Презентація з курсу "Християнська етика в укр. культурі" .Тема "Поетичний світ Г.Т.Чубач"

Християнська етика в українській культурі9 клас. Поетичний дивосвіт. Ганни Танасівни Чубач Поезія Г. Т. Чубач – крила, які підносять Віру, Надію, Любов.

Га́нна Тана́сівна Чу́бач( 1941 – 2019 )Подільська журавка«Коли пишу вірші, вигадую слова – я тоді сама як дитина. Ви питаєте, звідкибереться слово? Слово з любові лише йде! Тож плекаймо свою мову!». Ганна Чубач

Ганна Танасівна Чубач народилася 6 січня 1941 року в с. Плоске Муровано-Куриловецького району на Вінниччині, в сім’ї хліборобів. Дитинство та юність майбутньої поетеси припали на нелегкі роки воєнних лихоліть, повоєнної розрухи та відбудови. Сім’я жила небагато, батько загинув на фронті, а вихованням дітей займалися матір та бабуся. Тим не менш, Ганна Чубач успішно закінчила Лучинецьку середню школу. Після закінчення школи Ганна Чубач закінчила вечірню школу робітничої молоді. У 1959 році вона виходить заміж та разом із чоловіком переїжджає до Києва. При вступі до вишу подає документи одразу до театрального та поліграфічного інститутів. В 27 років ( 1968) закінчила факультет журналістики Українського поліграфічного інституту імені Івана Федорова.

Ганна Танасівна почала складати вірші ще у дитячому віці, як тільки навчилась читати, однак перша публікація її творів відбулася, коли поетесі було 25 років. За часів становлення Ганни Чубач як поетеси, українська література переживала не кращі роки, вона розвивалася під пильним оком цензури. Найсміливіші рукописи осідали у видавництвах чи власних шухлядах, значна перевага надавалася російському слову. Вже в незалежній Україні українська поезія стала значно відомішою як у нас, так і за кордоном. Але на сьогоднішній день залишається багато поетів, яких мало знає покоління 21 століття і яких було б необхідно вивчати і досліджувати. "Наша література - то література гордих і прекрасних ідей та образів, то література людяності, - а це ж так прекрасно!"

Зірка Ганни Чубач засвітилася в українській поезії у 1960-ті. У 1970 році вийшла у світ перша збірка віршів письменниці «Журавка». У тому ж році її прийняли у Спілку письменників, а потім так і називали в багатьох оглядах та статтях «журавка з Подільського краю».

 Ганна Чубач — автор 70 книжок для дорослих і дітей, а також двох десятків абеток. В її творчому доробку майже 300 ліричних пісень: «Крила», «Хустка тернова», «Не відлітайте, лелеки», «Поле, поле», «Вишенька біла», «Світ із любові». А її «Черепаху-аху» знають та співають майже всі українські діти.

Вірші поетеси вже понад 15 років використовують як навчальний матеріал у шкільних підручниках. Ганна Танасівна — заслужений діяч мистецтв України, лауреат всеукраїнських літературних премій: імені С. Гулака-Артемовського, Марусі Чурай, Павла Усенка, Анатолія Бортняка, Євгена Гуцала, Лесі Українки; премії Кабінету Міністрів України та міжнародної премії «Дружба». Вірші поетеси перекладено російською, англійською, німецькою, чеською, болгарською, угорською, монгольською та іншими мовами.

На жаль, 19 лютого 2019 року Ганна Чубач відійшла у засвіти. Але вона залишила нам своє щире українське слово, свою любов до дітей та України!         Український письменник, журналіст, літературознавець Олександр Бакуменко сказав: «Поезія Ганни Чубач має свою особисту характерну музику сонячного світла, музику неповторних пісень дитинства, музику народної пам’яті».

Опустила в криницю відерце,Зачерпнула з пісочком води,Рідний дім залишається в серці,Як далеко від нього не йди.("Вдома") Ставши членом Спілки письменників України поетеса відчуває потребу в удосконаленні своїх знань, тож їде до Москви, вступає на Вищі літературні курси Літературного інституту імені Максима Горького, які в 1973 році (коли їй виповнилося 32 роки) закінчує з червоним дипломом. Новий диплом дає змогу Ганні Танасівні працювати літературним консультантом в редакції журналу "Дніпро" та в редакцї газети «Літературна Україна». Карта країни оживає для Ганни Чубач у багатьох особистих, громадських, історичних переживаннях. Скрізь, де вона була, залишилася частка її серця. Та й бувала вона там не випадково. На Волині - шукала могилу батька, що пропав безвісти у війну, і знову пережила біль від несправедливості самого поняття "без вісті пропалий": "Не був же він на світі безіменний, Коли Вітчизну хмари облягли!"В Орську - по-новому відчує заповіт великого Кобзаря, ту відповідальність, що "Прийде і стане Словом при душі". У тихому Тамбові - почує "братерську мову" невеличкої річки Цни. І так через безліч особистих переживань торкає серце світу глибина: Високим словом -Батьківщина-мати.

Мати… Це слово звучить у Ганни Чубач нечасто. У ньому вся любов і багато болю. Це той біль, що добре знаний поколінню, чиї матері ставали вдовами у двадцять і двадцять п’ять, віддавали останню крихту голодним дітям, орали собою, стягувалися на позику, виводили малечу в люди", раділи кращому життю і вмирали на серце, залишивши нас "з серцем, повним несплатних боргів". Одну з таких материнських доль побачимо у Ганни Чубач у циклі "Долина матері". У 1974 році виходить друга поетична збірка "Жниця". Тут, окрім любовної лірики, поетеса представляє багато творів громадянського звучання, оспівує культуру різних народів (досвід творчих поїздок по країнах), зачаровується долями людей, переливаючи мудрість людської праці в глибинність поезії. О хліборобська мудросте,Не спи,Коли слова, мов зерна, достигають!Як перевесла, бережу думки,Як засторогу, завжди пам’ятаю: Розгублять зерна пізні колоски,А ранні -Також повноти не мають.("Жниця")

Лишають дітям. Ганна Чубач. Лишають багатство дітям: Квартиру, машину, дачу. Я також своє багатство. Даремно сама не розтрачу. Залишу допитливій доніНа обрії небо погоже,Дні роботящі, ночі безсонніВсе те, що прожити не зможу. Лишають багатство дітям. Радіють чи, може, бідніють?Спокійні, упевнені, ситіСамі залишить не зуміють. Залишу довірливій доніСлова, що од віку правдиві,Любов у сльозині солоній,Сльозу у любові щасливій. Залишу батьків заповіти: Добро на землі засівати,Щоб їй, коли виростуть діти,Було що у спадок лишати.

Не залишатимуть байдужими нікого з читачів її "славетні катрени": "Катрени від мене" Ганни Чубач - класичні за формою з чередуванням рифми, не претендують на щось новаторське, але в той же саме час вони дивують нас красою образів, глибиною асоціації поетичного світорозуміння, заворожують читача щиросердечною мудрістю: Катрени У віршуванні — 4-рядкова строфа, що має закінчену думку; Структура катрена сприяє досягненню оптимального ритмоінтонаційного, синтаксичного та смислового значення: Катрени від мене - то свято буденне. Куди не поглянь, звідусіль: Думки необжиті - жаринки з блакиті,З Чумацького Шляху розсипана сіль.

Улюблені нею "катрени": Сховав кажан нічну велику тишу. Не в темнім лісі - в себе під крилом. Поети вірші болем серця пишуть. А люди кажуть: “ Писано пером! “О, слава Богу! Слава Богу!Що все підтвердило життя: Поезія це не дорога,Глибока прірва почуття. Даремно люди роки лічатьІ нарікають на життя. Життя - твоя маленька вічність,Де вимір часу - почуття. Не зайва наука така,Тому повтори разів триста:"У рабство дорога - легка,До волі дорога - терниста". Довго падала сніжинка.І тому вона - сумна. "Ой, холодна!" - каже жінка. Юнка мовить: "Чарівна!"Я вийшла в сад. А він - цвіте!І не жаліється на те, Що снігом землю замело. Й нелегко вижити було. Присмерки, сутінки, тиша. Неба густа каламуть. Ходить під хатою вишня -Знову мені не заснуть.("Вишня")Ночує вітер в клена на плечі,І зорі снять дівочими піснями. Пливуть хмаринок сині папірці,І пахне шлях далекими світами.("Рідне")Бабине літо, бабине літо!Мліє прозориста синь,Туго натягує вітер. Струни німих павутинь.("Бабине літо")

Збірки "Журавка" (1970), "Жниця" (1974), "Ожинові береги" (1977), "Заповіти землі" (1978), "Срібна шибка" (1980), "Святкую день" (1982), "Житня зоря" (1983), "Листя в криниці" (1984), "Літо без осені" (1986).

При світлі твоєї сльози. Ганна Чубач. Не плач у ніч —Вона і так сумуєНад тим, що надто швидко відійшло. Даремно снігом березень лютує —Вже стільки в лісіПролісків зійшло!Не плач у ніч —Вона і так минеться. Змахни з лиця непрохану сльозу. Душа душі мовчанкою озветься,І вдарить грім весняний. На грозу.І стане світ,Як музика, високий.І вже ніхто не зможе відрізнить,Чи у сльозині радість світлоока,Чи, може, біль. Так сонячно бринить. Не плач у ніч,Я сліпну з того світла.

Подзвони мені першого квітня,Пожартуй, що ти любиш мене.І нехай хоч обманом розквітне. Мого щастя віконце сумне. Хай до серця пригорнеться слово,Як ранковий промінчик до трав. Подзвони мені ввечері зновуІ признайся, що ти жартував. Я заплачу, стерплю, зрозумію,Кину докір на перше числоІ ніколи спитать не посмію,Чи то гірко, чи смішно було.

Трава дитинства не зів'яла: Вона в долині тій росте,Де наша мати пов'язала. В снопи проміння золоте. Трава дитинства не зів'яне:Їй зеленіти крізь роки,Гойдати втомлені тумани,Ховати спалені зірки…Трава дитинства зеленіє!Чого ж мені іще хотіть?Усіх дощів прошу несміло:"По травах бережно ходіть".І всі думки мої — в долині,У тій далекій далині. Де після ночі ранок синій. Збирає роси не мені…

Пам’яті Григора Тютюнника. Сонце і небо — для радості. Світ цей — для щастя людини. Осені хмурості,Весен принадності —Все нам навіки єдине. Все нам даровано,Все — для любові,Все поспішає назватися. В кожному словіЗвуки шовкові —Тільки умій дослухатися!Листя — міняється…Сльози — втираються…Страшно хвилину прогавити. Довге життя нам. Хутко минається —Смертю його не поправити. Тихі слова — не для розмови. Сумніви віри не зрушили. Серце — лише для любові. Ми і страждати примусили.

Збірки поезій«Журавка» (1970).«Жниця» (1974).«Ожинові береги» (1977).«Заповіти землі» (1978).«Срібна шибка» (1980).«Святкую день» (1982).«Житня зоря» (1983).«Листя в криниці» (1984).«Літо без осені» (1986).«Озвучена печаль» (2003).«Київ ліричний» (2005)«Серед зневір і сподівань» (2006).«Мрійники» (вірші-розмальовки для дітей) (2010).«Україна-рідний край» (2010)«Мої центурії» (2011)«Радість висоти» (2012).