приклад виступу. захист дипломної роботи

Поет, письменник, перекладач Андрій Любка писав:  «В українському літературному каноні Іван Якович Франко посідає друге місце – між Шевченком і Лесею Українкою. Хоча заслуговує на більше: наприклад, бути самим собою.» [ 3].

Ще зі шкільних років ми знаємо Івана Франка як великого Каменяра, борця  за свободу. Він читав і перекладав  на той час актуальну світову літературу кількома мовами світу, це була  людина мистецьких, політичних, інтелектуальних пошуків. Можна сказати що це науковець, з великої літери.

Але разом з тим ніщо людське не було йому чужим, він теж закохувався. Три кохання , три великі любові було у нього в житті,  але жодне з них не всміхнулось йому у відповідь. Людина, яка так глибоко і щиро описувала кохання, була відштовхнута цим почуттям.

І от тільки зараз, буквально декілька десятиліть коли можна вільно писати і друкувати, відійти від поставлених штампів, ми можемо в подробицях аналізувати життя поета. Цікавим є те як бачили його сучасники, однодумці, тому що ми бачимо його недосяжним, та разом з тим ми не знаємо, що саме в житті переживав поет,  адже присвятивши велику кількість віршів інтимній ліриці, він пізнав  це почуття лише теоретично. Як зазначав Михайло Коцюбинський: «Людина, яка б вона сильна не була, не може жити самою боротьбою, самими громадськими інтересами. Трагізм особистого життя часто вплітається в терновий вінок життя народного» [4].

Безперечно політичні арешти Франка, хвороби, що не жаліли його, відбивались на його настроях:

«Якби сльози кривавії знов

Міг я все своє горе розлить,

Я би виплакав всю свою кров,

Щоб нічого з людьми не ділить…» [ 2 ].

Візьмемо до уваги, зокрема, збірку Франка «Зів’яле листя»( яку він присвятив своєму першому коханню -  Ользі Рошкевич). У ній поет зібрав свій життєвий цикл кохання, хоч Франко і говорив, що це просто ліричний герой, вигаданий ним, але проводячи паралелі з його життям і коханням,  бачимо, що все таки він пише про себе, про свій біль.

Роман Горак – франкознавець, у своїй повісті-есе «Твого ім’я не вимовлю ніколи» писав: «Чи не пора саме тепер зняти ту ширму, яку поставив зі страху між собою і читачем у «Зів’ялому листі»? Сказати, що цей ліричний герой – це він сам, Франко. Що зумисне прикривався тим щоденником, спеціально намагався декомпонувати вірші, аби показати, що він, Франко, не має нічого спільного з ліричним героєм – самогубцем. Зняв ширму. Віддав своє серце і душу на поталу іншим. Не мав чого соромитись і що приховувати.» [ 1 ].

 Прекрасна поетична лірика ставала солоспівами у творчості українських композиторів: «Розвійтеся з вітром»(М. Лисенко), «Ой ти дівчино з горіха зерня»(А. Кос-Анатольський), «Як почуєш вночі край свойого вікна» (Д. Січинський), «Земле моя»(Я. Степовий), «Твої очі як те море»(Б. Лятошинський) та ін.

В українському музикознавстві досі немає детального, розгорнутого дослідження, яке би в повній мірі висвітлювало музичні погляди Франка. Тема відношення поета до музики є цікавою і актуальною, адже з юних років Іван Якович почав збирати і записувати українські народні пісні, проявив себе як фольклорист, упорядник і видавець народних приповідок , і ми можемо без сумніву сказати, що поет не тільки був обізнаний у тематичному тексті пісень, але і в їхній мелодійно-ритмічній структурі, і навіть більше – Франко співав.

Особливе місце в сфері музики для поета мало знайомство з композитором Миколою Лисенком, адже все життя  вони тісно співпрацювали, Франко дуже захоплювався  музикою Лисенка і сам неодноразово виконував його твори. Поет дуже пишався, що в Україні існує такий талановитий композитор і саме їхній зв’язок сприяв тому, що музика у житті Франка, та й зрештою  у житті українців,  займала не останнє місце.

Поет зробив величезний вклад  у розвиток вокального мистецтва. Він глибоко розумів і дуже добре відчував музичний твір. Саме його поетична інтимна лірика ставала солоспівами у творчості композиторів. І навіть сьогодні сучасні українські композитори неодноразово звертаються до творчості Франка. Написані ще у молодих роках слова Франка були пророчими:

«А як, мільйонів куплений сльозами,

День світла й волі засвітає,

То чень в новім, великім людськім храмі

Хтось добрим словом і мене згадає…» [ 2, c. 123].

1. Горак. Р. Д. Твого ім’я не вимовлю ніколи : повість – есе про Івана Франка. – К. :ВЦ Академія, 2008. – 224 с.
2. Кирилюк Є. П. Іван Франко. Біографічний нарис. –К.:ВЦ Художньої літератури, 1956. – 124с.
3. Любка А. Саудаде. Андрій Любка. Чернівці : Книги- ХХІ; Meridian Czernowitz, 2017. – 192 с.
4. М. Коцюбинський. Твори в трьох томах. –К.:Дніпро, 1979. – Т. 3. – с 252 – 268.
5. Спогади про Івана Франка : збірник.[упор. О. І. Дей]. – К.:Дніпро. – 1981. - 413 с.