Презентація "Жінки в житті І. Франка"

Підготувала учитель Лиманської ЗОШ І – ІІІ ступенів №5 Головко А. В. Три любові Івана Франка

Ольга Рошкевич Кохання - це сфера життя людини, яка часто не піддається логіці, а кохання великої людини - завжди легенда. Першим сильним почуттям юного Франка було кохання до попівни Ольги Рошкевич. Вона мала добру освіту: володіла німецькою та французькою мовами, захоплювалася збиранням етнографічних матеріалів, мала друковані праці. Батьки Ольги спочатку заохочували її дружбу з Іваном, сподіваючись, що він зробить блискучу кар'єру. Та після першого арешту та ув'язнення заборонили з'являтися в їхньому домі.

Ольга Рошкевич. Ти одна моя правдивая любов, Та, що не суджено в житті їй вдовольниться; Ти найтайніший порив той, що бурить кров, Підносить грудь, та ба - ніколи не сповниться

Попри заборони зустрічатись, Іван та Ольга ще протягом десяти років листувалися. Ольга теж кохала Івана,та по велінню батька вийшла заміж за священика, а Франкові написала: "Не думай, що я за тебе забула! Ти мені ніколи з думки не зійдеш – все буде тісно пов'язане з тобою, твоєю роботою, твоїми думками". Лист Ольги звалив його з ніг, і він їй написав: "Втративши тебе, я втратив надію на любов чесної і розумної жінки, а притім такої, котра могла б зв'язати свою долю з моєю".

І ти лукавила зо мною! Ах, ангельські слова твої Були лиш облиском брехні! І ти лукавила зо мною І нетямущому мені Затрули серце гризотою Ті ангельські слова твої!.. І ти лукавила зо мною! І серце бідне рвесь у мні, Що ти - злукавила зо мною!..

Він перелив свій біль у найкращі поезії, - вона ж на сім замків закрила своє горе. Протягом усього життя ім'я Ольги було для Франка священним: Я не тебе люблю, о ні, Моя хистка лілеє, Не оченька твої ясні, Не личенько блідеє. Не голос твій, що, мов дзвінок, Мою бентежить душу, І не твій хід, що кожний крок Відчути серцем мушу. Ні, не тебе я так люблю, Люблю я власну мрію! За неї смерть собі зроблю, Від неї одурію. А Ольга до кінця життя зберігала Іванові листи. Сестрі Михайлині заповіла покласти їх у труну, під голову, як найцінніший скарб її життя.

Юзефа Дзвонковська

Про красу Юзефи Дзвонковської, її начитаність, передові й оригінальні погляди Іван Франко уперше почув від своїх польських друзів. Один із них Іванові писав: "Перед цією красою потрібно впасти на коліна і молитись, молитись, молитись! За такою королевою можна піти на край світу, кинутись в огонь або воду... Це якийсь диявол, а не жінка! А знаєте, чим ще притягує? Величезним тактом - тримає людей на поводку - нічим не ділиться і нічого не говорить і тим доводить людину до шалу. Це ангел доброти, розсудку, невинності".

При зустрічі Юзефа на Франка справила сильне враження. Він відразу ж палко закохався. І вирішує, що після Ольги Рошкевич Юзефа саме та жінка, яка може йти поруч нього, може бути його дружиною. Та Юзя не відповіла взаємністю. Він страждав. Жіноче серце! Чи ти лід студений Чи запашний чудовий цвіт весни? Чи світло місяця? Огонь страшенний, Що нищить все? Чи ти, як тихі сни невинності? Чим б'єшся ти? Яка твоя любов? В що віриш? Чим живеш? Чого бажаєш? В чім змінне ти, а в чім постійне? Мов! Ти океан: маниш і потопляєш; Ти рай, добутий за ціну оков. Ти літо: грієш враз і громом убиваєш.

Лиш потім Іван Франко довідався про справжню причину відмови. Юзефа була хвора на сухоти (туберкульоз). Йому відмовила, як і всім іншим. Франкові про свою хворобу сказала чесно і відверто. Саме Юзефі він присвятив вірш, в якому передає біль утрати і розпачу. Могилу Юзефи Дзвонковської віднайшли зовсім недавно на кладовищі міста Івано-Франковська. Плита з пісковику понадтріскувалась і поросла мохом. На ній написані дати народження і смерті - 1862-1892. Усього 30 років життя.

Ольга Хорунжинська та Іван Франко Уже тридцятирічним Іван Франко у Києві зустрів Ольгу Хоружинську. Вона закінчила Харківський інститут шляхетних дівиць, володіла французькою, німецькою, англійською мовами, чудово грала на фортепіано. Він їй також сподобався енергією, розмахом думок, розумом. Ця освічена жінка стала йому вірною дружиною, народила трьох синів і доньку, писала статті, допомагала у написанні та виданні творів, переживала з ним радість і горе. Та Іван Франко у листі до друга писав: «З теперішньою моєю жінкою одружився без любові, а з доктрини, що треба оженитися з українкою, освіченою. Но то дарма. Судженої і на коні не об'їдеш»

Одна із найромантичніших історій із життя уже одруженого Івана Франка - це його кохання до Целіни Журавської (Зигмунтовської) - дівчини з голівкою грецької богині. Він побачив її за прозаїчних обставин, за касовим віконцем пошти міста Львова. Він знов і знов приходив до пошти, щоб побачити її. Але гордовита красуня не покохала "русина" з рудим волоссям.

Благоговійно схиляючи голову перед своїм ідеалом, Іван Франко писав: За що, красавице, я так тебе люблю, Що серце треплеться в грудях несамовито, Коли проходиш ти повз мене гордовито? За що я тужу так, і мучусь, і терплю? Однак є факт, який цю жінку підносить. Коли самотній письменник помирав від важкої хвороби (дружина на той час була у божевільні), Целіна прийшла у його помешкання і доглядала за ним

Ольга Рошкевич, Юзефа Дзвонковська, Целіна Зигмунтовська. Ці жінки принесли серцю Івана Франка щастя і горе, радість і муку. Тричі мені являлася любов. Одна несміла, як лілея біла, З зітхання й мрій уткана... Вона була невинна, як дитина, Пахуча, як розцвілий свіжо гай! Явилась друга - гордая княгиня, Бліда, мов місяць, тиха та сумна, Мене рукою зимною вона Відсунула і шепнула таємно: "Мені не жить, тож най умру одна!" І мовчки щезла там, де вічно темно. Явилась третя - женщина чи звір? Глядиш на неї - і очам приємно, Впивається її красою зір. За саме серце вхопила мене, І смокче кров, і геть спокій жене. Минали дні, я думав: наситилась, Ослабне, щезне... Та дарма! Дарма! Вона мене й на хвилю не пустилась.