Презентація з астрономії на тему "Місяць як небесне тіло та його спостереження"

Місяць як небесне тіло та його спостереження

Загальні відомості про Місяць. Місяць – природний супутник Землі. Можна вважати, що Місяць рухається навколо Землі по еліптичній орбіті. Середня відстань від Землі 384400 км. Прийняте значення середнього радіуса R=1738 км. Маса Місяця 7,351 *1022кг, середня густина 3,343 г/см3, прискорення вільного падіння біля поверхні – 1.6 м/с2,

Сидеричний період обертання (27.3 діб)збігається з періодом обертання Місяця навколо своєї осі, тому він завжди повернений до Землі однією і тією ж півкулею, яку ми називаємо видимим боком Місяця. Синодичний період обертання Місяця (29,5 земної доби)- проміжок часу протягом якого відбувається зміна фаз

Протягом мільярдів років погода на Місяці однакова . Вдень світить Сонце і температура поверхні Місяця може сягати +130℃ , та –(160-170℃) на нічному боці. Спостерігають теплові відмінності на поверхні , які ототожнюють з різними формами рельєфу. Прикладами таких температурних аномалій є кратери : Тіхо з температурою на 60° вищою від температури навколишньої поверхні, Гамбар С на 32℃ , Месьє – на 42℃ та інш. Аномальний термічний режим виявлено у деяких « морях»( море Вологості,Море Достатку, море Спокою) Тривалість дня і ночі два тижні 

Діаметр Місяця( 3476 км) лише в чотири рази менший за діаметр Землі. На Місяці зміна пір року не відбувається, тому що вісь обертання Місяця майже перпендикулярна до площини орбіти. На поверхні Місяця навіть неозброєним оком видно темніші ділянки, які були названі морями, та світліші, які астрономи назвали материками. У морях немає ні краплі води, в вакуумі вода миттєво закипає і випаровується або замерзає. Моря займають 30% поверхні видимого і 2,5% зворотного боку Місяця . Морські утвори зосередженні в центральній частині видимої півкулі . Середня глибина морів становить від 0,4 до 1,9 км. Моря є найбільшими деталями місячного рельєфу. Це низовини (наприклад, Море Дощів розташоване на 1-3 км нижче середнього рівня поверхні Місяця) з рівним вкритим лавою дном, на якому трапляються складки та невеликі гори. Застигла лава більш темна, ніж решта поверхні Місяця, і саме цим пояснюється сірувато-коричневий відтінок, характерний для місячних морів. Моря покриті вулканічними породами, в основному базальтами. Обриси більшості місячних морів округлі, оскільки вони утворилися у величезних кратерах (імпактних басейнах). Більшість з ни

Найпоширеніші утвори – кратери. На зворотному боці їх більше, ніж на видимому, у морях менше, ніж на материках . Усього налічують близько 15000 кратерів, діаметром понад 10 кілометрів . Рельєф поверхні Місяця досить згладжений . Місяць повністю сухий, практично позбавлений атмосфери . Більшість кратерів мають метеоритне походження, хоч деякі з них могли утворитись під час виверження вулканів, з них витікала розплавлена лава та заповнювала більш низькі ділянки – так виникли моря.

Видимий рух Місяця на тлі зірок супроводжується зміною зовнішнього вигляду нашого супутника. Видимий край диска Місяця називається лімбом. Лінія, яка розділяє освітлену і неосвітлену частину диска Місяця, називається термінатором. Взаємне розташування Землі, Місяця та Сонця у просторі безперервно змінюється, а тому в різні години спостерігаються різні місця освітленої Сонцем півкулі. Освітлену в певний момент частину нашого супутника видиму із Землі , називають фазою .

Місячне затемнення – астрономічне явище, яке відбувається тоді коли Місяць під час свого руху по орбіті опиниться в земній півтіні та тіні. Місячне затемнення може бути повним, якщо Місяць повністю занурюється в тінь Землі, або частковим, якщо тінь покриє якусь частину Місяця. Місячне затемнення стається під час фази повного Місяця, проте з огляду на нахил місячної орбіти до екліптики під кутом 5° - лише за умови перебування Місяця поблизу вузла його орбіти. Тривалість місячних затемнень може бути різною. Спостереження місячних затемнень мають значення для вивчення земної атмосфери – її будови, розподілу в ній аерозолів, озонового шару. Протягом року може відбутися не більше трьох затемнень Місяця, але може статися так, що не відбувається й жодного. 

Деталі поверхні найкраще видно біля термінатора. Враження від Місяця , який ми спостерігаємо набагато краще ніж коли ми розглядаємо малюнки, навіть самі високоякісні. Місяць переміщається навколо Землі в той бік, в який Земля обертається навколо своєї осі. В результаті цього ми бачимо переміщення Місяця на фоні зірок назустріч обертанню неба. Кожну добу Місяць переміщується наближено на 13°, а через 27,3 доби описує на небесній сфері повне коло. 

Спостереження за Місяцем протягом місяця дозволяє помітити, що поступово його вид змінюється від серпа до цілого диска. Форма або фази Місяця при цьому змінюються щомісяця в строгому порядку. У фазі тонкого серпа Місяць з'являється після заходу Сонця і заходить поблизу точки заходу. Молодий зростаючий Місяць порівняно недовго спостерігається над горизонтом і заходить незабаром після заходу Сонця. . В різні пори року Місяць в цій фазі проходить свій добовий шлях по різному. Найбільшої висоти над горизонтом, він досягає в літній час. В інші сезони , молодий Місяць піднімається порівняно не високо над горизонтом і тому умови його спостереження не сприятливі .

Найкраще Місяць спостерігати під час повні. В повній фазі відсутня тінь, можна побачити навіть дрібні деталі рельєфу і добре виділяються основні контури – темні моря . Місяць яскравий і його видно майже всю ніч. Найкращим сезоном для спостереження є кінець зими-початок весни. Під час повного Місяця, Місяць знаходиться, майже прямо проти Сонця, тому він сходить в момент, коли заходить Сонце, а заходить в момент сходження Сонця. Розпочинати спостереження потрібно не раніше 2- х днів після молодика. На дуже вузькому серпі деталі практично неможливо розгледіти. При вузькому серпі помітне слабке світіння неосвіченої нічної частини місячного диску – це явище називають попелистим світлом Місяця .

Якісне зображення Місяця можна отримати в тому випадку коли Місяць знаходиться високо над горизонтом. Біля поверхні горизонту зображення дуже спотворене. Супутник Землі змінює не лише свій образ, але й забарвлення. Ми бачимо його поверхню то сріблясто білою, то жовтогарячою і навіть червонуватого кольору. Колір нічного світила є загалом такий як і Сонця. Різне забарвлення супутника Землі, наслідок розсіювання світла в земній атмосфері. Якщо атмосфера чиста, то Місяць сріблясто-білий. Поблизу горизонту спостерігається зміна забарвлення , Місяць здається більшим за розмірами. Це ілюзія на фоні земних об'єктів.