Про способи створення в учнів позитивного ставлення до навчання

Визначальним компонентом організації навчальної діяльності є мотивація. Формування мотивів навчання – це створення у школі умов для появи внутрішніх спонукань до навчання, усвідомлення їх учнем і подальший саморозвиток ним своєї мотиваційної сфери.

 Навчальна мотивація— це загальна назва процесів методів, засобів спонукання учнів до продуктивної пізнавальної діяльності, активного засвоєння змісту освіти.  Мотив — це саме те, що спонукає людину до дії, те, заради чого вона її здійснює.

 Загальний зміст розвитку навчальної мотивації школярів полягає в тому, щоб переводити учнів із рівнів негативного й байдужного ставлення до навчання до зрілих форм позитивного ставлення до навчання – дієвого, усвідомленого, відповідального.

 Задачі мотивації: викликати інтерес до вивчення певного предмету, до теми уроку;  сфокусувати увагу учнів на проблемі; налаштувати учнів на ефективний процес пізнання; викликати в учнів власну зацікавленість; налаштувати  на розв'язання певних проблем;  психологічно підготувати учнів до сприйняття матеріалу.

 Навчальна мотивація щодо діяльності може бути внутрішньою або зовнішньою. Внутрішня – це спонукання до якоїсь  діяльності завдяки власному внутрішньому прагненню задовольнитися роботою, зовнішня зумовлюється зовнішніми умовами й обставинами діяльності суб’єкта, потребує стимулів (нагороди, що мотивують поведінку). Зовнішні мотиви поділяються на широкі соціальні мотиви (обов’язок перед суспільством, батьками; самовизначення, орієнтація на майбутню діяльність; самовдосконалення, саморозвиток у процесі навчання); вузькі особистісні мотиви  (прагнення до хороших оцінок, до похвали; мотиви лідерства і престижу); негативні мотиві (мотиви уникнення неприємностей з боку вчителів, батьків та однолітків).

  Стимулювати розвиток мотивації  можна й необхідно системою психологічно продуманих прийомів.             

 Відповідно до цього програма діяльності вчителя в цьому напрямі повинна складатися з кількох блоків:

I – власне мотиваційного;

II – цільового;

III – емоційного;

 IV – пізнавального.

 Усередині кожного блоку вчителем організується робота з актуалізації та корекції колишніх мотивів, стимуляції нових мотивів і появи в них нових якісних характеристик. Зупинимось на кожному  із названих блоків більш детальніше.

І.  Власне мотиваційний блок.

 Робота в ньому спрямована на усвідомлення школярем того, заради чого вчитись  і  що  його  спонукає до навчання. Тут формується  два види мотивів:

–                      пізнавальні (їх характеризує спрямованість на зміст навчального предмета);

–                      соціальні (для них властива спрямованість на іншу людину, на соціальну значущість навчальних дій).

 Прояви пізнавальних мотивів визначаються у  прагненні до одержання нової інформації, у пошуку рішень задач, в успішності та відвідуваності занять, у прагненні до завдань заниженої чи підвищеної складності. Соціальні мотиви виявляються у вчинках, що свідчать про обов'язок і відповідальність; у прагненні до контактів, співробітництва; в ініціативі та допомозі одноліткам.                                                                                               

 Як формувати вищеназвані мотиви? Хочу відмітити деякі можливі педагогічні прийоми, які слід використовувати педагогам:

•                               вибір навчальних завдань різного рівня (репродуктивних, продуктивних, проблемних);
•                               вибір із двох завдань, де в одному варіанті треба знайти кілька способів вирішення задачі, а в іншому варіанті – швидко одержати результат;
•                               вибір у ситуації з обмеженими умовами;
•                               вибір із вирішених задач різної складності деяких, що найбільш сподобались;
•                               ситуації морального вибору.

II. Цільовий блок.

 У даному блоці здійснюється спрямованість на усвідомлення цілей навчання та їх реалізацію. Відомо, що реалізація мотивів залежить від вміння школярів ставити цілі та досягати їх у навчанні. Цілі – це очікувані кінцеві та проміжні результати тих дій учня, що ведуть до реалізації їх мотивів.
 Як формувати цілепокладання в учнів? Необхідно створювати спеціальні ситуації, що висвітлюють ті чи інші сторони цілепокладання, актуалізують їх:

•                               переривання та незавершеність діяльності через зовнішні причини; повернення до перерваного завдання та його поновлення;
•                               варіювання ситуацій за ступенями їх обов'язковості та виявлення поведінки учнів у них;
•                               виконання задач різної складності й обґрунтування цього вибору;
•                               спостереження за поведінкою в ситуаціях труднощів, що виникли;
•                               виконання нерозв'язаної задачі та вивчення можливої реакції дітей;
•                               реакція на помилку (здатність самостійно знайти помилку й вибрати дії, спрямовані на її виправлення, звертання по допомогу до дорослого);
•                               створення перешкод, дефіциту часу, змагань, варіювання оцінки, одержаної від іншої людини.

III. Емоційний блок.

 Робота педагога спрямовується в даному випадку на розвиток емоційного компонента мотивації, головною характеристикою якого є емоційні переживання школяра в навчальній діяльності. Навчання охоплює емоційну сферу учня, тому, впливаючи на неї, учитель стимулює мотивацію або, навпаки, приглушує її.

Види емоцій у навчанні: позитивні (радість, упевненість, задоволення, цікавість, гордість, здивування, конструктивний сумнів) та негативні (страх, образа, досада, нудьга, приниження, занепокоєння). У навчанні емоції можуть проявлятись у загальній поведінці учня, особливостях мови, міміці, пантоміміці, моториці.

 Як формувати емоційний компонент? Учителю варто заохочувати емоційні прояви учнів у природних умовах навчально-виховного процесу, допомагати учням їх усвідомлювати. Для цього можуть бути використані такі прийоми:

•                               цікава проблема на уроці, оцінка учнем своєї відповіді біля дошки, несподіваний виклик до дошки, ослаблений учительський контроль роботи учня біля дошки);
•                               підбір неважких, але захоплюючих завдань, що створять у класі особливий радісний настрій, грайливий стан, дозволять позбавитись напруги;
•                               просити учня описати, проговорити свій емоційний стан у найбільш напружені, проблемні моменти уроку;
•                               демонстрація вчителем розмаїтості пережитих на уроці емоцій, промовляння їх уголос для учнів (демонстрація власної емоційної відкритості);
•                               розвиток у собі емоційної виразності (як вербальними, так і невербальними засобами).

 Слід відмітити ще кілька найбільш ефективних способів емоційної стимуляції учнів:

–  заохочувати самостійність учнів, подаючи лише необхідну допомогу (посильність завдань, своєчасне ускладнення завдань, підбір творчих завдань);

– звертати увагу й постійно відзначати високу активність кожного учня, вдалу відповідь, правильний спосіб виконання завдання, оригінальне рішення задачі, використання додаткового матеріалу з досліджуваної теми й ін.;

– кожне виконане завдання використовувати як нову сходинку для постановки нових задач, для розкриття нових навчальних перспектив, розвитку нових потягів та інтересів;

– повно використовувати на заняттях навчальний час, постійно чергуючи види діяльності вчителя й учнів, використовуючи різноманітні прийоми, методи, форми роботи.

– оцінку виконаної роботи педагогу варто давати так, щоб вона додавала учням упевненості у своїх силах, свідчила нехай навіть про невеликі досягнення в навчальній діяльності й задоволенні пізнавальних потреб, налаштовувала на нову пізнавальну активність;

– учителю варто будувати з учнями доброзичливі, відкриті, емоційно-насичені відносини у процесі навчання, спрямовані на формування й заохочення відчування себе й іншої особистості, потреби в самоствердженні, само актуалізації;

­– педагогу необхідно виявляти емоційне багатство та розмаїтість своєї особистості: вираження свого ставлення (але не оцінки) до творів мистецтва, до вчинків людей, до власної професійної діяльності, готовність бути емоційно відкритим самому і приймати емоційність своїх учнів.

IV. Пізнавальний блок.

 Передбачається звернути увагу на стан (рівень) уміння учня вчитись, на розвиток навичок у навчальній роботі. Виділення цього блоку у програмі розвитку мотивації представляється необхідним, тому що психологічні дослідження підтверджують взаємозв'язок між ставленням школярів до вміння та сформованістю навчальної діяльності.

 Навчання стає навчальною діяльністю тільки в тому випадку, якщо школяр у ході здобування знань опановує нові способи навчальних дій, що випливають із самостійно поставлених навчальних задач, засвоює прийоми самоконтролю й самооцінки своєї навчальної діяльності. Таким чином, навчальною діяльністю стає лише таке навчання, при якому школяр активний і опановує не тільки знання, а і способи їх отримання. Задача вчителя - формувати навчальну діяльність, кожний з її компонентів.

 Реалізувати пізнавальний блок програми можна за умов, якщо вчитель організує навчальний процес у відповідності зі структурою навчальної діяльності, а значить, забезпечує наявність трьох етапів навчального процесу: мотиваційно-потребнісного, операціонально-виконавського й рефлексивного-оцінного. При цьому кожний учитель для формування мотивації навчання школярів використовує різні методичні прийоми.

 Аналіз попередньо відвіданих уроків дає підстави визначити ті методи та прийоми  формування позитивного ставлення до навчання, які вчителі використовують у своїй роботі:

 • словесні, наочні, практичні, репродуктивні й пошукові (Тонченко О.М., Щербак І.І., Стрельник С.М., Гавриленко О.В., Іванов С.В., Ярошенко Л.В.);

• самостійна навчальна робота (Шиян О.М.);

• наочність (Запорожець Г.І., Ярошенко Л.В., Саричева Т.О., Гавриленко О.В.);

• лабораторні, практичні, експериментальні роботи (Пархоменко О.В., Гавриленко О.В., Харченко В.С.);

• проблемно-пошукові  (Пархоменко О.В., Шиян О.М.);

• емоційне стимулювання учнів (почуття співпереживання, гордість) –  (Ярошенко Л.В., Саричева Т.О., Щербак І.І., Хоруженко Н.В., Капран Л.О.);

• створення ситуації захопленості (Пархоменко О.В., Гавриленко О.В.);

 • художність та емоційність мови вчителя (Стрельник С.М.);

• пізнавальні ігри (Тонченко О.М., Запорожець Г.І., Хоруженко Н.В.,     Саричева Т.О.);

• навчальні екскурсії (Запорожець Г.І.);

• створення ситуацій успіху, навчальні дискусії, аналіз життєвих ситуацій (Саричева Т.О., Щербак І.І., Хоруженко Н.В., Капран Л.О., Харченко В.С., Шиян О.М.).

 Своєрідна цільова спрямованість методів та прийомів дозволяє умовно об'єднати їх у групи:

1. Прийоми діяльності вчителя, що сприяють формуванню мотивації в цілому. Вони спрямовані на створення сприятливої психологічної атмосфери, що підтримує пізнавальну активність учнів.

2. Спеціальні завдання на зміцнення окремих сторін мотивації. Учителю необхідно передбачити систему заходів (ситуацій, завдань, вправ), спрямованих на формування окремих аспектів внутрішньої позиції учня стосовно навчання.

3. Формування мотивації на окремих етапах уроку:

–  етап створення вихідної мотивації (спонукання до нової діяльності, підкреслення попередніх досягнень, підсилення акценту на майбутній роботі, здивування, зацікавленості);

–        етап посилення та підкріплення виниклої мотивації (інтерес до кількох способів рішення задачі, до форм співробітництва, різних видів діяльності, підтримка завдань різного рівня складності, підключення учнів до самоконтролю);

–        етап завершення уроку (підкреслення позитивного особистого досвіду кожного учня, підкріплення ситуації успіху, диференційована оцінка праці, визначення труднощів і вибір шляхів їх подолання).

4. Група завдань, що забезпечують індивідуальний підхід до формування мотивації обдарованих та «відстаючих» учнів. На мотиваційному аспекті обдарованого учня більш детальніше зупиниться Ярошенко Л.В. Щодо роботи з відстаючими учнями, то ця робота включає такі напрями: відновлення позитивного ставлення до навчання й окремих предметів (рішення доступних задач, створення ситуацій успіху, умов для переживань успіху, підтримка в учня впевненості); подолання «виученої безпорадності» як наслідку тривалих невдач; зміцнення власного вміння вчитись (розширення запасу знань, усунення пробілів у знаннях, навчання виконанню дій за інструкцією й у послідовності, опора на наочність, плани, схеми, промовляння своїх дій).

 Варто особливо підкреслити, що розвитку мотиваційно-пізнавальної сфери учнів сприяє вміле сполучення різних методів, засобів та організаційних форм, використаних учителем при навчанні.

Назвемо деякі шляхи формування мотивації взаємозалежності від організаційних форм (за кількістю учнів):

–        індивідуальна робота з конкретним учнем дозволяє розвивати в ньому самоповагу, свої можливості, волю, прагнення до самоконтролю, корекції власної поведінки, задоволення пізнавальних потреб;

–        почуття підтримки, взаємовиручки, взаємодопомоги, здатність до взаємодії, співробітництва, спільного досягнення високого результату в діяльності розвиває робота в парах;

–        комунікативні вміння, змагальність, взаємозалежність при досягненні результату підвищуються при роботі в малих групах (5-8 осіб). Тут є можливість закріпити або змінити певний статус учня, продемонструвати власні судження й вести дискусію, що дозволяє виявити неповторність, індивідуальність під час обговорення загальних проблем;

–        велика група (25 і більше осіб) стимулює становлення особистості та прояв свого «Я» у колективі, учить пізнавати і враховувати у спілкуванні індивідуальність інших людей, розвиває комунікативні навички, організаторські чи виконавські здібності, відповідальність за роль, яка виконується у групі.

 Усі вищезгадані засоби педагогічної комунікації визначаються необхідністю систематично активізувати діяльність учнів на різних етапах освітнього процесу з урахуванням прийнятих цілей і задач навчання. На жаль молоді вчителі вкрай рідко використовують на уроках сполучення різних методів, засобів та організаційних форм навчання. Це в свою чергу не викликає в учнів зацікавленості навчальним предметом, учень не усвідомлює мету свого навчання, а значить має низьку навчальну мотивацію.

 Для визначення шкільної мотивації учнів нашої школи було проведено анкетування (10 запитань) за методикою вивчення мотивації  відомого діяча у сфері педагогіки та психології Н.Г.Лускановою. Окремо підібрані були анкети для учнів початкової ланки (2-4 класи) та учнів 5-10 класів.

  Результати анкетування:

2-й клас (28 учнів) – високим рівнем шкільної адаптаціїї характеризується 13 учнів, середню норму мають 13 учнів, зовнішню мотивацію має два учні (Позняков Артем та Мехтієв Максим). Учнів із низькою шкільною мотивацією та з негативним ставленням до школи чи з шкільною дезадаптацією немає;

3-й клас (22 учні) – високий рівень шкільної адаптаціїї має  4 учні, середній – 12 школярів, зовнішню мотивація у 4 учнів. На жаль є 4 учні з низькою шкільною мотивацією (Буката Володимир, Касьян Діана, Мельник Вадим, Гришанов Олександр);

4-й клас (24 учні) ­– високий рівень шкільної адаптаціїї має лише 1 учень, середню норму мають 11 учнів,  зовнішню мотивацію мають 10 учнів. Низьку шкільну мотивацію має 2 учні;

5-й клас (20 учнів) – сформоване ставлення до себе як до школяра, висока навчальна активність  у 3 учнів (Білодід , Стаднік С., Пономаренко О.), ставлення до себе як до школяра практично сформоване у 12 учнів, позитивне ставлення до школи, але школа більше приваблює поза навчальними   сторонами – 2 учні (Котенко В., Виноград ), не сформоване ставлення до себе як до школяра у 3 учнів (Калюжна Марина, Стеблянко Дар’я та Липовий Богдан).  Учнів, які б виявили негативне  ставлення до школи немає;

6-й клас (21 учень) – сформоване ставлення до себе як до школяра,  висока навчальна активність у 3 учнів, ставлення до себе як до школяра практично сформоване у 4 учнів, позитивне ставлення до школи, але школа більше приваблює поза навчальними   сторонами – 9 учнів, не сформоване ставлення до себе як до школяра у 5 учнів (Позняков І., Коломоєць Є., Герус О., Пісковий М., Пушкар Д.). Негативного  ставлення до школи учні не виявили;

7-й клас (27 учнів) – сформоване ставлення до себе як до школяра, висока навчальна активність лише в одного  учня, ставлення до себе як до школяра практично сформоване у 13 учнів, позитивне ставлення до школи, але школа більше приваблює поза навчальними   сторонами – 8 учнів, не сформоване ставлення до себе як до школяра у 3 учнів (Ніколаєнко О., Соломка М., Гордієнко С.). Негативне  ставлення до школи має 2 учні (Мазной Є.,    Виноград І.);

8-й клас (15 учнів) – сформоване ставлення до себе як до школяра,  висока навчальна активність у одного учня (Котенко Володимир), ставлення до себе як до школяра практично сформоване у 1 учня (Костенко Вікторія), позитивне ставлення до школи, але школа більше приваблює поза навчальними   сторонами – 8 учнів, не сформоване ставлення до себе як до школяра у 5 учнів (Кирилюк Р., Мехтієв А., Дідусенко А., Мірошниченко Д., Любива А.). Учнів, які б виявили негативне  ставлення до школи немає;

9-й клас (21 учень) – сформоване ставлення до себе як до школяра,  висока навчальна активність у одного учня, ставлення до себе як до школяра практично сформоване у 10 учнів, позитивне ставлення до школи, але школа більше приваблює поза навчальними   сторонами – 5 учнів, не сформоване ставлення до себе як до школяра у 4 учнів. Негативне  ставлення до школи має 1 учень (Гордієнко М.);

10-й клас (17 учнів) – сформованого ставлення до себе як до школяра та  високої  навчальної активності не показав жоден учень, ставлення до себе як до школяра практично сформоване у 4 учнів (Демиденко Т., Мальченко А., Курлейко Ю., Стаднік М.), позитивне ставлення до школи, але школа більше приваблює поза навчальними   сторонами – 7 учнів, не сформоване ставлення до себе як до школяра у 6 учнів (Власенко Д., Чміленко В., Воскобойник Т., Міронов Р., Виноград В., Пільгуй І.). Учнів, які б виявили негативне  ставлення до школи немає.

Результати анкетування виявили, що у багатьох  учнів прагнення до досягнень у навчанні та мотивація до навчання невисока. Причому помітно, що знижується мотивація до навчання в учнів початкової ланки.

Повноцінному розвитку мотиваційної сфери молодшого школяра сприятиме вдумливий, доброзичливий підхід учителя, змістовна й емоційна допомога учням, позитивне оцінювання, спрямування організації навчальної діяльності на формування мотиваційного циклу школярів.

Значущі зміни відбуваються у мотиваційній структурі процесу спілкування підлітків: втрачають актуальність стосунки з батьками, вчителями, набувають значущості стосунки з однолітками, яскраво виявляється  потреба в належності до якої–небудь групи, виявляється тенденція до пошуку близьких дружніх зв’язків, заснованих на глибокій емоційній прихильності і спільності інтересів.

Істотні перетворення відбуваються в характері мотивації учбово-пізнавальної діяльності. У середніх класах провідними мотивами є прагнення завоювати певне положення в класі, досягти визнання однолітків. У старших класах навчання починає визначатися мотивами, спрямованими на реалізацію майбутнього, усвідомлення своєї життєвої перспективи і професійних намірів.

Негативний вплив на розвиток навчальної мотивації підлітків справляє виникнення потреб і мотивів, що обумовлюють різні поведінкові відхилення: наркоманію, алкоголізм, куріння.

Навчально-пізнавальна діяльність підлітків починає визначатися мотивами, спрямованими на реалізацію майбутнього, усвідомлення своєї життєвої перспективи та професійних намірів. У юнацькому віці на перше місце виходять мотиви, пов’язані з життєвими планами особистості, її намірами на майбутнє, її світоглядом і самовизначенням.

Тому перед навчальним закладом постає завдання формування і розвитку в учнів позитивної стійкої, зрілої мотивації учбової діяльності. Для того щоб учень по-справжньому включився в роботу, потрібно, щоб завдання, які ставляться перед ним у процесі навчання, були не лише зрозумілими, але і внутрішні прийнятними ним, тобто знайшли емоційний відгук, стали особистісно значущими.

Саме   мотивація є особливо важливим і специфічним компонентом навчальної діяльності, через реалізацію і за допомогою якого можливе формування навчальної діяльності школярів у цілому. Найдужча мотивація до навчання — зацікавленість. Коли дитина живе в атмосфері підтримки, вона вчиться бути впевненою в собі. Коли учень  усвідомлює мету свого навчання, він  досягне успіху.

Рекомендації:

вчителям-предметникам:

–  використовувати   на     уроках   навчальні   завдання,    які  б   мали  рівень

    оптимальної      складності    (посильні     завдання),   сприяли    виявленню

    майстерності   та   компетентності  дитини. Регулювати  рівень   складності

    завдань, щоразу підвищуючи її. (створення ситуації успіху);

–          підбирати навчальні завдання з елементом новизни та непередбачуваності, що сприятиме  формуванню внутрішнього інтересу під час його виконання;

–          використовувати на уроках вміле сполучення різних методів, засобів та організаційних форм навчання задля   розвитку мотиваційно-пізнавальної сфери учнів.

                                                                                                        Постійно

Класним керівникам:

–          провести батьківські збори, надавши рекомендації батькам щодо формування мотивації до навчання.

                                                                                                       Березень 2018 р.

Шкільному практичному психологу:

–          проаналізувати результати анкетування, надати професійну допомогу учням, що її потребують;

                                                                                                 Лютий 2018 р.

–          розробити пам’ятки  вчителям та батькам щодо формування мотивації до навчання.

                                                                                                 Лютий 2018 р.