Презентація "Зміни в суспільному житті під впливом модернізації у другій половині ХІХ – на початку ХХ століття"

Зміни у суспільному житті під впливом модернізації у другій половині ХІХ-на початку ХХ століття

Модернізаційні процеси неоднозначно вплинули на українські землі. Невід’ємним супутником модернізації стала урбанізація. Хоча модернізація вплинула на піднесення національної свідомості населення, прискорила процес формування української нації, проте тісного зв’язку між розвитком економіки, культури і процесом консолідації нації не склалося. Цьому перешкоджали політика Російської й Австро-Угорської імперій, спрямована на денаціоналізацію українського населення; недостатній рівень освіченості української людності; суспільно-політичні, культурні зв’язки між Наддніпрянщиною і Західною Україною.

Промисловий переворот і науково-технічна революція сприяли розвитку економіки та поступовому підвищенню рівня життя суспільства. Ліквідація кріпацтва і розвиток ринкових відносин формували новий тип особистості, котра опиралася на власні сили. Проте національно свідомі українці становили меншість серед буржуазії і робітників – нових соціальних груп. Буржуазія, була налаштована більше на співпрацю з імперською владою, ніж на відстоювання національних інтересів. Робітники, які на той час жили і працювали в складних умовах, головними проблемами вважали не національні, а соціальні; головним ворогом – не стільки імперську владу, скільки ненависну їм буржуазію. Проте помітною активністю вирізнялась українська інтелігенція, яка становила основу українських політичних партій.

Поширення і доступність преси, виникнення залізничного сполучення, пароплаввів, телеграфу і телефону, а на межі століть – автомобільного й авіаційного транспорту покращили життя людей. Ці ж реалії дозволяли імперіям ефективніше організувати систему контролю над підлеглими територіями, а опозиційним політичним партіям – координувати свою діяльність і через пресу та пропагандистів впливати на думки й емоції людей. Активізація діяльності опозиційних політичних партій у поєднанні з неефективним державним регулюванням взаємин робітників та буржуазії призвели до політизації суспільства і радикалізації суспільних настроїв.

Поліпшенню становища сприяла освіта. У Наддніпрянській Україні в середині ХІХ століття початкову освіту дівчаткам надавали приватні недільні школи, згодом – початкові народні училища та єпархіальні училища при монастирях і церквах. Закладами середньої освіти були приватні жіночі гімназії. Особливою популярністю користувалася Фундуклеєвська гімназія у Києві. Вищу жіночу освіту започаткували 1878 року з відкриттям Вищих жіночих курсів у Києві, спочатку природничого, пізніше – фізико-математичного й історико-філологічного спрямування. Проте в 1889 році урядовим розпорядженням Вищі жіночі курси були закриті. Під час революції 1905—1907 років жінки отримали можливість, хоча й ненадовго,вступати до університетів вільними слухачками. Відновили діяльність Вищі жіночі курси. На їхній базі відкрили спеціальні відділення: медичне, політехнічне, архітектурне, інженерне, агрономічне, комерційне. В Австро-Угорській імперії доступ до початкової освіти дівчата отримали у 1860-х роках. Середню освіту здобували у ліцеях і гімназіях Галичини й Буковини. Чимало українок навчалися у вчительських семінаріях, які надавали освіту і вчительське звання. З 1900 року українські жінки змогли отримувати вищу освіту.

Важливу роль у становленні та розвитку жіночої освіти відіграли. Софія Русова, Христина Алчевська, Олена Пчілка. Зокрема, Софія. Русова вела у Києві позашкільну освіту для дорослих, викладала на. Вищих жіночих курсах, заснувала педагогічний журнал «Світло». Вона послідовно відстоювала необхідність утворення національноїшколи і навчання дітей українською мовою. Таких самих поглядів дотримувалася Христина Алчевська, життя та діяльність якої були пов’язані з Харковом. Тут вона закінчила першу жіночу гімназію, викладала у Харківській гімназії після навчання на вчительських курсах у Сорбонні, а також заснувала в Харкові жіночу недільну школу, де, попри заборону уряду, навчала учениць української мови протягом 50 років.

Олена Пчілка була однією із зачинательок українського жіночого руху, видала жіночий альманах «Перший вінок», редагувала і видавала журнал «Рідний край», неодноразово ініціювала збір коштів для придбання української літератури в бібліотеки. ХІХ століття породило цілу плеяду талановитих жінок. Письменниці Марко Вовчок, Ольга Кобилянська, Леся Українка, оперна співачка Соломія Крушельницька, акторка Марія Заньковецька, історикиня Олександра Єфименко, лікарка Софія Окуневька-Морачевська – усі вони вражали своєю ерудованістю, енергійністю, незламністю переконань. Модернізація істотно вплинула на долю жінки. Розширилися їхні можливості і права – емансипація.

На початку ХХ століття греко-католицька церква зберігала важливі позиції у національному русі. Нову модель поведінки греко-католицької церкви в краї окреслив Андрей Шептицький, обраний галицьким митрополитом у 1900 році. Завдяки йому, церква чутливіше почала реагувати на суспільні запити. Вона підтримала заклики політиків щодо модернізації суспільного і культурного життя та ідею національного визволення. Церква відтепер мала виступати в ролі духовного і морального авторитету українського суспільства. Андрей Шептицький вважав, що політика має бути далекоглядною, а політики – відповідальними за свої рішення і вчинки. Така позиція церкви позитивно позначилася на національному русі і зміцнила її вплив у суспільстві.

Митрополит фінансово підтримував українські культурно-просвітницькі товариства «Просвіта», «Рідна школа», «Сільський господар» та кооперативні організації. Належачи до найбагатших людей Галичини, він надавав стипендії молодим митцям для здобуття освіти у навчальних закладах Західної Європи. На кошти Андрея Шептицького придбали будівлю для розміщення художньої школи Олекси Новаківського. Митрополит також став фундатором і благодійником Українського Національного музею у Львові й «Народної лічниці» для лікування убогих хворих Галичини без огляду на національність та віросповідання. Сприяв утворенню Земельного банку для надання доступних кредитів селянам.