Презентація "Захоплення, обдарування, освіта Лесі Українки"

Захоплення, обдарування,освіта Лесі Українки

«… Леся так просто ошоломила мене своїм образуванням та тонким розумом. Я думав, що вона тільки в крузі своїх поезій, аж воно далеко не так. На свій вік це геніальна жінка … Ми говорили з нею дуже довго, і в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння поезії, освіти й людського життя» (Переписка Михайла Драгоманова з Михайлом Павликом. (1876 – 1895), т. 6. Чернівці, 1910, с. 121).

У Звягелі молода мати Ольга Косач енергійно і заповзятливо організувала початкове навчання Михайлика та Лесі. В 4 роки Леся вже справно читала, а на початку 6-го написала перший у житті лист до любих дядька та дядини Драгоманових. У ньому хвалиться:” У мене єсть дві книжки”. Першою прочитаною книжкою були “Земні сили” М. Комарова. Книжка стала першою радістю малої Лесі, бо відкривала сторінки невідомих світів. Михайлик та Леся Косачі

До школи Леся з Михайлом не пішли, бо мати рахувала, що офіційна школа “зараз же зруйнує змагання виховати дітей в українській мові”, і лише тоді, коли дітей вправлено в українській мові, то тоді школа цієї мови не руйнує…Тому, приїхавши навіть з-за кордону, Олена Петрівна возила дітей з першою весною “на дачу; щоб вони не одвикали од мови…” У звягельській домівці батько з матір‘ю читають дітям казки, співають пісні. Олена Петрівна Косач (з Драгоманових),мати Лесі Українки; літературний псевдонім – Олена Пчілка.

Батько, який рано усвідомив свою дочку як “найдорожчої ціни скарб” учить малу Лесю з чуттям декламувати. Про книжки дбала “люба мамочка”, що свою хатню роботу називала “педагогічно-літературною”. У хаті Косачів “підручними”, “настольними”, “якимись святими книгами”, за свідченням Ольги, були томи праць Чубинського, з казками та піснями, “Сербські народні думи та пісні” у перекладі, також – “Мифы классической древности” Штоля , оповідання Марка Вовчка, Куліша, байки Гулака-Артемовського і Глібова та інші. Петро Антонович Косач,батько Лесі Українки

Леся активно розвивається як читачка, зі сформованими творчими і науковими інтересами... Уявляється, що з читання тих міфів зародився у Лесі інтерес до історії, до грецької та іноземних сучасних мов, до античної культури узагалі. Вплив сербських народних дум був такий сильний, що діти починали гратися у вигадані події, героїчні ігри. Казки, оповідання різних українських авторів – їх діти знали мало не всі напамять. У 6 років Леся охоче декламує „Русалку” А. Міцкевича, читає з братом „Пана Твардовського”.

У 1878 році батьки Лесі їдуть на всесвітню виставку в Париж, де зустрічалися з М. П. Драгомановим. У цей час доглядати дітей приїздить Олена Антонівна Косач, сестра Лесиного батька. Дружба з «тіткою Єлею» залишила помітний слід в житті і творчості поетеси. У березні 1879 заарештовано Олену Антонівну Косач, тітку Лесі, за участь у замаху на шефа жандармів Дрентельна та заслано до Сибіру на 5 років . Дізнавшись про це, Леся в кінці 1879 написала свою першу поезію — «Надія». Ні долі, ні волі у мене нема, Зосталася тільки надія одна: Надія вернутись ще раз на Вкраїну

Освіту поетеса розпочала у зв’язку із слабким здоров’ям дома; 2 зими (1881-1883рр) вкупі з старшим братом Михайлом вона навчається у приватних вчителів у Києві. за програмою чоловічої гімназії,, через недугу Леся так і не зазнала шкільної освіти.

Леся, мала чіпку і тривку пам’ять до мов, засвоювала їх з природних джерел. Російську мову вбирала і з уст няні-росіянки в короткий період, коли мати тяжко занедужала, і з читань вголос батьком текстів Некрасова, Салтикова-Щедріна, до польської призвичаїлася, коли у меншої сестри Ольги була няня-полька. Мати допомогла дочці вивчити французьку й німецьку мови,далі вивчення класичних (грецької та латинської) мов з приватними учителями. У природному звучанні пізніше, коли доля гнала “на штири вітри, засвоювала болгарську, італійську, іспанську, вслухалася у мову єгиптян…Поетеса володіла: українською, російською, німецькою, французькою, англійською, італійською, польською, болгарською, грецькою, латинською мовами.

До усіх мистецтв додавалося музичне. У Києві Леся бере уроки гри на фортепіано у дружини М. Лисенка — Ольги Олександрівни О'Коннор. Коли Лесі було 5 “ з чимось” рочків, Ольга Петрівна купила їй рояль, що був власністю Л. М. Драгоманової. Саме до того рояля, яким дуже дорожили у сім’ї, звертається поетка (”До мого фортепіано”) у хвилини сумні. Мій давній друже! Мушу я з тобою. Розстатися надовго… Жаль мені!З тобою звикла я ділитися журбою,Вповідувать думки, веселі і сумні. Коли я смуток свій на струни клала,З‘являлась ціла зграя красних мрій,Веселкою моя надія грала,Далеко линув думок легкий рій

Початкову освіту Леся здобула в домашніх умовах і ця освіта, потужно впливала на подальше самостійне, навчання “самотужки”. Основою цієї освіти була усна народна творчість, рідна мова, ретельно засвоювана не з граматики, а з природних джерел. Про рівень її освіти може свідчити факт, що у 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів» (надрукована в Катеринославі 1918). Стародавня історія східних народів». Обкладинка видання 1918 р.

. Цей підручник був доступним, лаконічним і цікавим. Мужніючи, Леся зацікавилася філософією, почала також пробувати себе в публіцистиці. Разом із сестрою Ольгою вона відвідувала публічні лекції в Київському університеті, займалася самоосвітою, завдяки чому стала найосвіченішою жінкою в тогочасній Європі. Леся із сестрою Ольгою

Взимку1884 року Олена Пчілка запропонувала Михайлові й Лесі перекласти українською мовою "Вечори на хуторі поблизу Диканьки" Миколи Гоголя. Наступного року у Львові вийшла книжка перекладених оповідань М Гоголя, авторами якої були молоді Косачі, що вибрали псевдоніми Михайло Обачний та Леся Українка. Леся Українка багато перекладала (М. Гоголя, А. Міцкевича, Г. Гайне, В. Гюґо, Гомера й ін.).

Леся Українка дуже захоплювалася народною піснею. Хоча в дитинстві вона ще не могла досконало опанувати складні мелодії, але однаково цілими днями і вечорами допізна захоплено виспівувала їх . У листопаді 1898 року Леся Українка знайомиться з майбутнім чоловіком Климентом Квіткою. Він і з 16 років захоплювався збиранням народних пісень. Леся запропонувала йому записати від неї пісні, які знала. Співала до останніх днів свого життя.

Письменниця була добрим знавцем та носієм традиційної культури народу. Про це свідчать її власні фольклорні записи, тексти пісень та мелодій до них, записані з голосу Лесі Українки М. Лисенком і К. Квіткою, спільна робота подружжя Квіток і Ф. Колесси у справі збереження українських народних дум

У шість років вона вишиває батькові сорочку. У наступні, вже більш дорослі роки, Леся вишивала багато, навіть тоді, коли хвора рука була вся перебинтована. Пришпиливши роботу до пов’язки, продовжувала вишивати. Наприклад, на Різдво Христове 1883 р. вона вишила значну частину узорів до подарованих мамою різдвяним гостям сорочок. Йшов тоді дівчинці всього-на-всього 12-й рік.

Початок роботи Лесі Українки над прозовими жанрами пов'язаний з діяльністю гуртка київської літературної молоді «Плеяда». Тут готували видання для народу з історії, географії, перекладали твори російських та зарубіжних письменників; гуртківці писали і власні твори, які оцінювались на конкурсах. Так були написані і деякі оповідання Лесі Українки. Гурт “Плеяда”

Леся – це суцільне захоплення: красою природи, мелодійністю рідної мови, гармонією української пісні, Шевченковим „Кобзарем”, грою кобзарів, самобутністю волинської вишиванки, силою і могуттям музики, красою і грізністю морської стихії, обдарованістю рідного народу, його героїчною історією.