Презентація:"Західноукраїнські землі у складі Австрійської імперії у 1900-1914 рр".

Українські землі  у складі Австро-Угорщини в 1900-1914рр.

На початку ХХ ст. Галичина, Буковина та Закарпаття продовжували бути сировинними придатками Австро-Угорської імперії. Розвиток аграрного виробництва та промисловості був, однак володіли цим бізнесом поляки, німці, австрійці, євреї. Українці здебільшого були простими робітниками або селянами, які за всіх платили податки. Найбільш успішно розвивалась нафтова (Дрогобицький район), лісопереробна та солевидобувна (солеваріння). В сільському господарстві більше половини земель належали поміщикам. Західноукраїнські землі продовжували бути найбільш відсталими економічними регіонами Австро-Угорщини. Безробіття та злидні змушували людей до еміграції.

Розвиток промисловості та сільського господарства Економіка західноукраїнських земель мала чітко виражений колоніальний характер.. Промисловість. Землі Західної України залишалися аграрно-сировинним придатком австрійського капіталу і ринком збуту товарів, виготовлених у розвинутих районах Австро-Угорщини.. У 1909 р. за обсягами видобутку нафти Галичина посідала 3-тє місце у світі після США та Росії (Бориславський басейн). На західноукраїнських землях відбувалися процеси, що були характерні й для інших країн Європи того часу:- швидко розвивалися ті галузі, в яких були зацікавлені іноземні вкладники капіта­лу (їм цілком належали нафтовидобувна, нафтопереробна, деревообробна, хімічна галузі промисловості);- панували монополії іноземного капіталу (Галицько-Карпатське товариство, «Гали­чина», «Мундус», «Сальва»);- швидко розвивалися ринкові відносини;- тривало утворення великих монополістичних об'єднань (особливо акціонерних това­риств): у 1903 р. у Галичині - 24 акціонерні товариства, у 1912 р. - 30, у Закарпатті - 9;- зросла чисельність робітничого класу за рахунок розореного селянства: 1902 -1910 рр. на третину.

Характерними явищами для західноукраїнських земель були постійне безробіття, над­звичайно тяжкі умови праці робітників (відсутність техніки безпеки, постійний травма­тизм, тривалий робочий день - 12 ~ 14 годин па добу, іноді - 16). Сільське господарство. На початку XX ст., незважаючи на залишки кріпосництва, сільське господарство поступово переходило на капіталістичні методи господарювання. Дедалі ширше використовується вільнонаймана праця; поступово зростає товарність сільського господарства (збільшується кількість продукції, призначеної для продажу); поліпшуються знаряддя праці, поширюється практика використання прогресивних раціональних сівозмін, застосування добрив; формується господарча спеціалізація окремих районі розширюються посівні площі. Ці позитивні зрушення мали локальний характер. Сільське господарство західноукраїнських земель було малоефективним, розвивалося на екстенсивній основі і працювало в режимі самозабезпечення, а не розширено товарного виробництва. Найбільшою проблемою селян було малоземелля і безземелля в умовах збереження великого поміщицького землеволодіння. Для західноукраїнських земель було характерне явище аграрного перенаселення. Провідною формою соціального руху на селі стали селянські страйки.

Селянський рух1. позови до суду на поміщиків,2. виступи проти власників лісів і пасовищ та місцевої влади,3. вимоги розглянути питання в галицькому й буковинському сеймах.4. захоплення угідь,5. потрави й вирубки поміщицьких посівів та лісів;6. сутички з каральними загонами1891 - Віче (мітинг) – нова форма протесту.1891. ІІ - перше віче в Коломиї. Вимоги до властей, зокрема;1. щодо введення загального виборчого права,2. припинення конфіскації прогресивних газет і журналів та збирання податків з них,3. запровадження української мови в діловодстві сільської адміністрації,4. удосконалення системи освіти. Радикальність порушених проблем значною мірою була результатом впливу Івана Франка, який взяв у вічі найактивнішу участь.

РОБІТНИЧИЙ ТА СЕЛЯНСЬКИЙ РУХ В ЗАХІДНОУКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХСтрайки (припинення роботи) – основна форма боротьби. З кінця 80-х рр. робітничий рух на західноукраїнських землях скеровувався соціал-демократами. На першотравневих щорічних мітингах висувалися вимоги:1.8-годинного робочого дня,2.заборони праці дітей до 14 років,3.зменшення робочого дня для підлітків до 6 годин на день тощо,Причини:1.низький рівень зарплати;2.часто замість грошей працівникам видавались марки або квитки;3.стягувалися різноманітні штрафи;4.робочий день подекуди тривав 13-16 годин;5.не існувало техніки безпеки;6.використовувалася праця жінок та дітей;7.недоступність кваліфікованої медичної допомоги.81870 – Львів. Страйк друкарів

Економіка західноукраїнських земель,становище промисловості та сільського господарства

Розвиток кооперативного руху. Особливості кооперативного руху на західноукраїнських землях1. Був дуже поширений.2. Влада не заважала його розвитку. Особливе місце посідали кредитно-позикові споживчі кооперації (їх було 50), які будували народні будинки, крамниці, читальні, відкривали школи з українською мовою навчання і брали їх на своє утримання.3. Центром керівництва кооперативним рухом став «Ревізійний союз українських кооператорів» (утворений 1904).4. З усіх видів сільськогосподарської кооперації в Галичині найбільше розвинулася молочарська. З'явилися нові кооперативні об'єднання (Спілка молочарських товариств,( Маслосоюз)). У 1911 р. на базі 30 торгових сільськогосподарських спілок утворився великий Сільськогосподарський крайовий союз торгових товариств.5. Закарпаття кооперативний рух не торкнувся.6. Кооперативи підтримувала греко-католицька церква. Митрополит Андрей Шептицький своїм архіпастирським посланням зобов'язав священиків очолити кооперативні організації на місцях. Значення кооперативного руху: 1) кооперативи матеріально підтримували дрібних виробників; 2) допомагали господарському становленню українських селян; 3) стримували процес обезземелення селян і перетворення їх на найманих робітників; 4) допомагали селянам збувати сільськогосподарську продукцію; 5) сприяли зростанню національної свідомості українців.

Розвиток кооперативного руху

КООПЕРАТИВНИЙ РУХЗахідноукраїнська демократична інтелігенція намагалася поліпшити долю селянства. Кооперативи покликані були:1. забезпечити допомогу незаможним;2. захистити їх від лихварства. Василь Нагірний - інженер-архітектор протягом 10 років вивчав досвід швейцарських кооперативів.1883 - організував споживчий кооператив «Народна торгівля»1895 - у Львові виникла страхова компанія «Дністер».

Кінець ХІХ ст. - початок трудової еміграціїПричини:1. малоземелля і безземелля;2. демографічний бум (З 1857 р. до кінця XIX ст. населення збільшилося з 3,9 млн. до 6,4 млн. осіб. Українці з них становили відповідно 2,6 млн. і 4,6 млн., решту - поляки, євреї, німці, угорці та ін.);3. слабка місцева промисловість;4. аграрне перенаселення.1. переселення - еміграція на постійне проживання;2. сезонна еміграція. У кінці XIX ст. почалась масова еміграція західноукраїнців до Канади, США, Бразилії, Австралії. В 90-х рр. XIX ст. емігрувало більше як 250 тис. осіб.

Діяльність політичних партій, радикалізація українського політичного руху. Причини та результати його активізації. Загальноукраїнським центром визвольного руху залишалася Галичина, де активно діяли політичні партії, які боролися за впровадження загального виборчого права та територіально-адміністративний перерозподіл Галичини.«Народне віче» - нова форма протесу (мітинг), що з’явиласяв Галичині наприкінці ХІХ- на початку ХХ ст. На них порушувалися питання суспільно-політичного життя, зокрема вимоги загального виборчого права, запровадження української мови в адміністраціях.

РАДИКАЛИ. І. Франко, М. Павлик, та інші під впливом Михайла Драгоманова звертаються до ідей соціалізму. Програма:1. Соціалізм - утвердження соціалізму, демократизації суспільного життя,2. Культура - використання здобутків культури й науки для піднесення національної свідомості.3. Перебудова внутрішнього життя Австро-Угорщини на засадах «правдивого автономізму, монархії в як найкращім культурнім і національнім розвою провінцій і народностей».1890 - Виникнення Русько – Української радикальної партії (РУРП) Засновники партії: Іван Франко.

1895 - Юліан Бачинський опублікував брошуру «Україна уярмлена», в якій доводив історичну необхідність здобуття Україною повної політичної незалежності.1899 - Утворення Української національної демократичної партії (УНДП)Засновники: І. Франко, М. Грушевський, завдання – Боротися за самовизначення (автономії) Україну.1899 - створення Української соціал-демократичної партії (УСДП)Серед засновників був Ю. Бачинський... Завдання: - досягти соціалізму через реформи, легальні парламентські методи боротьби.

«БУКОВИНСЬКА ТРІЙЦЯ»Ю. Федькович та брати Воробкевичі -засновники «буковинської трійці», зачинателі української літератури на Буковині.1875 - відкриття в Чернівцях університету.1885 - Юрій Федькович почав видавати українську газету «Буковина». Воробкевич С.І. Воробкевич Г.І.

Розвиток національних і спортивно-фізкультурних організацій «Сокіл», «Січ», «Пласт»:1894 р. В. Нагірний заснував у Львові спортивне товариство «Сокіл». Великі заслуги для розбудови «Сокіл» поклав Іван Боберський, з 1901 — керівник учительського гуртка «Сокіл»; 1900 р. в с. Завалля Снятинського повіту Кирило Трильовський створив спортивно-пожежне-товариство «Січ»; учні львівських середніх шкіл у 1911 р. створили таємний гурток «Пласт».  Ці гуртки виникли на базі ідейної підготовки молоді до боротьби за незалежність.

Важливу роль у згуртуванні українців і піднесенні національної свідомості населення відіграла Українська греко-католицька церква (УГКЦ) на чолі з митрополитом  Андреєм Шептицьким. 1900 – обрання А. Шептицького митрополитом греко-католицької церкви. УГКЦ вела активну боротьбу за збереження української мови й культури, традиційних обрядів, здоров’я нації. Ідея незалежної української держави, у якій були б зібрані всі етнічні українські землі, ставала гаслом, навколо якого повинні були об’єднатися всі українці.

Греко-католицький митрополит. Прожив довге життя та здійснив неймовірний вклад в культурне, економічне та політичне життя українців не тільки Галичини. Майбутній митрополит походив зі старовинного шляхетського роду, його родина мала значні фінансові заощадження. Досить успішно поєднував релігійну діяльність та громадську. Був членом австрійського парламенту, проте з'являвся там рідко. У 1900 році Папа Римський висвятив Андрея Шептицькогомитрополитом греко-католицької церкви Галичини. Організував надання держаної підтримки вдовам священників. Придбав приміщення для художньої школи О. Новаківського таспонсорував навчання юних митців в європейських освітніх закладах. Всіляко підтримував сокіло-січовий рух. Подарував дитячій патріотичній організації «Пласт» свій маєток для літніх таборів.

Активно підтримував створення кооперативів та боротьбу злихварством. Андрей мав хист підприємця. Вже давно Галичанинамагались організувати банк, однак лише за особистогвтручання митрополита це вдалося. Спочатку Владика створив кредитне товариство Дністер, а потім, коли організація накопичила певні капітал, з'явилась можливість на ґрунті кредитного товариства створити повноцінний банк. Так утворився перший український банк – Земельний банк у Львові. За все своє життя виділив приблизно 1 млн. доларів для покрашення життя вихованців у дитячих будинках. Засновник Українського національного музею у Львові, був його постійним меценатом Під час Першої світової війни був в полоні російської імперської влади. З 1917 року повернувся до Львова та згодом став одним зі співзасновників ЗУНР. У 20-х рр. був ув'язнений польською владою за активну проукраїнську діяльність, звільнений за особистого втручання Папи Римського. Засуджував Голодомор та активно збирав та передавав допомогуголодуючим українцям, що знаходились на території УРСР.

Андрей всіляко намагався здійснити спротив комуністичному режимові, за що був ув'язнений тепер вже радянською владою. Під час Другої світової війни активно виступав на захист прав євреїв. Пі час Голокосту переховування хоча б одного єврея загрожувало розстрілом. У резиденції митрополита в СоборіСвятого Юра та греко-католицьких монастирях переховували під час Другої світової війни близько 150 дітей та 12-15 дорослих євреїв. В роки війни митрополит також очолив Українську національну раду. Перший пам'ятник Андрею Шептицькому був встановлений ще за його життя у 1935 році. Помер митрополит у 1944 за кілька місяців до закінчення війни з німцями.

Піднесення українського національного руху:мережа культурно-просвітніх і господарських організацій, наприклад, у 1914 р. товариство «Просвіта» мало 77 філій та майже 3 тис. читалень, у яких влаштовували вистави, вечорниці, проводили тематичні вечори, організовували хори й драмгуртки. кооперативний рух, до якого належало майже 500 кредитних організацій, кооперативних магазинів, спілок для продажу сільськогосподарських продуктів. діяльність Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Період головування в НТШ М. Грушевського (1897–1913) визначають як «золоту» добу установи. За цей час НТШ видрукувало майже 800 томів наукових праць. Діяльність національних і спортивно-фізкультурних організацій «Сокіл» і «Січ».

Іван Боберський— “Батько української фізичної культури”. Педагог, основоположник сокіло-стрілецького руху, фундатор національного фізичного виховання. Запровадив українську термінологію у спорт: копаний м'яч – футбол, сітківка – теніс, відбиванка – волейбол. Один з організаторів гімнастичного товариства “Сокіл-Батько” у Львові Видавав підручники з фізичного виховання та став педагогом для майбутніх поколінь вчителів фізкультури.Іван Боберський став духовним батьком для Українських січовихстрільців, особисто вступив до лав УСС. Після Першої світової війни перебував в еміграції, де і помер Кирило Трильовський - “Січовий батько”. адвокат, громадський діяч, політик. Засновник першого руханкового пожежно-спортивного товариства “Січ” у с. Завалля Івано-Франківської області у 1900 році. Згодом “Січові” організації діяли по всій Галичині та налічували близько 66 тис. осіб. Голова бойової управи українських січових стільців

Розвиток українського на­ціонального руху за таких умов неминуче вів до радикалізації політичного життя, до пере­ваги тих партій, які усвідомлювали національну самобутність українського народу, а не обстоювали ідеї москвофілів або марксистів, які по суті ігнорували національне питання. Головними гаслами українців були: 1) поділ Галичини на українську і польську наці­ональну автономію для її української (східної) частини; 2) відкриття українського універ­ситету у Львові; 3) загальне виборче право; 4) стратегічна мета - незалежність України.

Боротьба за загальне виборче право. У 1907 р. спільними зусиллями демократичних сил в Австро-Угорщині вдалося домогтися загального прямого виборчого права для чоловіків (частково й для жінок). Право голосу отримав кожен австрійський громадянин-чоловік, якому виповнилося 24 роки і який жив у своїй громаді не менше ніж рік. Однак виборчий закон не був справедливим, оскільки мандати для всієї Галичини (і Східної -української, і Західної польської) призначалися непропорційно національному складу населення. У результаті із 106 мандатів для Галичини українцям було призначено 28, а полякам - 78, тоді як українці повинні були б мати як мінімум утричі більшу кількість мандатів. Депутати від українських земель що пройшли до австрійського парламенту утворили український парламентський клуб (фракцію), його очолив Ю. Романчук. Саме тому і через фальсифікацію виборів більшість у місцевому галицькому се­ймі (парламенті) залишилася за поляками.

Боротьба за український університет. У липні 1900 р. відбулося друге студентське віче у Львові, яке висунуло вимогу політичної самостійності України. У 1901 р. виступили студенти Львівського університету, які вимагали від уряду Австро-Угорщини скасування обмежень на вільний культурний розвиток українського народу. Восени 1901 р. студенти-українці виступили з вимогою розширення прав української мови в університеті та збільшення кількості українських кафедр. Зустрівши опір з боку адміністрації закладу, близько 600 студентів на знак протесту вдалися до сецесії – масового виходу з університету. Кинувши Львівський університет, вони переїхали на навчання в університети Кракова, Відня, Праги Під час виборів до галицького сойму 1908 р. польські шовіністи забили у Бучацькому повіті українського селянина Марка Каганця. У відповідь український студент Мирослав Січинський пострілом з револьвера вбив намісника Галичини графа Потоцького (лідера польських шовіністів Галичини). Іншою причиною замаху стала негативна позиція По­тоцького щодо відкриття українського університету у Львові.

Австрійський уряд уже був погодився відкрити український університет, але на перепоні стали польські шовіністи, які прагнули придушити силою український студентський рух, організовуючи «боївки». У 1910 р. під час однієї із спровокованих ними сутичок загинув український студент Адам Коцко. Ця подія поклала край надіям частини української громадськості на досягнення мирного компромісу з поляками викликало новий виток напруги у відносинах між українцями і поляками. Зрештою українці домоглися остаточної згоди імператора Франца Йосифа І на відкриття свого університету, але у 1914 - 1915 рр. початок світової війни завадив реалізації цього плану.