”Прилбичі – родове дерево Шептицьких”

Виховний захід на тему: ”Прилбичі – родове дерево Шептицьких”

Мета виховного заходу: поглибити знання учнів про родовід Шептицьких, його традиції, побут, звичаї. Дізнатися більше про своє рідне село. Виховувати в дітей почуття духовності та поваги  до батьків.

Форма проведення: круглий стіл

Методи проведення: бесіда

Засоби проведення: мультимедійний пристрій, мультфільм про Прилбичі, презентація до заходу, виставка книжок про Андрея Шептицького.

Використані джерела:

1. Софія  з Фредрів Шептицька  «Молодість і покликання отця Романа (Андрея) Шептицького», Львів,  вид «Свічадо», 1994 рік.
2. Бубісь Дмитро «Прилбичі крізь призму віків» Львів ТзОВ «Гердан Графіка», 2005 рік.

Хід заходу

(Класна кімната прикрашена вишитими рушниками. За столами, вкритими скатертинами, сидять учні.)

Вчитель: Діти, на сьогоднішньому уроці  ми будемо вести розмову про  наше село Прилбичі. Воно відоме в Західній Україні. В ньому народився видатний церковний  і громадський діяч, великий меценат української культури – засновник Національного музею у Львові , митрополит  Андрей  Шептицький. Цього навчального року дуже багато говорять про нього. Чому? Давайте з’ясуємо.  Погляньте на роки життя Митрополита.

Вчитель: Так, 29 липня буде 160 роки з дня народження.  Давайте дізнаємося, звідки  ідуть витоки українського Мойсея, в яких коріннях черпав він довготривалу наснагу для діяльності на благо людей.

Учень 1                  Нам сам Господь подарував пророка,

Що до висот його підняв народ.

Вкраїнський люд сорок чотири роки

Він боронив від кривди і незгод.

Благословенний  дух його вовіки

І славні всі його діла.

Чернець смиренний, мудрий наш владика,

Що душу нашу очима боронив від зла.

Дорогою тернистою, крутою

Він  вів народ до тих святих дверей

Мойсей вкраїнський, що не знав спокою,

Великий муж, Митрополит Андрей.

Учень 2 Сьогодні з великого комплексу графських будівель збереглась лише каплиця-усипальниця родини Шептицьких. В’їжджаючи в село, праворуч  можна побачити невеличку цегляну капличку з готичним дахом. У склепі поховані батьки  Андрея Шептицького – граф Іван Шептицький та мати Софія  роду Фредри.

У верхній частині каплички розташовано родинний герб, кінська підкова з маленькою  стрілою, а старий , дещо ушкоджений, перемістили усередину каплички.

 

Учень 3 Сучасний парк в центрі села зараз майже нічим не нагадує про маєток Шептицьких. Лише дух графських часів зберігається в старезних каштанах, які садив ще граф Іван Шептицький. Каштанова алея зараз є окрасою центральної вулиці села і дуже приваблива в період цвітіння та в осінню пору. Саме центральна вулиця села є названа на честь А.Шептицького. Також наша школа носить ім’я А. Шептицького.

Учень 4 Батько Андрея Шептицького – Іван Шептицький з древнього роду.  Родове дерево Шептицьких дуже давнє. Відомості про нього налічують понад 700 років. Це найстаріша боярська родина.  Грамоту на право земельного володіння  у 1284 році дав галицько-волинський князь Лев Данилович. В ХІІІ ст. власниками Прилбич стали Шептицькі , зокрема Атанасій Шептицький.

Маємо відомості, що один із боярів Шептицьких, очоливши галицьку шляхту під Перемишлем, розгромив загін монголо-татарів, здобувши таким чином прихильність могутнього українського князя.

Учень 5 Мати Андрея Шептицького, донька відомого польського письменника – драматурга Александра Фредро , була  високоосвіченою жінкою. Вона знала, крім  польської, українську, німецьку, французьку й англійську мови (у родині Шептицьких розмовляли польською), грала на фортепіано, прекрасно їздила верхи. Також вона отримала  глибоке релігійне виховання. Цілковито була  віддана Божій волі. Софія Шептицька  також дуже гарно малювала.  Від батька вона успадкувала літературний хист. Підтвердженням цього є її глибоко духовні листи до сина, а ще – книжка спогадів «Молодість і покликання отця Романа (Андрея) Шептицького».

Вчитель: А тепер давайте більш детально дізнаємося про родину  Андрея Шептицького.

( Із спогадів С. Шептицької) Це було взимку 1862року. Ми верталися саньми присмерком з далекого походу та говорили про сподівану нашу першу дитину. Пам’ятаю, як у віддалі блимали Прилбицькі світла, а коли ми перелітали через Чолгинські луки, тоді мій чоловік сказав: “Якщо я матиму кількох синів, я хотів би, щоб один із них став уніанським священиком.

Двадцять років пізніше я пригадала своєму чоловіку цю розмову, він пам’ятав її добре, як і я, а, може, і Господь Бог по-своєму занотував її також.”

 

Учень 6 В сім’ї Шептицьких було семеро синів . Степан і Юрій померли ще у юному віці. Казимир( в чернецтві Клемент), як і його старший брат Роман, обрав духовну кар’єру і був ігуменом монастиря студитів, загинув мученицькою смертю. У 2001 році у Львові під час перебування Папи Римського визнаний (Святим) Блаженним.

Станіслав -  відомий генерал польської армії.

Олександр і Лев були поміщиками.

Ця фотографія  зроблена в середині палацу. Датується 1880 роком.

 

Учень 7  29 липня 1865 у сім’ї графа Івана Шептицького та його дружини графині Софії Шептицької (з дому Фредро) народився син

 

Вчитель:( Із спогадів С. Шептицької) Третім по порядку  наш син народився 29 липня 1865,  вісім місяців після смерті  нашого найстаршого сина Степана. Я любила його пристрасно й дико страждала. Через декілька тижнів вигляд і голос другого сина, тоді однорічного Юрія, були для мене справжнім стражданням.

Учень 7 Через кілька днів хлопчика охрестили і назвали Роман –Марія-Олександр Охрестив маленького хлопчика латинський парох села Брухналь (тепер с. Терновиця) о. Мартин Узарський,

Хлопчика хрестили у костелі Св. Трійці, який був родинним костелом графів Шептицьких. Храм відігравав і оборонну роль під час частих татарських нападів і, зокрема, під час другого приходу війська  Б. Хмельницького в Галичину.

 Є відомості про те, що Софія Шептицька доклала багато зусиль для оздоби костелу.  У 1887 році Софія Шептицька намалювала образ Найсвятішого серця Ісуса до бічного вівтаря і відновила інші образи».

Учень 8: Графи Шептицькі мали власний будинок у Прилбичах, в якому народився майбутній Митрополит. Палац Шептицьких з цікавою архітектурою не зберігся .

 

Учень 9Жителька села, Марія Арсентєва, яка служила у графській сім’ї, зберегла фотографію, на якій племінниця Шептицького – Анна біля входу у палац.

,

Учень10 Тут ви бачите двір у Прилбичах (малюнок Софії Шептицької)

 

Учень 11  Батько Митрополита Андрея – граф Іван Шептицький походив зі старого боярського роду.

Іван Шептицький мав великі земельні наділи, займався господарством і провадив торгівлю. Після звільнення селян з кріпацтва у 1848 році Іван Шептицький упорядкував свої земельні угіддя і присадибну ділянку. Кільком селянам-сусідам виділив нові ділянки під садиби, а за рахунок старих заклав парк-сад, який в дуже хорошому стані проіснував до приходу більшовиків восени 1939 року. Зараз на місці садиби і парку збудовано 12 селянських хат, будинок культури (власне на місці палацу), пам’ятний знак,  статуя Божої Матері, пам’ятник загиблим у ІІ світовій війні. Основні орні землі Шептицький зберіг для себе на Щедрові, до Стависька та землі, що тягнулися від садиби у бік с. Брухналь та с. Чолчинь. Селяни сплачували викуп у розмірі 43262 флорінтів і 15 крейцарів.

 

Учень 12 В садибі Шептицьких височіла альтанка зі статуєю Божої Матері. Люди пам’ятають, як не раз біля неї сидів на візочку хворий Митрополит. Цю альтанку зруйнували, як і будинок у 1939 році. Історія руйнування альтанки вражає. Її доручили знищити солдату регулярної військової частин, яка стояла в селі. Кажуть, він під’їхав танком до альтанки, в цей час вийшов з ладу двигун, солдат відмовився виконувати завдання. Натомість місцевий тракторист вмить із цим впорався, але невдовзі помер раптовою смертю, а його діти важко хворіли.

Пройшли роки. Вдячні односельчани, як пам’ять про минуле, спорудили нову капличку із статуєю Матері Божої та в молитвах випрошують заступництва та опіки над селом та його жителями.

Учень 13 У 50-і роки Іван Шептицький відкрив у Прилбичах ґуральню. Вона була розташована за 20-25м на північний схід від ставу. Для постачання гуральні водою був проведений водогін від джерел з-під Великої Гори. За кілька десятків метрів від ґуральні був дерев’яний жолоб, в який постійно стікала свіжа джерельна вода. Вона прислужилася і селянам, і не одному перехожому. Ґуральня проіснувала до осені 1944 року.

 

 

Учень14 У 1870 році графа Івана Шептицького було обрано сеймовим послом від Яворівщини.

Окрім своїх щоденних занять, він збирав матеріал про свій боярський рід. На стінах садиби Шептицького висіли портрети Шептицьких – колишніх уніатських митрополитів і єпископів, що були споріднені з родиною Івана Шептицького. Про свій родовід батько часто розповідав синові Роману.

 

 

Учень 15  У 1937 році Лев Шептицький задумав викопати у центрі села ставок, розширюючи  в кілька разів джерело забору води для водопроводу, що постачав гуральню. В центрі ставка був острівок. На ньому господар посадив п’ять тополь. На фотографії ви бачите, що збереглася тільки одна, але і вона вже впала. Воду з ставка тимчасово спустили, щоб почистити.

 

 

Учень 16  Ви бачите стару дерев’яну та сучасну церкву. За відомостями парафіяльного інвентаря, фундатором Прилбицької церкви Собору Присвятої Богородиці був Атанасій Шептицький, який був і власником села, а церква – його молитовницею. Прилбицька дерев’яна церква збудована в 1741 році. В наступні роки до 1844 року церквою опікувався Петро Шептицький, батько Івана Шептицького саме . В тій же церкві  відправив свою першу Службу Божу Андрей Шептицький.

 

 

 

 

 

 

 

Учень 17  Матір майбутнього Митрополита, Софія, була глибоко релігійною жінкою високої культури, адже вона подарувала Церкві та людям двох слуг Божих: Митрополита Андрея та Блаженного Архімандрита Климентія.

Талановита літераторка й художниця, католичка, вона мала пожертвувати Сина для служіння Церкві східного обряду. Можна зрозуміти хвилювання матері, яка переживала, чи хтось зрозуміє таку жертву.

Спочатку і сама Софія Шептицька до кінця не усвідомлювала мети свого сина, але найбільшим бажанням її було здійснити волю свого сина, а в ньому і волю Божу.

Найдраматичнішою суттю цієї жертви було те, що він покидав суспільство, культуру, польські традиції, у яких був вихований, покидав латинський обряд, покидав усе, що було йому рідне і близьке 

Вчитель:Графиня Софія писала: «Моє життя не було ані легким, ані світським, ні навіть веселим. Господь дозволив мені оглянути Своє Царство, що розвивалося в моїх дітях.

Учень 18  Коли Роману виповнилося п’ять років, мати почала його учити катехизму. Вона вчила дітей молитви і давала уроки малювання. Сама Софія була чудовою маляркою. Перебуваючи з батьками у Франції, Софія навчалася малярству за порадою польського маляра Генріка Родаковського.

У домі Шептицьких панувала атмосфера християнської побожності. Уся сім’я щодня спільно відмовляла щоденні молитви і часто приступала до Святого Причастя. Це вже змалку виробило у малого Романа побожність і вразливу душу.

Вчитель: :( Із спогадів С. Шептицької) Вервиця – це було його перше апостолування в родині. Чи він намовляв своїх братів , чи навчав, чи вони самі йшли за його прикладом, не знаю, але без будь-якого впливу з його боку за деякий час я побачила, що кожний з них має завжди вервицю  в кишені, що молиться на ній і що засинає з нею, обмотаною довкола руки.

Учень 19 1876 рік особливо пам’ятний для Романа та його матері – графині Софії. Цього року Андрей Шептицький прийняв Перше Святе Причастя, що було важливою подією як для нього, так і для всієї родини Шептицьких.

Вчитель: :( Із спогадів С. Шептицької) «Отже, прийняв мій хлопчик Господа, приходу якого так щиро бажав, – дня 17 травня 1876 р., на тому самому місці й з тих самих рук, що я його теж прийняла уперше 19 квітня 1849 р. Навіть на тому ж ступні ми клячали перед престолом Розп’ятого Христа в костелі оо. Бернардинців (перший, мабуть, престол від входу направо), коли під час Служби Божої о. Самуїл дав нам св. Причастя» 

Учень 20 Гімназійну освіту Роман розпочав із десяти років у батьківському домі, а іспити складав у Львівській гімназії імені Франца Йосифа. Таким чином хлопець з відзнакою закінчив чотири класи, а згодом батьки відвезли його в Краків, у гімназію св. Анни, яку він закінчив 1883 року, теж із відзнакою.

Учень 21  1884 року майбутній Митрополит вступає на правничий факультет м. Краків, у гімназію св. Анни,, а з третього семестру переїжджає до Бреслава (нині - Вроцлав), де відвідує лекції з філософії, славістики й теології. Уже тоді серед студентів зазнав слави запеклого русина, прихильника греко-католицького обряду, хоч тоді ще офіційно обряду не змінював  В 1887 році закінчив студіювати право в Кракові, отримавши ступінь доктора права. Але на цьому не зупинився, розпочавши студіювати право у Мюнхені, а у Відні філософію. Впродовж усіх студентських років Роман переконував батьків дозволити йому вступити до монастиря, але вони вперто відмовляли.

Учень 22  Десь на початку дев’ятого року життя він (Роман) уперше заявив мамі, що хоче стати священиком. Уже тоді молода мама розуміла, яку відповідальність несе за дітей, що їх подарував їй Господь. Вона усвідомлювала, що Бог дає нам дітей не для власної потіхи, щоб ми обдаровували їх любов’ю заради себе.

Графиня Шептицька зауважила, що, з одного боку, у Романа була справжня ангельська доброта, ніжність і побожність, а з іншого – справжнє лицарство, відвага і повсякденна готовність обороняти слабших.

Учень 23 . У квітні 1886 року Роман їде до Риму. Батьки гадали, що в цій подорожі хлопець розвіється і перестане думати про чернецтво, адже на нього чекала гарна кар'єра, дівчина-шляхтянка, яка його кохала... У Римі за допомогою знайомих Кардиналів Роман потрапляє на аудієнцію до Папи Лева XIII . Йому хлопець повідомляє про свій намір вступити до монастиря Василіянського Чину. Папа, обійнявши його, промовив: “Мій сину, вибирай найліпшу частину, яка буде невід'ємною частиною тебе..” Папа мав великі плани щодо УГКЦ. Він планував реформувати Чин св. Василія, який на той час занепав і сполонізувався, створити Патріархат із центром у Львові. Під час другої аудієнції Романа, Папа благословив його намір вступити до монастиря.

Учень 24 . Коли син Роман згодом сказав, що хоче бути священиком і вступити до чину Василіан, це стало потрясінням для батьків. Графу Івану Шептицькому було важко змиритися з тим, що син має намір вступати до монашого чину Української Греко-Католицької Церкви                                                                                               

Учень 25 . Мати Романа, переконавшись у глибокій вірі та покликанні сина, у своїх споминах написала, що вірила в святість покликання Романа вже від того моменту, коли він, будучи восьмилітнім хлопчиком, говорив їй про це. Любов матері до сина і водночас глибоке розуміння його покликання – у цьому велика сила Софії з Фредрів Шептицької .

Вчитель:Роману дуже залежало на згоді батька. У своєму листі до тата Роман з трепетом у душі, з повагою та любов’ю пише: «Найдорожчий тату, моя воля в Твоїх руках... Знаю, що Ви, Тату, не похваляєте моєї думки, але знаю й те, що Ви займаєте таке становище, побоюючись, щоб не Бог, а люди намовляли мене до монастиря; знаю теж, що головною ціллю Тата є впевнитися, чи моє покликання походить від Бога. Бачачи, як дуже Тебе, Дорогий Батьку, ця думка хвилює і болить, скажу все, що відчуваю. Я є найглибше переконаний, що коли не піду за Божим голосом, який мене все виразніше взиває до монастиря, змарную своє життя, а й Ваше затрую, бо поза монастирем ніде не знайду щастя» .

Учень 26 Батько Романа довго перечив синові, бо не був до кінця переконаний, чи справді Роман має Боже покликання,  але після Романового листа граф Іван усвідомив правдивість покликання сина: «Якщо він має справжнє покликання, не можна його зупиняти».

Вчитель Саме у рідних Прилбичах Андрей Шептицький відправив свою першу Службу Божу у церкві Пресвятої Богородиці. Мати Митрополита Андрея згадує про цю подію: «День 11 вересня був визначений на його першу Службу Божу, яку мав відправити в Прилбичах. Дня 8 вересня 1892 року увечері  мала зачатися Місія        оо. Василіан у Прилбичах, перша в тому селі й околиці від непам’ятних часів. Може, в іншому часі вона була би спричинила деяку опозицію, але зв’язана з першою Службою Божою Отця Андрея – нікого не здивувала... того дня, 11 вересня 1892 року, біля Прилбицької церковці ми закопали місійний хрест, щоби повсякчасно пам’ятав народ, скільки на тому місці Бог роздарував ласк, скільки провин відпустив, що дав, що обіцяв».

Учень 27 1896 року о. Андрея призначають на посаду ігумена монастиря св. Онуфрія у Львові. Саме це дало йому багато можливостей проявити себе не лише в церковних, а й у мирських важливих справах. 2 січня 1898г. ієромонаха Андрея призначили Станіславським єпископом.

Учень 28 22 жовтня 1900 року Кир Андрей з починами відвідував Рим. Папа Лев ХІІІ запросив його до себе на аудієнцію і сповістив про своє благословенне рішення – призначити його на Митрополичий престол. 31 жовтня 1900 року у пресі з’явилось офіційне підтвердження про номінацію єпископа Шептицького Галицьким.

Учень 29 Патріарх Української греко-католицької Церкви Митрополит Шептицький освятив збудований у 1927-1928 рр. храм Благовіщення Пресвятої Богородиці в Гребенові.

Великого Митрополита зустрічала уся бойківська громада Гребенова та околиць

Учень 30 Митрополит та інші духовні особи неодноразово відвідували санаторій-віллу "Зелемінь” з метою лікування та проведення духовних реколекцій.

Перші реколекції відбулись у вересні 1931 та 1933 рр.

В 1931р вони відбулись за сприяння Товариства О.О. Катихитів, а у 1933 – товариства св. Андрея. В обох реколекціях взяли участь по 40 священиків.

Учень 31 Митрополит Андрей Шептицький понад усе цінував людське  життя, шанував будь-яке віросповідання, любив кожну націю. Ризикуючи життям, жив за принципом Христа і, як Він, готовий був дати себе розіп'яти за свій народ. Пізнаючи життя і діяльність великого Митрополита, немов відкриваєш для себе якийсь дорогоцінний скарб. І в якусь мить відчуваєш, що багатієш. Багатієш у вірі, багатієш у правді, багатієш у духовності. Хочеться за прикладом його прийти до Бога. Хочеться за прикладом його служити своєму народові й жити для нього. Хочеться за прикладом його бути просто справжнім, свідомим християнином.

(Мультик про Прилбичі)

Учень 32 Вже у вересні 1944 року стан здоров'я Митрополита Андрея Шептицького значно погіршився. Він був паралізований, у візочку, не міг правити Службу Божу без допомоги отців, бо руки його були зовсім нерухомими. . 1 листопада о 1.30 год. серце великого Митрополита перестало битися. 3 листопада тіло Митрополита поклали в дубову труну, а 4-го розпочалися похоронні відправи. Після Панахиди домовину Митрополита Андрея Шептицького було покладено в крипту собору св. Юра у Львові.

Учень 33   В одному із мальовничих куточків села Прилбич – саду, який колись також був власністю родини Шептицьких, вирішили зводити храм.

14 грудня 1997 року з благословення Блаженнішого Кардинала Любомира Гузаря відбулася Архієрейська літургія та посвята Хреста і Каменя під будівництво храму. Архітектура храму є досить оригінальною і справжньою окрасою села.

Учень 34  29 липня2012 року у Прилбичах відбулася Архієрейська Літургія аби вшанувати пам'ять Андрея Шептицького. Літургію очолив Митрополит Ігор Возняк. Цей день ще був пам’ятним тим, що на подвір’ї перед новозбудованою церквою – музеєм, посвячували пам’ятник братам Шептицьким, який освятив Владика Возняк. Серед гостей був присутній автор скульптури – Василь Гоголь.

Учень 35                    Вже півстоліття , як пішов з життя,

                                    Похований Митрополит у Львові.

                                    Але не канув він у забуття,

                                    Його пророцтва збулися чудові.

                 Історії не зупинити час:

                Не буде наш народ в неволі жити.

                Андрей Шептицький й нині серед нас,

                Бо він зумів безсмертя заслужити.

                                    Його життя – служіння до кінця

                                    Знедоленому нашому народу.

                                    Людські єднав він душі і серця

                                    У боротьбі за щастя і свободу.

 

Вчитель: Тепер будемо просити всі разом Всевишнього Господа, щоб скоріше настав той час, коли наша Церква буде мати ще одного Святого на землі. Князя своєї церкви, якого ще за життя називали  “святим буденного дня”

 

Учень 36 .

Молитва

 

О мій Боже, з глибини моєї душі кланяюсь перед Тобою безмежною Величчю. Дякую Тобі за ласки й дари, що ними ти наділив  Твого вірного слугу  Митрополита Шептицького. Прошу Тебе прославити його також і на землі. В тій цілі благаю Тебе: уділи  в своєму Батьківському милосердю ту ласку, про яку Тебе покірно прошу. Амінь.