ПРОБЛЕМИ ДИТЯЧОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ У ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ

Теоретичні основи проблеми дитячої дезадаптації в початковій школі

Автор: Петринко Людмила Володимирівна

практичний психолог

ОЗ«Підкамінська ЗОШ І-ІІІ ст.»

Бродівського  району

Львівської області

1. Поняття адаптації, дезадаптації.
2. Соціально-психологічна готовність дитини до школи та навчання.
3. Психологічні особливості шестирічних дітей.

Початок систематичного навчання у школі є стресовою ситуацією в житті  дитини, оскільки пов'язаний із необхідністю адаптуватися до нових мікросоціальних умов. Цей процес супроводжується різноманітними зрушеннями у   функціональному  стані  і  значною  мірою  позначається на психоемоційній сфері. Від благополуччя адаптаційного періоду під час вступу до школи значною мірою залежить успішність подальшої соціальної діяльності дитини.

Актуальність вибраної теми визначається і сучасними вимогами Нової української школи, метою якою є внесення корективів у систему навчання в початковій школі, тому що інтенсифікація навчальної діяльності останніми роками збільшила психологічне навантаження на дітей, шкільна дезадаптація призвела до зниження навчальної мотивації, деформації міжособових відносин, розвитку невротичних станів, формування девіантних форм поведінки у дітей.

Успішна адаптація першокласника до шкільного життя  в умовах НУШ залежить від рівня  сформованості  у нього навичок для навчальної діяльності. Чим  краще готова  дитина  до всіх змін, пов’язаних із початком навчання в школі, подоланні труднощів в соціалізації, тим успішнішою почуватиметься вона в освоєнні знань.

Для всебічного розвитку дитина має не тільки вміти  вчитися, а й хотіти, прагнути цього. Тому вчителям, шкільним психологам, батькам важливо піклуватися про те, щоб створити дитині ситуацію   з гарантованим успіхом.

Потрібно чітко усвідомлювати, що успіх породжує успіх і посилює впевненість у своїх силах як у дитини, так і в батьків.

1. Поняття адаптації, дезадаптації.

Вступ дитини до школи завершує її дошкільне дитинство, змінює соціальну ситуацію її розвитку. Однак для того, щоб початок шкільного навчання став початком нового етапу розвитку, дитина повинна бути готовою до нових форм співпраці з дорослим і ровесниками, а інакше дошкільна лінія розвитку гальмується, а шкільна не має можливості повноцінно розвиватися. Неготовність дитини до шкільного навчання виявляється із запізненням: через факти невстигання, шкільні неврози і підвищений рівень неспокою. Іноді ці негативні явища пом’якшуються  до кінця другого року навчання, але часто зберігаються і надовго закріплюються.

  Перехід від дошкільного віку до школярства в дитячій психології називають малою кризою. Це критичний вік. Які проблеми, труднощі спіткають дитину в цей період? Які природні механізми адаптації та  за яких умов вони «спрацьовують»?

 Термін  адаптація виник у другій половині ХVІІІ ст. Введення його у науковий обіг пов’язують з ім’ям німецького фізіолога Ауберта, який використав цей термін для характеристики явищ пристосування чутливості органів зору (або слуху), що виражається у підвищенні чи зниженні чутливості у відповідь на дію адекватного подразника.

Психічна  адаптація – це процес взаємодії особистості із середовищем, при якому особистість повинна враховувати особливості середовища, й активно впливати на нього, щоб забезпечити задоволення своїх основних потреб і реалізацію значимих ланцюгів.

Адаптація біологічна – пристосування організму до фізичних умов (температури, тиску, вологості, освітлення, запахів, звуків та змін у власному організмі).

Поняття адаптації  тісно зв’язане із шкільним життям. Воно на кожному кроці ставить вимоги до компетентності дитини, її гнучкості, вміння виділяти головне і другорядне, здатності  пристосовуватися. Звідси й поняття шкільної адаптації.

Шкільна адаптація – пристосування дитини до умов та вимог нового середовища. Її результатом є пристосованість як особистісна, що виступає показником життєвої компетентності дитини, так і  здатності орієнтуватися та впливати на довкілля .

 Адаптація соціальна – інтегративний показник стану дитини, який відображає її здатність адекватно сприймати навколишню дійсність, ставиться до людей, подій, вчинків, спілкуватися,  вчитися, працювати, відпочивати,  регулювати поведінку відповідно до сподівань інших.

Критерії  адаптації умовно можна поділити на  об’єктивні  та суб’єктивні .

Об’єктивні  показники адаптації – це адекватна поведінка та успішне навчання.

До суб’єктивних  належать самовдоволення, яке виявляється в емоційному стані, та внутрішній комфорт.  

Адаптація дитини до школи теж має безліч аспектів. Розглянемо деякі з них.

1.   Особливістю соціальної адаптації є пошук дитиною свого місця в групі однокласників, можливість виявити свої здібності та інтереси. Якщо дитина набула досвіду спілкування, врегулювання відносин та поведінки в конфліктних ситуаціях в умовах дитячого закладу в дошкільному віці, то адаптація в класному колективі проходить швидко.
2.   У першому класі зустрічаються діти, які граються на уроках, на перервах, а  виконання навчальних завдань стає для них лихом. Це діти, у віковому розвитку яких ще не закінчився період  дошкілля, коли вся внутрішня енергія спрямована на гру та спілкування.
3.   З початком навчання перед дитиною ставлять нові вимоги соціальної поведінки, дисципліни, обов’язкового  режиму та обмежень. Успішний процес психологічної адаптації дітей залежить від дорослих.
4.   Зміна ролей від дошкільника до учня призводить і до нових стосунків у ланці « дитина – батьки». Тепер  поряд з турботою дитина відчуває, що ставлення до неї залежить від результатів навчання.

Якщо навколишнє середовище виявляє до дитини вимоги, а  деякі  з  них важко  адаптуються  через  особистісні чи вікові особливості, то це призводить до відчуття соціальної, психічної  і соматичної напруги,  дезадаптації.

 Дезадаптація – це формування неадекватних механізмів пристосування людини до умов навколишнього середовища, порушень в поведінці, конфліктних відносин, психогенних захворювань і реакцій, підвищеного рівня тривожності, негармонійного розвитку особистості.

Найважливішим є те, що процес звикання до шкільного життя та його умов є складним. Одні діти проходять цей процес легко, без психічних травм, інші – важко, з чого і випливає проблема “шкільної  дезадаптації”. 

Шкільна дезадаптація  – порушення внутрішньоособової гармонії дитини, що викликає труднощі  у спілкуванні і навчанні, тобто втрата дитиною навчальної мотивації, низька успішність, конфліктність у спілкуванні з учителями й однолітками, схильність до асоціальної поведінки, низька самооцінка, домінування негативного емоційного напруження.

Психологічні умови адаптації дитини до школи:

• Перша умова шкільного успіху – самоцінність дитини для її батьків.
• Створення сприятливого психологічного клімату для дитини з боку всіх  членів родини.
• Урахування темпераменту дитини у період адаптації до шкільного навчання.
• Роль самооцінювання дитини в адаптації до школи (чим нижче самооцінювання, тим більше труднощів у дитини у школі).
• Надання дитині самостійності в навчальній роботі й організація контролю за її навчальною діяльністю.
• Формування інтересу до школи, прожитого шкільного дня.
• Розвиток самоконтролю і самокритики, самодостатності дитини.
• Неприпустимість фізичних покарань, залякування, критики на адресу дитини, особливо у присутності інших людей (бабусь, дідусів, однолітків).
• Виключення таких мір покарання, як позбавлення задоволень, фізичні й психічні покарання.
• Заохочення дитини не тільки за навчальні успіхи.
• Моральне стимулювання досягнень дитини.
• Обов’язкове знайомство з дітьми класу і можливість спілкування з ними     після школи.

Ознаки дезадаптації в початковий період навчання дитини у школі:

•               швидка втомлюваність;
•               значний спад працездатності на кінець дня й тижня;
•               підвищена тривожність, плаксивість;
•               неадекватна поведінка;
•               невміння формувати стосунки з дітьми й дорослими;
•               неуспішність у навчанні.

На думку І.В. Дубровіної, основна з причин виникнення шкільної дезадаптації – це низький рівень психологічної готовності до школи та навчання.

2. Соціально-психологічна готовність дитини до школи та навчання.

Готовність до шкільного навчання - глибоке поняття, яке потребує комплексних психологічних досліджень. Такими дослідженнями займалися Л.І. Божович, О.В. Запорожець, Л.А. Венгер, А.И.Захаров, В.К. Котирло., С.Д. Максименко, Б.І. Скомороський, З.В. Юрченко, Е.Е. Кравцова, О.О. Дубровіна, М.М. Заброцький, М.П. Лещенко та інші.

Готовність до навчання - це система показників фізичного, мотиваційного, інтелектуально-пізнавального, особистісного розвитку, що забезпечать успішність навчання у школі.

Психологічна готовність дитини до школи включає в себе такі компоненти:

  Інтелектуальна  готовність до навчання – це достатній рівень розвитку деяких пізнавальних процесів. Можна сказати, що інтелектуальна зрілість відображає функціональне дозрівання структур головного мозку. Але розумова готовність дітей до школи не зводиться тільки до оволодіння певного об’єму  знань про навколишнє середовище, а включає  мислительні  дії та операції.

 Мотиваційна готовність до навчання – характеризується наявністю в дитини бажання навчатися. Прагнення до діяльності, що має суспільне значення до нової соціальної позиції. Якщо у дитини сформовано бажання навчатися в школі, що ґрунтується на адекватних уявлення про неї,  про її вимоги, то це сприятливий фактор, який забезпечує нормальний перехід до навчальної діяльності. Прагнення ходити до школи заради зовнішніх атрибутів свідчить про недостатню мотиваційну готовність дитини до школи. У такому випадку дитина виявляється не готовою до труднощів учіння,  швидко розчаровується в шкільних справах, а це негативно позначається на процесі адаптації до школи, на навчальних досягненнях учнів. У структурі мотиваційної сфери першокласника представлені різні мотиви, але лише якийсь один може домінувати.

Емоційно-вольова  готовність дитини до навчання – визначає уміння регулювати свою поведінку в достатньо складних ситуаціях, пов’язаних із напруженням, переживаннями. Д.Б.Ельконін вважав, що довільна поведінка народжується в рольовій грі в колективі дітей, яка дає можливість дитині піднятися на вищий рівень розвитку. Зі вступом до школи змінюється зміст і характер ставлення дитини до оточуючого світу і до самої себе. Вона усвідомлює особливу важливість навчальної діяльності – це суспільно-значуща діяльність. Учень має нові обов’язки, за виконання яких звітується перед суспільством в особі вчителя: регулярно ходити до школи, робити уроки, не запізнюватися, виконувати правила для учнів тощо.

  Соціальна готовність дитини до навчання в школі – уміння будувати взаємовідносини із дорослими і ровесниками. Цей комплекс готовності включає в себе формування у дітей якостей, завдяки яким вони мали б можливість спілкуватися з іншими дітьми, вчителем.

Молодший  школяр повинен зайняти  дві  соціальні позиції: стосовно вчителя  і стосовно членів свого  класу. Ці позиції не повинні вступати в протиріччя (наприклад, учитель  високо оцінює одні якості, а діти – зовсім інші).

Чому ж так необхідно визначити готовність дитини на самому початку навчання, а ще краще до поступлення в школу? Доведено, що в дітей, які не готові до систематичного навчання, важче і довше проходить період адаптації, пристосування до школи, в них частіше проявляються різноманітні труднощі навчання, серед них значно більше тих, які не встигають, і не лише в першому класі, але і в подальшому навчанні, і саме в них спостерігають порушення стану здоров'я.

Безперечно, чим краще підготовлений організм дитини до всіх змін, які пов'язані з початком навчання у школі, труднощами, які неминучі, тим легше дитина з ними впорається, тим спокійніше і не так болісно буде проходити процес адаптації.

Дошкільний період, дошкільне дитинство – це важливий період розвитку людини. Тільки зрілий дошкільник готовий до навчання у початковій школі з точки зору соціально-психологічної адаптації й успішності засвоєння вимог чинних навчальних програм.

3. Психологічні особливості шестирічних дітей.

Оскільки  більшість дітей в Україні починають навчання не з 7, а з шестирічного віку, виникає чимало проблем і запитань у всіх учасників освітнього процесу.

Розробляючи профілактичну програму «Школа майбутнього першокласника», було взято до уваги  психологічні особливості шестирічних дітей, а саме:

•                    за рівнем психічного розвитку такі діти часто ще залишаються дошкільниками, проте багато хто з них, поступивши  до школи,  швидко включається у навчальну діяльність;
•                    у шестирічних дітей зберігаються притаманні дошкільному віку особливості мислення: домінує мимовільна пам'ять, внаслідок чого запам'ятовується не те, що потрібно, а те, що цікаво; специфіка уваги дозволяє продуктивно виконувати певну роботу лише протягом 10-15 хвилин; переважає прагнення вивчати нове передусім у наочно-образному та наочно-дієвому аспектах тощо;
•                    важливою особливістю психічного розвитку старшого дошкільника є гостра чутливість (сенситивність) як до засвоєння морально-психологічних норм і правил поведінки, так і до оволодіння цілями й способами систематичного навчання;
•                    пізнавальні мотиви в цьому віці ситуативні та нестійкі: під час навчальних занять вони з'являються й підтримуються лише завдяки зусиллям педагогів;
•                    оцінка навчальної роботи сприймається як оцінка особистості, тому негативні оцінки спричиняють тривожність, стан дискомфорту, апатії;
•                    вступивши до школи, дитина посідає нову соціальну позицію – позицію школяра. Дуже важливою є мотивація дитини зайняти цю соціальну позицію. Для її ефективного формування необхідно підтримувати бажання малюка "бути таким, як дорослий". Необхідно завчасно ознайомити дитину із соціальною функцією школи та її режимом, учбовими предметами, що їх вивчають у школі. Необхідно акцентувати увагу дитини на привабливих сторонах позиції школяра, які відкривають для нього як нові права, що "прирівнюють" його у дечому до дорослих, так і нові обов'язки, не завжди приємні, зміст яких повинен виступати для дитини як ще один аргумент наближення до позиції дорослого;
•                    за даними Максименко С.Д.,  поведінка у шестирічок ще нестійка, залежить від емоційного стану дитини, що істотно ускладнює взаємини з однолітками та вчителем. Мета досягається набагато успішніше за ігрової мотивації та оцінки поведінки однолітками (у випадку командної гри). Формування волі істотно пов'язане з вихованням мотиву досягнення мети;
•                    у віці 6 років у дітей відбувається «напівзростовий стрибок у рості», який полягає у суттєвому подовженні рук і ніг. Така біологічна зрілість відображає ступінь розвитку скелету, рівень дозрівання нервової системи, здатність головного мозку сприймати і переробляти інформацію. Фізіологами встановлено, що, якщо дитина починає відвідувати школу до того, як у неї відбувся напівзростовий стрибок, це дуже негативно позначається на її здоров’ї, в першу чергу – психічному, і дуже рідко приносить успіх у навчанні. Результат Філіппінського тесту достатньо точно характеризує біологічний вік дитини, за його допомогою перевіряється ступінь морфофункціональної зрілості організму.

Усе це потрібно враховувати під час організації освітнього процесу дітей шестирічного віку, незалежно від того, де він здійснюється - у підготовчих групах дитячих садків чи в  класних кімнатах  шкіл. Навчальні заняття із шестирічними дітьми вимагають ігрових методів, "дошкільного" режиму тощо.

Використана література:

Дем’яненко О. Розвиток мислення дітей дошкільного віку// Психолог.-2008.-№ 16. Вкладка.

Єремеєва В., Хрізман Т. Хлопчики та дівчатка: два різні світи. - К.: Редакції загально педагогічних газет, 2003. – 128 с. – (Бібліотека «Шкільного світу»).

Залєська І., Орєхова С. Розвиток емоційно-вольової сфери дітей старшого дошкільного віку// Психолог.-2008.-№ 22-24. Вкладка.

Коробко С., Коробко О. Робота психолога з молодшими школярами: Методичний посібник. – 2-ге видання. – К.: Літера ЛТД, 2008. – 416 с.

Маргулян І. Підготовка до систематичного навчання в школі// Психолог.-2008.-№ 22-24.- С.22-27.

Марінушкіна О. Труднощі навчання і виховання першокласників та шляхи їх подолання// Психолог. - 2005.- № 36. – С. 11 – 16.

Михайленко М. Розвиток соціальної впевненості дітей старшого дошкільного віку// Психолог.-2008.-№ 3. Вкладка.

Я хочу, я можу, я буду добре вчитись / Упорядник Т.Гончаренко. – К.: Редакції загально педагогічних газет, 2003. – 128 с. – (Бібліотека «Шкільного світу»).