Презентація "Загальна характеристика педагогічної діяльності."

Загальна характеристика педагогічної діяльності. Педагогіка як наука. Базові педагогічні терміни і поняття. Система педагогічних дисциплін. Система педагогічних наук та зв'язок педагогіки з іншими науками

Література: Власова О. І. Педагогічна психологія: Навч. посібник. Київ : Просвіта, 2013. 480 с. Кузьминський А. І., Омеляненко В. Л. Педагогіка : Підручник. Київ : Знання, 2017. 447 с. Зайченко І. В. Педагогіка. Навчальний посібник для студентів вищих педагогічних навчальних закладів. Київ : Освіта України, 2006. 528 с. Зязюн Н. А., Карамушка Л. М. Педагогічна майстерність. Київ : Вища школа, 2012. 326 с. Максимюк С. П. Педагогіка: Навчальний посібник. Київ : Кондор, 2005. 667 с. Наволокова Н. П., Андрєєва В. М. Практична педагогіка. 99 схем і таблиць. Харків : Вид. група «Основа», 2010. 117 с. (Серія «Золота педагогічна скарбниця») Сергєєнкова О. П., Столярчук О. А., Коханова О. П., Пасєка О. В. Педагогічна психологія. Навч. посіб. Київ : Центр учбової літератури, 2012. 168 с. Токарева Н. М. Основи педагогічної психології: навчально-методичний посібник. Кривий Ріг, 2013. 223 с. Фіцула М. М. Педагогіка : навч. посіб. 3-тє вид., стер. Київ : Академвидав, 2010. 560 с.

1. Педагогіка як наука. Педагогічна галузь знань є чи не найдавнішою. Суспільний прогрес людства можливий лише тому, що кожне нове покоління людей оволодівало досвідом предків і, збагачуючи його, вже в більш розвиненому вигляді передавало своїм нащадкам. Виховання виділяється в особливу суспільну функцію, тобто виникають спеціальні виховні установи, з'являються особи, професією яких стає навчання і виховання дітей. Грецьке слово "пейдагогос" (пейда - дитина, гогос - вести) позначає дитино-водій. Як особлива наука педагогіка вперше була виявлена з системи філософських знань на початку XVII ст. Як і будь-яка інша наука, педагогіка володіє своїм понятійним апаратом, своїми методами дослідження і репрезентує досвід педагогічної діяльності, накопичений багатьма поколіннями, втілений у певних принципах, закономірностях та правилах.

Розрізняють наукову (елітарну) і народну педагогіки. Очевидно, що творцем народної педагогіки був сам народ, а тому народна педагогічна мудрість відрізняється автентичністю і природо-відповідністю, а відтак часто слугує джерелом для педагогіки наукової. Педагогіка включає в себе рівніфундаментальний (теоретичний) і прикладний (конкретно-дидактичний) рівні. На таку різнорівневу структуру педагогіки вказував ще К. Ушинський, називаючи ці рівні "теоретичним" і "практичним". Перший вивчає соц. замовлення, спирається на відповідну науково-педагогічну спадщину, досягнення суміжних наук та на дані практичної діяльності формує загальні, оптимальні для певного часу, педагогічні рекомендації, певні принципи, закономірності, правила.

Традиційно теоретичний рівень педагогіки поділяється на дві головні частини — теорію навчання (дидактику) і теорію виховання. На часі окремим розділом пропонувати і теорію розвитку як її автономний розділ. Другий — прикладний — рівень педагогічної науки трактується як методичний. Він репрезентований найперше фаховими методиками, які іноді називають також практичними, або конкретними, дидактиками. Крім них, розробляються також "Методика позаурочної діяльності" (обов'язки класного керівника, організація позаурочної та позакласної роботи та ін.), "Методика виховної роботи" тощо.

Педагогіка розглядається як наука і як мистецтво. Теоретичний аспект виховання є предметом науково-педагогічного дослідження. У цьому сенсі педагогіка виступає як наука і являє собою сукупність теоретичних і методичних ідей з питань виховання.Інша справа - практична виховна діяльність. Її здійснення вимагає від педагога оволодіння відповідними вміннями і навичками, які можуть мати різну ступінь досконалості і досягати рівня педагогічного мистецтва.? Що визначає успішність педагогічної діяльності?? Що має значення – талант чи отримані під час навчання знання?"Лише ідея, а не техніка і не талант може бути повідомлений однією особою іншій, і тому лише в вигляді відомих ідей, тобто у вигляді теоретичної науки, може існувати педагогіка "(П. П. Блонський. Курс педагогіки, 1916).

Об'єкт П - людина, що розвивається в результаті виховних відносин. Предметом П є дослідження сутності формування і розвитку людської особистості та розробка на цій основі теорії та методики виховання як спеціально організованого педагогічного процесу. Предметом педагогічної науки в строго науковому і точному розумінні є виховання як особлива функція людського суспільства. Педагогічна психологія виявляє індивідуальні, вікові особливості та закономірності розвитку та поведінки людей, що служить найважливішою передумовою для визначення способів і засобів виховання. Педагогіка досліджує сутність виховання, його закономірності, тенденції та перспективи розвитку, розробляє теорії і технології виховання, навчання, визначає його принципи, зміст, форми і методи. Педагогіка - наука про цілеспрямований процес передачі людського досвіду і підготовки підростаючого покоління до життя і діяльності. Наука про виховні відносини, що виникають в процесі взаємозв'язку виховання, освіти і навчання з самовихованням, самоосвітою і самонавчанням, спрямованих на розвиток людини.

Педагогіка досліджує такі проблеми:- Вивчення сутності та закономірностей розвитку і формування особистості та їх вплив на виховання;- Визначення цілей виховання;- Розробка змісту виховання;- Дослідження та розробка методів виховання, навчання.

2. Базові педагогічні терміни і поняття. Термін "освіта" вживається у різних значеннях, зокрема --- у широкому ("система освіти"), --- а також у вузькому ("він одержав добру освіту"). У цьому курсі він застосований для позначення широкого поняття, тобто системи, що включає підсистеми: навчальні заклади, управління, зміст навчання, процес навчання, педагогічні кадри, засоби навчання, фінансування тощо. Це процес (відбувається освіта) і результат (отримав освіту) навчання та виховання.

Навчання — це процес засвоєння учнями інформації у вигляді знань, умінь та навичок — за допомогою педагога як організатора цього процесу. Сутність його полягає у набутті учнями суспільного інформативного досвіду. Виховання — це процес формування досвіду (моделі) поведінки людини у духовній та соціальній сферах, а також у її стосунках з природою. Вихованість передбачає наявність у людини механізму орієнтації й саморегуляції, в основу якого покладено прийняті нею цінності, ставлення до всього, з чим вона стикається. Розвиток — це вдосконалення духовних, психічних, соціальних і фізичних функцій та можливостей людини. Формування – цілеспрямований розвиток під час навчання та виховання. Едукація — це термін, яким позначаємо процесуальний компонент освіти у його триєдності — навчання, розвитку і виховання. Потреба запровадження цього терміна і поняття зумовлена тим, що досі вживаний термін "навчально-виховний процес" не вказує на його природну триєдність і "приховує" найактуальніший аспект — розвиток дитини. Соціальне замовлення — це ті вимоги, які суспільство, зважаючи на свої історичні цілі, висуває перед своєю системою

3. Принципи педагогіки. Принципи педагогічного процесу (лат. Principium - основа, начало) - система основних вимог до навчання і виховання, дотримання яких дає змогу ефективно вирішувати проблеми всебічного розвитку особистості.1. Принцип цілеспрямованості педагогічного процесу. Виражає вимогу організувати навчально-виховну роботу з метою всебічного розвитку кожної дитини, підготовки її до участі в перебудові суспільства, до життя в демократичній правовій державі. 2. Принцип зв'язку школи з життям. Реалізується через зв'язки змісту виховання і навчання з процесами розбудови ринкової економіки, суспільного життя, реформування системи освіти. 3. Принцип науковості змісту виховання й навчання. Окрім формування наукового світогляду, цей принцип передбачає вироблення в учнів умінь і навичок наукового пошуку.4. Принцип доступності, врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів. Означає він, що навчання і виховання повинні враховувати рівень можливостей учнів, не створювати їм інтелектуальних, фізичних і моральних перевантажень,

5. Принцип систематичності, послідовності. Реалізується він у різних формах планування (тематичне, поурочне) і написанні планів, що передбачає формування в учнів навичок раціональної організації навчальної діяльності, а також такої побудови виховного процесу, за якої кожний виховний захід є природним і логічним продовженням попередньої роботи.6. Принцип свідомості, активності, самодіяльності, творчості учнів у педагогічному процесі. Сприяє формуванню свідомих, активних, самостійних і творчих людей. Ігнорування його в навчанні й вихованні породжує безініціативність, пасивність, байдужість.7. Принцип зв'язку навчання й виховання із суспільно корисною, продуктивною працею. Виховує дітей творцями суспільних цінностей. 8. Принцип наочності. Передбачає використання наочності не тільки як засобу ілюстрування, а й для навчання учнів самостійної роботи з образом, особливо художнім, як джерелом інформації, що містить у собі загальне й одиничне, особливе й індивідуальне. 9. Принцип колективного характеру виховання і навчання. Зобов'язує до послідовного поєднання масових, колективних, групових та індивідуальних форм роботи.

10. Принцип поваги до особистості дитини у поєднанні з розумною вимогливістю до неї. Повага і вимогливість до дитини виховують у неї почуття людської гідності, формують уявлення про гуманні засади людських відносин. Прямі вимоги педагога повинні бути позитивними, стимулювати цілком певні вчинки; непрямі — можуть бути позитивними (прохання, довіра, схвалення), нейтральними (порада, гра, натяк, умовна вимога) і негативними (погроза, недовіра, осуд).11. Принцип вибору оптимальних методів, форм, засобів навчання і виховання. Ґрунтується на усвідомленні неможливості універсальних підходів до навчання і виховання, які спрацьовують у будь-яких педагогічних ситуаціях. Успішно вирішити педагогічну проблему можна різними поєднаннями форм і методів роботи. 12. Принцип міцності, усвідомленості і дієвості результатів навчання, виховання і розвитку. Вимагає забезпечення єдності освітнього, виховного, розвиваючого ефекту педагогічного процесу, без чого неможливі стійкі моральні переконання, розвинуті навички навчально-пізнавальної діяльності, суспільно значуща поведінка тощо. 13. Принцип комплексного підходу до навчання й виховання. Комплексний підхід втілюється насамперед у міжпредметних зв'язках. Комплексність змісту виховного передбачає залучення школярів до всіх видів діяльності. Загалом цей принцип відображає об'єктивну вимогу забезпечення єдності навчання, виховання і життя учнів.

14. Опора на позитивне в людині. Виховання передбачає опору вихователя на хороше в людині, його довіру до здорових намірів і прагнень учнів. Зосередження тільки на негативних рисах характеру і поведінки учнів деформує виховний процес, заважає формуванню позитивних рис особистості. Це може створювати в нього однобоке уявлення про себе, про свої людські якості, взагалі про свою гідність.15. Урахування індивідуальних особливостей учнів. Одне із завдань педагога — бачити неповторність, творчу індивідуальність кожної дитини, виявляти, розкривати, плекати у неї неповторний індивідуальний талант. 16. Народність. Передбачає єдність загальнолюдського і національного. Національна спрямованість виховання передбачає вивчення рідної мови, формування національної свідомості, любові до рідної землі і свого народу, прищеплення шанобливого ставлення до культури, спадщини, традицій і звичаїв народів, які населяють Україну.

Основними принципами процесу виховання у національній системі освіти України визнаються такі: Принцип єдності загальнолюдського і національного. Принцип природовідповідності виховання - врахування багатогранної й цілісної природи людини, вік. та інд. особливостей дітей, їх національних та регіональних особливостей. Принцип культуровідповідності виховання - органічний зв'язок з історією народу, його мовою, культурними традиціями, з народним мистецтвом, ремеслами, забезпечення духовної єдності поколінь. Принцип активності, самодіяльності і творчої ініціативи учнівської молоді, поєднання пед. керівництва з ініціативою і самодіяльністю учнів, утвердження оптимізму, розвиток навичок + мислення; Принцип гуманізації виховання - гуманізація відносин вихователя і вихованців, повага до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності. Принцип демократизації виховання - уникнення авторитарного стилю виховання, сприйняття особистості вихованця як вищої цінності, визнання її права на свободу, на розвиток здібностей і індивідуальності. Принцип безперервності і наступності виховання - досягнення цілісності та наступності у вихованні.

Принцип етнізації виховного процесу - наповнення виховання національним змістом. Принцип диференціації та індивідуалізації виховного процесу. Принцип послідовності, систематичності і варіативності форм і методів виховання. Принцип інтегративності - єдність педагогічних вимог школи, сім'ї та громадськості. Принцип виховання у діяльності та спілкуванні. Принцип стимулювання дитини до самовиховання. Принцип цілісного підходу до виховання. Принцип стимулювання активності особистості, що формується, розкриття перед дітьми перспективи їх росту, допомога їм у досягненні успіхів.

4. Система педагогічних дисциплін1. Історія педагогіки, що висвітлює пед. досвід народу в різні історичні періоди. 2. Курс "Теор. основи педагогіки" репрезентує фундаментальний (теоретичний) рівень педагогіки і забезпечує становлення педагогічного світогляду майбутнього вчителя. У системі його педагогічної підготовки він є базовим. 3. Цілу групу педагогічних дисциплін репрезентують фахові методики, завдання яких полягає в тому, щоб, враховуючи специфіку предметів" реалізувати на практиці ті рекомендації, які пропонує теорія педагогіки.4. Методика позаурочної діяльності є предметом, що висвітлює різні способи діяльності суб'єктів едукації (учня, вчителя, класного керівника) у вільний від уроків час. Традиційно це місце посідав предмет "Методика виховної роботи", назва якого утвердилася на ґрунті авторитарного розуміння процесу виховання. 5. Школознавство, яке вводить майбутнього вчителя в організаційну структуру школи, знайомить із системою управління, контролю і методичної роботи в ній, висвітлює обов'язки суб'єктів едукації тощо. Крім названих вище основних і обов'язкових предметів, підготовка майбутнього вчителя може включати:а) основи педагогічної майстерності, за умови, якщо цей предмет викладатиме майстер педагогічної справи, що має значний досвід роботи в школі, талант учителя та відповідну теоретичну підготовку;б) етнопедагогіку як предмет, що доповнює курс "Історії педагогіки". На особливу увагу тут заслуговує розділ, що стосується козацької педагогіки.

Галузі педагогіки:а) спец. педагогіка (дефектологія), яка охоплює навчання і виховання дітей з певними вадами і розділяється на: сурдопедагогіку (навчання глухонімих), олігофренопедагогіку (едукація розумово відсталих), логопедію (едукація дітей з порушеннями мовлення) тощо;б) галузеві педагогіки (спортивна, військова та ін.);в) соціальна педагогіка (вивчає процес соц. розвитку особистості);г) вікова педагогіка (зосереджує увагу на едукації різних вік. груп дітей);ґ) професійна педагогіка (підготовка спеціалістів різних галузей);д) порівняльна педагогіка (зіставляє освітні системи різних країн) та ін.

5. Система педагогічних наук та зв'язок педагогіки з іншими науками+ Психологія. Вузли зв’язку:предмет дослідженняспільність методів дослідженьбазові поняття психологіїпедагогіка користується психологічним знанням для виявлення, опису, пояснення пед. фактів. Своєрідним мостом між педагогічної і психологічної науками виступають педагогічна та вікова психологія, психологія професійної педагогічної діяльності, психологія управління педагогічними системами психологічні дослідження багатьох інших областей освіти.