Дехто вважає, що слово «байка» походить від грецького слова «айпос» — оповідання, що потребує відповідного тлумачення. Але в українській мові є слово «баяти» — що значить говорити, розповідати. В народних казках зустрічається чарівний кіт-баюн, який розповідає казки та всілякі неймовірні історії. Байка — дуже давній вид народної творчості, поширений у всьому світі. Дійовими особами в ній найчастіше є тварини, але іноді зустрічаються людські істоти чи неживі предмети. Байка служить зразком життєвої мудрості.
Іван Франко дуже любив дітей. У його родині підростало четверо дітей (Андрій, Петро, Тарас та Ганна). «Життя, — говорив І. Франко, — мені мало всміхалося, а діти були тим весняним промінням, яке зігрівало моє серце». Саме для них, найменших, він написав чимало творів, але особливого значення надавав казкам — байкам.
Видатний письменник у дитинстві любив слухати пісні матері, байки, розповіді старих людей. Ще в початковій школі дев’ятирічний малий Івась почав старанно записувати коломийки, приповідки, казки, довівши їх кількість за 800. Написав І. Франко 50 казок, 20 із них увійшли до збірки «Коли ще звірі говорили». Останньою казкою цієї збірки є «Байка про байку». з якою ми сьогодні почнемо ознайомлюватися.
Автор веде діалог з маленькими читачами. У розмові він підкреслює особливості сприйняття байки, зумовлені психологією дитини. Іван Франконадає великого значення байці. У ній він найповніше врахував особливості дитячого сприймання. Адже вигадки про «лисичку, яка копає поле і їсть паляниці з медом; вовка, який їде на ослі в село; крука, який розложив вогонь…». сприяють розвитку і збагаченню дитячої уяви, вражають незвичністю, хвилюють. Разом з тим, незважаючи на елементи фантазії, байка поглиблює знання дітей про навколишній світ, ознайомлює їх з природою, вчить розуміти людські характери і сприяє формуванню кращих рис характеру дитини.