Презентація "Жіночі божества в язичницькому пантеоні богів"

Жіночі божества слов’ян

Профайл Ще у світогляді трипільців, від яких, за даними вчених, походять 55% українців, міфологія була своєрідною формою моделювання світу. Відомо, що у пантеоні трипільських богів одне з головних місць відводилось Великій Богині-Матері — жіночому началу родючості, в якому відображалося уявлення про відтворюючі функції Землі, жінки, Природи. Культ матері, який в українців пов’язувався з обожнюванням землі, став основою етнічної домінанти українського національного характеру.

В українській міфології відомо багато персонажів жіночої статі, з якими пов`язували уявлення про певні сили природи, явища та образи. Люди вірили у богинь, що берегли гармонію світу, приносили красу, тепло і світло. Кожна з них відповідала за певні процеси і втілювала образ одного з найважливіших аспектів буття.

Мокоша Вона займала одне з найбільш важливих і значущих місць в язичницькому пантеоні слов'ян. Варто сказати, що ідол Макоші знаходився в числі інших на київському капище, яке поставив, а потім зруйнував, князь Володимир. Те що Макоша була удостоєна такої честі, як ідол, на головному княжому капище, говорить про її надзвичайну значимість у віруваннях і уявленнях наших предків.

Мокоша - сестра Сварога. Небесна Богородиця, Богиня Долі. Разом з доньками Часткою і Недолею визначає долі людей, плетучи свої нитки на веретені. До того, хто гідно вершить своє земне життя, прагнучи дотримуватися даних понад законів і заповідів, Мокоша посилає свою дочку Богиню Долю, богиню щасливої долі. Господинею ж долі тих, хто вершить нечестя в догоду своєму егоїзму, стає Недоля.

Макоша пов'язана з культом води і дощу, землі і родючості. Вона часто зображувалась у вигляді жіночого образу з рогами і відносилась і до місячного культу. Як відомо, на Русі Місяць завжди вважався "зіркою" жінок і протегував жінкам. Також є думка, що не тільки Місяць є уособленням Макоші, але і планета Венера. Завжди вважалася, що Венера протегує жінкам, і тому деякі дослідники зближують Зоряницю, Зорю (богиню Венеру) і Макошу.

Доля і Недоля Діти Мокоші. Доля і Недоля, в уявленнях слов'ян, уособлені в образах сестер-ткаль Сестра-Доля пряде гарну, міцну, золоту шовкову нитку. Натомість, сестра-Недоля пряде недбало і нитка у неї виходить тонка і така, що може у будь-який момент обірватися. Схожі парні образи сестер-ткаль трапляються і в інших міфілогічних культурах і традиціях. Доля допомагає працьовитим, беручким і дбайливим. Якщо ж людна не ладнає з Долею, то взамін отримує Недолю. Прийнято вважати, що Недоля є карою за скоєні людиною власні гріхи, або ж навіть гріхи предків. Недоля – нещаслива, зла доля.

Лада Одна з найбільш шанованих давньослов'янських язичницьких богинь, уособлення шлюбу та подружнього життя. Лада - дружина Верховного Божества Сварога. По-суті Лада є Вищим творчим початком, іпостассю Криниці Всесвіту, чия могутня енергія творення наповнює творчим потенціалом усіх богів та істот, тому її називають Матір'ю Богів (Богородицею).

Лада – Богиня материнства, старша Рожаниця, опікунка гармонії, ладу у Всесвіті, мати двох першопочатків життя Лелі (Води, жіночості) і Леля-Полеля (Вогню, мужності).. Дослідники вважають, що грецька богиня Лето тотожна з нашою Ладою.

Леля Дочка Лади, Богиня дівочої любові, молодша Рожаниця; таке ім’я надавалося дівчаткам, які народилися навесні. 22 квітня на свято Лелі дівчата здійснюють обряд "Лельник" – водять хороводи, заквітчуються вінками, співають веснянки, гаївки.

Марена Дівиця. Спереду рум`яна, красуня, ззаду – гниючий, сморідний труп (Мара). Марена перерізує іржавою косою рубець життя у серці людини. У Мари (темної сутності богині) замість очей — гнилі запалені очиці, а тому не має і такої сили та влади на небі і на землі, яка змогла б повернути тіло людини з холодного вічного сну. В Мари є тринадцять дочок — «маренят», які народилися від Змія. Це вони приносять людині темні зимові сили, неймовірні душевні страждання, кості ламають, у вогонь кидають. Злу Мару здатна прогнати і тільки навесні богиня Марена. Своєрідна богиня смерті.

Слава Велика богиня війни та перемоги. Її ім`я багаторазово згадується у Велесовій книзі. Із зображенням крилатої богині на щитах чоловіки йшли в бій. За припущенням деяких вчених, від імені Слави походить назва слов’ян. Богиня Слава прийшла у світ тоді, коли виростало величезне Дерево життя. Коли на рідну землю приходив ворог, кликала богиня Слава своїх славних синів до бою і, давши меч у руки, надихала їх на подвиги. Богиню Славу вшановують 1 вересня, коли відзначають свято домашнього вогнища.

Дана Дана — богиня води і річок. Дає життя всьому живому. Деякі дослідники вважають, що від імені Дана походять назви рік: Дніпро, Дністер, Дунай, Донець, Двіна. Слово Дана означає Да — вода, На — неня, мати, тобто воно означає Мати-Вода. З предковічних часів світлолика богиня всіх земних вод і стихій Дана, своїми широкими та глибокими водами омиває всевічне Дерево життя. Вічно прекрасна, вічно свіжа Діва є водночас дружиною Дажбога, його найбільшої сонячної сили. Це їхнє весілля святкують боги і весь світ на Купала.

Рожаниці Жіночі божества - Рожаниці опікуються дітонародженням і мають таємничий зв'язок із зірками. Душа людини уявлялася як іскра небесного вогню — зірка, яку Бог запалює при народженні дитини і гасить, коли людина помирає. Рожаницям, як найріднішим Богам, приносилися тільки безкровні жертви у вигляді продуктів, які дала сама природа: від рослин і від тварин. Цe були жертви у вигляді хліба, сиру, меду, каші (куті).

Желя Богиня печалі та жалю у давніх слов'ян, вісниця мертвих. Красива неземної краси та у печалі. Бліде обличчя відтіняють довге чорне волосся. Разом зі своєю сестрою Карною літає над полем битви та оповіщає, кому загиблим бути. А після битви сидить, схиливши голову та обнявши руками коліна, оплакує мертвих. За існуючим звичаєм загиблих воїнів спалювали - Желя розносила їхній попіл у розі; згадується, як Жля, в "Слові о полку Ігоревім". В руках у неї, згідно з повір'ям,— піч з жаром як символ смутку.

Фідбек Прийняття християнства (прибл. IX–XII століттях) стало поворотною віхою в історії всіх слов'янських народів. Після прийняття християнства міфологічні вірування відокремилися у язичництво, а ті, хто дотримувався подібного сприйняття світу, стали називатися язичниками або поганцями, тому в наш час зустрічаються наступні назви — поганська або язичницька міфологія.