Презентаційний матеріал "Бранхіомікоз - зяброва гниль"

Бранхіомікоз (Branchiomycosis, зяброва гниль. Слободчик Валентина Семенівна

Бранхіомікоз (Branchiomycosis, зяброва гниль)Гострозаразна хвороба риб різних видів, яка характеризується ураженням кровоносних судин зябрового апарату і некротичним розпадом зябрової тканини. Зустрічається в рибогосподарських водоймищах країн Західної Європи, реєструється в Україні.

Етіологія. Збудник бранхіомікозу у коропа, сазана (та їх гібридів), карася, піскаря - гриб Branchiomyces sanguinis Plehn, у щуки - Branchiomyces demigrans Wundsch; у лина можуть паразитувати обидва гриби.

Епізоотологічні даніЗбудник бранхіомікозу поширений в природі. Протеензоотії і епізоотії цієї хвороби в природних водоймищах не реєструють. Хвороба виникає головним чином у риб, які вирощуються в ставках рибогосподарств, де можливі найбільш сприятливі умови для розвитку збудника. Це перш за все ставки і водоймища, які знаходяться в антисанітарному стані, де рибоводна і ветеринарносанітарна культура виробництва стоїть на низькому рівні.

Патогенез. Гіфи гриба закупорюють простір кровоносних судин, внаслідок чого порушуються кровообіг і газообмін, що призводить до некрозу зяберної тканини риби

Клінічні ознаки. Хвороба протікає важко. Епізоотії частіше виникають влітку і продовжуються залежно від температури навколишнього середовища від 5 до 12 днів (гостра течія). На початку хвороби після проникнення В. sanguinis в кровоносні судини на зябрових пелюстках з'являються точкові крововиливи. Потім гіфи гриба, розростаючись усередині кровоносних судин зябер, закупорюють просвіт (паразитарна емболія) і викликають розлади кровообігу, внаслідок чого зяброва тканина в місцях, які погано забезпечуються кров'ю, стає блідою або навіть білою.

Діагноз. Установлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічного огляду риби та мікроскопічного дослідження патологічного матеріалу зябер, нирок і селезінки для виявлення гіфів і апланоспор гриба. У лабораторію надсилають 5-6 живих хворих риб.

Лікування, профілактика і заходи боротьби. Лікування не розроблене . У воду вносять не гашене вапно (150-200 кг/га) чи гіпохлорит калцію (15 кг/га). При виникненні бранхіомікозу проводять весь комплекс протиепізоотичних заходів. Перш за все покращують зоогігієнічні умови утримання риб: підсилюють проточність води в ставках, збагачують її киснем шляхом установки на водоподаючих каналах і в ставках аераторів, організовують систематичний вилов хворої риби і особливо трупів риб, загиблих від бранхіомікозу. Сильно виснажену і свіжі трупи використовують після термічної обробки в корм худобі і птахам. У воду вносять не гашене вапно (150-200 кг/га) чи гіпохлорит калцію (15 кг/га). Господарство вважають оздоровленим після проведення всього комплексу ветеринарно-санітарних и рибницько-меліоративних робіт, однак не раніше ніж чререз рік після припинення захворювання.

Щоб не поширювати хворобу на інші рибогосподарства і інші ставки, в одному і тому ж рибгоспі не проводять ніяких переміщень риб із ставка в ставок або інші водоймища. Весь інвентар рибовода і знаряддя лову, вживані при роботі з хворою рибою, перед використанням на інших ставках і водоймищах дезінфікують: обробляють 2%-вим розчином формаліну протягом однієї години або кип'ятять в баках 30 хв.. Дерев'яні і металеві інструменти обпалюють на полум'ї. В період спалаху бранхіомікозу тимчасово припиняють всі інтенсифікаційні заходи, при яких є ризик збільшити окислюваність води і погіршити її гідрохімічний склад: припиняють годівлю риб, внесення органічних добрив, переводять качок з неблагополучних ставків. В цей час проводять заходи, направлені на стабілізацію середовища і гальмування розвитку збудника в ньому. Для цього в ставки вносять вапно у вигляді вапняного молока, добиваючись при цьому підвищення лужності (р. Н повинне бути не менше 8 - 8,5), яке згубно діє на збудника, який знаходиться в зовнішньому середовищі. Терміни внесення вапна і його кількість визначають залежно від величини р. Н у воді неблагополучного ставка.

В період спалаху бранхіомікозу тимчасово припиняють всі інтенсифікаційні заходи, при яких є ризик збільшити окислюваність води і погіршити її гідрохімічний склад: припиняють годівлю риб, внесення органічних добрив, переводять качок з неблагополучних ставків. В цей час проводять заходи, направлені на стабілізацію середовища і гальмування розвитку збудника в ньому. Для цього в ставки вносять вапно у вигляді вапняного молока, добиваючись при цьому підвищення лужності (р. Н повинне бути не менше 8 - 8,5), яке згубно діє на збудника, який знаходиться в зовнішньому середовищі. Терміни внесення вапна і його кількість визначають залежно від величини р. Н у воді неблагополучного ставка.

Вікористанні джерелаhttps://epizootologiya.ucoz.net/biblioteka/el-posibnik-chastina_2.pdf