Презентація знавчальної дисципліни "Мистецтво". Розділ ІІ "Образотворче мистецтво."

Образотворче мистецтво поділяється на графіку і живопис. Графіка (гр. пишу, креслю) – вид образотворчого мистецтва, в якому образне відображення дійсності відбувається за допомогою малюнка. Різновиди графіки: станкова (книжкова, журнальна, газетна), сатирична і гумористична, ужиткова (поштові марки, етикетки, реклама), плакат, професійна ілюстрація (гравюра, карта, фотографії). Живопис – оди з основних видів образотворчого мистецтва, художнє зображення на площині предметного світу кольоровими фарбами. За призначенням та особливостями художнього виконання живопис поділяється на монументальний, декоративний і станковий. За тематикою живопис поділяють на жари: побутовий, історичний, батальний, портрет, пейзаж, міфологічний, натюрморт, релігійний, анімалістичний.

Образотворче мистецтво європейського культурного регіону базується щонайперше на досягненнях мистецтва Давньої Греції, прийнятого і трансформованого Римом та розповсюдженого по всій імперії, яка включала значну частину Європи. І далі впродовж наступних 2000 років воно проявлялося в різні періоди по-різному: то органічно синтезувалося у храмовій архітектурі Середньовіччя, то небувало розквітло в епоху Відродження, розкрило різні свої грані в епохи бароко, класицизму, романтизму, реалізму і просто вибухнуло різними модерністичними течіями та напрямами ХХ ст. В образотворчому мистецтві Європи, як і в архітектурі, виділяється низка стильових періодів, які історично перехрещувалися один з одним, розвивались в різних країнах іноді самобутньо або дещо раніше чи трохи пізніше.

До ХІХ століття значний вплив на європейське мистецтво справляла християнська церква – основний замовник як архітектури, так і образотворчого мистецтва. Середньовічні митці щонайперше намагалися передати релігійне послання, вміщене переважно в канонізованих символічних іконографічних зображеннях (фреска, мозаїка, вітраж, ікона). Визначними досягненнями візантійського мистецтва були монументальні фрески та мозаїки всередині купольних церков, готичного – витончена скульптура та дивовижні вітражі.

Відродження – культурна доба між епохами середніх віків та нового часу. Культура Відродження стала поєднанням нового прочитання античності з новим про читанням християнства . Митці оспівували досконалу особистість, фізична і духовна краса якої зливаються воєдино відповідно до вимог античної естетики. Художники Ренесансу ретельно досліджували тіло людини і відтворювали його досконалу красу, звільняючи з-під маси одягу, в яку ховалися фігури середньовічної готики. У цей період завдяки відкриттю законів перспективи, світлотіні демонструються можливості живопису щодо передачі тривимірності зображень: площинні, ніби безтілесні зображення середньовічного мистецтва поступилися місцем тривимірному просторові. Монументальна скульптура поступово «відокремилася» від стін храмів, від рельєфів та портиків і «вийшла» на фасади будівель, площі міст, ставши частиною міського ансамблю, самостійним, самодостатнім видом мистецтва. найпослідовніше і найповніше еволюція Відродження в мистецтві втілилася в Італії, багатій на пам’ятки античної культури. Вершинні досягнення цієї епохи асоціюються із творчістю Леонардо да Вінчі, Рафаель Санті, мікеланджело Буонарроті.

Серед титанів Відродження одне з перших місць за правом належить Леонардо да Вінчі. Виняткова обдарованість великого майстра проявилася в ранньому віці: Леонардо одночасно мав неабиякі успіхи в різних науках, але справою всього життя став живопис. Його художній спадок є невеликим: вважають, що втілити все задумане в живописі митцеві завадили експерименти та зацікавленість природними науками. Але ті полотна Леонардо да Вінчі, що збереглися, стали всесвітньо визнаними шедеврами живопису. Вінцем творчості Леонардо да Вінчі є “Джоконда”. Це полотно також називають портретом мони Лізи. Художник створював його протягом чотирьох років і по закінченні назвав “дійсно божественним”.

Рафаель Санті – син художника та поета – гуманіста, який рано досяг найвищих почестей: сам Папа Римський хотів зробити його кардиналом. Рафаель був працьовитим, добрим, скромним і гарним. Він давав роботу при своїй майстерні багатьом людям і навчав їх. Для художника живопис був філософією раси, у ньому він – великий ідеаліст і реаліст водночас. неоднарозово у творчості митець звертався до образу мадонни. Його мадонни – прекрасні, зворушливі, одухотворені та чарівні молоді матері, богині добра та краси. Найвідоміші твори художника: картини “Систинська мадонна” та “мадонна з Дитям та Святим Іоанном Хрестителем на фоні пейзажу”, ватиканська фреска “Афінська школа”.

Іспанія подарувала світові видатних художників чиї імена гідно увійшли до скарбниці світової культури. Серед них Ель Греко, Дієго Веласкес, Франциско Гойя, Сальвадор Далі. Свої коріння іспанська культура епохи Відродження сягає в часи реконкісти. Іспанське Відродження залишилося залежним від духовної диктатури церви, яка здійснювала контроль над способом життя населення країни. Усе це і сформувало специфічний світогляд іспанців та зайшло своє відображення в творах митців. ХУІІ ст. вважають “золотою епохою” мистецтва Іспанії. Основну увагу художники приділяли моральному образу людини, а не її тілесно – матеріальній оболонці. Вони тлумачили релігійні сюжети швидше у морально – етичному плані. Оголеність допускалася в мистецтві тільки при зображенні постатей християнських мучеників, а оголене жіноче тіло взагалі не було предметом зображення. Релігійні ідеї, якими, по суті, освячено все мистецтво Іспанії, сприймаються дуже конкретно в образах реальної дійсності, де чуттєвий світ уживається з релігійним ідеалізмом, а в містичний сюжет вривається народна, національна стихія.

Веласкес – найвидатніший митець “золотої епохи”, періоду найбільшого культурного підйому в історії Іспанії. Центральне місце у творчості Веласкеса займав портрет, який завжди був сповнений гідності, вражає глибиною проникнення у внутрішній світ своїх героїв. Характерний портретний живопис Веласкеса справив великий вплив на творчість митців бароко. В останні десятиріччя життя Веласкес створив три найвідоміші свої твори: “Венера із дзеркалом” – вперше в Іспанії зображення оголеного жіночого тіла; груповий портрет під назвою “Фрейліни”; третя з картин – “Прялі”. Творчість художника є вершиною іспанського живопису ХУІІ ст.

Унікальний іспанський художник та скульптор. Його картини відомі навіть тих, хто не цікавиться живописом. Він був яскравим представником одного з напрямів епохи – сюрреалізму. Особливе значення в творчості художників цього напряму мали суміщення фантазії і реальності, марень і спогадів. Вони прагнули по – новому поставити і вирішити головні питання буття людини, переробити світ і змінити життя. Одна з найвідоміших картин Далі – “Таємна вечеря”. Це велике полотно – справжній шедевр живопису, який зачаровує. Геометричний раціоналізм свідчить про нездоланну віру в сакральну силу числа, рятівну досконалу форму, яка для Далі уособлювала духовну гармонію, моральну чистоту і велич.

краса – це плід постійного натхнення, породженого наполегливою працею. Вона з’являється на світ болісно і в муках, як і все, що має жити. Е.Делакруа Бароко – стиль, який зародився на початку ХУІІ ст. Він виник на хвилі занепаду гуманізму і народження маньєризму – стилю в європейському мистецтві, який відобразив кризу гуманістичної культури Відродження. Характеризується втратою ренесансної гармонії між тілесним і духовним, природою і людиною. картини у стилі бароко насичені емоціями і динамікою сцен з життя. У кожній країні Європи стиль бароко мав свої національні особливості. Спочатку він з’явився в образотворчому мистецтві Італії. В італійському живописі були популярні такі жанри, як міфологічний і міського пейзажу. Більш жорстке, суворе втілення стиль бароко отримав в Іспанії. Для іспанського барокового живопису характерні декоративність, примхливість, синтез комічного та величного, тілесного і аскетичного. Період розквіту фламандського бароко представлений творчістю П.П.Рубенса, А.ван Дейка, Я.Йорданса тощо.

Засновником нового яскравого стилю художнього вираження – бароко – вважається П.П.Рубенс. Виразний, пишний рубенсівський стиль характеризується зображення великих розмірів фігур у стрімкому русі. Атмосфера полотен завжди емоційна. Різні контрасти світла і тіні, теплі багаті фарби, здається, наділяють його твори кипучою енергією. Його картини сповнені відверто тілесного, земного, радісного відчуття життя: “Встановлення христа”, “Прикутий Прометей”, “Полювання на тигрів та левів”, “Союз Землі і Води”. Рубенс вивів фламандську художню культуру на новий рівень, ставши творцем актуального і живого, тісно пов’язаного із сучасністю мистецтва.

В основі творів мистецтва класицизму, що прийшов на зміну дещо епатажному бароко, лежало прагнення до ідеалізації. Як до вищого зразка митці звертаються до античного мистецтва та кращих традицій епохи Відродження. Художнім формам класицизму властиві чітка організованість, врівноваженість, зрозумілість і гармонійність образів, стриманість, суворе дотримання ряду правил і канонів. В образотворчому мистецтві це – цілісні композиції на міфологічні чи історичні теми, що представлено переважно історичним, портретним чи пейзажним жанрами.

на зміну класицизму прийшов романтизм, а трохи згодом – критичний реалізм. Усі ці стилі тяжіли до вищих орієнтирів краси, але митці обирали різні шляхи її досягнення. Романтизм робив наголос на емоційності, прагненні до драматичних моментів, що відобразилося в історичних, фантастичних картинах, маринах, пейзажах, портретах з акцентом на почуттях особистості. Твори реалізму (критичного реалізму) тяжіли до максимальної об’єктивності, конкретно-історичного аналізу дійсності, відображення життя у формах самого життя, що розкривалося в побутовому та історичному жанрах, у портреті й пейзажі.

м.Врубель – майстер універсальних можливостей, який прославив своє ім’я у всіх видах образотворчого мистецтва. Він був відомий як автор живописних полотен, декоративних панно, фресок та книжкових ілюстрацій. Уже в ранніх реалістичних картинах художника проявилися його велике живописно – колористичне обдарування, впевнена майстерність малюнка, багатство творчої фантазії, а також прагнення до виразності образу: “Дівчина на тлі персидського килима”, “Фауст”, “Царівна – лебідь”. Також Врубель писав ікони. Особливо художнику вдавався образ Богоматері – жіночно – ніжний і разом з тим сумний ( “Богоматір з немовлям”).

ХХ століття – неймовірно бурхлива доба. В європейському мистецтві спостерігається увесь спектр емоційних перепадів. на початку століття «вибухнув» своєю красою і барвистістю стиль модерн. Його головною ознакою в живописі стала декоративність, стилізація, площинна орнаментальність, використання рослинних мотивів, що спліталися в чудернацькі візерунки.

ХХ століття принесло світу глобальні катастрофи, війни, прорив у космос та утвердження планетарного погляду на довкілля. Ідеї хаосу, випадковості, плинності реального світу характеризують епоху модернізму світу, яку репрезентує мистецтво більшої частини століття. Індивід цієї епохи являє собою тип особистості, геніально передбачений у картині Пабло Пікассо «Портрет Амбруаза Воллара», де образ людини розпадається на хаотичну мозаїку геометричних фігур, позначаючи ситуацію втрати гармонії і цілісності. на мозаїку подібна і поява великої кількості художніх течій і напрямів початку ХХ століття, частина з яких відмовилася від реалістичного зображення, поринувши у світ геометризованих форм і прагнення подрібнити об’єкти на стереометричні складові (Пабло Пікассо).

Деякі митці занурилися в абстракцію, прагнули встановлення логічного,геометричного порядку з намаганням створити новий тип художнього простору поєднанням різних геометричних форм, кольорових площин, ламаних ліній. У художніх моделях сюрреалістів світ втрачає визначеність, сталість, упорядкованість, перетворюється на хаос жахливих образів, поринає у світ потаємних сфер людської психіки. Відчужена людина у ворожому їй світі – такою є концепція експресіонізму, що відобразив ситуацію безсилля, відчаю людини перед світом, настрої жаху і катастрофи. Крик без надії на розуміння й допомогу стає єдиною можливою реакцією людини на дисгармонійне і недовершене довкілля (Едвард мун «Крик»).

В.Васнєцов – один із засновників російському модерну в його національно – романтичному варіанті. У творчості художника яскраво представлені різні жанри: від побутового малюнку до казки, від станкового живопису до монументального. В перших творах Васнєцова переважали побутові сюжети. Пізніше головним напрямком став билинно – історичний (“Витязь на розпутті”, “Богатирі”). В кінці ХІХ ст. помітне місце в творчості посідала релігійна тематика. У першій чверті ХХ ст. Васнєцов продовжував працювати над народними казковими темами (“Бій Добрині микитовича з Змієм Гориничем”, “кощій Безсмертний”).

Провідником нового постіндустріального суспільства стає постмодернізм. Характерною ознакою мистецтва постмодернізму є свобода творця і відсутність обмежень для самовираження. Великий вплив на творчість митців сучасності має розвиток технологій (медіа, комп’ютерних, Інтернету). Старі засоби вираження (тобто традиційні види живопису, графіки, ліплення тощо) тісно поєднуються з новими технічними засобами творчості (фотографія, кінематограф, відеозапис, електронна звуко-, світло-, кольоротехніка), тобто суттєво розширюється використання матеріалів, засобів, діяльності та концепції.

З найдавніших часів африканці розфарбовували свої тіла. малюнки на тілі вказують на соціальний статус, походження, віру. Фарба на тілі відлякує злого духа, захищає від негативного впливу і створює зв’язок з предками. колір має важливе символічне значення: червоний символізує життя, радість, здоров’я; білий – зв’язок з духами предків і цей колір часто використовується в церемоніях ініціації, де він символізує чистоту. Використання кольорів регулюється віком. Червоний і білий – кольори, які дозволено використовувати для прикрашення тіла дітям до 8 років. Пізніше додають жовтий, а чорний колір використовують тільки після церемонії ініціації.

Усі малюнки давньоєгипетських майстрів були лінійними, пласкими, без об’єму, перспективи й світлотіні. Давньоєгипетський митець не зображував простір таким, яким він його бачив у реальному житті. Він не прагнув за допомогою перспективи створити ілюзію глибини простору або тривимірних об’ємів – навпаки, усі фігури і предмети розташовували в одній площині паралельно площині зображення, при цьому було враховано всі деталі, які у тривимірній побудові виявилися б прихованими. У зображеннях чоловіків і жінок виключалися індивідуальні риси конкретних людей, вони представляли собою певні типи, показані незмінно в розквіті літ. Форми тіла виглядають навмисно спрощеними, схематизованими.

До нашого часу дійшли фаюмські портрети (похоронні маски) – яскраві зразки давньоримського портретного живопису. З появою парадних кімнат у римських будинках і віллах на основі грецької традиції розвивається система високохудожніх розписів. Давньоримський живопис вражає глядача пишністю декоративних композицій, багатством сюжетів, різноманітністю художніх прийомів, освоєнням повітряної перспективи, розгорнутим зображенням навколишнього середовища людини. Улюблені сюжети живопису пов’язані з міфологією, поемами Гомера.

Можливо, саме тому особливістю традиційного китайського живопису була відмова від копіювання зовнішнього світу. З давніх часів він утілює традицію, засновану на вдумливому спогляданні природи, пошуку певних сенсів, перетворенні зовнішнього, видимого, у внутрішній стан. Живописці не прагнуть до натуралізму та зовнішньої подібності, у своїх творах вони передають настрої та переживання, які виникають від спілкування з природою. Майстри розкривають стан зображуваного: наприклад, «потік, що біжить», «бамбуковий листок на вітрі», «небеса, що прояснилися після снігопаду».

У китайському живописі можна виділити декілька жанрів. Картини шань-шунь утілюють основні філософські уявлення про закони світобудови з творчою взаємодією гір і води, землі й неба. Пейзаж спрямовує на очищення і просвітлення душі. Подібна естетична настанова визначила метод створення картин: ніколи не писати з натури, відкидати випадкове, зосереджуючись на сутностях. Розсіяна перспектива перетворює простір картини на пейзаж без обрію і точок сходження, де всі елементи розташовані однаково далеко або близько. Панорамні картини наповнені зображеннями скель і гір, оповитих хмарами, туманами, крізь які ледь помітні ліси, людські домівки, човни. Подібні зображення вільно «течуть» сувоєм, і обмежує їх лише його довжина.

Вдивляючись у досконалі форми тварин, рослин, каменів, китайські майстри намагалися передати їхню справжню сутність, яку неможливо виразити словами. Так народжувалися картини «хуа-няо (квіти-птахи). У картинах художники дотримувалися одного непорушного правила: нарівні із зовнішньою схожістю творець повинен передати душевний стан і характер людини, підкресливши красу її внутрішнього світу. Філософська традиція міцно пов’язувала мистецтво з основами світобудови, ідеальним уявленням про людину. Вона могла бути різною: самотньою, здатною до естетичної споглядальності або сповненою бажання реалізувати себе в соціальній практиці.

Від китайського традиційного живопису, але є й особливі, японські, «родзинки». З-поміж таких – стиль «укі – йо” – гравюри на дереві, на яких зображено красунь-гейш, акторів театру Кабукі, борців сумо, різні природні крає види. У створенні гравюри брали участь художник, різьбяр і друкар, а весь процес складався з кількох етапів: художник малював на білому папері картину, потім різьбяр наклеював малюнок на дерев’яну дошку і робив на його основі друковані форми, на які друкар потім наносив потрібні кольори й робив відбитки на злегка зволоженому рисовому папері.

Відомою школою японського образотворчого мистецтва є школа Кано, художники якої знані своїми чудовими розписами по шовку. Відмітною рисою таких витворів є поєднання зображень реальних предметів і тварин, що перебувають на першому плані, з абстракт ними складовими заднього плану. Яскравий розвиток у японському живописі отримали картини на ширмах, що поєднували функції меблів і мобільного стінопису. Такі твори прикрашали храми, міські будинки й палаци аристократів. Рами ширми заповнені особливим цупким папером ручного виробництва, який декорують малюнками, а краї прикрашають текстилем.

У мистецтві арабського Сходу набула поширення книжкова мініатюра. Ілюстрували книжки світського змісту: історичні хроніки, природничо-наукові праці й особливо – поетичні твори. Імовірно, це й пояснює відхід від заборони зображати живих істот, адже Коран напряму не забороняє зображати людей і тварин, головне, щоб такі зображення не були об’єктом поклоніння і не були розміщені в священних місцях. Мистецтво мініатюри було глибоко співзвучне витонченій поезії Сходу. Сюжетами мініатюр слугували подвиги легендарних героїв, битви, урочисті бенкети, ліричні сцени, які оспівували високі почуття вірності й кохання.

Україна має значні здобутки в галузі живопису яке активно розвивається від часів Київської Русі. Адже українські митці копіювали візантійські зразки іконопису що дало змогу місцевим живописцям швидко засвоїти канони малювання ікон і на їх основі створити власну оригінальну школу іконопису. Зокрема, київський стиль написання ікон нагадує стиль мозаїк та фресок: вони мають вишуканий колорит зі складною символікою кольорів. У центрі – прекрасні, сповнені високої духовності образи Ісуса Христа, Божої Матері, святих. Видовжені фігури на золотому тлі, обличчя з глибоким поглядом великих очей, німб навколо голови – усе це мало справляти враження нереального, невагомого, неземного.

Яскравими спалахами розвивалось на теренах України графічне мистецтво. Завдяки тому, що князь Ярослав Мудрий заснував при Софійському соборі бібліотеку, активно формувалося книготворення. Рукописні книжки прикрашали мініатюрами, заставками, кінцівками, ініціалами. на західноукраїнських землях за часів польсько-литовської доби було створено знамените Пересопницьке євангеліє – перший переклад тексту Святого Письма на тогочасну українську мову. Розвивалося книгодрукування, разом з яким набуло популярності мистецтво гравюри. Популярними були гравірувальні листи – рисовані компліменти.

Яскравий сплеск національної самобутності властивий українському живописові козацько-гетьманської доби. Досить цікавим явищем цього періоду є так звана портретна ікона. Такий тип ікон становлять, зокрема, «Покрови», у змісті яких релігійна тематика поєдналася зі світською. У них відтворено ідею державності українського народу: перебування під захистом Богородиці груп людей різних соціальних станів утілює ідею небесного заступництва не стосовно окремої особи, а щодо народу і держави. Лише в окремих із них, зокрема створених у козацькому середовищі, трапляються індивідуальні портретні характери: «Покрова» із Сулимівки та з Новгорода-Сіверського, «Покрова» з портретом Богдана Хмельницького.

У добу бароко паралельно з релігійною тематикою в малярстві широкого розповсюдження набуло зображення світського життя заможних громадян суспільства. Особливо це відобразилося у світському портреті. Його національна особливість – тісний зв’язок з іконописом. Дуже популярними були тоді портрети Б. Хмельницького і козацької старшини. Портрети писали у трьох композиційних варіантах – погрудному, поясному та на повний зріст. Останні були вельми репрезентативні, а поясні й погрудні – позначені простотою та суворістю художньої мови. В основі козацького портрета була потреба піднесення суспільного престижу, що поєднувалося з гуманістичним уявленням про гідність людини та її станову належність.

ХІХ століття – це щонайперше розквіт генія Тараса Шевченка, творча спадщина якого налічує понад 800 творів, що дійшли до нашого часу в оригіналах. на початку творчості в художньому доробку митця переважали портретний живопис і пейзаж. на засланні в оренбурзьких степах, незважаючи на заборону царя Миколи І Т. Шевченку «писати й малювати», митець робить пейзажні замальовки графічними матеріалами. Окрему групу становлять композиції на історичні, міфологічні та біблійні теми. Усім їм властиве глибоке психологічне трактування образів. Т. Шевченко також визначний художник-графік, один із перших офортистів України.

Український живопис цього часу – це також роботи художників Миколи Пимоненка та Олександра Мурашка. М. Пимоненко був визначним майстром побутового жанру. Багато уваги митець приділяв етнографічним особливостям тогочасного селянського побуту. Портрети Олександра Мурашка – «документи» людської душі. Перебуваючи в Парижі, митець цікавився імпресіоністичними експериментами. Це, зокрема, знайшло відбиток у збагаченні кольорової гами творів, тонкому нюансуванні кольору або застосуванні контрастів.

Дещо пізніше, ніж у Західній Європі, в Україні на межі століть з’явилися художники-імпресіоністи, які прагнули витончено передати у своїх творах особистісні враження і спостереження. Ці ідеї притаманні творчості Архипа кїунджі та  Фотія красицького. Творцем імпресіоністичного пейзажу став микола Бурачек, ідеї символічного імпресіонізму розвивав Олекса новаківський. Якщо імпресіонізм надав змогу відтворити світлоповітряний простір, наситити його багатобарв’ям природних фарб, то модерн став наступним кроком на шляху осягнення закономірностей декоративності.

У живописі модерну поєднались тематичність із декоративністю пласка барвиста пляма, оконтурена звивистою лінією, стала ознакою художньої форми новоствореного стилю. Картини поєднували в собі килимовість і поетичну сюжетність. Їхні герої вже не нагадували реальний типаж, а були умовними персонажами. Знаним майстром нового стилю був  Федір Кричевський. Він тяжів до синтезованих образів, що народжувалися як плід роздумів художника про долю народу, наслідок його серйозного вивчення народного мистецтва. Триптих майстра «Життя» («Любов», «Сім’я», «Повернення») – це історія селянської родини, яку художник оповідає піднесеною метафоричною мовою.

Школа монументального українського мистецтва початку ХХ століття була представлена творчістю Михайла Бойчука та його учнів. Вона надихалася формами візантійських ікон, релігійного ренесансу, живописного примітивізму без іменних українських малярів минулих епох. М. Бойчук започаткував новий напрям – неовізантизм, поклавши в його основу нічне поєднання традицій давньоруського іконопису з конструктивними особливостями візантійського живопису. Твори «бойчукістів», зокрема оформлення Київського оперного театру, – перші в усьому радянському мистецтві значні монументальні ансамблі.

Український живопис епохи соцреалізму розвивався переважно під гаслом «мистецтво повинне бути зрозумілим широким масам». Загалом в українському живописі цього періоду виразно проступає тенденція до творення нового, «великого стилю», до монументалізації. Особливо популярною була тематична картина з героями – сучасниками художників, наприклад, «Будівництво домни № 3» Олексія Шовкуненка. Актуальною була історична тематика: михайло Самокиш «В’їзд Б. Хмельницького до Києва 1648 року».

Особливий інтерес у мистецтві ХХ століття викликає народне малярство. Самобутність цього виду творчості полягає в глибоко національному прояві цінностей життя, привнесенні до живопису побутових атрибутів, активному декоруванні. Серед видатних українських самородків ХХ століття, які уславили свою батьківщину далеко за її межами, є, зокрема, народні художниці катерина Білокур з її безмежним і чарівним світом квітів, марія Приймаченко, яка витворила фантастичних птахів та звірів, марфа Тимченко, родом зі славетної Петриківки, що дало їй змогу змалечку всотати все різнобарв’я і казковість неповторних розписів цього краю.

СЛОВНИК Автопортрет – ( грец. сам) портрет художника, виконаний ним самим. Батальний жанр – (італ. – битва) – жанр образотворчого мистецтва, що відображає воєнні події, баталії. Гравюра (фр. – вірізати, висікати ) - вид графіки, у якому зображення є відбиток друкарської форми. Графюра має такі види: дереворит, офорт, літографія, ліногравюра. Експресіонізм (грец. – той, що вибирає) – формалістична течія в мистецтві ХХ ст. В основі лежить суб’єктивно – ідеалістична філософія: експресіоністи за єдину можливість мистецтва визнають вираження лише суб’єтивного світу митця. Ікона – живописне або рельєфне зображення Бога, Богородиці та інших святих, яке служить об’єктом релігійного поклоніння. Іконографія ( грец. – зображення пишу) – перелік, опис та систематичне вивчення різноманітних зображень певної особи, події, сюжету тощо. мініатюра (лат. – сурик) - твір образотворчого мистецтва невеликого розміру, визначається особово тонкою технікою виконання. натюрморт (фран. – мертва природа) – один із жанрів образотворчого мистецтва, який зображує предмети побуту, квіти, фрукти тощо. Пейзаж (фр. – місцевість) – жанр, присвячений зображенню природи, міст, архітектурних комплексів.