Причини війни. Війна була логічним наслідком протистояння двох систем — рабства та вільної праці. Першу систему підтримували південні штати, політичною елітою яких були великі плантатори-рабовласники. Для суспільства Півдня характерними були расистські переконання. Ті види робіт, які виконували темношкірі, вважалися негідними білої людини, навіть бідняка. Північні штати навпаки: в їх конституціях рабство було заборонене. Основою сільського господарства там були вільні фермери. Увесь довоєнний час характеризувався намаганням південних штатів розширити територію рабовласництва за рахунок нових штатів. У першій половині XIX століття в США склалися дві системи — рабство на півдні країни і капіталізм на півночі. Це були дві абсолютно різні соціально-економічні системи. Ситуація ускладнювалась тим, що, незважаючи на стабільний приріст населення і зростання економічного розвитку, США були федеративною країною. Кожний штат жив своїм політичним та економічним життям, інтеграційні процеси йшли повільно. Тому Південь, де було поширене рабство і аграрна система господарювання, і промислова Північ виділилися в два окремі економічні райони. Південь був аграрним «придатком» США, тут вирощувалися такі культури як тютюн, цукрова тростина, бавовна та рис. Північ потребувала сировини з Півдня, особливо бавовну, а Південь — машини Півночі. Тому довгий час два різні економічних регіони співіснували в одній країні. Однак поступово між ними наростали суперечності. Серед найгостріших конфліктних питань можна виділити наступні:1. Податок на ввезені товари (Північ прагнув зробити їх якомога вищими, аби захистити свою промисловість, Південь хотів торгувати з усім світом вільно).2. Проблеми навколо рабства (чи вважати рабів-утікачів вільними у вільних штатах, карати чи надавати їм притулок, чи можуть південні штати забороняти на своїй території вільних чорношкірих і т. д.).3. Ситуація не була статичною: США захоплювали нові території, і виникали суперечки щодо конституції кожного з майбутніх штатів, у першу чергу — чи буде новий штат вільними або рабовласницьким. Прихід до влади Лінкольна, який оголосив, що всі нові штати будуть вільними, означав для південних штатів перспективу залишитися в меншості і в майбутньому програвати в Конгресі з усіх конфліктних питань.
Бойові дії почалися 12 квітня 1861 нападом жителів Півдня на форт Самтер у бухті Чарльстон, що після 34-годинного обстрілу був змушений здатися. У відповідь Лінкольн оголосив південні штати в стані заколоту, проголосив морську блокаду їхнього узбережжя, призвав в армію добровольців, а пізніше ввів військову повинність. Більша частина промислового потенціалу й людських ресурсів країни була зосереджена на Півночі, однак Південь був більше згуртований (там встановилася диктатура рабовласників) і сильний у військовому сенсі. У жителів Півдня було більше кадрових офіцерів, значні запаси озброєння, які були сюди завезені ще до інавгурації Лінкольна. Тактика обох сторін була однаковою — якнайшвидше захопити столицю супротивника. Перший етап війни. Перший серйозний бій відбувся у Вірджинії біля залізничної станції Манассас 21 липня 1861, коли погано навчені війська жителів Півночі, перейшовши струмок Булл-Ран, атакували жителів Півдня, але були змушені почати відступ, що перетворився на втечу. До осені на східному театрі воєнних дій Союз мав у своєму розпорядженні добре озброєну армію під проводом генерала Дж. Б. Макклеллана, що став з 1 листопада головнокомандувачем усіх армій. Макклеллан виявився бездарним воєначальником, часто уникав активних дій. 21 жовтня його частини були розбиті в Боллс-Блаффі недалеко від американської столиці. Вашингтон став прифронтовим містом. Набагато успішніше здійснювалася блокада морського узбережжя Конфедерації. Одним із її наслідків було захоплення 8 листопада 1861 британського пароплава «Трент», на борту якого перебували емісари жителів Півдня, що поставило США на межу війни з Великою Британією. У кінці 1861 армія Півночі нараховувала близько 650 тисяч солдатів. Але загальний план ведення війни («анаконда-план») призвів до того, що армія була розосереджена по усьому величезному фронту. У 1862 найбільшого успіху жителі Півночі домоглися на західному театрі воєнних дій
Перелом у війні.30 грудня 1862 Лінкольн підписав «Прокламацію про звільнення» («Закон про гомстеди») рабів з 1 січня наступного року. Ця «Прокламація», як і рішення про набір негрів в армію, кардинально змінила мету війни: мова тепер йшла про знищення рабства. Шлях рабству на «вільні землі» Заходу ще раніше закрив прийнятий у травні 1862 гомстед-акт. Цей акт надавав право будь-якому громадянинові країни, що не брав участі в заколоті проти Сполучених Штатів й сплатив мито в 10 доларів, зайняти гомстед — шмат землі в 160 акрів (~64 га) під ферму на вільних землях. Після п'яти років проживання на ділянці, її обробки й забудови вона віддавалася безкоштовно у власність. Шістнадцятий Президент США Авраам Лінкольн. Лінкольн і генерал Дж. Маклеллал
Останнім великим успіхом конфедератів стала битва під Чанселорсвілле навесні 1863, у ході якої 130-тисячна армія жителів Півночі зазнала поразки від 60-тисячної армії генерала Лі. Однак людські та матеріальні ресурси Півночі були величезні. Вже на початку липня конфедерати зазнали поразки під Геттісбергом. У серпні 1863 армія Лі була відкинута до Вірджинії. Восени 1864 була захоплена Атланта — один із найбільших промислових центрів Півдня. 9 квітня 1865 після кривавих боїв здався Ричмонд. У битві при Апоматоксі здалася Північновірджинська армія. Через місяць останні сили конфедератів капітулювали. Громадянська війна завершилася. Кінцевий етап війни. Генерал Лі
Результати війни. Втрати Півночі склали майже 360 тис. осіб убитими й померлими від ран і більше 275 тис. пораненими. Конфедерати втратили, відповідно, 258 тис. і близько 100 тис. осіб. Тільки військові витрати уряду США досягли 3 млрд доларів. Війна продемонструвала нові можливості військової техніки, вплинула на розвиток військового мистецтва. Вона завершилася перемогою Союзу. Заборона рабства була закріплена 13-ою поправкою до Конституції США, що набула чинності 18 грудня 1865 . У країні були створені умови для прискореного розвитку промислового й сільськогосподарського виробництва, освоєння західних земель, зміцнення внутрішнього ринку. Війна не вирішила всіх проблем, що стояли перед країною. Деякі з них знайшли вирішення під час Реконструкції Півдня, що тривала до 1877. Інші проблеми, зокрема надання кольоровому населенню рівних прав із білими, залишалися нерозв'язаними багато десятиліть.