Сценарій заходу до Дня  вишиванки

«Українська вишиванка – гордість нації»

Ведуча 1: Доброго дня всім, хто тут зібрався нині!

                  Доброго дня всім, хто в гості завітав!

                  Доброго дня, великій цій родині!

                  Шановні гості, ми вітаємо вас!

Ведуча 2: Якось Бог вирішив наділити дітей світу талантами. Французи вибрали елегантність і красу, угорці - любов до господарювання, німці - дисципліну і порядок, діти Польщі - здатність до торгівлі, італійські діти одержали хист до музики... обрадувавши всіх, Бог раптом побачив у куточку дівчину. Вона була одягнена у вишиту сорочку, руса коса переплетена синьою стрічкою, а на голові багрянів вінок із червоної калини. І запитав її Бог:

 -Хто ти? Чого така сумна?

 Дівчина відповіла:

Я - Україна, а плачу я, бо стогне моя земля... Сини мої на чужині, на чужій роботі, а в своїй хаті немає ні правди, ні волі.

-Чого ж ти не підійшла раніше? Я всі таланти роздав. Не знаю чим можу зарадити твоєму горю?

Дівчина хотіла піти, але Бог зупинив її:

-Зачекай. Є в мене дар, який прославить твій народ на цілий світ. Від сьогодні все горітиме у твоїх руках. Візьмеш ти шаблю , і буде нескорений твій народ. Візьмеш плуг, і заколоситься на ваших полях жито-пшениця. А в хаті твоїй буде панувати краса і затишок, а пісня твоя звучатиме у віках. Все це стане можливим, дякуючи вірі твого народу у власні сили і бажанню працювати заради власного добробуту.

Взяла дівчина Божий дарунок, і відтоді славиться Україна своїми майстрами, а серед них ті, що присвятили себе мистецтву народної вишивки, художнього плетіння та іншим видам рукоділля.

Ведуча 1.  Людина i праця, людина i пiсня, людина i витвiр мистецтва - це все                                                                                                     вiчне, безсмертне, щось своєрiдне i глибоко вражаюче. Наш український народ працьовитий, щедрий на таланти, здiбний, обдарований. Якщо працювати - то до сьомого поту, якщо спiвати - то дзвiнко, розложисто, якщо творити щось - то неповторно, захоплююче.

Звучить пісня «Перлина - Україна»

Ведуча 2: Народне мистецтво, яке передавалося із покоління в покоління століттями, завжди було і є ґрунтом для спілкування людей, джерелом пізнання історії, культури далекого минулого.

Ведуча 1: З далекого минулого прийшло до нас  рукоділля  -  в’язання, вишивання, різьблення, ткацтво.  Виникло воно з любові до рідної землі і батьківської оселі.

Ведуча 2: Одному з видів українського народного мистецтва  – вишивці присвячене наше свято. Щиро запрошуємо Вас полинути в прекрасний світ народної вишивки, щоб дізнатися  більше про наші традиції, обряди, культуру та історію.

Ведуча 1: Народне прислів’я каже «Без верби й калини нема України». До цього прислів’я ми додаємо «Без вишивки, верби і калини нема України». Тому що вишитий рушник і вишита сорочка давно стали українськими народними символами – оберегами.

Учениця

На полотно лягли малюнки:

І рожі, й квіти і листки.

У хрестик шиті візерунки

Із кольорів сімох нитки.

Як дивишся на вишиванку –

В ній бачиш  гори, поле, ліс,

І промінь сонця рано-вранці,

І гай розплетених доріг.

Високих полонин простори

І золотих хлібів лани,

І голубе хвилясте море,

А в ньому ген пливуть човни…

Я низько кланяюся жінці

За візерунки чарівні,

За те, що вигойдала в думці

Вітчизни молодість  мені.

Ведуча 2.

Вишиванням споконвіку займалися жінки. Це чудово робила прекрасна Олена, винуватиця Троянської війни. Дар вишивання греки пов'язали з ім'ям мудрої богині Афіни. У середні віки вишивка стала улюбленим заняттям королев і принцес, придворних дам і черниць. У добу Відродження малюнки для неї робили Ботічеллі, Рафаель. Жаданою і дорогою гостею була вишивка і в селянській хаті. Ще "Домострой" радив жінкам займатися вишиванням, вважаючи, що це благотворно впливає на їх характер, виховуючи такі риси, як терпіння, вправність, майстерність, художній смак. Але ще в більшій мірі цей вид рукоділля відтворює душу і характер жінки, бо у вишивку вона вкладає свої почуття та мрії, щоб принести радість собі та людям.

 

Учениця:

Вічна пісня барв і кольорів,

Неповторна музика натхнення!

Шепіт трав і шелест яворів,

І дзвінкі турботи сьогодення.

Хрестиком покладено в рядки,

Поспліталось, блиснуло веселкою

Ніжність материнської руки

 Пісні ще весільної, веселої.

Дух народу в колір заплете,

  Проросте і піснею, і цвітом.

А над світом, гляньте, а над світом

Українська вишивка цвіте!

Ведучий 1: Майже кожна область, кожен регіон, часто і окремі села, від матері до дочки передавали свої узори. Тому за кольором , орнаментом вишивки завжди можна визначити місце її виготовлення. Здебільшого в Україні  переважали вишивки червоними та чорними нитками.

Легенда про вишиванку

Був час, як на землі почав люд вимирати. Від якої хвороби, того ніхто не знав. Ото іде чоловік і враз впаде, зчорніє, запіниться і вмре. Втікали люди з сіл в ліси. Та слідом за ними гнала і хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. А жила в селі над Дніпром бідна вдова Марія. Забрала пошесть чоловіка і п'ятеро дітей. Тільки наймолодша Іванка ще здорова. Але не вберегла. Почала сохнути і вона. А ще просить матінку:

•              Врятуй, мамо, я не хочу вмирати! Порятуй!

Одного разу до хати прийшла якась бабця старенька. Як і коли прийшла, Марія не чула.

- Слава Богові! - привіталася. - Що, помирає остання? А могла б і жити. Аж кинулася Марія.

- Як? Бабусю сердечна, як Бога благаю, спаси, порятуй найменшеньку! Взяла, напевно, старенька до серця той плач і мовила:

 - Повідаю тобі тайну тої страшної хвороби. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!

- Присягаю донечкою!

- Знай, що послав чорну смерть Господь Бог. Грішників багато зросло. Сказав Бог умертвляти всіх, на кому нема хреста. Ти тяжко перенесла смерть родини, дам тобі раду. Виший на рукаві, на пазусі і всюди хрести. Та лиш чорні або червоні, щоб здалека чорти виділи.

Мати так і зробила. А донечка здоровшала щодень і просила маму:

•              Виший ще терен... А калину...

А Маріїне серце стискалося від болю, що людські діти мруть. Не витримала. Від хати до хати бігала і кричала:

- Шийте, шийте хрести... Вишивайте, будете жити. Рятуйтеся! А люди не вірили Марії. Тоді вона взяла на руки Іванку і забила в дзвін на сполох. За хвилю всі збіглися.

- Не вірите! Дітей мені ваших шкода!

І зірвала з Іванки вишиту сорочку. Дитина на очах зчорніла і померла

•              Вишивайте сорочки дітям і собі!

Та й впала мертвою коло донечки.

 З того часу відійшла хвороба за ліси і моря. А люди ходять у вишиванках. Матері навчають дочок, а дочки своїх дочок. І вже ніхто не обходиться без вишиванок. Радощі і болі життя вишивають жіночі руки у своїх вишиванках.

Ведуча 2: Вишиванням займалися кожну вільну хвилину, на вечорницях і вдосвітках, довгими осінньо-зимовими вечорами.

Звучить пісня «Мамина сорочка»

Ведуча 1:

Вишиванка – символ Батьківщини,

Дзеркало народної душі,

В колисанці купані хвилини,

Світло і тривоги у вірші.

Ведуча 2:

Вишиванка – дитинча кирпате,

Що квітки звиває в перепліт,

Материнські ласки, усміх тата,

Прадідів пророчий заповіт

Ведуча 1:

Вишиванка – писанка чудова,

Звізда ясна , співи та вертеп.

Вишита сльозою рідна мова,

Думами дорога через степ.

Ведуча 2:

Вишиванка – біль на п’єдесталі

Слава, воля, єдність, віра – ми.

Журавлем курличе, кличе далі,

Стелить вирій взорами - крильми.

Ведуча 1:

Про вишивку згадується у Біблії і Ілліаді Гомера. Нею, за свідченням Геродота, був прикрашений одяг скіфів. Арабський мандрівник Х століття у своїх розповідях свідчить, що руси теж носили вишитий одяг.. Дар вишивання греки пов’язували з ім’ям мудрої богині Афіни.  У часи Київської Русі мистецтво художньої вишивки дуже високо цінувалося. Сестра Володимира Мономаха Анна Янка організувала в Києві в Андріївському монастирі школу, де молоді  дівчата вчилися вишивати золотом і сріблом.             

Учениця        

 Сорочку-вишиванку                                                                                                                                   

 До самого світанку

 Вишивала дівчина в сиву давнину.

 Схрещувались ниточки,

 Розквітали квіточки:

 Ружі та барвінок, вздовж по полотну.

Вишивала з піснею

Стало все барвистеє.

Чи на дворі дощ був, чи холодний сніг.

Вишивала ружу

Та вкладала душу,

Щоб на довгі роки вийшов оберіг.

Барви кольорові:

Зелень – то діброви,

Молодість, надія, злагода і мир;

Жовтий – то колосся,

Й плодовита осінь,

І ласкаве сонце, що встає з-за гір.

Ведуча 2: Тож i не уявляємо ми доброї батькiвської хати без прикрас: вишиванок i рушникiв - витворiв народного мистецтва. Саме з батькiвської хати починається пiзнання свiту. Бiлi стiни, бiла стеля - неначе витканi з маминого полотна. Сонячне снiп'я ллється через вiкна i вiд того на стiнах виграють розгаптованi квiтами рушники, розпростерли крила, немов пiвники, на рушниках горять кетяги калини, золотистi китички хмелю звисають з рушникiв до самого столу i пахнуть хлiбом. А то справдi йшов дух вiд паляниць, що їх спекла мати та й поклала на стiл, прикривши теж казкової краси рушником. Яким затишком, теплом, спокоєм вiє вiд цих рушникiв! А чи в кожному домi зараз є вишиванка, вишиваний рушник? Певно, нi. Призабули чомусь це дивне народне мистецтво…   

Учениця:

Тримаю вишиті старенькі рушники.

Давно забуті, горнуться до мене…

Заполонили світ нейлони та шовки…

Кому потрібні вишиті ромени?

Гортаю білу грядку полотна,

Засіяну барвінком і любистком.

Сміється вишита прабабою весна,

Ховається за квітами і листом.

Голублю диво-дивне із пісень,

Що хрестиком і стелиться і в’ється.

Сіріє за вікном звичайний день,

А в рушниках волошками сміється.

Перегортаю білі рушники,

Що хліб вкривали і дитя в колисці,

Що старостів чекали на святки,

Розшиті маками, заквітчані, барвисті.

Благословенна будь на всі віки,

Найперша жінка, що нашила квіти.

Душа мого народу – рушники,

Барвінками і мальвами зігріта.  

Ведуча 1:  У чарiвну силу рушника вiрили як у доброго чудодiя, що оберiгає вiд усякого лиха. Спитаєте, звiдки ж то узятися такiй силi? А сила рушника у його вiзерунках. Рушники можна читати так, як читають книги. Треба лише розумiтися на орнаментах. Як цiкаво читати рушники. Існує корiння, що сягає глибини віків, у них закладена мудрiсть столiть.

Учениця:

Є на вишиванці розмаїті квіти —
Це ж Україна наша перлами розшита.
Є на ній і гори, є на ній долини,
Все, що є найкраще на Вкраїні милій.
Є на ній і півники святкові,
Є на ній і квіти малинові.
Синя нитка — птиці прилітають,
А червона — квіти розквітають.
Листя вишиванки зеленаве,
Голуб із голубкою — до пари.
Щоб любов до краю розквітала,
Слава України не пропала.
Вишивали прабабусі руки,
Щоби пам'ятали внуки і правнуки.
Щоби своїм дітям в пам'ять передали,
І щоб рідну землю завжди шанували.
Матінко Небесна, на руках із Сином
Від біди й недолі збережи Вкраїну,
Від рук загребущих, лиха і напасті,
Щоб як вишиванка розквітало щастя.

Ведуча 2:   На кожному рушниковi є такi собi крайчики-кривульки. То є  знаки води. А де вода — там життя. А чотирикутники — то символи Сонця. Листя — то діти, гiлки — батько з матiр’ю, стовбур — діди, корнi — прадiди, що жили 100 чи 200 рокiв тому.

Ведуча 1: Є орнаменти  геометричні, рослинні, зооморфні, предметні, що відображають елементи символіки стародавніх вірувань. Різноманітні кружальця, трикутники, ромби, кривульки, лінії, хрести символічно відображали уявлення наших предків про світобудову, тож їхнє значення відповідне:

кривулька – нитка життя, вічність сонячного руху;

зірка – символ сонця, неба, землі, повітря, вогню й води;

крапочки – небесні світила.

Ведуча 2: Зірки, розкидані на білому полі - уявлення про структуру  Всесвіту, що є гармонійним і засіяним, щоб нести нові й нові паростки життя у далекі світи.

Ведуча 1: Зображення рослин - це культ поклоніння природі, прагнення перенести на рушник красу... Квіти, які ми зараз розуміємо не більше як вияв поваги і приязні, у часи давні мали ритуальну значимість.  На рушниках часто побачиш «виноград», «хміль», «дубове листя», «барвінок».

Ведуча 2: Дуб і калина – мотиви, що поєднують у собі символи сили і краси, але сили незвичайної, краси невмирущої. Дуб – священне дерево, що уособлювало Перуна, бога сонячної енергії, розвитку, життя. Калина – дерево роду, чудодійний оберіг життєдайної сили родини.

Ведуча 1: Калина взагалі дерево нашого українського роду. Колись у сиву давнину вона пов’язувалася  з народженням Всесвіту, Сонця  Місяця, Зорі. А оскільки ягоди калини червоні, то й стали вони символом крові й невмирущого роду. Через це весільні рушники  тяжіють тими могутніми гронами.

Ведуча 2: Із давніх-давен на Україні святили мак і ним обсівали людей і худобу, бо вірили, що мак має чарівну силу, яка захищає від усякого зла. А ще вірили, що поле після битви вкривається весною маками. Ніжна, трепетна квітка несе в собі незнищенну, вічну пам'ять  роду.

Ведуча 1: Таємницю життя приховує в собі, і квітка лілії. В легендах квітка лілії допоможе розгадати  чари. Якщо пильно придивитись до узору, то ніби вимальовується силует двох птахів – знак любові. В орнаменті з лілією неодмінно є знак, що ніби нагадує хрест. Він магічний, тому й благословляє пару. Лілія є жіночим символом. Це підтверджує й давня назва квітки – крин, - що є однокореневим словом криниці.

Ведуча 2: Також на наших рушниках рясно розквітли пишні ружі. Ружа – улюблена квітка українців, її дбайливо плекали під вікнами хати, бо нагадує вона сонце.

 Ведуча 1: Узори, що нагадують листя хмелю, полюбляла вишивати молодь. «Хміль» дуже близький до символіки винограду, бо означає розвиток, молоде буяння, любов.

Ведуча 2: Особливо полюбляють вишивальниці символіку птахів. Різні птахи виспівують на рушниках. Соловей і зозуля полюбляють дівочі рушники, вони сумують якщо без пари.

«Соловей щебече, собі пару кличе.»

«До Петра зозулі кувать, кувать, а дівці гулять, гулять.» Цих птахів найчастіше вишивають на гілці калини. Вважається, що птахи – то символи людської душі.

Ведуча 1: Думки i бажання , коли вишиваєш, повинні бути чистими, добрими,  радiсними. Тодi й у рушнику буде чарiвна сила. Вишивати  треба з чистою думкою, свiтлою душею, з пiснею.

Звучить пісня «Україна-вишиванка»

Ведуча 2: Ми могли б ще дуже багато і довго розповідати про цей прекрасний вид мистецтва, але наше свято наближається до завершення.

Ми повинні пам’ятати, що народна вишивка - це мистецтво, яке постійно розвивається. Це величезне багатство, створене протягом віків тисячами безіменних талановитих народних майстринь. Наше завдання - не розгубити його, передати це живе іскристе диво наступним поколінням.
 

Мереживом виткане наше життя,
Душею свій час відчуваєш.
І буде настільки цікавим буття,
Які в нього нитки вплітаєш.

Учениця:

Веселкою сплелися кольори 
На вишиванці, наче доля. 
На ній — тобою прожиті роки, 
Усі достоту, з радощами й болем. 
Усе на ній: вечірняя зоря, 
І росами умите раннє сонце, 
На ній і сльози, й посмішка твоя, 
Хатинка рідна і твоє віконце. 

Ми, українці, нація прадавня,                  
На цій Землі — багато тисяч літ.
Культурою й традиціями славна,
І багатющий в нас духовний світ.
В нас звичаї свої, неписані закони,
По них пізнає українця вся земля.
        Ведуча 1.

Ми багато говорили

Тут про різне ремесло.

Мандрівочка закінчилась

І, здається, все пройшло.

Ні, це просто не проходить,

Бо народне ремесло

У серця до нас заходить,

Воно просто ожило.

Ми про вишивку дізнались

Що це давнє ремесло,

Воно наше, українське,

Славу краю принесло.

Ведуча 2:  Хай у ваших оселях розквітне калина, оживуть птахи й квіти на полотнах! Ми з вами усі - українці, яких об'єднує у велику родину любов до рідної землі, до пісні, до вишивки.

 

Нехай слова і пісні милозвучні

Для вас лунають знов і знов,

Хай будуть в серці нерозлучні

Добро, надія, віра і любов!

Хай вам сміється доля журавлина,

Поля розлогі колосом цвітуть,

Нехай червоні ягоди калини

На  вишиванках осявають путь.

Ведуча 1.

Людське безсмертя з роду і до роду
Увись росте з коріння родоводу.
І тільки той, у кого серце чуле,
Хто знає, береже минуле
І вміє шанувать сучасне, -
Лиш той майбутнє
Вивершить прекрасне!

 

Звучить пісня «На щастя, на долю»