Принцип гуманізму в педагогічній системі А.С. Макаренка і В.О. Сухомлинського.

Стаття

Принцип гуманізму в педагогічній системі

А.С. Макаренка і В.О. Сухомлинського.

Вивчення педагогічних систем видатних українських педагогів-гуманістів А.С. Макаренка і В.О. Сухомлинського має велике значення.

Короткою крилатою формулою виразив А.С. Макаренко гуманістичний принцип виховання, який і був сутністю його досвіду: «якомога більше вимоги до Людини, але разом з тим і якомога більше поваги до неї». 

Яскравим, хвилюючим свідченням правоти і дієвості сформульованого А.С. Макаренком гуманістичного принципу про органічну єдність розумної вимогливості і любові до дитини з’явилася промова його вихованця А.Н. Тубіна (у  «Педагогічній поемі» - Ужиков). Виголошена коло труни великого педагогі: «… Він вимагав неухильного виконання його розпоряджень, але й глибоко вірив у кожного з нас. Він умів знайти і розкрити в людині найкраще, що в неї є. Він був великим гуманістом».

« Коли ви бачите перед собою вихованця – хлопчика або дівчинку, - зазнав А.С. Макаренко, - ви повинні вміти проектувати більше, ніж здається для ока, і це завжди правильно. Як гарний мисливець, даючи постріл по рухомій цілі, бере далеко вперед, так і педагог у своїй виховній справі повинен брати далеко вперед, багато жадати від людини і дуже поважати її, хоча за зовнішнім ознаками, може бути, ця людини і не заслуговує поваги». Без такого підходу до дітей втрачається можливість прояву однієї з найважливіших вимог гуманізму – поваги до достоїнства людини, її творчих можливостей і духовного вивищення.

Сила А. Макаренка – педагога-гуманіста в тому, що він бачив у кожному зі своїх вихованців не абстрактний «об’єкт педагогічного впливу», не «виховувану одиницю», а живу людину, по-своєму цікаву і значну і як таку, що також, як і він, Макаренко, має право на людське життя, на радість і щастя. Вдивляючись у людину, А.С. Макаренко бачив у ній не тільки те, ким вона є в цей момент, але й те, ким вони може, і головне, повинна бути. Дарувати людям радість – було найбільшим задоволення для А.С. Макаренко. Великого значення він надавав «чистоті людських відносин» і вважав за необхідне привчати дітей до них  з раннього дитинства. Враження про дитинство залишаються у людини на все життя. Тому дитинство повинно бути найбільш насиченим.

Це одна з важливих закономірностей виховання колективу. Йдеться про єдність громадянської відповідальності за самого себе і за інших, за все, що діється навколо. Громадянське починає входити в духовне життя людини тоді, коли вона, виховуючи інших, виховує й себе. Багаторічний досвід переконує в тому, що відповідальність кожного члена шкільного колективу за інших - це велика внутрішня сила, яка об’єднує школярів різного віку в трудову, інтелектуальну, ідейну єдність. Загальношкільний колектив можна надихнути високою ідеєю, благородною працею тільки за тієї умови, якщо є ця відповідальність.Переступаючи поріг школи, вирішуючи присвятити своє життя благородній місії творення Людини, пам’ятайте, мій друже, - наголошував В.О. Сухомлинський, що перед вами може виникнути небезпека опинитися в полоні примхливих колізій настрою, які швидко минають. Бути річкою, в якій зливаються гаряче серце й холодний розум, не допускати поспішних, непродуманих рішень - це одна з вічних гілок педагогічної майстерності. Зав’яне вона - всі книжні знання педагога перетворяться у прах. Коли одна людина безмежно довіряє іншій, вона якоюсь мірою стає беззахисною. Я все своє педагогічне життя думаю над цією істиною. Довіра дитини до хорошого педагога якраз і буває безмежною. Коли дитина переступає поріг школи і стає вашим вихованцем, вона безмежно вірить вам, кожне ваше слово для неї - свята істина, ви для дитини - вищий взірець мудрості, розуму, моральності. Дорожіть довір’ям, а отже, беззахисністю дитини - нехай ця педагогічна мудрість стане для вас критерієм самовиховання. Педагогічне безкультур’я, неуцтво починається там, де вчитель через свою обмеженість прагне перетворити дитячу беззахисність у грати, куди він заганяє маленьке пташеня і робить з ним те, що йому заманеться. Нерозуміння дитячої беззахисності - одна з головних причин незавидного становища вчителя, який зрештою втрачає владу над дітьми - адже людину не втримаєш, як пташеня у клітці».

Систему “учитель-учень” можна розглядати як рефлексивну, - зазначав В.О. Сухомлинський. Вочевидь, ми маємо тут справу з пізнанням людини людиною. Рефлексія - це здатність учителя прийняти позицію учня, його дії, поведінку. Пізнання людини людиною не обмежується тільки стосунками учня і вчителя. Значно гостріше воно виявляється у взаєминах учнів у колективі.

Так, В.О. Сухомлинський відзначав, що школа для учнів, особливо першокласників, це насамперед учитель. Його дії, ставлення до інших людей і школярів виступають для учнів початкових класів як реальний моральний ідеал, за зразком якого будується їхня поведінка і всі інші відносини. У молодшого школяра безмежна довіра до вчителя його вимог, слів, учинків, оцінок. 

Зрозуміло, що головним у системі “учитель - учень” є особистісні якості вчителя: гуманність, доброзичливість, чесність, справедливість, любов до дітей тощо. У єдності внутрішньої і зовнішньої культури вчителя - велика сила особистісного впливу на дітей.

Молодші школярі безпосередньо сприймають усі вказівки свого вчителя. Його оцінка сприймається без заперечень, часто як єдино правильна, вона ж опосередковано визначає і положення дитини в дитячому колективі. Оцінка вчителя, прийнята дитиною, викликає те чи інше емоційне переживання (негативне чи позитивне). Тому відповідальність педагога за моральні оцінки дітей у початковій школі особливо велика.

Для встановлення гуманістичних відносин між учителем і учнями необхідна довіра дітей до свого вчителя. А для цього дитина повинна одержати істотне право: право запитувати, право помилятися, тобто не боятися дати помилкову відповідь, висловити свою, нехай помилкову, думку, відмінну від думки інших, не боячись, що її засудять, висміють чи покарають. Думка учня, якою б наївною чи помилковою вона не була, вимагає до себе поважного ставлення. Можна її заперечувати, але не можна не рахуватися з нею. Тільки тоді у дитини буде формуватися власне ставлення до явищ і подій шкільного життя, своїх товаришів, колективу.

Отже, червоною ниткою через усю педагогічну систему В.О. Сухомлинського і А.С. Макаренка проходить ідея про те, що вирішальним у вихованні є характер взаємовідносин між учителем і учнем. Від них залежить клімат у класному і шкільному колективі, ефективність усієї навчально-виховної роботи. 

Список  використаних  джерел

1. Макаренко А.С. Соч.: В 7-ми т.-М., 1960.- Т3 – 229с.
2. Макаренко А.С. Соч.: В 7-мит. –М., 1960.- Т4 – 351с.
3. Сухомлинский В.А. Разговор с молодым директором школы –М., 1973.- 208с.
4. Сухомлинский В.О. Про виховання. – Т.5. –К.: «рад. школа». 1977. – 78-95 с.