Презетація " Поширення писемності на Русі. Літописи та інші твори тогочасної літератури"

ПОШИРЕННЯ ПИСЕМНОСТІ НА РУСІ. ЛІТОПИСИ ТА ІНШІ ТВОРИ ТОГОЧАСНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Кирилиця швидко розповсюдилася на території Київської держави. Оскільки Русь займала багато земель, то князь розсилав гінців із письмовими наказами. Використовувало письмо й духовенство – для проведення богослужінь та листування. Користувалися письмом також прості люди, про що свідчать залишки берестяних грамот, господарських предметів, зброї, цегли із написами. Найбільш популярним матеріалом для письма була кора берези. На її внутрішній стороні загостреними металевими або кістяними писалами вишкрябували напис. Такі написи на березовій корі називалися берестяними грамотами.

Найбільшими центрами переписування книг на Русі були Київ, Чернігів, Галич, Переяслав. Створювалися книги церковного та світського змісту. У першій половині ХІ століття найбільш відомим твором стало «Слово про закон і благодать», автором якого був митрополит Іларіон. У другій половині ХІ століття поширення набувають «Ізборники», в яких містилися матеріали релігійного, побутового та повчального змісту. Похвалитися бібліотекою в ті часи могли тільки багаті люди – князі, бояри та вище духовенство

ЛІТОПИСАННЯ Визначними пам'ятками оригінальної давньоруської літера тури є літописи, тобто історичні твори про події, подані в хронологічному порядку за роками. У Київській державі з появою кирилиці поширюється літописання. Літопис – це письмовий твір, в якому записувалися важливі події того часу за роками. Літописання почалося у Києві, ще за часів князя Володимира Великого. Як правило, літописи писали ченці. Літописання розповсюдилося й по інших містах. Пізніше літописи почали об’єднувати у літописні зведення. Найбільш відомим літописним зведенням є «Повість минулих літ». Цей твір було укладено близько 1110 року у Києві ченцем Києво-Печерської Лаври Нестором. У ньому висвітлюється історія східних слов’ян, правління давньоруських князів, розміщено перекази та легенди тих часів.

Поширення писемності сприяло швидкому розвитку освіти на Русі. У 988 році князь Володимир Великий заснував першу школу для навчання боярських дітей. Згодом такі самі школи відкривали й інші князі. Окремих приміщень для шкіл у той час не будували, тому навчальні заклади діяли при церквах і монастирях. Там навчали читанню, письму, співам, лічбі. Роль підручників виконували церковні книги. Онука Ярослава Мудрого княжна Анна заснувала у Києві при Андріївському монастирі першу школу для дівчат. Тут учениць навчали читанню, письму, рукоділлю, шитву та співам. Дітей із простих родин навчали священики у місцевих церквах.