Проблеми та здобутки медіаосвіти та медіаграмотності молоді в умовах сучасного суспільства

Тези. У статті розглядається вміння працювати з інформацією. Саме на

це спрямовані уроки з медіаграмотності, які вже кілька десятиліть стали частиною шкільної програми в США, Великій Британії, Німеччині, Австралії, країнах Північної Європи. Нарешті, до цього руху приєднується й Україна. Ми маємо готувати суспільство до вдалого освоєння світу. А сьогодні найважливіший складник цього опанування - вміння грамотно працювати з інформацією.

Проблеми та здобутки медіаосвіти та медіаграмотності молоді в умовах сучасного суспільства

Медіаграмотність потрібно запровадити в практику кожного вчителя

 Лілія Гриневич

Медіаосвіта дітей і дорослих розвивається нині в кількох формах, але це відбувається поза увагою широкої громадськості, а роль держави в процесі є мінімальною.

«Сьогодні діти, особливо мешканці великих міст, починають користуватися інтернетом з трьох років, – зазначила міністр. – Цей процес не всі батьки можуть проконтролювати до кінця. Декому з батьків це байдуже, хтось із них не усвідомлює, навіщо. Навчати дітей, як ти маєш сам себе захистити, як розпізнати інформацію, яка може загрожувати твоєму життю та здоров’ю, як тобою можуть маніпулювати, доводиться початковій школі» [8]

Споживачі масової інформації також потребують знання теорії комунікації, щоб не ставати жертвами маніпуляцій [1].

Перше питання, яке залишається відкритим: чи розуміє пересічний громадян, що таке медіаграмотність? Медіаосвіта? (Не кажучи вже про те, чим вони відрізняються.) Чи це поняття й досі вживане лише у вузьких колах педагогів, науковців і представників громадських організацій, що працюють у цьому напрямі. ГО «Телекритика» нещодавно презентувала результати соціологічного опитування про те, наскільки критично громадяни оцінюють медіа, й одне з питань було таке: «Чи вважаєте ви, що потрібно запровадити навчання з медіаграмотності?» 45 % громадян відповіли, що курс має бути запроваджено у школах, 40 % опитаних вважають, що він необхідний у вишах, 27,8 % відповіли, що потрібні широкі просвітницькі кампанії з медіаграмотності для дорослих, 12,1 % не вважає, що потрібне навчання з медіаграмотності[9].

В документах ЮНЕСКО вказується, що медіаосвіта – це навчання теорії та практичним умінням для опанування сучасними мас-медіа, які розглядаються як частина специфічної, автономної галузі знань у педагогічній теорії та практиці; її слід відрізняти від використання медіа як до­поміжних засобів у викладанні інших галузей знань, таких як, наприклад, математика, фізика чи географія.

Вважається, що медіаосвіта пов’язана з усіма видами медіа (друкованими, графічними, звуковими, візуальними, тощо) і різними технологіями. Вона має дати людям можливість зрозуміти, як масова комунікація використовується в їхніх соціумах, навчитися використовувати медіа в комунікації з іншими людьми; забезпечує знання того, як: 1) аналізувати, критично осмислювати і створювати медіатексти; 2) визначати джерела медіатекстів, їх політичні, соціальні, комерційні, культурні інтереси, їх контекст; 3) інтерпретувати медіатексти і цінності, що розповсюджують медіа; 4) добирати відповідні медіа для створення та розповсюдження власних медіатекстів та набуття зацікавленої в них аудиторії; 5) отримання можливості вільного доступу до медіа як для сприйняття, так і для продукції. На думку фахівців ЮНЕСКО, медіаосвіта є частиною основних прав кожно­го громадянина будь-якої країни світу на свободу самовираження і права на інформацію та є інструментом підтримки демократії.

медіаграмотність – це рівень медіакультури, який стосується вміння користуватися інформаційно-комунікативною технікою, виражати себе і спілкуватися за допомогою медіазасобів, свідомо сприймати і критично тлумачити інфор­мацію, відділяти реальність від її віртуальної симуляції, тобто розуміти реальність, сконструйовану медіаджерелами, осмислювати владні сто­сунки, міфи і типи контролю, які вони культивують.

У 2008 р. спеціальну резолюцію з питань медіаграмотності у світі цифрових технологій ухвалив Європейський парламент, де підкреслив, що медіаосвіта має стати компонентом формальної освіти, доступної всім учням, обов’язковою частиною навчальної програми на кожному ступені шкільного навчання, і рекомендував Єврокомісії ввести до програми підготовки вчителів обов’язкові модулі з медіаосвіти [7]. Нині вже морально застарілі моделі медіаосвіти, які далеко не повною мірою відображають сучасні реалії, цивілізаційні виклики і суспільні запити. Тому маємо йти далі.

Ідеї медіаграмотності, медіакультури і відповідно медіаосвіти останнім часом почали набувати популярності і в Україні. Більше того, зроблено певні кроки в напрямку їх реалізації. Найістотнішими із цих кроків можна вважати:

• затвердження Президією НАПН України в травні 2010 р. Концепції впровадження медіаосвіти в Україні [3], яка пройшла громадське обговорення й була підтримана широкою громадськістю;
• започаткування в тому ж році Інститутом психології ім. Г. С. Костюка разом з компанією “Київстар” проекту “Безпека дітей в інтернеті”, хід і результати якого активно висвітлювалися в теле- і радіопередачах, друкованих та інтернет-виданнях;
• проведення, починаючи з 2011–2012 навчального року, експерименту всеукраїнського рівня з упровадження розробленої в Інституті соціальної та політичної психології НАПН України вітчизняної моделі медіаосвіти, в якому беруть участь 119 загальноосвітніх та позашкільних навчальних закладів у восьми областях та м. Києві [5, с.3-16];
• розроблення та впровадження Інститутом інноваційних технологій і змісту освіти МОН України спільно з Міжнародним благодійним фондом “Академія української преси” навчальної програми з медіаосвіти для системи підвищення кваліфікації вчителів;
•  видання наприкінці минулого року першого в Україні підручника “Медіаосвіта та медіаграмотність” для студентів вищих педагогічних навчальних закладів та слухачів інститутів післядипломної педагогічної освіти [4].

Існує потреба психологічного захисту населення від так званих патогенних інформаційних потоків, що їх у величезній і дедалі зростаючій кількості продукують мас-медіа задля комерційного чи політичного зиску. Спираючись на тезу про те, що медіа не завжди адекватно репрезентують навколишній світ, медіаосвіту розглядають передусім як засіб формування автономної від них особистості [6], “один із потужних інструментів профілактики асоціальної поведінки молоді” [1], “шлях до того, щоб людина дістала змогу самозахиститися від недобросовісної інформації” [4] тощо.

Проблеми медіаосвіти та медіаграмотності в умовах сучасного суспільства:

• міністерство потребує хороших матеріалів із цієї тематики;
• педагоги не мають достатньо навичок користування інтернет-послугами;
• Головна проблема щодо впровадження медіаграмотності полягає в методології (Л. Гриневич);
• інформаційна безпека дітей;
• Не розуміння пересічних громадян, що таке медіаграмотність та медіаосвіта;
• застарілі моделі медіаосвіти;
• потреба психологічного захисту населення від так званих патогенних інформаційних потоків.

Марі Йованович, Надзвичайний і Повноважний Посол США в Україні сказала: «Сьогодні всі ми маємо розвинути у собі навик критичного сприйняття інформації. Завдання вчителів — не лише навчити дітей розрізняти фейкові новини: ви їх вчите ширшого вміння — робити судження. Критичне мислення важливе під час навчання, але воно ще важливіше, коли молодь вже йде в реальний світ і приймає рішення. “Докопуватися” до фактів, зважувати й аналізувати альтернативи — це фундаментальні речі, яких ви, вчителі, навчаєте студентів. Ви розвиваєте покоління нових громадян, які задаються питаннями і не приймають на віру першу випадкову відповідь. Я переконана, що розвиток критичного мислення допоможе розвинути сильніші особистості, сильніші спільноту, сильнішу Україну».

Отже, українська педагогіка, філософія освіти дуже багато зробили для переосмислення сутності і функцій освіти як суспільного інституту відповідно до викликів сучасності. Однак, на жаль, вразливим місцем переважної більшості наших концепцій розвитку освіти є постановка перед нею все нових завдань без достатнього врахування її реальних можливостей, особливостей функціонування в сучасному розбурханому світі. Отже, потрібно відповісти на запитання: що відбувається сьогодні з освітою?

Список використаних джерел та літератури

1. Зражевська Н. І. Масова комунікація і культура: Лекції / Н. І. Зражевська. – Черкаси : Брама-Україна, 2006. – 172 с.
2. Гусельцева М. С. Постмодернистские перспективы развития психологии / М. С. Гусельцева // Теория и методология психологии: Постнеклассическая перспектива / отв. ред. А. Л. Журавлев, А. В. Юревич. – М. : Ин-т психологии РАН, 2007. – С. 45–73.
3. Концепція впровадження медіаосвіти в Україні // Освіта. – 2010. – 7–14 липня. – С. 3–4.
4. Медіаосвіта та медіаграмотність : підручник / ред.-упоряд. В. Ф. Іванов, О. В. Волошенюк ; за наук. ред. В. В. Різуна. – К. : Центр вільної преси, 2012. – 352 с.
5. Наукові студії із соціальної та політичної психології: зб. Статей/ НАПН України, Ін-т соціальної та політичної психології; [редакційна рада:М.М. Слюсаревський (голова), В.Г.Кременець, С.Д.Максименко та ін.] – К.: Міленіум, 2013. – Вип.33 (36). – 348с. // М. М. Слюсаревський «Медіаорієнтаційна функція освіти як відповідь на виклики інформаційної доби» ) 3-16
6. Оцінка і ставлення батьків дітей різного віку до вправадження нової системи позначок телепродукції, що може шкодити здоров’ю і розвитку дитини: Аналітична довідка (за результатами опитування батьків дітей віком від 3 до 18 років з питань створення національної системи графічних позначок телевізійного контенту) // Звіт Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення за 2012 рік / Національна рада України з питань телебачення і радіомовлення; Медіаосвітній консорціум, Ін-т соц. та політ. психології, Ін-т рефлексивних досліджень і спеціалізації. – К., 2013. – C. 141–176.
7. European Parliament resolution of 16 December 2008 on media literacy in a digital world (2008/2129(INI)) [Электронный ресурс]. – Режим доступа : http://www.europarl.europa.eu/sides/getDoc.do?pubRef=-//EP//TEXT+TA+P6-TA-2008-0598+0+DOC+XML+V0//EN.
8. https://ms.detector.media/mediaprosvita/mediaosvita/mediagramotnist_potribno_zaprovaditi_v_praktiku_kozhnogo_vchitelya_liliya_grinevich/
9. https://ms.detector.media/mediaprosvita/mediaosvita/mediagramotnist_v_ukraini_rozmiti_vektori_rukhu/