у школі проводять батьківські збори, лекції, консультації, екскурсії по школі, організовують виставки, вечори, читацькі конференції. В одних школах день відкритих дверей для батьків проводять що семестру, в інших - щомісяця. Роботу з його підготовки очолює батьківський комітет і комісія з питань педагогічної пропаганди. Його доцільно починати з лекції, доповіді, конференції, в яких задіяні всі батьки. Хоч би якою була програма, батьки повинні отримати вичерпні відомості про своїх дітей і поговорити з директором, його заступниками, учителями, класними керівниками, шкільним лікарем.

Класні батьківські збори Є важливим колективним видом роботи класного керівника з батьками учнів. їх проводять 1-2 рази на семестр. Такі збори сприяють формуванню громадської думки батьків, об'єднанню їх в єдиний колектив. Тематика зборів визначається загальними завданнями виховання, умовами навчально-виховної роботи в класі, рівнем загальної культури та педагогічного кругозору батьків. Збори можуть відбуватися у формі лекцій або доповідей класних-керівників, виступів батьків у обміну досвідом виховної роботи із залученням учнів, показом їхніх класних робіт і художньої самодіяльності, демонструванням кінофільмів.