26 вересня о 18:00Вебінар: Особливості статевого виховання у школах України

Про багатство матеріальне і не тільки

Про матеріал
Нотатки про роман письменника із Закарпаття М. Дочинця "Криничар", що можуть бути використані у процесі вивчення сучасної української літератури
Перегляд файлу

Мирослав Дочинець. Криничар. Діяріюш найбагатшого чоловіка Мукачівської домінії. Роман. – Мукачево: Карпатська вежа, 2012. – 331 с.

 

Роман присвячено Івану Дочинцю, який відкрив мені світло книги. Емілії Дочинець, яка відкрила вагу грошей.

 

Епіграфами взято:  Я – крихітний олівчик у руці Господа, який пише лист любові цьому світові. – Мати Тереза.; Час – це єдина монета нашого життя. – Карл Сендбер.; Коли стаєш на міст, спробуй палицею – чи надійний. – Стара приказка.

Автор зазначає, що роман написано в період з травня 2011 по лютий 2012 року в Мукачеві – Будапешті – Відні – Таба в Єгипті – Єрусалимі – с. Косині.

В експозиції йдеться про те, як Спекотного проліття року Божого 1728, на Федора-Колодязника в княжому городі Мукачеві на торжищі Піяц було здвигнуто боввана. То був пам’ятник не людині, а псові.

А далі йдеться про знахідку під постаментом – шкіряну тайстрину із зшитком паперів, які через не одні руки від 18 ст. до 20-го потрапили до шофера студебекера у дворищу КДБ, і аж згодом до автора-письменника.

Тобто, історія життя і збагачення мукачівського пана Кутя (в називному – Кутьо) розказана від першої особи. Історія досить цікава і багата на пригоди.

Майбутній нувориш народився від матері – артистки пересувного цирку, дівчини-змії,  а батька не мав. Мати його теж на світ зявилася десь на Верховині, ніби без кісток і з очами, які не закривалися. Тож дитину поклали в кошіль і сплавили в Латорицю, де кошик підібрав циган і спродав потім циркові. Дівча виросло і стало артисткою-гімнасткою, адже згиналася на всі боки, як змія. Крім акробатичних здібностей дівчини циркачі використовувала й інші, аж до перелюбства. Отак і завагітніла вона, народила дитинча, а сама померла при пологах. Немовля залишилося у баби Влени, а циркачі втекли. Тіло померлої якийсь пропийдух спустив у воду, в Латорицю.

Так ріка стала ще ближчою оповідачеві. А виростав він теж незвично – у страшезних злиднях, бо баба Влена не мала чим його годувати. Одного разу

                                                                                                                              дитина залишилася на кілька день сама (Влена залишилася на іншому березі при повені), вицибала надвір і знайшла прихисток біля суки зі щенятами, «ссав вимучене синє вим’я. А потім його похрестили і дали наймення Овферій. По-нашому – Ферко, Федір.

Дитина зростала і усвідомила якось: За три найбільші ласки безмежно вдячний я Господу: за те, що народив мене людиною, а не твариною; за те, що народив мене русином; за те, що народив мене в Мукачеві. Бо тут мій новий Вавилон, осяйний мій Єрусалим. Тут моє глибоке закорінення і моя листата крона.

В околицях Мукачева, на березі Латориці виростав Овферій-Ферко, дружив зі псами, до яких мав неабиякий потяг. А далі зустрівся з місцевим жидом Мордком, який володів столярнею, броварнею, винницями й парцелами лісу, крамничкою й тою злощасною корчмою «Молоко русалки».

Він загадав хлопцю роботу – розкласти в суботу вогонь і в попелі спекти яйце, за яким треба було прийти наступної суботи. Потім Мордко вигадував ще мудріші забаганки, а водночас завдання, за які платив то яблуком, то ще якоюсь дрібничкою. І вчив думати, як можна заробляти гроші.

Овферій у молодості спробував працювати у горни чарів Галасів, перебивався біля художника Жиги, що жив під мостом у дощатій халабуді і малював головний образ  - Спасителя. А потім Мордко прилаштував його на псарню при Паланку до пана Лойка. Там він був за приманку псам, які його мало не загризли. Але він вижив. І сам став псарем.

Аж поки його не випросили у капітана Лойка у поміч до криничаря Петра Соломи, в дочку якого – Юлку закохався. В Паланку треба було розчистити колодязь і віднайти замурований таємний підземний хід. Це було зроблено. Але Овферій платні не встиг отримати, бо загримів за ґрати до Гречина, якому вирішив допомагати і попався, коли кидав йому передачу. Там пізнав загальні закони чисел. І благополучно втік через потайний лаз разом із псом, якому й поставить колись памятник у центрі Мукачева.

 

 

Заховався у печері святого Симка, а згодом відбув із ченцями до Києва. Правда, не дійшов до святих київських печер, а потрапив на січ. З козаками брав участь у штурмі фортеці – Білгорода. Там зумів заховавти скарб і потрапив у полон до турків. І там умудрився знайти воду і отримати волю. Згодом дістався аж до Єгипту.

 І після довгих двадцяти років блукань повернувся таки до Мукачева, де його статки стали приростати.

Плата за копання колодязя в Паланку була вкладена Мордком як інвестиція у будівництво дороги до Галичини на імя Криничаря Федора, так його записали. Із собою теж приніс прихований у Причорномор’ї сховок. А в Мукачеві надбав земельних і лісових ділянок, заклав сад і винниці, організував ремісничі цехи. І побудував міст через Латорицю, який, правда, приписали цісарю.

І осмислював сутність грошей: Гроші – суть енергія, що дає людині можність. Можність набувати,управляти людьми, радіти життю, мати повагу… І чим більше тієї енергії, тим більше в тебе змоги.

Енергія грошей не є ні доброю, ні лихою, вона поміркована.

Грошима треба ділитися, жертвувати убогим і потребуючим, на церкву, на боже милі нужди.

У романі є й інші місця, які претендують на імперативні повчання – від Гречина, від Симка, від мулли, від китайця, що застряг серед козаків.

І завершується ця цікава розповідь роздумами Криниччаря:

Чоловік старіє, як дерево. Дерева вмирають стоячи. Так і декотрі люди. Вони ще ступають по землі, але земля вже нічого від них не дістає. А небо… до неба вони рідко підносять очі. Тому і вмирають дочасно, деревеніють заживо. Може, червак страху й зневіри підточує їх; може, шашіль безнадії і змирення; а може, висушує їх безводдя любові і поїдає гниль непотрібності…

Доки ти йдеш, ти в дорозі. Доки мислиш – дієш. Доки дієш – ти потрібен людям, Богу і собі.

 

 

Написаний живою, приправленою діалектизмами, мовою, нашпигований думками-роздумами про смисл життя, роман цікавий не тільки як пригодницький чи філософський. Він просто цікавий вдумливому читачеві.

Недарма ж висувався на Шевченківську премію. Він того вартий.

 

 

 

 

docx
Додано
25 серпня
Переглядів
22
Оцінка розробки
Відгуки відсутні
Безкоштовний сертифікат
про публікацію авторської розробки
Щоб отримати, додайте розробку

Додати розробку