Презентація " Звичаї і традиції мого народу"

Реклинецький ЗЗСО I-III ступенів Педагог-організатор Левків Мар'яна Станіславівна

… Національне виховання забезпечує кожній нації найширшу демократизацію освіти, коли його творчі сили не будуть покалічені, а, навпаки, дадуть оригінальні самобутні скарби задля вселюдського поступу׃воно через пошану до свого народу виховає в дітях пошану до других народів і тим приведе нас не до вузького відокремлення, а до широкого єднання й світового порозуміння між народами і націями … … Будуймо Храм, Духовний Храм, Щоб жили діти і онуки!.. Сьогодні за шкільними партами сидять і навчаються юнаки та дівчата, майбутні будівничі України. Тож якими вони будуть, залежить від кожного батька і матері, дідуся і бабусі, від кожного з нас. Ми, українці, володіємо колосальним духовним і моральним потенціалом, який зосереджено в українській традиційній культурі. Наш громадський обов'язок – задіяти цей потенціал у формуванні національної свідомості громадян своєї України. Сучасна українська школа, що відроджується на руїнах духовності, сьогодні, як ніколи , потребує тісної співпраці мислячого педагога з сім'ями і родинами, спілкування молоді з ідеалами через мистецтво, які відкритим серцем і щирою душею повели б їх християнськими стежками Віри, Надії, Любові.

ВСТУП „ ... і як би не змінювався світ, куди б не закинула тебе доля, завжди зберігай у серці ті духовні скарби, які дісталися тобі у спадок від попередніх поколінь...”            Світ українських традицій нескінченно багатий. Століттями складалася гармонійна система обрядів та вірувань, які на сучасному історичному етапі знову набувають популярності. Звичаї, що дісталися нам у спадщину від дідів-прадідів, не втратили свого значення й сьогодні. Збагачені кращими зразками народної творчості – обрядовими піснями, віршами, легендами, - вони є найдорожчою скарбницею духовної культури українського народу. Традиції в Україні цікаві й самобутні, але при всьому дуже різноманітні і поширені! І що цікаво – Наша молодь із задоволенням їх дотримується. І цей факт є доказом існування душі народної, вдячності своїм предкам, глибинної пам’яті (яку вчені називають архетипічною) та усвідомлення зв’язку поколінь. Українські традиції, жива та вельми цікава народна спадщина. Тому ж, незважаючи на нашу культурологічну «європейськість» і відносну молодість держави, ми вміємо берегти духовну наступність і добре знаємось на рідних неписаних законах, українських звичаях і традиціях.  

Традиції народу Традиції народу — це велике диво, Яке струмить з глибин у майбуття. Їх знаючи, народ іде щасливо І впевнено у непросте життя. В традиціях живе душа народу, Великий зміст закладений у них. Народ наш любить й береже природу Та рідну пісню і веселий сміх. І щире слово, й жарти іскрометні, Легенду й казку, що в душі пливе. І пам’ятає подвиги безсмертні, А добра слава у віках живе. Традицій у народу є багато, Бо довго ми живемо на землі. І нам їх треба добре пам’ятати, Запам’ятати, поки ми малі. Й нести з глибин віків у день прийдешній, Бо без минулого немає майбуття. Щоб в правді й вірі, в доброті сердечній Творити нам історію життя. Щоб й далі рідну землю нам любити, Поля і гори та вишневий цвіт. У волі й славі на землі цій жити І українцями іти у світ.

Характеристика народних традицій, свят та обрядів Традиція - це досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що складися історично і передаються з поколіннвв в покоління. Звичай — це загальноприйнятий порядок, правила, які здавна існують у громадському житті і побуті певного народу, суспільної групи, колективу. Кожна епоха вносить у їх зміст свої корективи, розвиває і доповнює старі традиції, заперечує ті, які втратили свою актуальність і суспільну значущість. У нерозривній єдності з традиціями перебувають народні звичаї. У простому розумінні звичай — це те, що стало звичним, засвоєним, насущним. Однією з першооснов усної народної творчості є обряд. Обрядами (або ритуалами) називають такі форми поведінки, що склалися історично, для яких характерні: 1) стереотипність, повторюваність без змін; 2) символічність (кожна обрядова пісня щось символізує), наприклад, «Засівання» на Новий рік символізує майбутню сівбу і багатий урожай. Звичаї невіддільні від обрядів. Наприклад, традиційні звичаї зустрічі Нового року включають у себе такі обряди, як колядування, щедрування, засівання, посипання та ін. Народні свята та обряди проводяться відповідно до календарної сезонно­сті: навесні — Великодні свята та різноманітні веснянки (свято першого жайворонка, свято тополі та ін.); влітку — зелені свята, косовиця, Івана Купала, обжинки, Спаса; восени — Покрова; взимку — Калита, Миколи, Різдвяні свята, Стрітення. Українські народні традиції - то втілення рис характеру українського народу в його побут, в звичаї, що супроводжують життя кожної людини від народження до смерті, передаються від дідів до онуків уже не одну сотню, а може, й тисячу років Які ж то риси українського характеру? Перш за все - доброзичливість, гостинність, миролюбство. А ще - повага до старших, до померлих пращурів, ніжність, любов до дітей, тварин, природи, в решті решт - до всього навколишнього світу. А почуття гумору, артистизм та співучість українців уславилися на весь світ так само, як і їхній талант до художніх витворів - вишивання та ткацтва, малярства, різьблення, гончарства - що з давніх-давен прикрашали побут українців. 

Сімейні обряди та звичаї Родильні обряди, що супроводжували народження дитини, ретельно обставлялися магічними діями та обереговими знаками, бо таїнство появи на світ належало до особливо делікатних сфер. Приймаючи роди, повивальна бабка намагалася прищепити дитині необхідні риси характеру. Аби дитина росла здоровою, під час купання використовували освячені трави та квіти (свячене зілля); у купіль дівчинки додавали меду, а іноді й молока («щоб гарною була»), хлопчикам клали корінь дивосилу («щоб сильними були») або сокиру («щоб уміли майструвати»). Кожен, хто приходив до хати під час ритуалу, мав кинути у купіль монету «на щастя». Весілля в середовищі українців було справжнім драматичним дійством, що супроводжувалася музикою, співами, танцями, іграми, набуваючи характеру народного свята. Все починалося зі сватання, коли представники родів молодого й молодої домовлялися про весілля. Бували випадки, коли дівчина не давала згоди на одруження.Тоді вона повертала старостам принесений ними хліб, а молодому «дарувала» гарбуза чи макогона. Невдовзі після цього влаштовували заручини, які починалися з церемонії посаду – у висловленні молодими взаємної згоди на шлюб та в його освяченні двома родами. Символами єднання були рушник та хліб. Молодих виводили на посад, старший староста накривав рушником хліб, що лежав на столі, клав на нього руку дівчини, зверху – руку хлопця і перев'язував їх рушником. Після цього молода перев'язувала старостів рушниками, а всіх присутніх обдаровувала хустками, полотном або сорочками. Між заручинами та весіллям відбувалася підготовка до торжества, обставлена низкою обрядів. Основними тут були дівич-вечір (або барвінкові обряди), бгання короваю та запросини. Дівич-вечір влаштовували напередодні весілля як символ прощання з самотнім життям і робили це окремо в оселях молодої та молодого. Поки молодий та молода збирали свої дружини, коровайниці – заміжні й добропорядні жінки – готували коровай та весільне печиво (теремок, шишки, калачики, полюбовники). Головним весільним хлібом в українському весіллі був коровай. Найдраматичнішим моментом весілля був обряд покривання, що символізував перехід молодої до громади жінок та під владу чоловіка – після цього розпочиналися загальні веселощі. Архаїчний обряд покривання на Гуцульщині. Там під кінець вечері молоду кликали до комори, при цьому музики грали сумну мелодію. Як тільки молодий чув звуки скрипки, він забігав до комори і зубами перекушував мотузочок, який тримав металеві прикраси в косах молодої; тоді й розсипався весь пишний головний убір гуцульської княгині. Відтепер вона мала заплітати дві коси, закручувати їх у кружок на голові, вдягати очіпок, а зверху вив'язувати перемітку чи хустку. Важливою складовою весільної обрядовості досі залишається вінчання – церковне освячення шлюбу.

Календарні свята й обряди Календарна обрядовість поділяється на чотири основних цикли: зимовий, весняний, літній та осінній. Зимовий цикл народної календарної обрядовості українців починається з Коляди, що відзначається напередодні Різдва (7 січня) і закінчується Водохрещею (19 січня). Загалом зимовий цикл включає такі свята: Коляду (або Свят-вечір); Свято народження сонця (або Різдво Христове); Старий Новий рік (Маланки або св. Василія Великого), Водохрещу (або Богоявлення), Стрітення та Обрітення. Вечір напередодні Різдва (Коляда, Свят-вечір) називався ще багатою кутею. До нього ретельно готувалися: розтоплювали піч 12 полінами, що висушувалися 12 днів, пекли й варили 12 ритуальних страв, головні з яких – різдвяна кутя (страва з пшениці, меду, маку та горіхів) та узвар (компот із сухофруктів). Під вечір до хати вносили дідуха – обжинкового снопа. Вважалося, що він, як і всі інші хатні речі, набуває чудодійної сили і приносить щастя та успішну працю. По вечері дітей виряджали до родичів і близьких з дарунками й кутею, аби поминути душі померлих. Починаючи від Свят-вечора і аж до Водохрещі колядували та щедрували – співали ритуальних пісень-побажань господарям осель та їхнім домочадцям. Весняний цикл календарних свят та обрядів у середовищі українців мав особливе значення. Своєрідною емблемою весняної обрядовості в Україні були високопоетичні народні співи — веснянки. Головним весняним святом у народі завжди вважався Великдень – свято, котре пізніше християнська церква встановила як Воскресіння Христове. Воно досить органічно поєднувало давні язичницькі ритуали та церковні обряди. Великдень – це цілий обрядовий цикл, який включає такі основні компоненти: Страсний тиждень, що у свою чергу поділявся на Вербну неділю і Чистий четвер; Великдень (Паска) та Світлий (Великодній) тиждень, до якого входили радуниця (шанування предків) і Світлий (Волочильний) понеділок. У Вербну неділю освячували в церкві лозини верби, якими потім шмагали домочадців та худобу. На Великдень освячуються заздалегідь приготовані паски (святковий хліб) та писанки (великодні яйця).

Найрізноманітнішим є літній обрядовий цикл, котрий тривав від кінець травня аж до початку вересня. Він включає такі свята: Зелені свята (Трійцю), Купайла (Івана Купала), Петрів день (святих Петра та Павла), Маковія, Іллів день, Спаса, а також нині призабуті свята – богів Лада, Ярила, Громові свята та ін. Ключовими в літньому обрядовому циклі були два поняття: вода і рослини. Особливою поетичністю та чарівністю визначаються купальські свята. Існувало повір'я: хто встигне зірвати квітку папороті (а вона розквітає опівночі, загорається вогнем і тут же осипається), тому відкриваються заховані скарби, а сам він дістане чудодійну силу та знання. Тому в ніч на Купала сміливі шукали в лісі квіт папороті, дівчата ворожили на вінках, молодь над водою запалювала вогні і стрибала через них: купальські вогні та купальська вода мали цілющу та очищувальну силу. Осінній цикл календарних свят не становить цілісної системи, а ввібрав окремі звичаї та обряди. Їх загальний характер визначався станом засинання природи та підготовкою до зими. Обрядові дії переважно переносилися у приміщення, набуваючи форми вечорниць. Розпочинається осінній цикл із свята Семена, котре колись збігалося з новим церковним роком, і включає такі свята та обряди: Семена, Покрови, св. Дмитрія, Кузьми та Дем'яна, Введення, Катерини, св. Георгія, Андрія, св. Варвари та св. Миколи. Обряди осіннього циклу переважно були спрямовані на родинне життя. З Покрови починалися весілля. Інші свята осіннього циклу також були пов'язані з одруженням чи ворожінням про обранців. Ворожили і на Введення, Катерини і Андрія, причому «арсенал» цих ворожінь був надзвичайно різноманітний. Нині багато традиційних звичаїв поступово відходять у минуле, проте в сучасній обрядовості зберігаються окремі їх елементи, які використовують при святкуванні найпопулярніших народних свят.

Новий Рік  Це одне з найбільш таємничих, урочистих і "родинних" свят, яке обіцяє здійснення мрій кожному, хто вірить у дива. Очікують дива не тільки діти, але й дорослі, навіть якщо вони зовні серйозні й не подають виду. За стародавньою легендою, Дід Мороз мешкає далеко на півночі Європи, у Фінляндії. Тривалий час у Київській Русі святкували кілька Нових років: 1 березня й 1 вересня. 1 березня — Новий рік за церковним календарем, пов’язаним із римською традицією святкування. Він подарував нам традицію запалювати вогні на новорічних ялинках. Київської Русі початок нового року на 1 січня переніс цар Петро І у 1700 році. В Україні традиційним святковим символом на Новий рік тривалий час була не зелена ялинка, а "дідух" 1 Виготовляли його з кулів або з першого зажинкового снопа. Кільканадцять пучків, окремо обплетених соломинками, ув’язували в пишний вінок. Знизу робили розгалуження, щоб "дідух" міг стояти. Верхівка новорічного вінка нагадувала конусоподібний сніп з колоссям. Гілки "дідуха" — а за них правили зібрані докупи пучки, що зверху відповідно розгалужувадись, обрамлювали кольоровими стрічками, паперовими чи засушеними квітами, кожен на свій смак. У світлиці його ставили напередодні багатої куті. Свою обрядову роль він виконував протягом усіх різдвяних свят. Він символізував спільного предка. Присутність " дідуха" привносила в родину святочність, затишок і врочистість. За віруванням дайбожичів, "дідух" був покровителем роду, своєрідним богом духів (душ) усіх, хто відійшов від родини, через нього здійснювався духовний зв’язок між предками та нащадками. Якщо господарі дотримувалися давніх традицій — поважали старших, берегли пам’ять свого родоводу, шанувалися між собою, передавали у спадок духовні обереги, — то духи предків, освячені поважним "дідухом", оберігали родину від злих і нечистих сил. На сьогодні обряди, пов’язані з "дідухом", на жаль, майже втрачені. Вважається, що Новий рік треба зустрічати в обновкам, щоб весь рік були обнови. За повір’ям, який перший день нового року, таким буде й весь рік, тому бажано важку й неприємну роботу відкласти на потім. Вступаючи до нового року, кожному з нас варто озирнутися  назад, оцінити, як ми поводилися минулого року, що дброго приємного встигли зробити, які спогади беремо із собою до року наступного. І дійти висновків, що ще залишилося виконати наступного року. Ми завжди сподіваємося отримати від долі подарунки в повому році.

Свят вечір Одне з найбільш важливих родинних свят, один із найбільш магічних днів, коли кожна сім’я і словом, і ділом Створювала у своїй оселі атмосферу затишку, багатства, щастя й миру. Цього дня ще від самого ранку хазяйка береться до роботи - готує дванадцять святкових страв. Зазвичай це узвар, варений горох, смажена капуста, риба, квасоля, вареники, картопля, гриби, гречана каша, голубці, коржі та пшенична кутя. Ця багата вечеря обов’язково має бути пісною; до столу господиня в основному подає дари саду й городу, щоб таким чином подякувати минулому року за благополуччя родини. Добрий господар теж не гає часу, поки господиня порається біля печі: він повинен напоїти й нагодувати худобу, прибрати в хліві, ретельно оглянути двір, дім — усе своє господарство. Уся родина, усе живе й неживе, що має відношення до сім’ї, повинно бути готове до зустрічі урочистого свята. Обов’язково слід повернути до господи все, що було денебудь забуте або кимось позичене. Уся родина цього вечора неодмінно має бути разом, щоб і протягом року пам’ятати про міцність родинних уз. Старі люди кажуть, що та людина, яка проведе Свят-вечір поза сімейним колом, весь рік блукатиме світом, почуватиметься незатишно й одиноко. Важливо також у цей день пробачити всі кривди, що були вам заподіяні, щоб не брати образи и поганий настрій із собою до майбутнього року. Отже, весь день минає в поранні по хазяйству, веселих і важливих турботах. Прийнято цього дня не снідати й не обідати; дещо з’їсти в обідній час дозволяється хіба що дітям задля збереження нормального функціонування травної системи. Коли ж починає вечоріти, хазяїн дому готує символ урожаю — "дідуха". Переступаючи поріг рідного дому, господар вітається з хазяйкою так, наче вони вперше цього дня побачилися, вітає зі Свят-вечором, бажає ста років щастя та здоров’я всім, хто є присутнім у домі. Завершивши святкові побажання, він ставить "дідуха" під образами, кладе побіч нього господарське начиння, а господиня застеляє все це новою білою скатертиною. Потім хазяїн уносить до хати невеликий оберемок сіна й соломи. Солому треба постелити на підлозі, а сіно — розділити на дві частини, бажано нерівні. Меншу частину слід покласти на покутній бік святкового столу, а більшу — під цей же стіл. На цю копицю треба поставити невеличку ладанку, щоб оселя сповнилася святковими ароматами, а збоку від сіна — залізні господарські речі, наприклад сокиру або леміш.

Хазяї дому з хлібом і ладанкою в руках обходять все моє господарство, обкурюючи і таким чином забезпечуючи захист дому від відьом та інших маку, а хазяїн "зарубує поріг". Ці магічні дії допомагають господарям дому захистити свою оселю від злих сил не тільки па цей вечір, але й протягом усього наступного року. Існує традиція класти під святкову скатертину по голівці часнику під кожен кут — знову ж таки задля захисту від ворожих людині сил. Першою традиційно слід куштувати кутю, а потім уже решту приготовленого, запити все узваром. Якщо сталося так, в господі гостює стороння людина, її обов’язково кличуть до святкового столу. Гість на Свят вечір приносить щастя до оселі. Будь-яка дрібничка під час святкової вечері має величезне значевня, зокрема вся родина уважно стежить за тінню на стіні — вона віщує події майбутнього року. Не можна багато говорити, не годиться виходити під час вечері з-за столу, забороняється пити, бо якщо дитина витримає спрагу — справжнім козаком буде.

РІЗДВО ХРИСТОВЕ Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу. Згідно з переказами Євангелія, мати Ісуса Христа Марія та її чоловік Йосип жили в Назареті, а до Вифлеема прийшли, виконуючи наказ правителя Августа з’явитися всьому населенню на перепис. Оскільки на перепис населення Римської імперії зібралося дуже багато людей, Марія та Йосип не змогли знайти місця для ночівлі, а тому їм довелося шукати прихистку в невеликій печері, де за поганої погоди зазвичай ховалися чабани. Там Марія і народила Сина Божого. Тоді янгол спустився з неба й повідомив чабанам, які в цей момент не спали, що Бог народився. Чабани перші прийшли вклонитися немовляті. На небі засяяла Вифлеємська зірка, орієнтуючись на неї, до печери з Марією та Ісусом Христом прийшли язичницькі мудреці й принесли Богу подарунки: золото, ладан і смирно. Золото символізувало царську владу, ладан — Божу волю, смирно — долю пророка. До речі, саме тих давніх часів сягає традиція виготовити вифлесмську зірку та прикрашати нею новорічну ялинку. Одним з основних українських звичаїв є святкування Різдва. На саме Різдво, готують великий родинний стіл. Оскільки піст закінчився, на стіл подають різноманітні м’ясні страви. За звичаєм, під вечір Різдва юрба колядників ходила з торбами для збору гостинців. Коляда тривала кілька ночей, поки не обходили кожен будинок у поселенні. Дуже давньою є українська традиція миритися в цей день, пробачати одне одному образи вільні й мимовільні, щоб на повну міру відчути радість життя.

Щедрий вечір (Свято Меланки) За церковними переказами, 13 січня — день преподобної Меланії (ІV-V століття). Вона народилася в християнській родині, дуже багатій і шанованій. Коли їй виповнилося 14         років, її видали заміж за парубка Апініана. Він теж був вихідцем зі знатної родини. Усе своє майно ця молода родина використовувала для того, щоб допомагати тим, хто потребує допомоги. Після багатьох років богоугодних діянь Меланія оселилася на горі Єлеонській, а згодом там було заснова но монастир. На Меланію українці грають у "Меланку", щоб провести старий рік якомога весе ліше. Щедрий вечір, що припадає на 13 січня, уособлює залишок дохристиянського звичаю, що за християнським календарем вбігається з днем преподобної Меланії. Цього дня батько ховається від своїх дітей за символом багатства та щедрості — за пирогами. Діти повинні вдавати, що в цю мить батька не бачать — так велить традиція. Вони мусять запитувати в матері, де ж тато подівся. А "здивована" мати бажає, аби й наступного року діти за пирогами батька не помітили. Після цього госдодар хреститься та запрошує родину до Столу — до щедрої куті. Для дівчат одна з найважливіших цього вечора справ поворожити. Здебільшого ворожать так само, як і на Андрія: бігають запитувати ім’я в першого стрічного; кидають чобіт через плече — куди носком буде звернений, у той бік і заміж дівчині йти; навпомацки лічать кілки в огорожі, на якій зупиняться — прикрашають, а потім роздивляються, чи гарного "нареченого" собі вибрали, тощо. За легендою, цієї ночі дівчата-відьми збирають чаклунське зілля "нечуй вітер". У цю ніч воно має найбільшу силу, але знайти його можуть тільки сліпі люди або ж відьми. Той, хто його знає, за власним бажанням може стати невидимим і нечутним. Але місця, де таке зілля росте, знають тільки чарівниці.

У цілому ця ніч сповнена магічних дій, спрямованих на розгадування майбутнього, забезпечення родинного добробуту та щастя на весь наступний рік. Народні повір’я стверджують, що цими святковими днями небеса відкриті для людської молитви — можна просити в Бога про найпотаемніше. Водіння кози Цього дня козу водять. Саму козу здебільшого роблять із дерев’яної палиці, один із кінців якої слід розколоти — це будуть роги. Роги можна прикрасити на власний смак, зокрема, можна прив’язати дерев’яні ложки — козячі вуха. З протилежного боку палиці чіпляють якийсь віхтик — це буде козячий хвіст. Коли коза готова, її треба "одягти" в старий кожух хутром нагору, але так, щоб видно було, де в цієї імпровізованої кози "морда". Рукава кожуха мають звисати вниз — це "ноги" кози. От той, хто цього вечора "коза", залізає під кожух, однією рукою тримається за прикрашену палицю та крутить "хвостом". Окрім "кози", компанія вибирає на вечір "кота" — зазвичай це наймолодший хлопець із гурту; до обов’язків "кота" входить носити торбу, нявчати та просити сала. Дійство починається з настанням темряви. Отак, досхочу пощедрувавши, молодь збирається в одному домі разом і продовжує веселитися.

Це свято Василя Великого, день обрізання Господнього, відзначається 14 січня. Ісус Христос на восьмий день після свого Різдва прийняв обрізання відповідно до старозавітого закону для всіх немовлят чоловічої статі. Після виконання обряду дитині дали ім’я, провіщене архангелом Гавриілим в день переданпя благої вісті Діві Марії — Ісус. Василь Великий — архієпископ Кесярій Каппадокійський — на]юдився в 330 році в Кесарії. Його родина була дуже відомою та щиро відданою християнській вірі. Одержавши блискучу освіту в Кесарії, Василь став на шлях аскетичного життя: був читцем у церкві, а потім роздав усе свос майно біднякам й започаткував обитель для ченців. До своєї обителі він запросив Григорія Богослова, із яким потоваришував у роки молодості. Ченці в обителі жили в суворому втриманні, багато працювали, постійно вивчали Святе Письмо. Василь Великий написав збірник правил праведного життя. Після смерті єпископа Кесарійського посвятили в сан Василя. З часів розколу християнської церкви цей святий отець зробив дуже багато для віруючих людей, зокрема допомагав їм не втратити віру, закликав до терпіння, смирення та мужності. Він відмовив у сприянні імператору Валенту, не злякався навіть погроз смертною карою. Пізніше Василь Великий заснував два монастирі — жіночий і чоловічий, у кожному окрузі своєї митрополії утримував богадільні та будинки для прочан. Його життя — справжній зразок для наслідування. Новий рік за старим стилем (день Василя)

А тепер переходимо до народних традицій цього дня. Головна людина сьогодні — перший посівальник. Перший посівальник — це перший "полазник", який приносить до оселі щастя. Відповідно до народних уявлень, дівчата щастя не приносять, тому їм посівати небажано. Деякі господині не виносять із хати "посівального сміття" від Свят вечора до Нового року — бережуть, щоб не винести разом зі сміттям і власне щастя й долю. А коли все ж таки виносили, то обережно спалювали в саду, спрямовуючи "чудодійний вогонь" на дерева, щоб добре родили. Існує також звичай через цей вогонь стрибати — це, мовляв, гарний урожай забезпечить і очистить від усього поганого, що в новий рік із собою брати не варто. Цього дня діти прокидаються дуже рано, бо в них важлива справа — посівати треба. Народна традиція велить посівати спочатку в рідній оселі, а вже потім ітн до чужих людей: —      На здоров’я, на щастя, на Новий рік, щоб усе родило краще, ніж торік, жито, пшениця, усяка пашниця... Дай, Боже! Батьки дякують дитині за побажання щастя, обдарову-ють її грішми: —      Ось тобі грош — будь завжди хорош! Потім дитина йде посівати до найближчих родичів і найкращих друзів. Цієї ночі за старих часів у двері стукати не прийнято було, бо люди не замикалися посівальників ждали. Прослухавши посівальпу пісеньку, люди дякували посівальникові й обдаровували його грішми й солодощами. І так діти посівають майже до обіду. Коли ж родина сідає обідати, батько сина пригощає чарівним пирогом. Вважається, що згадка про цей пиріг допоможе за потреби відшукати потрібву дорогу, коли заблукаєш. Дорослі на це свято повинні пити  не по одній, а по дві чарки, щоб усі люди в парі жили.

Голодна кутя (Другий святий вечір)  18 січня всі віруючі люди дотримуються суворого посту — нічого не їдять. Аж коли зійде вечірня зоря, тоді можна сідати вечеряти, але й тоді на стіл подаються тільки пісні страви: смажена риба, гречані млинці, вареники з капустою, узвар і кутя. Після святкової вечері повинні "прогнати" кутю — на вулиці б’ючи палицею в причільний кут, примовляють щось на зразок: Утікай, кутя, з покуття, Узвар, іди на базар, Паляниці, залишайтесь на полиці, "Дідух" — на теплий дух, Щоб кинути кожух. За переказами, ще запорозькі козаки кутю проганяли на Січі, але в дуже своєрідний спосіб — зчиняючи стрілянину. Коли яа дворі запанує темрява, родина виносить із дом "дідуха" й спалює в садку або десь в іншому місці — "пумкас на теплий дух". Ці магічні дії відображають прощання із зимою, спалення зими й закликання весни. Попіл зі згорілого "дідуха" зазвичай розкидають по городу — на добрий урожай. Цього дня прийнято святити в церкві воду, причому посуд, призначений для свяченої води, прикрашають квітами, щоб Бог оберігав від різних негараздів. У деяких регіонах України господині замішують на свяченій воді рідке тісто  цим тістом малюють на стінах дому й інших господарських будівель хрести "від злих сил". Господар дому окропляє свяченою водою всіх, хто є присутнім в оселі, при цьому супроводжує свої дії приблизно такими словами: "Дай нам, Боже, і на той рік діждати!" Далі слід так само окропити госпо - ду — усе, що в домі й навколо дому. Наймолодший син або донька мають свої обов’язки цього дня: мусять узяти три пироги й, ідучи за батьком, надкусити один із пирогів у передпокої, другий — у коморі, а третій — надворі. За старих часів свяченою водою малювали хрести навіть на хліборобському знарядді, окроплювалася худоба.

Після цих магічних дій родина сідає за стіл і з’їдає святкові пироги, дякуючи Богу за те, що вже має, і благаючи про милосердя й надалі. Решту вечері віддають свійським тваринам. По вечері всі члени сім’ї кладуть використані ложки в одну тарілку (миску тощо), а поверх них слід покласти хліб — на добрий урожай. Якщо зранку чиясь ложка буде знайдена перевернутою, значить, на хазяїна цієї ложки наступного року чекає тяжка хвороба або навіть смерть. За народними повір’ями, у цей день слід засвітити рано лампу, щоб кури добре неслися, до того ж не можна голосно кликати птицю, щоб злі сусіди не почули й не наврочили. Дівчатам дозволяється в цей вечір ворожити, а дітям — щедрувати. Кожна дитина з ватаги щедрувальників носять із собою оберемок ліщини, щоб на знак подяки господарю вручити гілочку. Господар же мас обдаровувати щедрувальників пригорщею вівса, намоченого у воді. У деяких регіонах України хлопці щедрують виключно під вікнами дівчат на порі, а якщо домівку з незаміжньою дівчиною обминули, це натяк на те, що їй ще зарано дівувати, вона ще мала. Дуже давніх часів сягає вірування, що на це свято тварини говорять людською мовою, але підслуховувати ці розмови в жодному разі не можна, бо за таке Бог покарати може.

ВОДОХРЕЩЕ ( ЙОРДАНЬ)  Це свято, що відзначається 19 січня, має й іншу назву — Богоявления. Може виникнути закономірне запитання: чому Богоявлениям названий не день народження Ісуса Христа, а саме цей день. Відповідь проста: справжній день не той, у який Христос народився, а той, у який він хрестився й освятив воду. На відміну від багатьох інших свят, що поєднали традиції народні й церковні, це суто християнське свято, воно прийшло до нас із запровадженням християнства. Коли Ісусу Христу виповнилося тридцять років, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя на річці Йордан. Християнські перекази оповідають, що коли Син Божий виходив із води, небеса розкрилися, і в цю саму мить на плече його опустився голуб. Це був Святий Дух. Звідси й пішла традиція хрщення у воді. А в день свята зранку відбувається церковне урочисте богослужіння. Після богослужіння вся громада зі співами йде до зробленого на річці льодового хреста, несучи церковний хрест. Попереду зазвичай іде хор, потім — священик, а зо ним — громада. У кожної людини в руках — якийсь посуд, щоб набрати святої води, яка має величезну цілющу силу. Якщо по дорозі до річки перед процесією пролетять горобці, то рік нещасливий для дітей буде, якщо граки — для молоді, а якщо гуси, то, найімовірніше, наступного року ліні люди важко хворітимуть. Після всіх процедур громада повертається додому. За народними віруваннями, коли священик опускає хрест у ополонку, з річки вистрибує нечиста сила, і гуляє вона землею до тої пори, поки якась жінка не випере в річці білизну. За легендою, на Водохрещення вода в річці на якусь мить перетворюється на вино. Принісши додому свячену воду, господар кропить усе в оселі й господарстві. Уся родина сідає до столу, перед їжею випивши свяченої води. Після обіду дівчата йдуть до річній щоб умитися йорданською водою — задля вроди та здоров’я.. Перший понеділок після Водохрещення — святий. Цього дня можна їсти тільки пісні страви

Великдень Свято Воскресіння Господнього або Великдень святкують у перший тиждень після весняного рівнодення і повного місяця. Разом із людьми його відзначає і природа, що пробуджується. Родинний обід для цього дня готують особливо урочисто напередодні. Звичай фарбувати яйця — обов’язковий атрибут свята. Також на Великдень існує звичай вітати один одного радісним вигуком «Христос воскрес!», на що відповідають — «Воістину воскрес!» Це привітання висловлює радість віруючих, аналогічну радості апостолів, які дізналися про воскресіння Христа.

Українські Пасхальні яйця є надзвичайно символічними: символізм власне яйця, символізм прикрашення та символізм кольору. Чому це яйце стало одним з найголовніших елементів системи язичницьких вірувань? Це нескладно зрозуміти. Яйце все-таки є символом народження - воно є джерелом життя. Саме нове життя, джерелом якого є яйце, було таємницею для язичників, що згодом використовували яйце у своїх ритуалах. Жовток яйця нагадував їм сонце, що вважалося наймогутнішим природним явищем. За однією з легенд, птахи були улюбленцями бога сонця, оскільки лише вони могли літати в небесах. Люди, будучи простими смертними створіннями, не могли літати, але вони могли збирати яйця, що викликали в них асоціації, пов'язані з всемогутнім богом сонця. До того ж, з яйця з'являвся півень, який, за їх віруваннями, мав силу кожного ранку збирати сонячне світло. З приходом на Україну християнства яйце стало важливим елементом Пасхальних ритуалів, що були пов'язані з розповсюдженням нової релігії, та велика кількість легенд, що передавалися з покоління в покоління протягом століть, розповідали історію походження Пасхальних яєць. Коли Ісус помирав на хресті, кров, що яким стікали його рани, падали на землю. Навісці падіння крапель крові з'являлися червоні Пасхальні яйця. Марія, мати Ісуса Христа, стояла поряд його хреста та плакала. Ті червоні Пасхальні яйця, на які були пролиті її сльози, перетворювалися на прикрашені Пасхальні яйця. Люди зібрали яйця у хустки та пішли до Понтія Пілата, що благати про дозвіл поховати її сина. На своєму шляху до Понтія Пілата Марія віддавала дітям, яких зустрічала, по яйцю та проголошувала настанови жити в мирі. По приході до палацу Понтія Пілата Марія втратила свідомість, Пасхальні яйця з її хустки покотилися по всьому світі, і з того дня люди з різних країн прикрашають яйця напередодні Паски та дають їх одне одному, як проголошення любові та миру. Таким чином народний язичницький ритуал увійшов до системи християнського вірування. ВЕСНЯНКИ Веснянки – особливі ритуальні пісні, співали дівчата з початком весни. Веснянки сформувались в глибині віків, як багатосюжетне обрядове дійство, присвячене богу весни Ярилу, з неповторними хороводами, піснями, іграми. Веснянками закликали весну. Розпочинали веснянки діти. На Івана Предтечу, 9 березня, взявши до рук обрядове печиво, випечено матусями, діти піднімали його високо над головою і йшли за село закликати весну. Веснянки та гаївки – переважно дівочі пісні. Хлопці не співали, а іноді тільки перекликалися з дівчатами, а ще заводили юнацькі ігри. До веснянок дівчата вбиралися у білі вишиті сорочки, плели вінки. Співаючи, вони бралися за руки і ходили хороводом в ритмі пісні. Від Благовіщення до Зелених свят, аж поки не виходили в поле, співала молодь весняні пісні.

БЛАГОВІЩЕННЯ В християнській релігії – Благовіщення Пресвятої Богородиці Діви Марії - 7 квітня. Велико свято, яке шанувалось слов’янами і шанується нині. Про значимість цього свята свідчить повір’я, що на Благовіщення навіть пташка гнізда не в’є. Ніхто не виконує ніякої роботи, все живе тягнеться до сонця, вітає вісну, відродження природи. На Благовіщення прилітають з вирію лелеки, приносять звістку про весну. До Благовіщення землю не чіпали, і лише після цього свята виходили в поле. Це свято має глибокі язичницькі корені, воно за всіма ознаками було великим ритуальним святом пошанування відродженого весняного сонця, землі-матінки, всієї природи. В цей день починались веснянки. На Благовіщення зривали ряст, кидали його під ноги, топтали, примовляючи: «Топчу ряст, топчу ряст, дай, Боже, діждати і на той рік топтати». Ці ритуальні дії з магнетичними заклинаннями – залишок язичницьких традицій. Ряст – зілля життя, топтати ряст – жити. Дівчата шукали проліски, настоювали їх у джерельній воді і вмивалися на красу.

Трійця Згідно з Біблією, цього дня на апостолів зійшла благодать Святого Духа. В Україні свято Трійці відзначають 3 дні — Зелений або Клечальний тиждень, Клечальний понеділок і Богодухів день. На Зелений тиждень, згідно з повір’ями, треба бути обережними, оскільки це день активності потерчат, мавок, русалок та іншої нечистої. На Зелений тиждень, за українськими звичаями, дівчата ворожать. Вони йдуть до ставка і пускають вінки за водою, і якщо вони зійдуться, то вважається, що дівчина в цьому році має вийти заміж. У Зелений тиждень також відвідують на кладовищі своїх померлих родичів. У Клечальний понеділок після церковної служби, за традицією, освячують поля, щоб Бог захистив їх від пожеж та граду. Діти влаштовують ігри. Богодухів день особливо відзначають дівчата. Вони організовують різні забави, наприклад, «водити Тополю». Її суть полягає в тому, що вибирають найкрасивішу дівчину, яка й відіграє роль Тополі. Красуню прикрашають вінками так, щоб її ніхто не міг упізнати. У супроводі веселої ватаги Тополя ходить від хати до хати, і господар кожної повинен їй щедро віддячити гостинцями.  

Івана Купала Купала, або Іванів день, — є одним із народних обрядових звичаїв. Його історія йде в дуже глибоку старовину. Свято пов’язане з періодом літнього сонцестояння, поворотом сонця до зими. Його відзначають у ніч на 7 липня, коли чарівна краса природи створює казковий краєвид, де і відбуваються магічні купальські забави. Ніч на Івана Купала, найчастіше дуже темна, а чари в цю ніч особливо могутні. У цю пору, за повір’ями, дозріває багато магічних рослин, які потрібно зібрати до схід сонця. Цілющою є купальська роса, якою, за звичаями, необхідно вмитися. У цю ніч прокидається «нечиста сила», чути гомін тварин, розпускається папороть, вона займається дивним вогнем, відразу гасне й обсипається. Тому, хто зірве цю квітку, відкриються багатства всієї землі і він отримає всемогутність. Широко відомі купальські ворожіння: дівчата кидають вінки у воду і спостерігають за ними, чий вінок швидше за всіх попливе, та і вийде заміж раніше за інших.

МИКОЛАЯ Це найбажаніший день у році для дітлахів. Напередодні свята діти пишуть до нього листи зі своїми побажаннями і вкидають їх у поштову скриньку або кладуть за вікно і моляться до нього, просячи передусім здоров’я собі та батькам. У день перед святом згадують всі свої добрі і злі вчинки, зважують: чого більше. Чи буде подарунок, а чи, можливо, різка? Бо чемні діточки обов'язково знайдуть під подушкою подарунок, а неслухняні – прутик. Ця різочка є своєрідним попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою і виправитися. А в ніч на 19 грудня до кожної дитинки приходить Святий Миколай і кладе під подушку подарунки. В сучасні часи з’явилась добра традиція – саме у день святого Миколая опікуватись сиротами та знедоленими дітьми, даруючи їм подарунки.  Св. Миколай опікується воїнами, водіями і мандрівниками, допомагає бідним у скруті, вважається покровителем дітей та студентів, моряків, торговців та лучників. В народних переказах святий Миколай боронить людей перед стихійним лихом, а найбільше на воді. Всі одеські рибалки в своїх куренях мали образ святого Миколая. Вихоячи в море на промисел, рибалки завжди брали з собою образ святого чудотворця. 

Українські забобони Ну, і останнє: трішечки українських забобонів. Одягнену навиворіт сорочку чи сукню трактують як можливість бути побитим. Не передавайте нічого через поріг, щоб не посваритися: краще наступіть на нього, а ще краще – зайдіть до хати. Ну, і як це назвати, як не ознакою славнозвісної української гостинності? Хочете, щоб майбутній чоловік був рудим – не доїдайте страви (правда, робити це просто неможливо – вони дуже смачні). Бажаєте достатку новенькій оселі – запустіть туди першим кота. Ну, а якщо ваша мета – самотність, то сідайте на куті стола, в цьому випадку, згідно до українських забобонів, шлюб вам не світить. Якщо ви бажаєте подарувати квіти, завжди купуйте парну кількість, бо букети з непарною кількістю прийнято приносити лише на похорон. У містах та селах, у кожній родині, у дитячих садочках та школах, на весіллях, хрещеннях та ювілеях ви обов’язково переконаєтесь: традиції в Україні – це справжній народний скарб, частинку якого вам подарують із відкритим серцем!

Народні прикмети Якщо чути голос птаха або гримить під час молебня в полі - погана прикмета на врожай. Коли до Юрія закує зозуля на голе дерево, то буде голодне літо, а як на піст, то буде поліття. Який день на Миколу зимового, такий і на Миколу літнього. У кожному році два Миколи: до першого Миколи не буває холодно ніколи, а до другого Миколи не буває тепла ніколи. На Благовіщення птиця гнізда не в'є.Якщо на Благовіщення півень на порозі нап'ється, то на Юрія (6 травня) віл напасеться. До Благовіщення кам'яна весна. Прийшов Спас - бери рукавиці про запас. Минув Спас - держи кожух про запас. До Спасівки бджола робить на пана, а після Спасівки на себе.

ВІРШІ ПИСАНКА Гарна писанка у мене – Мабуть, кращої й нема. Мамa тілки помагала, Малювала ж я сама. Змалювала диву-пташку, Віцім хрестиків дрібних, І малесенькі ялинки, Й поясочок поміж них. Хоч не зразу змалювала –– Зіпсивала п’ять яєсь, –– Та як шосте закінчила, Тато мовив: «Молодец!» Я цю писанку, напевно, Для Івана залишу, А для мами і для тата Дві ще кращі напишу. РІЗДВО День  січневий  підійняв  завісу, Світу  возвістив  про  час  РіздвА Сонце  легко  виплило  з-за  лісу,   Наче  сокіл  зринув  із  гнізда. День  січневий  мовчазний  та  бідни Голі  землі,голі  дерева. Тільки  в  лузі  вітерець  тендітний На  сухій  травині  виграва. День  січневий,  тихий  та  погожий, Мріє  видивом  різдвяних  снів.   Може,  хоч  Всевишній  допоможе   Дочекатися  рясних  снігів. СПАС Залетіла бджілка крізь вікно у дім, радісно дзумкоче всім, усім, усім.   Як узнала бджілка, що сьогодні – Спас? Що грушки солодкі та медок у нас?

Благовіщення Пресвятої Богородиці Дві матері у кожного із нас  У золоті ікони - Божа Матір,  У хусточці біленькій без прикрас -  Та друга, що чекає біля хати. Простіть синів Небесна і Земна За болі, за гріхи, за непокору.  Які й до покуті застільного вікна  Стають в молитві тихо на коліна. Як рідко син привозив квіти вам,  Як рідко в храмі свічі золотавив.  Цілуйте руки рідним матерям  Допоки не вознеслись Божій Славі. Свіча горить, а матері крильми  В молитві плачуть за всіма синами.  І образи святі у  рушниках Скрапляють вісті сивими сльозами.

ЛЕГЕНДА Було це давно, ще тоді, як тільки світ настав. Але вже люди жили. Ото на Поділлі велику біду терпіли люди від нечистої сили - страшної змії. Поїдала вона худобину, молоденьких дівчат, сіяла страх і сльози. Прийшов кінець терпінню. Громадою вирішили побороти нечисту силу. І вибрали для цього найсильнішого - сина вдовиці Івана. Зробила йому громада меч двосічний та гострий, благословила, квітами та зеленню з дерев сипала йому дорогу на щастя - на бій праведний. Довго шукав Іван нечисту силу. Нарешті знайшов. Страшний почався між ними бій. Два дні і дві ночі билися вони. Сильна була нечиста сила, а Іван ще сильніший, бо бився він за добрих людей. І сила правди зборола злу силу. Розсік Іван змію надвоє - і впала мертвою вона. Раптом зникла ніч, настав ранок, засвітило сонце, прибігли до Івана веселі люди. А Іван стояв спраглий і заболочений від ніг до голови від того бою. Зітхнув радісно і побіг до річки, щоб вмити своє тіло, очиститися від погані. Радісні люди й собі побігли до річки за Іваном, з піснями і вигуками: -  До Івана, до купала. І всі почали купатися, обливатися водою, зривали квіти. Люди повірили, що цей день найщасливіший у році, а різне зілля є багате цілющою силою. Цього дня усі чари збуваються, усі шукають чарівну квітку папороті. Так стало свято Івана Купала.

ПІСНІ МЕЛАНКА Господинечко, господаречку, Пусти в дім Меланочку, Меланочка чисто ходить — Нічого в домі не пошкодить. Добрий вечір! А Меланка — неробоча, їх сорочка — парубоча, Як люди ідуть на жнива, То Малайка — на пиваї Ой, на річці, на Йордані, Добрий вечір на Мелані, Добрий вечір, щедрий вечір, Людям добрим на сей вечірі 1. На райських дверях Господь Бог стоїть, Господь Бог стоїть, сам три служби служить: Першу службу — за господаря, Другу службу — за господиню, Третю службу — за челядочку, За челядочку, за сина іі дочку Хай дасть вам Бог! Нова радість стала, Яка не бувала: Зірка ясна над вертепом Весь світ осіяла. Де Ісус родився, Там світ просвітився, І чабани з ягнятком Перед Божим дитятком на коліна стають, Царя-Бога вихваляють: Ой ти, Царю, наш Царю, Наш небесний Володарю, Пошли, Боже, літа многі Цього дому Господарю, Щоб і хліб родився. Щоб і скот плодився, Щоб і пан-господар Нічим не журився. Описуючи чесноти й красу хазяїв дому, колядники вдаються до поетичних образів: У тім саду три тереми: В одному — красне сонце, У другому — ясний місяць, У третьому — дрібні зірки. Ясний місяць — пан господар, Красне сонце — жінка його, Дрібні зірки — його діточки. Добрий вечір!