Про підходи до оцінювання

Про підходи до оцінювання

В.В. Лохвицький, вчитель історії

Україна, м. Енергодар, Запорізька область, Енергодарська гімназія № 1 Енергодарської міської ради Запорізької області

Загальновідомим є той факт, що будь яка діяльність оцінюється та за її  результатами отримується відповідна нагорода. Якщо мова йде про професійну діяльність, то нагорода визначається заробітною платною/преміюванням/моральним заохоченням. Якщо ж мова йде про освітній процес, то нагорода учнів визначається балами за певний рівень навчальних досягнень та цінуванням їхньої навчально - пізнавальної діяльності.

 Оцінювання  – це відображення результатів діяльності учнів. Надзвичайно важливо, щоб  оцінювання було об'єктивним - це означає:

 - установлення рівня, досягнутого учнем, шляхом порівняння початкового рівня з досягнутим і досягнутого рівня з еталоном;

 - усунення суб'єктивізму у сфері відносин "учитель-учень";

 - забезпечення вчителя об'єктивною інформацією про те,  в якому ступені опанував учень навчальний матеріал.

 Сучасна педагогічна практика показує, що в процесі оцінювання навчальних досягнень учнів доречно використовувати два типи критеріїв: соціальні та індивідуальні. Інструментарієм соціального оцінювання є "Критерії оцінювання навчальних досягнень учнів у системі загальної середньої освіти", розроблені МОН України на загальному та предметному рівнях. Застосування індивідуальних критеріїв дає змогу порівняти результат, отриманий учнем сьогодні, з його попередніми результатами, і тим самим виявити динаміку його розвитку.

 Проблема об'єктивного оцінювання в рамках сформованої системи навчання поки нерозв'язна, однак є шляхи ії мінімізації:

 1) винесення оцінювання за межі відносин "учитель-учень" (комп’ютерне тестування, діагностичні завдання, освітній моніторинг за наданими текстами, рейтинговий контроль, формувальне оцінювання);

 2) оцінювати маємо не учня, не поведінку чи стосунки, а навчальну діяльність, навчальні дії, знання, уміння та компетентності;

 3) особисті досягнення учня не повинні оцінюватись негативно, а лише у порівняння, однак не з еталоном, а з рівнем, який мав даний учень раніше;               4) об’єктивно оцінюючи рівень досягнень учня, а не ступінь його невдач, учитель повинен діяти, керуючись рекомендованими  критеріями;

 4) оцінювання навчальних досягнень учнів повинно бути систематичним, регулярним, що дозволяє оперативно вносити корективи в освітній процес, організовує та дисциплінує учнів, спонукає їх до постійної роботи;

 5) оцінювання слід супроводжувати обґрунтуванням (коментуванням), яке вимагає аналізу способів діяльності учня, його ставлення до навчання, міри старанності, повноти та правильності знань; необхідно пояснити учневі, як можна виправити допущені помилки, ліквідувати прогалини у знаннях;

 6) здійснення індивідуального підходу під час оцінювання учнів, що вимагає створення таких умов, за яких знімається психологічне напруження, тривога учнів і вчитель може об'єктивно виявити й оцінити досягнення кожного з них: під час опитування не підганяти учнів, давати час на обміркування, створювати атмосферу доброзичливості, дозволяти користуватися планом відповіді або опорним конспектом;

 7) формування в учнів уміння самостійно контролювати, оцінювати і коригувати свою навчальну діяльність, виховування в них звички і потреби в самоконтролі і самооцінці.

Результат навчання обов'язково підлягає оцінюванню. Виходячи з того, що компетентність — це кінцевий результат сучасного навчання, актуалізується проблема визначення критеріїв оцінювання її сформованості. Дане оцінювання має бути рівневим і співвідноситися з критеріями оцінювання навчальних досягнень.

Компетентності, не лише ключові, а й базові, надпредметні, складно вимірювати. Тому важливо:

1) ураховувати формування компетентностей при оцінюванні навчальних досягнень учнів;

2) для оцінювання рівня сформованості компетентностей необхідно використовувати інтерактивні технології, наприклад: тести з відкритими завданнями; включення учнів у дослідницьку діяльність; постановка та розв'язання проблемних завдань; диспути як ефективний засіб компетентнісного навчання; розв'язання ситуативних завдань; мультимедійне навчання, комп'ютерне моделювання; використання методу навчальних проєктів тощо.

Оцінювання сформованості основних груп компетентностей належить до найменш розроблених та найбільш серйозних проблем, пов'язаних з упровадженням компетентісного підходу, адже наша система навчання мала прецеденти тільки предметного оцінювання. В усякому разі її розв'язання має бути централізованим, а критерії оцінювання сформованості основних груп компетентностей такими ж офіційними як критерії оцінювання навчальних досягнень учнів.

 Абсолютно впевнений, що об’єктивне, справедливе оцінювання рівня навчальних досягнень учнів та рівня сформованості їхніх компетентностей – це одна із найважливіших складових уроку. Однак не менш важливим є цінування навчальної діяльності здобувачів освіти, тобто щирий прояв педагогом свого задоволення успіхами учнів, які були досягнуті ними на основі мобілізації своїх знань, умінь, особистісних якостей.

Форми цінування бувають прямими й опосередкованими (через думки інших суб’єктів освітнього процесу), а також вербальними (мовленнєво – семантичні) і невербальними (інтонація, погляд, рух, міміка тощо).

Спрямованість діяльності цінування ділиться на цінування досягнутих результатів (рівень компетентності учнів), цінування ефективності діяльності учнів (індивідуальна успішність їхнього наближення до позитивних результатів), цінування тих особистісних якостей учнів, які дозволяють їм досягати необхідних результатів.

Багаторічний педагогічний досвід дозволив автору серед підходів до оцінювання рівня навчальних досягнень учнів та рівня сформованості їхніх компетентностей виокремити найбільш суттєві:

- значущість (оцінюванню мають підлягати лише найбільш значущі передбачені результати навчання та діяльності учнів);

- адекватність (оцінка має бути відповідною цілям та результатам навчання);

- об'єктивність (відповідність критеріям оцінювання);

- інтегрованість (оцінювання має бути інтегрованим у процес навчання, стати його невід'ємною складовою та мати виховний характер, сприяючи оптимізації освітнього процесу);

- відкритість (критерії та стратегія оцінювання повинні бути відомими учням заздалегідь, бажано залучення школярів до їхньої  розробки);

- зрозумілість (форми оцінювання, цілі та процес оцінювання мають бути простими, доступними та зручними у використанні).