Природа рідного краю

Про матеріал
вивчення та опис геологічних пам’яток Бережанщини та практичних можливостей їх використання для відпочинку людей для різних видів туризму ( пішого, спортивного, спелео, оздоровчого), привернення уваги громадськості до необхідності відновлення їх давнього статусу.
Перегляд файлу

Бережанський міський відділ освіти

Краєзнавчо-народознавча експедиція

Учнівської молоді

«Природа рідного краю»

 

 

 

 

«Природа рідного краю»


Творча група:

Експедиційний загін

6-Б класу Бережанського

ліцею імені

 Віталія Скакуна

 

 

Для контактів:

Інд. 47501

М. Бережани

Вул. Садова, 5

Керівник:

Палінська Наталія Зорянівна

Вчитель біології і географії

Бережанський ліцей

імені Віталія Скакуна

 

 

 

 

 


 

 

 

 

 

 

 

Бережани
Мета: вивчення та опис геологічних пам’яток Бережанщини та практичних можливостей їх використання для відпочинку людей для різних видів туризму ( пішого, спортивного, спелео, оздоровчого), привернення уваги громадськості до необхідності відновлення їх давнього статусу.

Завдання: розробка місцевих туристських маршрутів вздовж яких найбільше концентруються дані об’єкти з метою виховання в учнівської молоді, любові до народних звичаїв та традицій, духовних та культурних цінностей, залучення до активної діяльності вивчення історії рідного краю, створення умов для оволодіння практичними навичками пошукової науково-дослідницької роботи, розширення напрямків краєзнавчих досліджень.

 

МАРШРУТ ДО ГОЛИЦЬКОГО ЗАКАЗНИКА, ЯКИЙ РОЗШТАШОВАНИЙ МІС СЕЛАМИ КУРЯНИ І ДЕМНЯ

Довідкові дані:

Маршрут рекомендується для учнів 6 – 11 класів, які мають достатню туристську і фізичну підготовку добре орієнтується за картою, знайомі з правилами техніки безпеки, як навчально-пізнавальний, туристсько-спортивний (піший).

Район подорожі                Україна, Тернопільська область ,Бережанський район

Вид туризму                       піший туризм

Сезонність                          травень-жовтень

Оптимальний період

проходження                     червень-вересень

Вік учасників школярі не молодші 12 років

Характер місцевості              Хвилясто-горбиста ,достатньо заліснена грабово-  

        буковими, дубовими та сосновими насадженнями

Маршрут: м.Бережани – с.Лісники - с.Куряни – г.Голиця

Протяжність – 17 км

Транспортні можливості під’їзду до початкового пункту маршруту:

Рейсовий автобуси за напрямком на Бережани, Рогатин, Долина, Калуш, Стрий, Івано-Франківськ.

РЕКОМЕНДАЦІЇ КЕРІВНИКУ ГРУПИ:

В осінньо-зимовий період ( з листопада по березень) школярів молодшого і середнього віку не рекомендується походи з причин невідповідних сезонних і погодних умов!!!!!

Всі учасники повинні мати :

-         Взуття на гумовій підошві;

-         Індивідуальний медичний пакет(Бинт, зеленка, бактерицидний пластир, вата);

-         Компас;

-         Годинник;

-         Блокнот, олівець.

МАРШРУТ, ГРАФІКУ РУХУ

М. Бережани- с. Лісники – с. Куряни – с. Гутисько

Протяжність 17 км.

Голицький заказник

Доїхавши до с. Куряни сходимо на центральній дорозі. Проминувши центральну частину дороги піднімаємося в верх до лісу. Взявши в руки компас рухаємось на північний захід, прямуємо на Курянівський феномен. Його проминути неможливо, адже цей своєрідний (кам’яний комплекс) тягнеться із заходу на схід добру сотню метрів. Оглянувши цей об’єкт прямуємо вниз до дороги, по ліву сторону від нас  Голицький заказник

Голицький заказник площа 60,0 га, розташований між селами Демня і Надорожнє у південній частині Бережанського району. Це степова ділянка що приурочена до південного і південно-західного схилів гори Голиця. Територія заказника має не компактну форму. Вона витягнута вузькою смугою з північного заходу на південний схід приблизно 2,5 км. Середня ширина заказника близько 160 – 240 метрів, у найширшому місці 400 метрів, у найвищому 60 метрів.

З північної сторони заказника, заказник межує з грабово-буковими лісами Бережанського лісництва. У підніжжі гори з південної і західної частини розкинулися поля, а зі східного боку південного схилу гори .Голиця є соснові насадження.

Голицький ботаніко-ентомологічний заказник приурочений до одного з мальовничих горбів Подільського горбогірря (Опілля).

Гора Голиця входить в ланцюг горбогірних кряжів з округлими вершинами. Ця грядова смуга абсолютними висотами понад 400 метрів має асиметричну будову схилів – північно-східний схил пологий, а південно-західний високий і крутий. На цьому схилі гори Голиця розташована основана частина заказника.

 

 

Охороняти природу –

Значить охороняти Батьківщину

«Любімо, шануймо, бережімо природу, вічне джерело нашого життя іі нашої творчості! Вона нам стократ більше віддасть, ніж ми можемо їй дати!» Цей кліматичний вислів стосується кожного куточка незайманої природи, особливо горлиці.

Державна культурна політика наголошує на пріоритетності відродження та розвитку національних традицій у культурі, мистецтві та освіті, закликає звернутись до свого коріння, віднайти не тільки невідоме в своєму минулому, але, спираючись на нього, побудувати стратегію оновлення духовного життя нації. Реформи нашого суспільства, економічна та екологічна нестабільність спричинили глибокі зміни в свідомості сучасного підлітка, однією з яких можна вважати згубну тенденцію американізації, потягу до всього “заокеанського”, часто всупереч своєму, національному. Тому основним напрямком сучасної системи національного виховання виступає сьогодні саме формування справжнього громадянина спроможного в недалекому майбутньому взяти участь у розбудові Української держави та зміцненні її незалежності, утвердженні рідної мови в усіх ділянках суспільного життя, відродженні, збереженні та примноженні національної культури. І вирішальним чинником в процесі формування такої особистості виступає власне національна самосвідомість, яка знаходить вияв у пам’яті про минуле, у відчутті власної пов’язаності з долею Батьківщини, в національній ідентифікації, тобто ментальній, духовно-культурній спорідненості зі своїм народом.

Розвиток екологічної освіти в установах природно-заповідного фонду визначено в Законі України «Про природно-заповідний фонд України», що засвідчує їх статус як еколого-освітніх закладів. Положення «Про наукову діяльність заповідників і національних природних парків України» визначає схему отримання інформації від заповідників і національних природних парків щодо їх еколого-освітньої діяльності. Наступним кроком у розвитку і зміцненні нормативної бази у цій сфері стало «Положення про еколого-освітню діяльність

заповідників і національних природних парків України». Ці документи містять норми про загальні принципи діяльності установ природно-заповідного фонду як осередків організації екологічної освіти та виховання, метою яких є цілеспрямоване формування засад екологічної свідомості та поведінки, спрямованої на збереження та відновлення природної спадщини.

Людина – дитя природи і праці. Велика мудрість у тому, що люди зрозуміли: необхідно берегти заповідні куточки. Звичай охороняти певні угіддя, урочища, окремі рослини і тварини дуже давній, своїм корінням сягає часів Київської Русі. Ще наші далекі предки вважали деякі ліси і тварини, що жили в них заповідними. Терміни «заповідник», «заказник» виникли від давніх слів «заповідь», «заказ», що означало місця, де забороняється сільськогосподарське та промислове господарювання постійно (заповідник) або лише її певний час (заказник). З давніх часів здійснювалися заходи щодо охорони не тільки лісів, а й окремих мисливських тварин. За зрубування дерев у заповідних містах навіть карали на смерть. Охороною природи почали займатись вчені.

Бурхливий розвиток економіки та промисловості у II половині XIX ст. сприяв збільшенню використання природних ресурсів, що призвело до знищення або загрози знищення об'єктів. Тому окремі вчені, наукові установи, природознавчі товариства, ентузіасти почали виступати проти руйнування зникаючих природних комплексів, за збереження рідкісних представників тваринного і рослинного світу.

 

Заповідники – найвища класична форма охорони, що здійснюється шляхом вилучення певних найцінніших ділянок території з господарської діяльності людей. Заповідник – це природоохоронна установа, яка за своїм статусом прирівнюється до науково-дослідного інституту, бо в них йде вивчення різноманітних природних процесів та явищ і розробка наукових основ охорони природи. Природні заповідники створюються за рішенням уряду держави з метою збереження у природному стані типових комплексів.

Отже, найголовніша функція всіх заповідників – консервація генофонду рослин і тварин та проведення екологічного виховання населення.

 

Заповідники – природні лабораторії, в яких вивчаються процеси, що відбуваються без втручання або з незначним втручанням людини. Отже, необхідна така мережа заповідників, яка б повною мірою могла б зберегти в  природному стані всі найтиповіші для кожної географічної зони ділянки з їх

природними флорою і фауною. За класифікацією 1983 р. було встановлено вже 9 заповідних категорій. До раніше згаданих ще додались: заповідне урочище, ботанічний сад, дендрологічний та зоологічний парки. Згідно із Законом України від 16.06.92 р. «Про природно-заповідний фонд України» введено ще 2 класифікаційні категорії: біосферний заповідник та регіональний ландшафтний парк.

 

Поняття «біосферний заповідник» введено в обіг за розробленою  ЮНЕСКО у 1971 р. міжнародною програмою «Людина і біосфера». Біосферні заповідники – це мало порушені території, на яких організовуються спостереження (моніторинг) за глобальними змінами, які виникли в біосфері внаслідок діяльності людини. Нині їх у світі близько 240.

Масовий потяг людей до тісної та активної взаємодії з природою призводить до виснаження рекреаційних ресурсів, знищення унікальних природних комплексів, включаючи їх флору і фауну. Для того, щоб цього не було і для наближення до людини краси та унікальності «царства вічної природи», зберегти його в незайманому вигляді і для майбутніх поколінь, виховати свідоме відношення людини до природних багатств – основна суть ідеї створення національних і природних парків.

Голицький ботаніко-ентомологічний заказник – мальовничий куток Подільського горбогірря. Він розташований між селами Куряни і Демня в південній частині Бережанського району Тернопільської області, в межах Лісостепової зони. Це степова ділянка площею 60 га, що приурочена до південного і південно-західного схилів гори Голиця. Територія заказника має некомпактну форму. Вона витягнута вузькою смугою з північного-заходу на південний схід приблизно на 2270 м. Середня ширина заказника близько 160- 240 м, у найширшому місці 400 м, а в найвищому - 60 м .З північної сторони заказник межує грабово-буковими лісами Бережанського лісництва. Із східної сторони південного схилу гори Голиця є соснове насадження.

Голицький ботаніко-ентомологічний заказник приурочений до одного з мальовничих горбів Подільського горбогірр’я західної частини Подільської височини, яка є складовою Східно-Європейської рівнини. За формою існуючого рельєфу територія заказника належить до геоморфологічного підрайону розчленованої височини Опілля. Скульптурна височина Опілля є своєрідним геоморфологічним районом, де повністю відсутні пластові форми рельєфу, при чому для нього властива виключна розчленованість, яка обумовлює деяку подібність Опілля з передгірними районами. В ландшафті чітко виділяються певні горби, що утворюють гряди, які спрямовані з північного заходу на південний схід. Схили горбів переважно круті, еродовані. Особливо це виражено в межиріччі Золотої Липи. Серед географічних факторів що впливають на клімат заказника вирішальну роль відіграє експозиція схилів, приуроченість заказника до південно-західного схилу г. Голиця. На території заказника спостерігаються виходи підземних вод на денну поверхню в східній частині. На схилі західної експозиції спостерігається вихід трьох джерел, які у верхній частині течії об’єднуються, утворюючи постійний водотік.  Кліматичні умови суттєво впливають на формування ґрунтів Голицького заказника. В ґрунтованому покриві Голицького ботаніко-ентолочіного заказника переважають чорноземи неглибокі карбонатні середньо- і слабо змиті, дерново-карбонатні середньо- і слабо змиті, сірі опідзолені середньо змиті в поєднанні з сильно змитими.

Заказник – це унікальний ботанічний об’єкт для якого характерна велика різноманітність видового складу рослинного світу, а також значна кількість рідкісних і зникаючих рослин. Згідно з «Геоботанічним районуванням (1977)» заказник знаходить в Миколаївсько-Бережанському районі букових та дубово-грабових лісів Кременецько-Хотинського геоботанічного округу букових та дубово-букових лісів Західноукраїнської під провінції, Східно-Європейської широколистянолісової області.

Рослинність Голицього заказника представлена лісовими, лучно-степовими, лучними і болотними фітоценозами. Лісові масиви займають північно-західні схили г. Голиця та її вершину. Вони представлені формацією граба звичайного у складі субформації буково-грабових і дубово-грабових лісів. Лучно-степові фітоценози утворені формаціями осоки низької, яка занесена до «Зеленої книги України» (1987), ковили найкрасивішої, куцоніжки пірчастої, трясучки середньої. Угрупування лучно-степового травостою формації осокки низької має 2, рідше 3 підяруси з загальним проективним покриттям 70-95%. Флористичне ядро формації осоки низької складають лічно-степові, в основному понтичні, понтично-середземноморскі і понтично-субсередземноморсько-сибірсько-тургайські види. В Голицькому заказнику фрагментарно представлені лічні угрупування а на місцях виходопідземних і ґрунтових вод- болотні фітоценози.

Особливий науковий інтерес становлять двадцять видів рослин, виявлених в заказнику, які занесені до «Червоної книги України», а саме:


  • Анемона розлога;
  • Билинець комарниковий;
  • Відкласники осотовидний і татарниколистий;
  • Вовчі ягоди пахучі;
  • Гіпокрепіс чубатий;
  • Гніздівка звичайна;
  • Жовтозілля Бесера;
  • Зозуленці салеповий і шоломоносний;
  • Ковила найкрасивіша;
  • Коручка темна-червона;
  • Лілія лісова;
  • Молочай волинський;
  • Пальчатокорінник бузиновий;
  • Сон великий;
  • Ясенець білий.

Крім того, на території заказника зростає понад 50 рідкісних регіональних видів рослин, зокрема: в’язіль увінчаний, воловик Барельє, волошка тернопільська, конюшина блідо-жовта, гірська та червонувата, кадило сарматське, молочай мигдалевидний, наперстянка великоцвіта, осока низька, підмаренник забутий, перстач білий, півники угорські, скорзонера пурпурова, сизюринхій гірський, тринія багатостеблова, чебреці одягнений і подільський, юринея вапнякова та інші.

Виявлений видовий склад хребетних тварин представлений 4 класами 16 радями. Особливістю фауни є велика видова різноманітність птахів (8 радів), серед яких найбільше представників горобцеподібних (23 види). Ссавці представлені 6 рядами (28 видів). Гризуни і хижаки становлять 17 видів, комахоїдні і рукокрилі – 8 видів. Парнокопитні – 2 види, а зайцеподібних – 1 вид. Земноводні плазуни нараховують 7 видів. Серед виявлених видів ссавців два з них борсук звичайний і горностай занесені до « Червоної книги України».

 

 

 

 

 

 

 

 

Екологічні проблеми:

Екологічна проблема — це зміна природного середовища в результаті антропогенних дій, що веде до порушення структури і функціонування природних систем (ландшафтів) і призводить до негативних соціальних, економічних та інших наслідків.

Поняття екологічної проблеми є антропоцентричним, оскільки негативна зміна в природі оцінюється щодо умов існування людини.

Заповідники, як модельні території для сталого розвитку, важливі для впровадження європейських стандартів життя та для розвитку економіки екологічно невиснажливими способами.

Біосферні заповідники (резервати), як міжнародно визнані інституції, підсилюють бренд-меседж України, як країни привабливої для туризму та країни з визначними природними, культурними та історичними цінностями.

Вдосконалення їхньої діяльності важливо також і для популяризації України у світі, формування її позитивного іміджу та для забезпечення присутності у міжнародному академічному середовищі.

Багаторічний міжнародний досвід впровадження Концепції біосферних резерватів, виявився корисним не тільки для працівників природоохоронних установ. Її прихильниками стає все більше вчених, вони є важливими для  органів державної влади та місцевого самоврядування. Біосферні резервати дозволяють отримувати різноманітні знання, проводити наукові дослідження та набувати практичного досвіду, необхідного для збереження біорізноманіття та забезпечення соціально-економічного розвитку в інтересах добробуту людей.

 

 

 

 

 

Класифікація екологічних проблем

Виділяють шість груп екологічних проблем:

  1. атмосферні (забруднення атмосфери: радіологічне, хімічне, механічне, теплове);
  2. водні (виснаження і забруднення поверхневих і підземних вод, забруднення морів і океанів);
  3. геолого-геоморфологічні (інтенсифікація несприятливих геолого-геоморфологічних процесів, порушення рельєфу і геологічної будови);
  4. ґрунтові (забруднення ґрунтів, ерозія, дефляція, вторинне засолення, заболочування і ін.);
  5. біотичні (зменшення рослинності, деградація лісів, пасовищна (екологія)дигресія, скорочення видової різноманітності і ін.);
  6. комплексні (ландшафтні) — запустинювання, зниження біорізноманітності, порушення режиму природоохоронних територій.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Основні екологічні проблеми

  1. Забруднення атмосфери

Одна з найгостріших екологічних проблем, зумовлених посиленням техногенного впливу на природне середовище, пов'язана зі станом атмосферного повітря. Вона включає ряд аспектів.

По-перше, охорона озонового шару необхідна у зв'язку із зростанням забруднення атмосфери фреонами, оксидами азоту і ін. До середини XXI ст. це може привести, за оцінками вчених, до зниження вмісту стратосферного озону на 15%.

По-друге, зростання концентрації СО2, що відбувається в основному за рахунок згоряння викопного палива, зменшення площ лісів, виснаження гумусового шару і деградації ґрунтів. До середини XXI ст. очікується подвоєння концентрації газу, що мала місце перед початком НТР. У результаті «тепличного ефекту» до 30-х рр. XXI ст. може статися підвищення середньої температури приземного шару повітря на 3 ± 1,5оС, причому максимальне потепління станеться в приполярних зонах, мінімальне — біля екватора. Очікується збільшення швидкості танення льодовиків і підняття рівня океану з темпом понад 0,5 см/рік.

По-третє, кислотні опади стали істотними компонентами атмосфери. Головна причина кислотних опадів — надходження сполук сірки і азоту в атмосферу при спаленні викопного палива в стаціонарних установках і двигунах транспорту. Кислотні опади завдають шкоди будівлям, пам'ятникам і металевим конструкціям, викликають дигресію і загибель лісів, знижують урожай багатьох сільськогосподарських культур, погіршують родючість ґрунтів, що мають кислу реакцію, і стан водних екосистем.

  1. Забруднення та виснаження водних ресурсів

Проблема виснаження водних ресурсів викликана зростанням споживання води промисловістю, сільським і комунальним господарствам, з одного боку, і забрудненням водних джерел — з іншого. Щорічно людством використовується в середньому до 6000 км3 води, з них у сільському господарстві близько 3400, промисловості 2200, на комунально-побутові потреби 400 км3.

  1. Деградація ґрунтів

Одна з головних екологічних проблем пов'язана з погіршенням стану земельних ресурсів. За історичний час внаслідок прискореної ерозії, дефляції і інших негативних процесів людство втратило майже 2 млрд га продуктивних земель.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Література

1.Заверуха Б.В. Флора Волино-Подільський і її генезис. –Київ: Наук. думка, 1985.-192 с.

2. Заверуха Б.В. Чари заповідної Голиці. Газета «Вільне життя» 22.05.1988.

3. Заверуха Б.В. Заповідний куток Опілля- квітограйна Голиця // Рідна природа. – 1992.  №3 – С.35-37

4. Заверуха Б.В. Про друге видання «Червоної книги України» // Укр. ботан. Журн.- 1992. – 49, С.72 -80.

5.Зелінка С.В. Барна М.М., Шанайда Н.Д., Черняк В.М., Адамів М.І. Охорона генофонду флори і рослинності Голицького державного ботаніко-ентомологічного заказника на Тернопільщині // наукові записки Тернопільського педагогічного інституту: Серія біологія, хімія, педагогіка. – Тернопіль, 1994. – випуск І. – С.68-70

6.Природа Тернопільської області / Під ред. К.І. Геренчука. Львів : вища школа. Вид-во та при Львів. ун-ті, 1979. – 168 с. 

7.Червона книга України. Рослинний світ: / Редкол. : Ю.Р. Шиляг – Сосонко « Відипи. Ред» та ін. – К. : «Українська енциклопедія» ім. М.П. Бажана, 1996. – 608 с.

 

 

 

 

 

 

 

docx
Додано
20 листопада 2023
Переглядів
276
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку