Театральні афіші мають давню історію. Ще в Давній Греції та Римі глашатай скликав публіку на сценічні ігри. Афіші з’явилися у Греції приблизно в IV столітті до н.е., у Римі — в I столітті до н. е. Афіші у давнину були двох видів: намальованими й написаними. Намальовані афіші вставляли в рами і вивішували поруч із дверима театру. Що ж таке афіша? Що має бути зображено на афіші, щоб глядач знав, коли і куди йому приходити, щоб переглянути виставу? Є декілька визначень поняття «афіша». Розглянемо їх. Афіша — це ізографіч-не видання, що містить інформацію про певний культурний захід. Афіша — рекламне або довідкове аркушеве видання з інформацією щодо певного культурного заходу (події), призначене для розклеювання. У технічному відношенні афіша це крупно кегельна набірна шрифтова композиція, в якій вказується число, час і місце проведення якого-небудь громадського заходу. Простіше можна сказати так. Афіша — один з видів реклами, оголошення про виставу, концерт, виставку та ін., яке розміщують у людних місцях.
Головна характеристика афіші — це безпосередня передача повідомлення. Також її важливими якостями виступають великі розміри і доступність широким масам населення. Афіша як засіб масової комунікації використовує риторичний вміст (метафору), який може розшифрувати цільова аудиторія в специфічному контексті. У сучасній рекламі безперечне лідерство залишається за культурною афішею, яка помітно розширила свою тематику. Перш за все це ювілейна, святкова, виставкова, театральна, концертна, циркова, туристична та спортивна афіша. Специфіка цього напрямку обумовила роль афіші як посередника між культурно-мистецькою акцією і потенційним глядачем, вимагаючи від нього активної дієвості. При цьому афіша є не тільки носієм інформації, що зближує його з такими засобами масової інформації, як газети, радіо та телебачення, але й, що не менш важливо, представляє аудиторії у високохудожній, образній формі частку культурно- мистецької акції або спортивного видовища.
А тепер трохи з історії. Афіша на відкриття 1-го сезону театру Одеси, 1887 рік. Театральні афіші кінця 19 століття орнаментальні, шрифтові з дещо обмеженою кількістю використаних кольорів. Їх головна мета — рекламна і довідкова, сповітити по нові гастролі. Згодом орнаменти і шрифтові написи зменшуються, поступаючись зображенням. На створення афіш звернули увагу художники Франції, що зробило і цю галузь ужиткової, практично службової за функціями графіки твором високого мистецтва. Унікальне значення в розвитку і створенню афіш посіла творчість французького художника Анрі Тулуз-Лотрека (1964—1901). Яскраві фарби, гостро виразні силуети афіш Тулуз-Лотрека зробили їх явищем французького мистецтва. Згодом афіші Тулуз-Лотрека стануть предметами колекціонування як і звичні різновиди гравюри (дереворит, мідьорит, офорт).
Поширенню афіш і їх різновиду (рекламних плакатів) сприяло декілька історичних обставин — пришвидшення історичного процесу, бурхливий розвиток дикого капіталізму, всесвітні виставки, жага до великих прибутків у нової торговельної і фінансової еліти. Саме на кінець 19 століття припали винаходи нових універсальних крамниць (пасажів) і чергове удосконалення техніки кольорових літографій. Альфонс Муха. Афіша «Весняний фестиваль пісні і музики», Прага, 1914 р. Кольорова літографія Театральні афіші кінця 19 століття співіснують з рекламними плакатами модних товарів і переймають їх дещо агресивний характер, гонитву за сенсаціями і комерційним успіхом. Театральні вистави самі комерціалізуються, стають різновидом буржуазного товару. А театральні споруди, практично монополізовані торговельною і фінансовою елітами, стають нічними клубами з буфетами, залами для неформального спілкування ділків, бізнесменів і авантюристів.
У сучасній рекламі безперечне лідерство залишається за культурною афішею, яка помітно розширила свою тематику. Перш за все це ювілейна, святкова, виставкова, театральна, концертна, циркова, туристична та спортивна афіша. Головним засобом виразності в афіші є композиція. Вона має бути чіткою, лаконічною, виразною. Для цього художник узагальнює, тобто спрощує зображувані образи, відмовляючись від дрібних другорядних деталей. Кольорова гама має посилювати виразність афіші. Тому художник уникає використання великої кількості барв та нюансних кольорових сполучень. Текст повинен бути стислим і гармонійно поєднуватися із зображенням, шрифт — відповідати змісту і легко читатися.
Історія і сучасність Леон Бакст, ескіз програмки з танцівником Ніжинським до балету «L'aprиs-midi d'un faune», 1912 р. Театральна програмка — продукт прогресу в Європі, значного розповсюдження паперу і друкованої графіки, відбиток захвату суспільства оперою та театральними виставами. Вони підсилюють рекламу театральних вистав чи окремих акторів, виконавців і режисерів. Звична театральна програмка — це аркуш паперу з назвою вистави чи концерту, з вказівками імені автора, режисера, головних виконавців, композитора, театрального художника тощо. Театральні програмки оперних та балетних вистав мають також відомості про сюжет, уривки лібретто вистави з коротким описом сюжету. Розповсюдження кіно і кіносеанси спонукали відмовитись від створення програмок, їх заміняють титри на початку чи в кінці кінострічки. Але театральний чи кінофестиваль може супроводжуватись програмкою з переліком кінострічок чи театральних вистав і їх назвами.
Театральна програмка може бути доповненням до афіші або мати самостійне значення. Іноді театральна програмка, виконана великими майстрами, має індивідуальні малюнки і складну друкарську технологію і стає справжнім твором друкованої графіки, несе ознаки панівного стилю доби. До створення театральних програмок звертались провінційні і відомі художники, серед яких Врубель Михайло Олександрович, Леон Бакст, Сомов Костянтин Андрійович та інші. Театральна програмка може бути як друкованою і зі значним накладом, так і виконаною власноруч і невеликим накладом. Останні іноді створюють аматоські колективи студентських театрів та товариств
Театральні програмки і афіші минулого — вартісні артефакти театральної, циркової історії чи концертної діяльності. Вони давно експонати невеликих музейних експозицій при театрах чи державних музеїв, завдяки яким можна відтворити історію давно проведених вистав і концертів. К. Сомов. Театральна програмка до вистави, ескіз 1900 р. Хромолітографія К. Сомов. Театральна програмка до вистави «Горе з розуму», 1902 р. Хромолітографія
Переглянути лібрето або виставу будь-якого балету і на його основі створити програмку вистави. Можна використовувати комп’ютер або різні вирізки з журналів для оформлення буклету. Бажано дізнатись, хто бере участь в даному балеті (композитор, хореограф, постановник, артисти балету). Усі мають бути записані в програмці. Це може бути друкований на принтері буклет або виготовлений вручну. Програмки сфотографувати і надіслати мені, але їх не викидайте. На початку наступного навчального року мені їх здасте.