Проблеми формування мотивації навчальної діяльності учнів

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Традиційна українська школа розглядає кожну дитину не стільки як об’єкт, що потребує впливу, скільки як особистість, що інтенсивно розвивається в процесі навчальної діяльності. І щоб учень займав активну позицію в процесі цієї навчальної діяльності, він повинен мати потужні джерела мотивації навчання. Теорія мотивації витікає з необхідності будувати педагогічний процес таким чином, щоб його методика орієнтувалась на якомога глибше проникнення у внутрішній світ дитини, мала на меті пробуджувати і розвивати в ній здібності і нахили. Тому основним у педагогічному мистецтві вчителя є уміння спонукати, а не примушувати. Така система передбачає позитивну аргументацію методів і засобів впливу на дитину, за якою майстерність учителя виявляється у тому, що він стимулює учні робити все із власної волі, з бажанням і радістю. Таким чином, в основі теорії і практики мотивації є оптимістична гуманістична концепція, складова проблемного питання нашої школи, яка зорієнтована на великі потенційні здібності й можливості самих дітей, ґрунтується на положенні, що саме спонукаюча, а не підганяюча сила навчання і виховання здатна перетворити дитину з об’єкта впливу педагога на суб’єкт власного розвитку.

Варто з’ясувати значення понять стимулу і мотиву. Стимул – насамперед засіб, який спонукає дитину до посиленої діяльності, своєрідний зовнішній поштовх, сила якого зростає залежно від його суспільної вагомості. Сюди можна зарахувати перехід до перспективнішого класу, отримання пільг на екзаменах та інші суспільно-політичні, моральні, економічні причини.

Мотив – це усвідомлене дитиною внутрішнє спонукання до дії. Він більш індивідуалізований у своїх проявах, ніж стимул. Наприклад: батьки, яких потрібно порадувати оцінкою, приємне відчуття власної майстерності або відчуття учнями радості від відкриття нового.

Отже, шкільна діяльність для різних дітей має різний зміст. Для одних вона є засобом отримати похвалу батьків, для інших – проникнення у суспільне життя. Мотиви навчання не повинні бути пасивними і споглядальними, вони, передусім, повинні базуватися на активному інтересі до того, що вивчається. Тільки від майстерності вчителя, його педагогічного досвіду і психологічного настрою залежить використання ним таких форм і методів роботи з учнями, які сформують у них сталі позитивні мотиви у здобутті знань, умінь, навичок, викличуть інтелектуальні інтереси. Процес формування мотивів навчання починається з початкових класів. І майбутнє ставлення дитини до навчання залежить від класовода, його вміння спонукати дитину навчатися із власної волі, з бажанням і радістю.

У процесі формування навичок і вмінь необхідно розрізняти шість головних етапів. Вони включають роботу, що починається підготовкою учнів до сприймання нового матеріалу і закінчується формуванням у них вміння використовувати його в змінених умовах. Успіх зумовлюється ефективністю роботи на кожному з етапів. Всі вони мають свої часткові цілі, досягнення яких є внеском у розв’язання основного завдання. Формування навичок і вмінь потребує певної послідовності в пізнавальній діяльності учнів. Схематично це виглядає так.

 

 

Етапи	Мікроетапи
І. Підготовка учнів до оволодіння знаннями, навичками, вміннями	Виявлення якості опорних знань
	Відновлення в пам’яті учнів послаблених опорних знань, навичок і умінь та вдосконалення їх
ІІ. Вивчення теоретичного матеріалу	Мотивація навчальної діяльності
	Пояснення нового матеріалу
	Виявлення ступеня розуміння його учнями
	Уточнення й корекція розуміння учнями нового матеріалу
ІІІ. Стимуляція первинного застосування знань на практиці	Запобігання помилкам
	Контроль готовності учнів до вироблення навичок
ІV.Формування навичок	Формування навичок у полегшених умовах
	Формування навичок у складніших умовах
	Підготовка учнів до застосування набутих навичок у нестандартних умовах
V. Формування в учнів вмінь застосовувати набуті знання і навички в нестандартних умовах	Формування вмінь з опорою на зовнішню наочність
	Формування вмінь з опорою на текст
	Формування вмінь з опорою на ситуації: - умовно-реальні; - реальні; - уявні.

 

 Для ефективності формування навичок і вмінь велике значення має те, як зрозуміли учні теоретичний матеріал і способи його застосування на практиці. Дослідження показують, що формування навичок і вмінь буває успішним, якщо учні добре усвідомлять теоретичний матеріал. До сприймання нового матеріалу треба готувати. Одним із головних факторів такої підготовки вчені вважають спонукання учнів до навчальної діяльності. «Щоб навчити дитину, треба не просто передати їй знання і вміння, а й викликати в неї відповідну активність, пізнавальну й практичну. Важливим структурним елементом цієї активності є мотивація, в якій виявляється ставлення учня до навчання» (М.І.Алєксєєва). У психолого-педагогічній літературі під терміном «мотив»розуміється спонукання людини до діяльності. Мотивами можуть бути: почуття, знання, цікавість, а також почуття обов’язку й усвідомлення необхідності, які часом виникають всупереч їхньому бажанню.

При вивченні теоретичного матеріалу треба чітко визначити мету вивчення нового матеріалу, показати вихованцям перспективу праці. Якщо учень знає, чого він повинен навчитися, то всі його дії на уроці будуть більш цілеспрямованими і продуктивними. Учні активніше засвоюють і краще сприймають матеріал, коли заздалегідь знають, над чим вони працюватимуть на уроці. Ефективність формування навичок і вмінь, застосування одержаних знань на практиці багато в чому залежить від засобів їхнього засвоєння. Одним з найефективніших методів вивчення нового матеріалу є постановка перед учнями таких завдань, у процесі виконання яких виникали б суперечності між знаннями, навичками і вміннями, які вже є в учнів, і новими, потрібними для розв’язання цих завдань; зіткнення думки учнів з новими питаннями. Постановка пізнавальних завдань привчає школярів працювати цілеспрямовано і стимулює їхній інтерес до пізнання нового. Суперечність між відомим і невідомим стимулює пошуки шляхів розв’язання, тобто активізує пізнавальну, розумову діяльність школярів.

Ефективність пояснення нового матеріалу залежить від методів, за допомогою яких воно здійснюється. Краще запам’ятовується не той матеріал, який подається в готовому вигляді, а той, який є предметом самостійної й активної розумової діяльності школярів. У педагогічній практиці вчителі дедалі більше переконуються, що слід, спираючись на той досвід і знання, який учні вже мають, підводити їх до самостійного здобуття знань. Як показали наші спостереження, кращі вчителі прагнуть створити на уроках проблемні ситуації, розв’язання яких вимагає спільних дій учнів та вчителя.

Однак хвилює те, що порівняно з минулими роками в учнів упав інтерес до вивчення окремих предметів.

З метою формування позитивних мотивів навчальної діяльності вчителі школи використовують такі методи: словесні, наочні і практичні, репродуктивні і пошукові, а також методи самостійної навчальної роботи. Також використовують наочність, яка підвищує інтерес учнів до питань, що вивчаються, допомагає перебороти втому чи негативні відчуття. Проводять лабораторні, практичні експериментальні роботи, які також вступають в ролі мотивів активної навчальної діяльності. Часто застосовують проблемно-пошукові методи, які є надзвичайно цінними у створенні позитивних мотивів навчання, особливо для самостійного вирішення учнями. Кожен із названих вище методів організації навчально-пізнавальної діяльності є не тільки інформаційно-навчаючим, а й мотиваційним. Важливу роль у мотивації навчання виконують методи емоційного стимулювання учнів, які у процесі навчання створюють ситуацію емоційно-моральних переживань. Так, вивчаючи творчість письменників української та зарубіжної літератур, учителі так добирають зміст матеріалу, приклади  і факти, так їх розкривають, що викликають в учнів почуття співпереживання, гордості та ін.

Емоційні уривки з текстів, ілюстрації, емоційна розповідь учителів – це прийоми реалізації методу створення емоційних переживань у навчанні. Одним із прийомів емоційного мотивування навчання є створення ситуації захопленості, тобто введення до навчального процесу захоплюючих прикладів, дослідів, парадоксальних фактів на уроках хімії, фізики, біології. Підвищений інтерес в учнів викликає аналіз уривків з художньої літератури, присвячених життю і діяльності видатних учених, громадських діячів. Наприклад, на уроках історії використання фактів із життя українських гетьманів та інших діячів може не тільки зацікавити учнів, а й викликати позитивне ставлення до предмета і теми, яка вивчається. Для створення емоційних ситуацій під час проведення уроків велике значення мають художність та емоційність мови вчителя. Без емоційності мова вчителя є тільки інформативно корисною, але, на жаль, вона не стає позитивним мотивом активізації навчально-пізнавальної діяльності учнів. Для формування навчальних мотивів велике значення має використання ситуацій пізнавальної новизни, пізнавальних ігор, навчальних дискусій, пізнавальних суперечностей, використання різноманітних аналогій, створення ситуацій успіху тощо. тому багато вчителів уміло застосовує методи боротьби різних наукових поглядів з тієї чи іншої проблеми. Звідси учні старших класів порівнюють різні підходи до створення таблиці елементарних частин з фізики, різні концепції походження людини з біології, різні гіпотези щодо зміни клімату на Землі на уроках географії. Залучення учнів до ситуацій навчальних дискусій поглиблює їхні знання з окремих питань і на цьому ґрунті викликає нову хвилю інтересу до навчання. Часто вчителі на уроках спеціально організовують на уроках навчальні дискусії. Звичайно, учні не завжди висловлюють кінцеве рішення про істинність тієї чи іншої точки зору, але в них з’являється інтерес до глибшого вивчення цих питань. Найкраще проводити навчальні дискусії під час  активного повторення матеріалу, коли учні вже володіють достатнім запасом інформації. Як метод мотивації всім учителям потрібно використовувати  аналіз життєвих ситуацій. Цей метод безпосередньо мотивує навчання за рахунок максимально ймовірної конкретизації знань, тісного зв’язку з особистісною вагомістю для учня і його оточення.

Одним із найдієвіших  методів мотивації навчання для учнів з низьким рівнем навчальних досягнень має бути створення на уроці ситуації успіху. Тому вчителям потрібно добирати для учнів посильні завдання, оцінювати їхнє виконання, під час цього слід забезпечувати належний мікроклімат, у якому учень позбувся би почуття невпевненості та страху. Схвальні оцінювальні судження вчителя викликають в учнів позитивні емоції. Часто оцінка відіграє роль вольового мотиву, проте говорити про її стимулююче значення можна тільки тоді, коли вона викликає в учня бажання поглибити знання, формує у нього вольові риси характеру. Дієвість оцінювання значною мірою залежить від коментування її педагогом, бо гуманізація освіти вимагає, щоб навчання було вільним від тиску на учнів, психологічного дискомфорту, породженого необ’єктивним оцінюванням.

Проте використовувати тільки мотиви пізнавального інтересу – недостатньо. Особливо важливо, щоб учителі школи розвивали в учнів мотиви обов’язку і відповідальності у навчанні. У цьому разі вони намагатимуться перемогти всі ймовірні труднощі, відчуватимуть радість від цих перемог, навіть з тих предметів, до яких не мають безпосереднього інтересу.

У цьому полягає органічний зв’язок мотивів обов’язку та інтересу, про які слід пам’ятати кожному вчителю і не протиставляти їх між собою. Таким чином, формувати в учнів мотиви обов’язку і відповідальності необхідно на основі методів пояснення суспільного й індивідуального значення навчання, методів вправ, методів похвали за успішне й добросовісне виконання обов’язків, методів оперативного контролю за виконанням вимог та ін.

Учителі школи вміють формувати в учнів глибокі мотиви навчання, створюючи для цього відповідні умови на уроках. Але цей процес розрахований на творчість учителя, який ціле життя працюватиме для того, щоб навчання було ефективним і плідним, стало радістю і задоволенням кожної дитини.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дидактична структура процесу формування в учнів навичок і вмінь

 

Етапи	Мікроетапи
І. Підготовка учнів до оволодіння знаннями, навичками, вміннями	Виявлення якості опорних знань
	Відновлення в пам’яті учнів послаблених опорних знань, навичок і умінь та вдосконалення їх
ІІ. Вивчення теоретичного матеріалу	Мотивація навчальної діяльності
	Пояснення нового матеріалу
	Виявлення ступеня розуміння його учнями
	Уточнення й корекція розуміння учнями нового матеріалу
ІІІ. Стимуляція первинного застосування знань на практиці	Запобігання помилкам
	Контроль готовності учнів до вироблення навичок
ІV.Формування навичок	Формування навичок у полегшених умовах
	Формування навичок у складніших умовах
	Підготовка учнів до застосування набутих навичок у нестандартних умовах
V. Формування в учнів вмінь застосовувати набуті знання і навички в нестандартних умовах	Формування вмінь з опорою на зовнішню наочність
	Формування вмінь з опорою на текст
	Формування вмінь з опорою на ситуації: - умовно-реальні; - реальні; - уявні.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Дидактична структура процесу формування в учнів навичок і вмінь

 

Етапи	Мікроетапи
І. Підготовка учнів до оволодіння знаннями, навичками, вміннями	Виявлення якості опорних знань
	Відновлення в пам’яті учнів послаблених опорних знань, навичок і умінь та вдосконалення їх
ІІ. Вивчення теоретичного матеріалу	Мотивація навчальної діяльності
	Пояснення нового матеріалу
	Виявлення ступеня розуміння його учнями
	Уточнення й корекція розуміння учнями нового матеріалу
ІІІ. Стимуляція первинного застосування знань на практиці	Запобігання помилкам
	Контроль готовності учнів до вироблення навичок
ІV.Формування навичок	Формування навичок у полегшених умовах
	Формування навичок у складніших умовах
	Підготовка учнів до застосування набутих навичок у нестандартних умовах
V. Формування в учнів вмінь застосовувати набуті знання і навички в нестандартних умовах	Формування вмінь з опорою на зовнішню наочність
	Формування вмінь з опорою на текст
	Формування вмінь з опорою на ситуації: - умовно-реальні; - реальні; - уявні.