Природні зони Африки

Тема: Природні зони Африки.

Навчальна мета: сформувати в учнів поняття про особливості розміщення природних зон Африки; поглибити систему знань учнів про взаємозв’язок природних компонентів у складі природних зон;

Розвиваюча мета: формувати в учнів вміння складати характеристику природних зон в певній послідовності за типовим планом, та порівнювати зони між собою.

Виховна мета: на основі даних про унікальну природу материка виховувати в учнів пізнавальний інтерес і бережливе ставлення до природи.

Обладнання: фізична карта Африки, карта природних зон Африки, таблиці: «Вологі екваторіальні ліси», «Волога і суха савана», « Кам’яниста пустеля»,

«Тваринний світ вологих екваторіальних лісів, саван, пустинь»

Тип уроку: засвоєння нових знань.

                                              Хід уроку.

І. Актуалізація опорних знань учнів.

1. Що таке природна зона?

2. Які природні зони є  на території Африки?

3.Які чинники впливають на розміщення природних зон?

ІІ. Мотивація навчальної і пізнавальної діяльності учнів.

Сьогодні у нас урок незвичайний , ми здійснимо заочну подорож по великих просторах Африки, по її природних зонах. Допоможуть нам у цьому наші дослідники, які вже побували на цьому материку, казкові герої. Вони познайомлять нас з кліматом, природою, різноманітністю рослинного і тваринного світу.

ІІ. Вивчення нового матеріалу.

Вчитель.

І так, ми хочемо потрапити у вологі екваторіальні ліси Африки. Яким видом транспорту нам найкраще скористатися щоб дістатися туди? Займайте свої місця. Чи всі речі ви з собою взяли, нічого не забули? А може ви і не знаєте, що потрібно з собою брати, а тому давайте покличемо на допомогу наших дослідників які вже там побували. Будь ласка, допоможіть нам, з’ясуйте   де знаходяться ці ліси, який там клімат, як нам потрібно одягнутися і що з собою взяти. ( один з дослідників ознайомлює учнів з географічним положенням та кліматом цієї зони). Отже, розпочинаємо нашу подорож.

 Мандрівник:   Зона вологих екваторіальних лісів охоплює узбережжя Гвінейської затоки на північ від екватора та басейну річки Конго. Вона простягається на 1600км з півночі на південь та на 5000км із заходу на схід. Це дуже своєрідна природна зона. Тут немає пір року: взимку і влітку температура повітря становить приблизно +24˚С. За рік випадає більше 3000мм опадів .Дощі ллють щодня, зазвичай по обіді.

Вчитель: діти, ви зрозуміли, що потрібно брати з собою? Дійсно, нам не потрібні теплі речі, але обов’язково потрібно прихопити з собою парасольку, плащі. Юні дослідники, розширте наші знання і підкажіть яким видом транспорту туди найзручніше  добратися?

Дослідник. Так, вода й тепло створюють ідеальні умови для розвитку всього живого, тому там ростуть екваторіальні ліси – гілеї .З літака ці ліси нагадують зелене море.

В цій зоні річки завжди повноводні. Під час паводків вони часто заливають низькі береги, а вода покриває величезні простори. А тому я пропоную добиратися туди гелікоптером.

Вчитель: Діти, отже нам, мабуть,  потрібно прихопити з собою  гумовий човен. Ви бачите, що ми самі без допомоги не можемо все взяти Тому скористаємось порадами інших дослідників з цієї команди.

Дослідник ґрунтознавець: в умовах екваторіального лісу утворилися червоно-жовті фералітні ґрунти . Червоного кольору їм надають сполуки заліза, які містяться в них. Ці ґрунти дуже бідні на поживні речовини, оскільки органічні рештки за умов вологи і тепла швидко розкладаються мікроорганізмами, а поживні елементи швидко вбираються рослинами.

Вчитель: А який же там рослинний світ?

Дослідник ботанік: видовий склад органічного світу природної зони екваторіальних лісів Африки дуже багатий, але особливу увагу слід звернути на багатоярусність, що тут виявляє себе дуже яскраво. У цих лісах то тут,  то там ростуть дерева-велетні ( показує на таблиці ) . Їхні стовбури такі товсті, що їх не зможуть охопити шість чоловік, а гілки такі великі, що кожна з них могла б  бути великим деревом. На стовбурах та гілках цих велетнів живуть сотні рослин-паразитів . Між високими деревами ростуть нижчі. Ще нижче тиснуться чагарники і, все переплітаючи, перекидаючись з дерева на дерево, в’ються ліани, то тонкі , як мотузок, то товстіші за ногу бегемота. Іноді вони утворюють цілі плетива непрохідних хащів. Проміння палаючого африканського сонця не проникає у глибину цього лісу.

Вчитель: діти, яким чином там можна пройти? Я вам зачитаю з спогадів як проходив уславлений мандрівник Генрі Стенлі коли вперше потрапив до цього лісу. « Я наказав своїм саперам, щоб кожний з них находу швидким змахом відрубував ту ліану, або той кущ, що заважав йому пройти, і одразу ж йшов би далі; двоє старших повинні були робити якомога виразніші позначки на деревах… Ми мало не в такт похоронного маршу вступали вперше у невідомі нетрі цих дрімучих лісів. Деякими місцями ми просувалися не більше 400м на годину; іншими більш-менш відкритими, могли проходити до 1500м. З пів на сьому ранку до чотирьох годин опівдні ми зробили тільки 9км…Ми все ще йшли, зустрічаючи на шляху протягом дня болота та річкові притоки, бухти та тінисті обмілини, могари та трясовини, калюжі, затягнуті зеленою цвіллю».

Вчитель: діти,  вам не страшно вирушати в таку подорож? Наберіться мужності, адже вам, мабуть, хочеться дізнатися про рослини і тварини які там мешкають ? Думаю ми там будемо не самі? Там будуть наші дослідники- провідники, які і допоможуть нам. Тож в дорогу, летимо…

   А ось і поляна де ми можемо приземлитися. Приготуйтеся , ідемо на посадку. Спасибі пілотам посадка була вдалою і ми вже і в лісі.

     Тепер повністю  покладаємось на досвід наших провідників.

Провідник – біолог: («проводить» по лісу і ознайомлює з типовими рослинами та тваринами вологих екваторіальних лісів, використовуючи таблиці )

Вчитель: діти, зверніть увагу, ми вже виходимо з лісу. Що це за місцевість? Чи не подібна вона до нашого українського лісостепу?  Куди ж ми потрапили? А  он під деревами сидить група людей, давайте до них підійдемо і запитаємо, що це за місцевість.  Подолавши незначну віддаль, привітавшись з людьми, учитель,  відрекомендувавши своїх супутників, запропонував їм  познайомитися.

Дівчинка-незнайомка: Я Марійка, а це моя сестричка Світланка, дідусь і наші друзі та деякі звірі.

Учитель: Будь ласка, познайомте нас з цією місцевістю.

Марійка: ми знаходимось в природній зоні що зветься саваною. Це своєрідний тропічний лісостеп і степ. Вона  – найбільша за площею в Африці, та займає близько 40% її території. Це - степ з трав’янистим покривом, з розкиданими поодинці, або невеликими групами дерев і чагарників.

Дідусь: Марійко, про що ти так цікаво розповідаєш?

Марійка: З географії ми вивчали природні зони материка Африка, і от я ділюся з гостями своїми знаннями.

Дідусь: Так- так,  я також знаю дещо цікаве про савани Африки. Для них характерні дві пори року – суха і волога. У дощовий сезон трави ростуть швидко і можуть досягати у висоту 2-3 м й більше. Дерева у цей період вкриваються листям. ( вчитель вивішує таблиці вологого і сухого сезону) Та як тільки настає засушливий сезон, трави вигорають, деякі види дерев скидають листя і савана набуває жовтого кольору, а після пожежі і чорного. Засушливий сезон тут триває близько півроку. За цей час лише іноді випадають дощі. Та коли розпочинається сезон дощів, то запилений цей жовто-чорний край перетворюється в чудовий зелений парк із тінистими деревами. Сіре від диму та пилу повітря стає прозорим і чистим. Перші тропічні зливи після засухи справляють надзвичайно сильне враження. Перед початком дощу завжди спекотно. Та ось з’являється невеличка хмаринка. Чується гуркіт грому. І нарешті на землю обрушується злива. Ближче до екватора дощовий сезон довший. З наближенням до тропіків – коротший. Причому, коли у нас у північній півкулі засуха, то в південній, навпаки, йдуть дощі.

Дідусь: цікаво?

Марійка: так, дуже цікаво!

Дідусь: хочете дізнатися більше?

Марійка: звичайно, хочемо.

Дідусь: то ходімо зі мною.

Марійка: підемо всі разом?

Дідусь: не заперечую, внучко. І так ми в саванах, які знаходяться на північ від вологих екваторіальних лісів. Тут, бачите, зараз сухий період, трава вигоріла, савана набрала жовтого кольору, дерева скинули листя. А як би ви  вийшли з південної сторони екватора, то там би ви побачили високу зелену траву, всі дерева вкриті листям. Зверніть  увагу, що на відміну від бідних фералітних ґрунтів вологого  екваторіального лісу, ґрунти саван мають більший вміст перегною, оскільки в сухий період рослинні рештки розкладаються повільно. Переважають червоно-бурі ґрунти.

Марійка: А про рослинний світ давайте попросимо розповісти мою сестричку Світлану.

Світлана: З великим задоволенням розповім. Для злакових саван найбільш характерною є висока трава, а з дерев – олійне дерево і олійна колючка. По долинах річок тягнуться галерейні ліси, що нагадують екваторіальні ліси.

Злакова савана змінюється чагарниковою, чи акацієвою. Трава тут уже меншої висоти, всього 1 – 1,5 м, а дерева представлені кількома видами акацій із щільною кроною у вигляді парасольки, а також деревовидним молочаєм, або хлібним деревом.

Погляньте, перед вами баобаб – один із священних символів Африки. Він дуже цікавим способом пристосувався до таких контрастних умов існування. Цей тропічний велетень рідко сягає заввишки понад 25 м, тоді як в обфаті може сягати 20 м, а то й 40 м. Саме в товстому стовбурі під час дощів баобаб, немов верблюд, накопичує воду – до 120 л ! Якщо ви побажаєте розкласти вогнище, не збирайте гілок баобаба – його деревина не горить. Плоди на ньому достигають на початку сухого сезону, якраз саме зараз ви на ньому бачите стиглі плоди яким, як ви бачите, ласують мавпи. Тому його іноді називають мавпячим деревом. Чим далі на північ та південь, тим бідніша рослинність. Рослинність саван не така різноманітна, як у вологих екваторіальних лісах, але теж вражає своїм багатством. Віддаляючись від екватора, ми з вами спостерігаємо що рослинність збіднюється. На межі з напівпустелями трави та дерева більш пристосовані до сухого клімату.

Марійка: Дуже різноманітний тваринний світ саван. Зверніть свою увагу на те, що тут мешкають жирафи, різноманітні антилопи, зебри, слони, носороги, буйволи, леви, гепарди, та леопарди ( зокрема чорні пантери), шакали, гієни, багато плазунів, на берегах водойм – крокодили, бегемоти, фламінго, марабу. У саванах мешкає найбільший птах світу – африканський страус, зріст якого сягає 280см, а вага – 100 кг. Розбити яйце страуса вагою у 2 кг та шкарлупою 2мм завтовшки можна хіба що молотком. Страус здатний розвивати швидкість до 79 км/год, тому приручених страусів іноді запрягають у візок. Страуси невибагливі в їжі, добре акліматизуються.

Дідусь: а про себе, як в казці, давайте попросимо розповісти нам присутніх тут тварин. Отож, слово слонові, зебрі.

Слон : я африканський слон, найбільша наземна  тварина в світі. Довжина мого тіла може досягати 5-7 метрів, а з хоботом і хвостом до 10 метрів. Верхні передні зуби можуть бути довжиною до 3 метрів. А моя маса сягає 8 тон.

Зебра: таких як я міцних конячок у часи Римської імперії називали тигроконі. Смугасте забарвлення робить мене майже непомітною серед трави. Мій найстрашніший ворог -  людина, якій дуже зручно цілитися з гвинтівки в смугасту мішень. Через хижацьке винищення ми знаходимося на грані зникнення з Землі. Живемо ми стадами. Ласуємо – травою і листям чагарників. Ми не іржемо, як коні. І не кричимо, як віслюки. А наш голос нагадує голосне гавкання собак. Людина не змогла приручити  і тому нас можна поспостерігати лише в зоопарках.

Дідусь: шановні друзі, ось і завершилась наша короткотермінова подорож по саванах Африки і той, хто був дуже уважним мабуть встиг уже помітити, як поступово змінюється рослинний і тваринний світ та клімат. Ми  вертаємось назад, а вам бажаємо приємної і цікавої подорожі по пустелях Африки. До побачення!  Щасливої дороги!

Вчитель: діти  давайте подякуємо дідусеві та його друзям  за допомогу і  цікаву розповідь,  бо ми незчулись як перейшли всю савану і наблизились до  дуже бідної території як на рослинний так і на тваринний  світ. Що це за зона ? Підійдемо он до того каравану верблюдів, що рухається разом з людьми. Може вони нам розкажуть про цю місцевість.

    Через півгодини виснажливої ходи під палючим сонцем, привітавшись, ми звернулись з запитанням до керівника каравану.

Керівник каравану: ви потрапили  в піщану пустелю Сахару, але якщо пройдете далі на північ, то зустрінете кам’янисту пустелю ( хамад) яка розкинулась на нагір’ях Ахагар,  Тибесті та підвищених рівнинах. В пустелях - мала кількість опадів, які випадають раз на рік, а буває і рідше, призводить до того, що в пустелі немає постійних водотоків (крім р. Ніл ), а зберігаються сухі річища – ваді. Вони заповнюються водою  тільки під час дощу, але не надовго. Сонце швидко через кілька годин випаровує воду.         

    Оскільки в пустелі небагата рослинність, в ґрунті мало органічних решток. Тут утворюються пустельні тропічні ґрунти. Сахара – найбільша пустеля світу. Вона простягається від Атлантичного океану до Червоного моря на 5000км, а з півночі на південь – на 2000км. Це і могутні гірські хребти, і покриті щебенем рівнини, і нескінченне море піщаних барханів. Велика спека вдень змінюється тут пронизливим холодом уночі, а піщані і пилові бурі змітають на своєму шляху все живе. Найвища температура на Землі зареєстрована саме в Сахарі. Вона досягає 57, 8˚С в тіні. Поверхня ґрунту нагрівається до 70˚С. Дуже великі добові амплітуди температур ( до + 30˚ ).Таких різких перепадів не витримує навіть каміння . Опівдні, в саму спеку, іноді можна почути голосний і різкий тріск. Це тріскається і розлітається на шматки каміння, що перегрілося. Таке каміння дістало в Сахарі назву «стріляючого». Жителі пустелі кажуть : «Сонце в нашій країні змушує кричати навіть каміння».Річна сума опадів у Сахарі скрізь менша 50 мм. У внутрішніх частинах пустині дощів не буває по кілька років. Хмари – рідкісне явище, тому сонячне проміння через те так сильно нагріває земну поверхню.  Все життя в Сахарі зосереджене в оазисах, тобто в місцях де є колодязі, чи джерела, біля річок, чи тимчасових озер, що утворюються в улоговинах. Тут ростуть акації, фінікова пальма, водяться качки, горлиці, голуби, рябчики, пустельний жайворонок, бігунки, соколи. Але такі краєвиди трапляються вкрай рідко. На величезних просторах Сахари немає ніякої рослинності. Цим вона відрізняється від пустель Північної Америки, де ростуть хоч кактуси. Є тут рослини, які пристосувалися до суворого клімату пустелі. Це – ефемери. Вони користуються дуже коротким терміном зволоження. Прошумить дощ і зразу ж з’являються на них листки і квіти. Вони дозрівають, відцвітають і в’януть так швидко, що до наступного дощу їх насіння вже дозріло і тільки чекає на воду, щоб швиденько прорости. У рослин пустинь ( наприклад, верблюжа колючка ) дуже розвинута коренева система, якою вони збирають воду з великих глибин із широких просторів. У багатьох рослин, щоб зменшити випаровування листки дуже маленькі, а іноді замість них виростають колючки  Із тварин краще всього пристосовані до життя в пустелі плазуни. Від сонця вони ховаються у піску чи щілинах, а живляться комахами.  Антилопи, шукаючи воду та їжу, здатні долати великі відстані. Скрізь поширені також різні жуки, саранові, скорпіони. На окраїнах пустині зустрічаються гієни, леви.

Вчитель: діти , ми пройшли по просторах пустелі Сахара, а тепер давайте сядемо в гелікоптер і перелетимо на другу сторону Африки – на південь і ознайомимося з пустелями цієї території. Ви згідні ? Тож   в дорогу…

   І ось ми над западиною Калахарі, наш гелікоптер знижується, заходить на посадку.  Тут   нас зустрічають  провідники, які проведуть нас по цих пустелях.

Провідник  по пустелі Калахарі: величезні піщані дюни одна за одною, ніби гігантські хвилі, вкривають простори Калахарі. Дюни забарвлені у рожевий колір тому, що в ґрунті міститься багато заліза. На верхівках дюн ростуть пучки жорсткої трави, під час дощів вона зеленіє, а в посуху – жовкне. На схилах дюн можуть рости й низькі чагарники з колючками. В Калахарі трапляються молочаї, алое, та інші рослини, що накопичують вологу у стеблах, листях, стовбурах. Калахарі – батьківщина кавунів. Дикі кавуни досі тут заміняють людині та тваринам воду .

Вчитель: а ось ми дійшли до пустелі Наміб.  Нас зустрічають місцеві жителі: готтентоти. Вони і проведуть нас  по цій пустелі.

Місцеві жителі. Пустеля Наміб помітно відрізняється від пустелі Калахарі , ту яку ви тільки - но перетнули. Дощі тут бувають досить рідко, тому більша частина пустелі позбавлена рослинності. Крім великих піщаних барханів, трапляється місцевість вкрита щебенем. Не закріплені корінням рослин піщані дюни переміщуються  в напрямі пануючого вітру. Тільки вздовж річок ростуть акації й тамариск. Найдивовижніша рослина пустелі Наміб – вельвічія. Це дерево має короткий (10 – 15 см ) і товстий ( до 1 м у діаметрі ) стовбур, від якого відходять два шкірястих листки завдовжки до 3 м. Вологою вельвічію забезпечують листки, які вбирають її з туману. 

Вчитель: от ми і закінчили мандрувати пустелями Африки. Давайте побуваємо ще в вічнозелених твердолистих лісах. Провести по них екскурсію попросимо дослідників субтропіків.

Дослідники субтропіків: шановні друзі, ми вас познайомимо з природою цих лісів. Вони знаходяться і на крайній півночі, і на крайньому півдні Африки. Взимку зона знаходиться під впливом циклонів, що приносять прохолоду і вологу. Влітку циклони витісняються сухим і жарким повітрям тропіків. Тут типовий середземноморський клімат. Рослини цієї зони мають невелике, жорстке, з жовтою шкіркою листя, завдяки чому вони можуть легко витримувати спеку. Зрештою, тому і називаються ці ліси «жорстколистими». Хвойним деревам – ліванському кедру, сосні, кипарису – сухе повітря влітку теж не завдає шкоди.

    Коричневі ґрунти вічнозелених твердолистих лісів досить родючі. Оскільки містять багато перегною. Опадів у цих краях випадає достатньо ( 500 – 1000 мм) для розвитку  рослин і водночас не дуже багато,  не вимиваються поживні речовини.   

    У Південній Африці субтропічні ліси займають невелику площу. Тут, крім названих, ростуть лавролиста олива, південний бук, чорне дерево, ліани, молочаї, верес, нарциси, тюльпани, гладіолуси.

Вчитель: от ми і закінчили подорож по природних зонах Африки. Я дуже вдячна всім хто нам допомагав. До зустрічі на інших материках.

ІІІ. Підведення підсумків уроку.

ІV. Завдання додому: повторити параграфи 15 - 17.