ПРИНЦИП КОМУНІКАТИВНОСТІ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ

ПРИНЦИП КОМУНІКАТИВНОСТІ ТА ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ ІНОЗЕМНОЮ МОВОЮ

Довгорук Л.П.

Новгород – Сіверське медичне училище

Зазначимо, що найвагомішими професійними багатствами викладача є ті, що засновані на його комунікативній силі, на його вміннях взаємодіяти зі студентами у процесі педагогічного спілкування.

Навчально-виховний процес з іноземної мови переважно базується на спілкуванні викладача зі студентами. Саме воно первинне в педагогічній взаємодії, надає кожній педагогічній дії неповторний особистісний зміст, забарвлює навчальний матеріал або ж педагогічну вимогу неповторною гамою почуттів, без яких ніколи не досягнути схованок людської душі.

На думку багатьох психологів і педагогів, першочергове значення для успішного спілкування мають три фактори: надійність того, хто говорить, зрозумілість повідомлень, врахування зворотних зв'язків стосовно того, наскільки правильно його зрозуміли. Окрім того, при цьому мають велике значення такі якості особистості: конгруентність (уміння бути собою), емпатія (розуміння внутрішнього світу іншої людини); безкорисна доброзичливість і теплота — безумовне поняття внутрішніх переживань співрозмовника [1;6;8;].

Викладач має думати над кожним своїм словом, цілеспрямовано вибудовуючи свою промову, розуміючи, що постійно впливає на педагогічний процес у цілому і на особистість кожного студента. За поясненням матеріалу, проведенням позаурочного заходу завжди приховується складна грань взаємин викладача зі студентами. Тільки найвищі етичні аспекти спілкування здатні дати студентам силу самозбереження, самодопомоги, самоорганізації, самоуправління.

Молоді люди не завжди отримують відповіді на найважливіші для себе питання, не завжди знають, яке відношення має все те, що потрібно знати та вміти, до того світу, в якому вони живуть. А тому при організації професійного спілкування з іноземної мови  викладачу зі студентами потрібно дотримуватися певних правил:

1. Не можна виходити тільки з педагогічних цілей і завдань, хоча саме вони, зрозуміло, завжди лежать в основі педагогічної діяльності. Таке замикання педагогічного іншомовного спілкування тільки на функціональних особливостях веде до того, що вчитель будує спілкування від себе: "Мені це потрібно", "Це пов'язано з педагогічними цілями та завданнями", "Це витікає з програми і плану" та ін. Така організація педагогічного спілкування замикає викладача на своїх педагогічних турботах, із яких непомітно випадає з-під уваги жива людина з її інтересами та сподіваннями. Обов'язково потрібно будувати спілкування "від них". У такому випадку студент потрапляє в радіус педагогічного бачення викладача, де найточніше виявляються особистісні потреби.

2. Необхідно намагатися точно й адекватно орієнтувати свою мову на групу студентів або ж на конкретного студента, враховуючи індивідуально-педагогічні особливості, позицію групи, систему міжособистісних відносин у колективі. Відповідно до зазначеного, необхідно обирати швидкість мови, послідовність ідей, їх поєднання та логіку. Сюди входять також вимоги щодо інтонування, загального психологічного контексту мовлення.

3. Постійно пам'ятати, що спілкування в педагогічному процесі неможливо обмежувати тільки інформаційною функцією. Необхідно реалізовувати низку їх: інформаційну, діагностичну, мотиваційну, регулятивну.

4. Не організовувати контакт зі слухачами "по вертикалі". Тут не повинна проявлятися влада викладача над студентами. Посада викладача автоматично не дає йому права бути ведучим у взаємовідносинах зі своїми слухачами. Позиція ведучої має природно витікати з усієї логіки педагогічного процесу.

5. Намагатися відчувати психологічну атмосферу в аудиторії, розвиваючи вміння: спостерігаючи за студентами, сприймати враження очей студентів, їх міміку, експресію, звертати увагу на всі деталі поведінки студентів, їх настрій; бути пластичним і оперативним у своїх реакціях на поведінку аудиторії, порівнювати сьогоднішню аудиторію із вчорашньою, а не з сусідньою. Пам 'ятати, що ситуація спілкування не є стабільною.

Дивитися на себе з боку, очима своїх студентів; частіше аналізувати власну діяльність; ставити себе на місце студента; відвідувати заняття колег і порівнювати себе з ними; виявляти власні недоліки, які впливають на роботу; визнавати свої помилки й не соромитися про них говорити, частіше контактувати зі студентами в позаурочний час.

6. Слухати та чути студентів, що є найважливішим показником уваги викладача до особистості студента.

7. Враховувати індивідуальні особливості студентів, рівень їх фізичного, розумового, естетичного, духовного розвитку.

8. Уникати конфліктів. Конфлікт може бути результатом безграмотності викладача; зіткненням вимог, установок, орієнтацій, звичок.

9. Бути ініціативним у спілкуванні зі студентами. Ініціатива допомагає викладачу управляти пізнавальною діяльністю, організовувати співробітництво і виявляється через уміння: швидко й енергійно організовувати психологічний контакт із людьми; цілеспрямовано управляти міжособистісною взаємодією, на основі якої розвивається навчальна й виховна діяльність; перебудовувати взаємодію зі студентами (форми, стиль, методи, спілкування) у відповідності із ситуаціями, які виникають; використовувати різноманітні форми міжособистісної взаємодії студентів між собою в якості фактора оптимізації навчального процесу.

10. Не забувати, що є неконтактні студенти. Необхідно допомагати їм долати пасивність і відчуженість у педагогічному процесі, сприяти енергійному включенню їх у різноманітну діяльність через активне спілкування.

11. Уникати шаблонів у спілкуванні зі студентами.

12. Намагатися долати негативні установки стосовно деяких студентів. Зазначене заважає викладачу налагодженню взаємовідносин з ними, негативно впливає на загальну атмосферу в колективі. Причиною негативної установки можуть слугувати: негативне ставлення колег чи однолітків до конкретного студента, його слабка успішність, непосидючість.

13. Критика студента (поведінки, знань, умінь, життєвої позиції) не повинна бути доміну­ючою. У протилежному випадку руйнується товариськість як загальний психологічний контекст комунікативної взаємодії. Не допускати критики конкретного студента у присутності інших. Така критика частіше всього ставить студента в позицію того, хто обороняється, і не призводить до очікуваного ефективного результату. Доцільніше це зробити наодинці. Не переходити до погроз; використовувати не тільки догани, але й жарт, гумор.

14. Частіше посміхатися студентам. Посмішка - свідчення добродійності, бажаності комунікативної взаємодії. Вона створює сприятливий психологічний настрій в аудиторії.

15. Потрібно готуватися до спілкування зі студентами на занятті.

16. Слідкувати за своєю мовою. Мову характеризують психолого-педагогічні якості: логічність, ясність, точність, зрозумілість, дохідливість, виразність, емоційність. Зазначені характеристики потребують певної техніки виконання, оптимальної тривалості, орфоепічної правильності.

 Вищезазначене спонукає спрямовувати навчальну діяльність студентів на розвиток низки здібностей, необхідних для здійснення свого спілкування:

- особистісних (витримка, наполегливість, терпіння);

- академічних (володіння знаннями в певній галузі знань);

- організаторських (зацікавлення інших будь-якою справою);

- дидактичних (цікава подача матеріалу, пробудження інтересу до нього);

- комунікативних (встановлення правильних взаємин із людьми);

- експресивних (висловлення чітко й ясно думки, висловлення думки, почуттів за

допомогою мовлення, міміки, жестів, пантоміми);

- перцептивних (педагогічна спостережливість, бачення внутрішнього світу);

- прогностичних (передбачення наслідків своїх дій, здатність проектувати особистість) [4; 7-8; 10; 11].

Уміння ж педагогічного спілкування з іноземної мови, якими має володіти викладач, можна об'єднати в чотири групи:

1. Комунікативні уміння педагогічного спілкування: уміння створювати систему відношень між вербальними та невербальними засобами педагогічного спілкування (уміння сприймати та оцінювати один одного в процесі іншомовного спілкування; уміння обмінюватися інформацією між суб'єктами педагогічного спілкування).

2. Інтерактивні уміння педагогічного спілкування: уміння створювати систему соціально-педагогічних відносин (уміння взаємодіяти в сумісній діяльності; уміння взаємооцінювати соціально-педагогічні відносини в іншомовній діяльності ).

3. Узагальнені етичні уміння педагогічного спілкування (уміння усвідомлювати добре і зле, справедливе та несправедливе в педагогічному спілкуванні; уміння виховувати особистісну достойність).

4. Узагальнені естетичні уміння педагогічного спілкування (уміння усвідомлювати прекрасне й потворне в педагогічному спілкуванні; уміння створювати прекрасне в сумісній діяльності) [10].

Розвиток зазначених умінь доцільно ґрунтувати на принципах діагностики, системності, оптимальності, варіативності, застосовуючи, фронтальні, групові та індивідуальні форми роботи зі студентами, інформаційні та пошукові методи, вказівки, пояснення, підказування.

Основними етапами реалізації системи розвитку вмінь педагогічного спілкування з іноземної мови є пропедевтичний, основний, завершальний і мають охоплювати весь період навчання студентів у вищих навчальних закладах. [9;].

Список використаної літератури

1. Алексеев Н.А. Личностно-ориентированное обучение: вопросы теории и практики: Монография.- Тюмень: Изд-во ТГУ, 1997. - 216 с.

2. Берг А. И. Пути формирования эмоциональной регуляции личности студента

/ А. И. Берг // Вестник высшей школы. – 1997. – №1. – С. 30–35.

 3.Бігич О.Б. Теоретичні основи формування методичної компетенції майбутнього вчителя іноземної мови початкової школи: Автореф. дис. ...докт. пед. наук: 13.00.02 / Київськ. держ. лінгв. ун-т. - К.. 2005. - 36 с.

4. Бондаревская Е.В. Гуманистическая парадигма личностно-ориентированного образова­ния // Педагогика. - 1997. № 4. - С. 11-17.

5.Вітковська О.І. Професійне самовизначення як життєва проблема особистості // Педагогіка і психологія. -№ 3.- 1998. -С. 171-179.

6. Лівенцова В. А. Формування культури професійного спілкування у майбутніх менеджерів невиробничої сфери: Автореф. дис. ...канд. пед. наук: 13.00.04 / Тернопільський державний педагогічний університет ім. В. Гнатюка. - Тернопіль, 2002. - 20 с.

7.Лівенцова В.А. Формування культури професійного спілкування у майбутніх менеджерів невиробничої сфери: Методичні рекомендації. - Вінниця: РВЦ ВДПУ ім. М. Коцюбинського, 2002. - 59 с.

8. Ломов Б.Ф. Методологические и теоретические проблемы психологии. — М.: Наука, 1984. - 444 с.

9. Лузан П.Г. Активізація навчання студентів. - К.: Педагогіка, 1999. - 220 с.

10.Москаленко А.М. Педагогічне спілкування у професійній підготовці вчителя // Теоретичні питання освіти та виховання. - К.: Вид. центр КНЛУ, 2002. - № 21. - С. 16-19.

11. Якиманская И.С. Технология личностно-ориентированного образования. -М.: Сентябрь, 2000. - 175 с.