презентація з предмету Мистецтво "Культура Японії"

За результатами археологічних досліджень перші люди виду Homo Sapiens переселилися до Японії близько 35 тисяч років до н. е. Вони були носіями культури ножеподібних знарядь, які виготовлялися ударно-обрубною технікою. Основою їхнього господарства було полювання на великих тварин, переважно облавним способом, та збиральництво. Близько 15 тисяч років до н. е. відбувся перехід до мікролітичних знарядь. «Перші японці» не мали постійного житла і, ймовірно, вели кочовий спосіб життя[

Близько 10 тисяч років до н. е. завершилася епоха льодовиків, з таненням яких піднявся рівень світового океану. Завдяки цьому утворився Японський архіпелаг. У результаті потепління і зміни руху морських течій, японські степи часів палеоліту заросли густим лісом. Приблизно в цей же час до Японських островів переселилась нова група людей з Південно-Східної Азії. Представники цієї групи добре зналися на суднобудівництві і морській навігації. Ймовірно, їхні каноеподібні човни-довбанки були принесені до японських берегів теплою океанською течією Курошіо. Новоприбулі південно-східні азіати змішалися з нащадками палеолітичної популяції Японського архіпелагу

В острівній Японії сформувалися один народ, одна мова і одна культура. Основи цієї гомогенності були закладені в період Едо (1603 — 1867), коли країна проводила політику ізоляції від Заходу. Після реставрації Мейдзі 1868 року розпочалось свідоме будівництво японської національної держави, що сприяло уніфікації культури. Зокрема була проведена стандартизація японської мови, впроваджено єдину загальнонаціональну освітню і податкову системи, встановлено державну релігію синто, запроваджено військову повинність і створено єдину політичну систему цінностей на чолі з Імператором, символом нації. Ці заходи сприяли появі гомогенного національно-культурного простору. Його подальшій еволюції сприяв розвиток японської освіти та засобів масової інформації

Пері́од Е́до (яп. Едо дзідай) — період в історії Японії з 1603 по 1868 рік. Тривав від часу заснування сьоґунату Токуґава до його ліквідації і реставрації прямого імператорського правління. Період Едо характеризувався відносно стабільним і мирним життям японців впродовж 250 років, розквітом самурайської і міської культур, забороною християнства і контактів із Західним світом.

В архітектурі Японії помітні запозичення з китайської архітектури. На відміну від китайських і створених в Японії під впливом китайського стилю будівель, для типово японських споруд характерна асиметрія. В цілому, для японської архітектури характерно прагнення до простоти. Споруди світлі і відкриті, в основному складаються з прямокутних елементів. Для традиційної японської архітектури аж до періоду Мейдзі головним будівельним матеріалом була деревина. Причинами використання дерев'яних конструкцій були доступність і простота виготовлення. Крім того, дерев'яні конструкції краще підходили для японського клімату, дозволяли забезпечити природну вентиляцію приміщень, а також дозволяли легко перемістити споруду, розібравши її і зібравши на новому місці.

Зовнішній вигляд будівель ранньої Японії зазвичай відтворюють за знайденими глиняними моделями житлових будинків ханіва і малюнках на бронзових дзеркалах. Розкопки і дослідження доводять, що споруди раннього періоду японської історії, звані «Тате-ана дзюкьо» («житла з ям»), представляли собою землянки з дахом, покритої соломою і гілками. Дах підтримувався за допомогою каркаса з дерев'яних опор. Пізніше з'являються споруди на палях «Такаюкі», що слугували зерносховища. Конструкція допомагала запобігти псуванню запасів зерна від повеней, вогкості і гризунів. Такого ж типу будинки будували для старійшин племен. Реконструкція жител і спостережної вежіна Стоянка Йосіноґарі, недалеко від міста Тоса, префектура Сага

Реконструкція житла,місто Сетоуті, префектура Окаяма. Ханіва-дім

В третьому столітті н. е. у так званий період Кофун в районах Осаки і Нари у великій кількості створювали величезні кургани, що служили гробницями для правителів і місцевої знаті. На початок 21 ст. в Японії виявлено більше 10 тис. Курганів.[1] Ці споруди мали круглу форму, пізніше — форму замкової щілини і часто оточувалися ровами з водою по периметру. Один з найвідоміших збережених курганів знаходиться в місті Сакаї, префектура Осака, вважається що це усипальниця імператора Нінтоку. Це найбільший курган в Японії, його розміри складають 486 метрів в довжину і 305 метрів завширшки. В I — III століття складається традиція споруди синтоїстських святилищ, що представляють собою комплекс симетрично розташованих будівель. Власне синтоїстський храм являє собою дерев'яне незабарвлене спорудження прямокутної форми на палях з масивним двосхилим дахом. Стилі — сіммей (Ісе), Тайся (Ідзумо) і Сумієсі (Сумієсі). Курган імператора Нінтоку, V століття

Особливістю синтоїстських храмів є ворота торії (яп. 鳥 居) при вході в храм. Торії не мають стулок, за формою нагадують букву «П» з двома верхніми перекладинами. Перед храмовим комплексом можуть бути розташовані одні або двоє воріт торії. Торії святилища Іцукусіма

Починаючи з середини VI століття в Японії поширюється буддизм, завезений з корейської держави Пекче. Буддизм зробив помітний вплив на архітектуру цього періоду. Вплив буддизму на архітектуру синтоїстських храмів відбився в збільшенні декоративних елементів, будови фарбували в яскраві кольори, доповнювали металевими і дерев'яними прикрасами. Однією з найдавніших зі збережених дерев'яних будівель в світі вважається буддійський храм Хорюдзі (яп. 法 隆 寺) в місті Нара побудований за наказом принца Сетоку в 607 рік. Золотий зал і пагода в Хорюдзі, 607 рік

Споруди виконані в архітектурному стилі китайської династії Тан, комплекс складається з 41 окремих будівель. Найважливіші з них — головний або Золотий зал (Кондо) і п'ятиярусна пагода 32 метри заввишки. Храмовий комплекс Хорюдзі внесений до Список об'єктів Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО в Японії. Прикладом храмової архітектури XIII століття служить буддистський храм Монастир Тодай в місті Нара побудований в 745 році. Храм вважається найбільшою дерев'яною будівлею у світі. Головний зал храму Монастир Тодай, 745 рік

Приклади архітектурних пам'яток епохи Хейан. Храм Фенікса (храм Хоодо) в монастирі Монастир Бьодо. Прикраса на даху храму Хоодо. Храм Дайго-дзі в Кіото

Культуру Японії вважають вторинною — тією, що колись прийшла з Китаю, адаптувалась і стала рідною саме країні , з якої сходить Сонце. В унікальності японського стилю залишили відбитки і географічна ізольованість, специфічний клімат, часті землетруси і тайфуни. Вони вилились у сприйняття природи, як живої істоти, і у здатність отримувати насолоду від краси, що щезне за мить… Таким чином сформоване світосприйняття відобразилось у всіх видах мистецтва, та ми говоритимемо про живопис.

Традиційний японський живопис разюче відрізняється від західного мистецтва. Відрізняється не тільки якісно, а й самим підходом, ідеєю, філософією. У японському живописі основна роль відводиться не грі світла і тіні чи поєднанню кольорів, а майстерності — досконалому використанню ліній. Воно, скоріше, нагадує каліграфію, у виборі кольорів панує мінімалізм. Це можуть бути монохромні пейзажі, чорна гілочка бамбуку з єдиним яскравим метеликом чи рожева квітка, стебельце якої сіро-чорне. У цьому живописі використовуються не фарби, а туш.

Оригінальна техніка сумі-е. У назві техніки «зашифровано» принцип живопису: сумі — туш, а е — живопис. Мистецтво виникло в Китаї, але в ІХ столітті його завезли у Японію буддистські ченці. Мистецтво каліграфічного монохромного малюнка на рисовому папері стало блискучим втіленням філософії мінімалізму: всього декілька точних рухів пензля передають те, на що художнику-реалісту знадобилось би складне, насичене дрібними деталями полотно. Улюблені сюжети — птахи і квіти.

Кожен з чотирьох мазків також має власне ім’я: «Бамбук», «Хризантема», «Дика орхідея» і «Сливова гілочка». Якщо ви оволодієте технікою чотирьох мазків, то оволодієте і сумі-е. Але тут криється підступ: вдосконалювати техніку можна все життя — мазок має бути ідеальним, а досягти ідеальності в будь-чому непросто.

Починаючи з X століття в японській живопису виділяють напрямок ямато-е, картини являють собою горизонтальні сувої, якими ілюстрували літературні твори. У XIV столітті розвивається стиль сумі-е (монохромна акварель), а в першій половині XVII століття художники починають друкувати Укійо-е - гравюри на дереві, що зображували гейш, популярних акторів театру кабукі і пейзажі. Вплив популярності гравюр Укійо-е на європейське мистецтво XVIII століття називають японизма.

Японська писемність сучасній японській мові використовуються три основні систем письма: запозичені з Китаю ієрогліфи кандзі та дві японські силабічні абетки кана — хіраґана й катакана. Кандзі (яп. 漢字 — канджі, «китайські знаки») — ієрогліфічне письмо, складова частина японської писемності. Запозичене японцями в Китаї у 5-6 століттях.

Бушідо́ (яп. 武士道, ぶしどう — досл. «шлях воїна») — кодекс честі самурая. Назва походить зі сполучення слів буші, тобто «воїн», і до — «шлях». Цей давній кодекс бере початок у часи, коли самураї були стрільцями та вершниками, а навчання цим військовим мистецтвам, яке потребувала завзяття та постійного виконання вправ привело до виникнення терміну к'юба но мічі, «шлях коня і лука».

кодекс Бушідо заснований на семи основних принципах, яких самурай повинен неухильно дотримуватись:义, Ґі: Чесність і справедливість. Будь завжди в твоїх діях чесним. Вір у справедливість - не інших людей, а в ту, яка в тобі. Для самурая немає напівтонів коли йдеться про честь і справедливість, є тільки чорне або біле, правда чи брехня. Кожна чесна людина, що має чисту душу, не повинна боятися правди.勇, Ю: Хоробрість і героїзм. Підніми себе над натовпом. Ховатися в свій панцир, як черепаха - значить взагалі не жити. Самурай повинен мати дух героя. Це дуже небезпечно і ризиковано, але тільки при цьому життя повноцінне. Героїзм не сліпий, але розумний і сильний. Заміни свій страх повагою і обережністю.仁, Джін: СпівчуттяІнтенсивні тренування роблять самураїв швидким і сильним. Він відрізняється від інших, він набуває силу, яка повинна використовуватися задля блага усіх. У нього є співчуття, тому використовує будь-яку можливість, щоб бути корисним для інших. Якщо доля не дає йому такої можливості, він знаходить її сам. Співчуття самурая, в першу чергу, має бути спрямовано на жінок і дітей.

礼, Реі: Шляхетність. Самурай не повинен без причин вести себе жорстоко, йому це не потрібно, щоб показати свою силу. Самурай увічливий, навіть з ворогами. Без поваги до людей ти стаєш не кращим за тварину. Самурая поважають не тільки за його силу в бою, а й за те, як він поводиться з іншими людьми.诚 Макото або 信, Шін: Щирість і правдивість. Якщо самурай каже, що він щось зробить, він це виконає. Ніщо в цьому світі не може перешкодити йому. Він не мусить "давати слово" - обіцяти чи присягати. Одне те, що він це сказав, вже є гарантією виконання. Сказати та зробити - одне й те ж.名誉, Мельє: Честь і славаІснує тільки один суддя честі самурая: він сам. Рішення, що приймаються та вчинені дії - віддзеркалення того, хто ви є насправді忠义, Чуґі: Обов'язок і вірність. Самурай відповідає за свої дії, які добровільно приймає на себе, відповідає за скоєне. Він абсолютно відданий і вірний своєму начальнику та є зразком для своїх підлеглих. Слово чоловіка - це його сліди, по них ти можеш йти за ним, куди б він не йшов. Стеж, куди йдеш ти!