Презнтація для виховної години "Символи та обереги України"

НАЦІОНАЛЬНІ СИМВОЛИ ТА ОБЕРЕГИ УКРАЇНИВІНОЧОКВИШИВАНКАРУШНИКПИСАНКАХАТАХЛІБ ТА СІЛЬПІСНЯ

ХЛІБ ТА СІЛЬ

Колись ще давно на галицькій землі жив-панував король Данило. Був король багатий та мав власного майстра, який виготовляв йому срібні та золоті гроші. Майстер працював у залі, де була каса під суворим наглядом короля, який відкривав залу, аби майстер зайшов і мав змогу працювати, та зразу ж закривав за ним двері. Лише після роботи король власноруч випускав майстра із зали з касою. Так лише він знав про справжнє багатство Данила, і так розжився, що геть забув як це голодним бути, і каже королю: Золото — то цар. Ні, майстре, то хліб — усьому голова. - виправляє його Данило. Та, ні золото та срібло. - сперечався з королем майстер. Сперечалися чоловіки, аж поки королю це не обридло і не пішов він геть з майстерні. А наступного дня бачить Данило — а на стіні майстерні надпис: “Хліб — болото, а всьому голова — срібло й злото”. Легенда про хліб

Так Данило зібрав військо та відправився захищати рідний край, а от про майстра забув зовсім. А відчинити його ніхто не мав права, бо був такий наказ короля, інакше — смерть. Минуло кілька місяців. Данило з військом повертаються додому, перемога дісталась їм. Але ні майстра, ні подарунка на честь перемоги, на який король так чекав, не було. І ось Данило згадав. Наступного ранку, як зазвичай, він привів майстра, замкнув його, а тут новини від гінця — ворог наближається, треба рушити у похід. Швидко зістрибує з коня та підбігає до каси, відчиняє, а там кістяки на купі золота — все, що залишилось від майстра. А на стіні золотом написано: “Срібло, золото — то болото, а хліб — цар”.

УКРАЇНСЬКА ХАТАУкраїнська хата – це колиска нашого народу. У ній народжувались, жили і помирали. Хата надавала людині притулок. Українська хата мала троє вікон: двоє навпроти столу, третє – навпроти печі. Вікна впускали в житло світло і повітря. У кожній хаті обов’язково була піч, яка і пекла, і смажила, і варила. А які красиві орнаменти прикрашали піч. На ній можна було побачити і голубів, і ягоди, і квіти.

Біла хата... Білий колір в Україні — це символ чистоти, здоров'я, душевної краси. Тому за традицією стіни білили. Гарненька хатиночка у вишневому садочку, мов дівчина у вінку. У цій хаті народжувались, жили і помирали, щоб поступитися місцем нинішнім поколінням. У ній — корінь нашого народу. Вона — символ добра і надії. Про неї згадували в дорозі разом із матір'ю і батьком. Рідна хата — наша берегиня. Вона зігріта теплом материнської любові, осяяна мудрістю батька.

Вишиванка – символ краси, здоров'я, щасливої долі. Вона була в кожної людини. Без неї не обходилась жодна визначна подія в житті. У теперішній час відродилась давня традиція одягати на свята чудові вишиванки. 

Був час, як почав на Землі люд вмирати. Від якої хвороби, ніхто не знав. Отак іде чоловік і враз кинеться, зчорніє, запіниться і мре. Втікали люди із сіл у ліси. Та слідом за ними йшла хвороба. Не жалувала ні молодих, ні старих. Надходив час, що вже й хоронити вмерлих нема кому. А жила в селі над Дніпром бідна вдова Марія. Забрала пошесть чоловіка і п’ятеро дітей. Та наймолодша Іванка ще здорова. Пантрує матір за донечкою, як за скарбом найдорожчим. Але не вберегла… Почала сохнути Іванка. Ні їсти не хоче, а тільки п’є і блідне на очах. А ще просить матінку: – Врятуй, матусю, я не хочу помирати!Легенда про вишиванку

Одного вечора до хати прийшла якась бабуся старенька. – Слава Богові! – привіталась. – Що, помирає останка? А могла б і жити.– Як, бабуню сердечна, як? Молю: спаси, порятуй найменшу. Не лиши в самоті на старість!Взяла, певно, стара до серця той плач і мовила:І так ті оченята просять-благають, що бідна жінка місця собі не знаходить. Минуло пару днів. – Повідаю тобі таємницю тої хорі. Але присягни, що не обмовишся. Дитям присягай!– Присягаю…донечкою.– Знай, що послав чорну смерть Господь Бог.

Вже за годину червона і чорна мережка прикрасила дитячу сорочечку. І собі нашила. Як люди дивували, то казала, що хрести треба на благословення Боже. Вже Іванка здорова: і скаче, і сміється, і співає. А Маріїне серце стискається від болю, як видить, що понесли свіжого небіжчика. Одного разу вся в сльозах прибігла Іванка і тягне маму за рукав на сусідній двір. Грішників зросло. Сказав Бог умертвляти всіх, на кому нема хреста. І чорти всіх, на кому нема хреста, убивають. Виший на рукавах, на пазусі і всюди хрести. Ший чорні та червоні, щоб здалеку чорти бачили. Але не мов нікому більше, бо смерть дочки вздриш на очах…

У маленькій домовині виносили з хати двійко хлопчиків, Іванчиних ровесників. Змарніла Марія, аж світиться. Все пестить і цілує дочку, а думи в голові, як хмари зливові: “Боже милий, так то моя надія! Господи, я не переживу її смерті! …А люди мруть. Не витримала. Від хати до хати бігала розпатлана і страшна:– Шийте, шийте хрести! Вишивайте!.. Рятуйтеся. Люди замикалися в хатах. Не вірять. Марія побігла додому, взяла на руки Іванку і мерщій до церкви. Забила в дзвін на сполох. За хвилю вже всі збіглися. Обцілувала Марія дитину і мовила до людей:– Не повірили! Думаєте, здуріла? Та най буде дітей ваших мені шкода, – на тім зірвала з Іванки сорочку вишиту.

З того часу відійшла хвороба за ліси і гори. А люди ходять у вишиванках. Потім вже не стало потреби у вишитих сорочках. Та матері навчили дітей, а діти своїх дітей – і вже ніхто не обходився без вишитої сорочки, фартуха чи блузки. Носять оту просту одіж і понині по всім світі. Дитина на очах зчорніла і померла– Убивці!Шийте, вишивайтесорочечки дітям і собі…Та й упала мертвою коло дочки. Але мало хто відає, звідки прийшла та краса до людей.

Рушник символізує довгу життєву дорогу. З хлібом-сіллю на рушничку зустрічають дорогих гостей, він бережно огортає образ, його стелять на добру долю молодим на весіллі. 

Рушник здавна був хатнім оберегом. Його вішали над стріхою, щоб заспокоїти негоду. Рушники, на яких було зображено Берегиню. Рушником накривали хліб, адже ототожнювали його з долонею Бога.  або іншу захисну символіку, розміщували над вікнами та дверима, щоб вони відганяли від оселі злих духів. Як оберіг, вишитий нею самою, рушник (і не один) лежав у скрині кожної дівчини. Рушником на щастя перев’язували наречених на заручинах. Рушник, на який ставали молоді, мав бути оберегом в їхньому сімейному житі.

«Віночок вити – життя любити»Всього в українському віночку 12 квіточок, і кожна – лікар, оберіг. Плести віночки – то ціла наука і дійство. Наші прабабусі знали різні секрети, як плести і коли, як зберігати квіти у віночках.

Хто вміє віночок вити – той вміє життя любити. Найпершу у віночку – посередині – в’яжуть світло-коричневу стрічку – символ землі-годувальниці. Пообіч неї – жовті стрічки – символ сонця; за ними світло-зелені – символ краси й молодості. Потім голубі, сині — символи неба й води, що дають силу і здоров’я; далі в’яжуть жовтогарячу – символ хліба, фіолетову - символ мудрості людини, малинову – символ душевності, щирості, рожеву – символ достатку.

Ой віночку, мій віночку,В нього я вплету, що схочу: Ружі, маки і барвінок,І стебельця материнок. Ще вплету казки чудові,Пишні грона калиновіІ пісні про Україну. Я віночок свій надіну. На голівоньку русяву –Хай красується на славу. У віночок вплітали чорнобривці, незабудки, барвінок, ромашки, маки, волошки, безсмертник, цвіт яблуні, любисток. Кожна квіточка лікувала дитину: чорнобривці допомагали позбутися болю голови, незабудки та барвінок зір розвивали, а ромашка серце заспокоювала.

 Писанка символізує життєдайне Сонце, життя та безсмертя, пробудження добра. У християнстві вона стала одним із символів воскресіння. Створення писанок – давнє народне мистецтво українців. Кожен орнамент несе певне значення. Гарні писанки прикрашають великодні кошики.

Легенди про писанку «На Київщині оповідають, що коли Ісус Христос ходив зі св. Петром по землі, то вони проходили через одне село, а там жиди були; побачили вони Христа та й почали камінням і грудками жбурляти в нього. І як торкнеться камінь Ісусової одежі, зробиться з нього писанка, а як торкнеться грудка, то перетвориться на крашанку. Святий Петро позбирав усе те до кишені, а пізніше людям роздав. З того й пішов звичай готувати писанки та крашанки на Великдень».

Ішли вони і несли хрест аж на гору Голгофу. Коли ж Ісуса вже і розп'яли, пригадав собі той чоловік за свій кошик і вернув знов на те місце, де його залишив. Приходить — дивиться, а в кошику всі яйця пописані та покрашені. Не поніс же він їх більше на продаж, лише вернув додому та сховав на пам'ятку, бо мав то чудо за вдяку від Христа.  «Коли Спаситель ніс свій хрест на гору Голгофу, зустрів чоловіка, що саме ніс до Єрусалима яйця в кошику на продаж. Чоловік бачив, як тяжко нести Ісусів хрест, поставив свій кошик у рові при дорозі, а сам кинувся помагати Спасителеві.

Народна пісня оспівує неповторну і милу серцю красу рідної землі : її тополі, явори і смереки, дрімучі ліси й безкраїстепи, колосисті поля й оксамитові луки, яскраві зорі і стежки-доріжки. Завдяки народній ліричній пісні у всьому світі Україну асоціюють з вербою і калиною. Наша народна пісня, наче жива істота, сумує й радіє, захоплюється й розчаровується, кохає й переживає щем розлуки, сміється і ридає. НАРОДНІ ПІСНІ

Французи вибрали елегантність i красу, угорці — любов до господарювання, німці — дисципліну i порядок, росіяни — владність, поляки — здатність до торгівлі, італійці одержали хист до музики... Обдарувавши всіх, підвівся Господь Бог зі святого трону i раптом побачив у куточку дівчину. Вона була боса, одягнута у вишиванку, руса коса переплетена синьою стрічкою, на голові мала вінок із червоної калини. Легенда про дівчину-Україну, яку Господь обдарував піснею Якось Господь Бог вирішив наділити дітей світу талантами.

знущаються з удів та сиріт, у своїй хаті немає правди й волі. - Чого ж ти не підійшла до мене раніше? Я всі таланти роздав. Як же допомогти тобі?Дівчина хотіла вже йти, та Господь Бог, піднявши правицю, зупинив її.— Є у мене неоціненний дар, який уславить тебе на цілий світ. Це — пісня. Узяла дівчина — Україна дарунок i міцно притиснула його до серця. Поклонилася низенько Всевишньому i з ясним обличчям i вірою понесла пісню в народ. Хто ти? Чого плачеш? — запитав Господь. Я — Україна, а плачу, бо стогне моя земля від пролитої крові й пожеж. Сини мої на чужині, на чужій роботі, вороги

ДЯКУЄМО ЗА УВАГУ!!!