Презентація з Всевітньої історії 9 клас "Парламетські реформи у Великій Британії. Чартизм""

Парламентські реформи у Великій Британії. Чартизм

Міжнародне становище британської імперії після перемоги над Францією значно зміцнилося. З 1793 по 1815 р. Велика Британія здобула 20 нових колоній в Америці й Індії. Британці витіснили французькі товари із заокеанських ринків. Війна з Наполеоном дорого коштувала британській скарбниці, що позначилось на стані економіки, яка опинилася в 1815—1816 рр. у глибокій кризі.

Протекціонізм — економічна політика держави, спрямована на захист національної економіки від іноземної конкуренції. В інтересах великих землевласників британський парламент у 1815 р. ухвалив протекціоністські «хлібні закони», які, впроваджуючи значні ввізні мита, штучно підтримували високі ціни на зерно. Ці закони фактично припинили імпорт зерна, і землевласники могли диктувати свої ціни на сільськогосподарську продукцію. Але «хлібні закони» зачіпали інтереси буржуазії, бо підвищилися ціни на вітчизняну сировину для підприємств. У 1817 р. дію «хлібних законів» призупинили.

На початку 20-х років XIX ст. післявоєнна економічна криза у Великій Британії змінилася стабілізацією економіки. Розвитку промисловості сприяли великі урядові замовлення з озброєння артилерією армії та флоту. У 30-і роки Велика Британія посіла перше місце у світі за рівнем розвитку промисловості, будувалися принципово нові кораблі з використанням енергії пари. У 1825 р. була відкрита перша у країні залізниця. Швидко збільшувався британський експорт. Британія вивозила переважно фабричні товари, а ввозила промислову сировину для фабрик, а також продовольство.

Із середини XVII ст. в країні утвердилася парламентська монархія. Вищу виконавчу владу здійснювали монарх та уряд (Кабінет Міністрів). Влада монарха була обмежена вищим законодавчим органом — двопалатним парламентом. Нижню палату парламенту — Палату общин — обирали на основі високого майнового цензу. Верхня — Палата лордів (перів) — затверджувала проекти законів, ухвалених Палатою общин. Членство в Палаті лордів було спадкоємним. У країні склалася двопартійна система, яку представляли партії торі та бітів. Партія, що перемагала на виборах, формувала уряд, її лідер ставав прем’єр-міністром. Партія, що програвала, переходила в опозицію щодо правлячої партії.

Загальне виборче право у Великій Британії було відсутнє. Більш як половина виборчих округів належала графствам Південної й Південно-Східної Англії, де були великі маєтки лендлордів. Промислові міста, що виросли на початку XIX ст., практично не мали свого представництва в парламенті (або мали одного-двох депутатів від міста). Водночас у країні існувало багато «гнилих містечок», де виборчі округи припадали на вже не існуючі поселення, тож власник землі міг сам себе висунути до парламенту й сам за себе проголосувати. Були навіть виборчі округи, земля яких стала дном річки або каналу, але власник її, як і раніше, мав право відрядити депутата до Палати общин.

Представники інтелігенції, дрібних власників, кваліфікованих робітників і ремісників вимагали знищення «гнилих містечок», скасування «хлібних законів». Вони вважали, що, здобувши право голосу, зуміють захищати в парламенті свої інтереси. У листопаді 1819 р. уряд провів через парламент шість законів, які одержали назву «акти для затикання рота». Члени міських магістратів за цими законами здобули право забороняти збори, на яких присутні понад 50 осіб; робити обшук у приватних будинках; забороняти будь-яке військове навчання; осіб, що підбурювали до заколотів, заарештовувати й висилати в заокеанські колонії Британії тощо.

Білль - законопроект, внесений на розгляд парламенту, а також назва низки законів. У 1825 р. у Британії вибухнула економічна криза. Цього ж року, коли активізувалася страйкова боротьба в країні. У березні 1831 р. до влади прийшов уряд партії вігів на чолі з прем’єр міністром Ч. Греем. Тим часом обстановка в країні продовжувала загострю ватися. У містах громили магазини зброї; у Брістолі були підпалені аристократичні квартали, розгромлена в’язниця; зазнали нападу палаци герцога знаті. До парламенту надсилали сотні прохань (петицій), з вимогою провести виборчу реформу. Після двох років боротьби Ч. Грей зміг здолати опір політичних опонентів. У 1832 р. парламент прийняв білль про реформу, а король Вільгельм IV затвердив його.

У результаті здійснення парламентської реформи кількість виборців була збільшена. Виборче право в містах тепер поширювалося на всіх власників будинків, а в графствах — на всіх орендарів; хоча ті й інші повинні були мати певний мінімум щорічного прибутку. Робітники не мали права голосу. Реформа ліквідувала 56 «гнилих» містечок, які втрачали право відряджати депутатів у парламент. У промислових містах утворили 42 нові виборчі округи. У парламенті змінилося співвідношення сил. Землевласницька аристократія була позбавлена можливості впливати на склад і діяльність Палати общин. Велика й середня буржуазія значно посилили свій політичний вплив.

Уряд Ч. Грея провів низку реформ. Було скасовано рабство в колоніях Великої Британії, а також привілеї британської Ост-Індської компанії. Цього ж року був ухвалений закон, що вперше встановлював обмеження тривалості робочого дня для дітей на текстильних фабриках. У 1834 р. був переглянутий закон про допомогу бідним, що означало відмову від видачі допомоги грошима і продуктами. Цим законом законодавці домоглися збільшення припливу в промисловість робітників, готових працювати за будь-яку плату. У 1835 р. було реорганізовано міське управління: у 183 містах і містечках впроваджені мерії й ради, що обиралися главами сімейств, унесених до списків платників податків.

Хартія — документ публічно-правового й політичного характеру. Петиція (від petition — прохання) — колективне клопотання, прохання, що подається громадянами або політичними об’єднаннями до вищих органів державної влади чи главі держави. У другій половині 30-х років XIX ст. вибухнула чергова економічна криза. У ці роки виник чартистський рух — чартизм. У травні 1838 р. В. Ловетт від імені Лондонської асоціації робітників опублікував проект нового закону про виборчу реформу, яка одержала назву «Народна хартія» (тож прихильників Хартії називали чартистами) По всій країні відбувалися мітинги й збори, на яких схвалювали Хартію та збирали підписи під вимогою впровадження її в життя. У лютому 1839 р. в Лондоні відкрився перший з'їзд чартистів — Національний конвент. Конвент повинен був організувати збір підписів під петицією й подати її до парламенту. Протягом першої половини 1839 р. в країні збирали підписи під першою петицією. У липні 1839 р. Хартія була представлена Палаті общин. Але парламент відхилив вимоги Хартії. У відповідь на це в Бірмінгемі розпочався загальний страйк, підготовлений представниками угруповання «фізичної сили». Він закінчився кривавим зіткненням народу з поліцією.

У 1840 р. чартисти промислового Манчестера скликали представників 30 міст і створили загальну організацію — Національну чартистську асоціацію, що обрала своєю метою «домагатися повного представництва народу в Палаті общин на основі Народної хартії». У квітні 1842 р. розпочалася нова кампанія за збір підписів під петицією. Друга петиція чартистів з підписами була представлена парламенту. Однак парламент знову відхилив петицію. Почався страйк робітників під гаслом боротьби за Хартію й за підвищення заробітної платні. Уряд знову вдався до репресій.

Тред-юніони (англ. trade-unions, від trade — професія, ремесло та union — об’єднання, союз) — назва профспілок у Великій Британії й ряді інших англомовних країн.4 квітня 1845 р. в Лондоні знову зібрався чартистський Конвент, що мав представити до Палати общин третю петицію. У день подачі петиції до парламенту планувалася грандіозна демонстрація чартистів. Але уряд оголосив демонстрацію незаконною, до столиці стягувалися війська й важка артилерія. Після невдалих спроб збройних виступів навесні й улітку 1848 р. чартистський рух на тлі поліпшення становища трудящих занепав і незабаром припинив своє існування. Британська влада змушена була піти на проведення демократичних реформ. Скасування «хлібних законів» у 1846 р. та, найголовніше, ухвалення фабричного закону 1847 р., що встановив 10-годинний робочий день для жінок і дітей, певною мірою були ухвалені після виступів чартистів. XIX ст. були прийняті закони про охорону праці, остаточно легалізовані тред-юніони, підприємці підвищили заробітну плату кваліфікованим робітникам. Боротьба чартистів сприяла формуванню основ громадянського суспільства у Британії.

З 1846 р. уряд торі під тиском промислової буржуазії приступив до скасування «хлібних законів» і впровадження вільної торгівлі. Ввізні тарифні ставки на продовольчі товари й сировину були знижені. Згодом заходи британського уряду забезпечили зниження цін на британські фабричні товари й стимулювали британський експорт. Ця політика сприяла розширенню сфери дії британського капіталу, полегшенню завоювання інших ринків британськими товарами й перетворенню Великої Британії на центр світової торгівлі.